Національна безпека України

Оптимізація процесів державотворення, суспільних трансформацій і зовнішньополітич-ного механізму України вимагає чіткого перспективного бачення ролі й місця України в сучасному світі, аналізу динаміки її взаємодії з міжнародним середовищем, формування чіткої геополітичної стратегії на перспективу.

Базові теоретичні засади даного питання можна викласти в таких тезах:

1. Чітке визначення і закріплення у масовій свідомості базових геополітичних пріори-тетів і національних інтересів є однією з найважливіших передумов розробки ефективної зовнішньополітичної та внутрішньополітичної стратегії на перспективу. На жаль, ці інтереси і пріоритети не тільки не консолідовані в національній свідомості українського народу, але й навіть адекватно не розроблені й не визначені на державному рівні.

Між тим, як справедливо, в свій час, наголошував Дж. Кеннеді, національний інтерес більш важливий за ідеологію. «Відправною точкою зарубіжної політики будь-якої країни має бути концепція національних інтересів, визначених у термінах сили», - підкреслював батько політичного реалізму Г. Моргентау. Формування відносно стабільної, не суперечливої та самоузгодженої системи національних інтересів і геополітичних пріоритетів - необхідна передумова оптимізації процесів державотворення і розробки перспективної стратегії дій України в навколишньому світі.

2. Основою стратегії України, спрямованої на реалізацію своїх національних інтересів (незалежно від її геополітичного вибору), має стати курс на її виживання, підвищення життєспроможності та зміцнення як вільної, суверенної, незалежної держави сучасного світу за умов збереження національних цінностей, захисту економічного та політичного суверенітету, власної соціально-культурної ідентичності, перетворення з об'єкта геополітичних ігор великих потуг на повноцінний суб'єкт геополітики, тобто на самостійного гравця, який визначає свої цілі й дії на міжнародній арені (звісно, з урахуванням як власних можливостей, так і параметрів навколишнього середовища).

3. Єдино можлива пріоритетна модель аналізу - егоцентрична. 3 точки зору політичного реалізму мають бути відкинуті і романтичний утопізм перших років незалежності, і нинішні плазування перед великими державами та міжнародними організаціями й структурами. Основна проблема тут - традиційний комплекс меншовартості та синдром молодшого брата. За будь-яких обставин Україна є і буде однією з найбільших і найпотужніших країн Європи. З цього треба виходити й вести себе відповідним чином.

Розгляд взаємодії України з регіональним і глобальним оточенням повинен починатися з того, що відправною точкою суб'єкта геополітики може бути лише власна територія (як центр і початок відліку) і власні інтереси, які є абсолютно пріоритетними. Перефразуючи відому британську сентенцію щодо демократії, можна сказати: «Можливо, егоцентрична модель не є повністю оптимальною, проте всі інші - ще гірші».

4. Принципово помилкова досить поширена теза про те, що Україна - регіональна потуга і тому має лише регіональні інтереси. Україна, природно, має і власні глобальні інтереси. Зростаюча політична, економічна, науково-технічна, інформаційна її присутність на всіх континентах планети - наочне тому підтвердження. Інша справа, що співвідношення регіональних і глобальних інтересів у геополітичній і зовнішньополітичній стратегії України є, звичайно, іншим, ніж у США, Китаю чи РФ.

5. Геополітичне положення й історична спадщина об'єктивно зумовлюють багатовекторність зовнішньополітичних орієнтацій України. Проте ця багатовекторність не повинна нагадувати безпринципність і спроби всидіти одночасно на двох конях, що рухаються у протилежних напрямках. Такі спроби не є оригінальними, неодноразово траплялись в історії і, як правило, погано закінчувались. Одночасна орієнтація на полярні центри сили, балансування на протиріччях потенційно небезпечні. Вони завжди були ефективною тимчасовою тактикою, проте поганою стратегією. До того ж, щоб бути успішною, така тактика вимагає надзвичайно високої політичної культури й рафінованої, «візантійської» техніки виконання, якої нашій молодій державі, на жаль, бракує.

6. Процеси інформатизації набувають сьогодні виключно важливого значення. Інформація як стратегічний продукт стає і предметом конкуренції, і засобом захисту та впровадження в життя базових національних інтересів. Здатність суспільства та його інституцій збирати, обробляти, аналізувати, систематизувати та накопичувати інформацію стала ключовою передумовою соціального та технологічного прогресу, фактором національної безпеки, основою успішної зовнішньої політики. Висока мінливість інформаційного середовища, викликана прогресом інформаційних технологій, змушує державу швидко адаптуватися до нових умов. Інакше їй загрожує інформаційне домінування більш розвиненої держави (групи держав), постійне перебування у чиїйсь інформаційній тіні.

Інформаційне забезпечення системи державного управління та інститутів громадянського суспільства, налагодження інформаційного обміну між ключовими акторами суспільного життя стає одним з визначальних чинників ефективної імплементації інтегральної стратегії національної безпеки держави на перспективу.

7. Базовим критерієм вірності(правильності) будь-яких теоретичних побудов завжди була й залишається практика. Це однаковою мірою стосується і геополітичних, і зовнішньополітичних, і внутрішньополітичних концепцій, стратегій і програм. Саме тому в якості емпіричного підґрунтя задля розкриття даного питання можна широко використовувати результати конкретних соціологічних досліджень, геополітичних і зовнішньополітичних орієнтацій і преференцій населення України, моніторинг динаміки змін громадської думки на регіональному та національному рівнях.

Отже, Україна в ключових геополітичних контурах

Розробка консистентної зовнішньополітичної та геополітичної стратегій на перспективу, формування адекватної стратегічної відповіді як на виклики часу, так і на ймовірні стратегії основних гравців світу та найближчих сусідів України вимагає щонайменше аналізу і зіставлення геополітичних і зовнішньополітичних пріоритетів представників атлантизму та євразійства.

Геополітична стратегія Заходу. Головна лінія стратегії Заходу після виграшу холодної війни і формування фактично монополярної моделі світу на чолі із США спрямована на закріплення статус-кво і недопущення формування нової геополітичної сили чи блоку, опозиційного до атлантично-мондіалістської ідеології Заходу. Як кандидати на роль такої сили звичайно розглядаються РФ, ісламський світ і КНР. Теоретично не можна виключати й можливості розколу всередині самого західного світу.

Основними геополітичними пріоритетами Заходу є:

- збереження західної цивілізації і розширення співробітництва між її європейською, північноамериканською і тихоокеанською частинами; укріплення її базових цінностей та інституцій - демократії, механізмів вільного ринку, ліберально-демократичної ідеології тощо; формування нової структуризації світу на принципах геоекономіки;

- протидія створенню і зміцненню будь-якого геополітичного блоку чи стратегічної сили, які могли б протиставити себе західній цивілізації та сприяти формуванню нової біполярності чи антагоністичної багатополярності;

- зміцнення НАТО і головних стратегічних векторів Західного світу: США - Європа, США - Близький Схід, США - Південно-Східна Азія, США - Японія;

- обмеження впливу й експансії «месіанських» держав, у тому числі конфуціанських та ісламських, упередження переростання регіональних конфліктів у глобальні війни;

- збереження й посилення існуючої стратегічної переваги над колишніми і потенційними супротивниками та забезпечення можливосте стратегічного домінування в будь-яких регіональних чи глобальних конфліктах;

- зміцнення «римленду» (по периферії Євразії від Ісландії до Японії і Філіппін);

- поширення НАТО на Схід і стимуляція приєднання до Європейського Союзу та європейської культури в цілому країн Центральної Європи (ЦЕ) і країн, що утворилися після дезінтеграції СРСР, особливо тих, чиї культури близькі до західної;

- розбудова й поширення впливу міжнародних інститутів, які відповідають західним цінностям, забезпечення інтеграції незахідних країн у ці інститути;

- економічна і соціокультурна експансія в інші країни, підтримка соціальних інституцій і груп, що орієнтуються на західні цінності, інтереси і стиль життя.

Наведені вище пріоритети цілком відповідають новій монополярній структурі світу (про багатополярність сьогодні можна говорити переважно в економічній сфері), яка сформувалася після закінчення «холодної війни», а також інтересам єдиного чітко визначеного полюсу світової сили і влади. Цим полюсом стали Сполучені Штати Америки в союзі з розвиненими країнами західної цивілізації. Перемога західних країн у «холодній війні» була закономірною. Війну виграла західна ринкова економіка. Саме вона, а не військовий потенціал, виявилася визначальним чинником перемоги Заходу. Водночас сподівання багатьох країн на те, що економічна могутність неминуче перетвориться на геополітичний вплив і призведе до формування багатополярного світу відповідно до нових економічних центрів сили (Японія, Німеччина, Китай) виявилися марними. Такими ж, як і марксистський міф про домінування економіки над політикою.

Економічна могутність виявилася необхідним, проте недостатнім фактором формування великих держав і нових полюсів сили. Утвердження монополярного світу з універсальною євроатлантичною системою цінностей значно обмежило вплив і можливості поширення альтернативних систем цінностей - євразійських, ісламських, латиноамериканських, конфуціанських тощо. Ці цінності й відповідні цивілізації віднині стали приреченими на другорядні ролі регіонального рівня.

Майбутнє Європи і світової цивілізації залежить саме від чіткої позиції Заходу в питан-ні ставлення до країн, що виникли на уламках СРСР. Будь-які спроби Російської Феде-рації, вважає, наприклад, 3бігнєв. Бжезинський, ізолювати і знову підкорити Україну за допомогою московського оплоту в Криму (так само, як вторгнення в Прибалтику) повинні розглядатись як привід для масштабної допомоги Заходу. Підтримка країн Балтійсько-Чорноморської зони має стати стратегічною метою Заходу. В геополітичному вимірі важливо, щоб Україна змогла стабілізуватись як міцна незалежна держава Центральної Європи, що в свою чергу зміцнить надії на еволюцію і самої Росії як демократизованої європейської держави. Тому важливим компонентом західної стратегії в Центральній Європі сьогодні стає підтримка економічної і політичної консолідації України.

Офіційна державна концепція національної безпеки України є основою для визначення конкретних цілей, функцій, компетенції та відповідальності органів і установ, які беруть участь у забезпеченні національної безпеки.

Національна безпека (НБ) являє собою невід’ємну властивість, одну з найважливіших родових ознак державно-організованого суспільства.

В широкому розумінні це поняття можна визначити як стан захищеності життєво важливих інтересів особи (громадянина України), народу України в цілому і власне української держави від внутрішніх та зовнішніх загроз. Система державно-правових і суспільних гарантій, що забезпечують стійкий стан життєдіяльності (тобто національну безпеку), можуть розглядатись як елементи системи національної безпеки.

З урахуванням широкого розуміння проблем національної безпеки України та її забезпечення є доцільним виділити найважливіші аспекти її характеристики:

- державно-правовий - характеризує НБ в плані забезпечення і захисту конституційних прав, свобод і законних інтересів громадян України, тощо;

- соціально-економічний – характеризує НБ в плані гарантій економічної самостійності, захисту її приватної власності, матеріального добробуту народу України, тощо;

- національно-культурний – характеризує НБ в плані узгодження інтересів української нації та інших етнічних утворень, які проживають на території України, недопущення конфліктів і ворожих проявів на національному і регіональному грунті, реалізація демографічної та міграційної політики та інше, а також, збереження і розвиток інтелектуального потенціалу та історико-культурних цінностей народу України;

- екологічний – характеризує механізми упередження деградації навколишнього природного середовища і його оздоровлення (гарантії прав на екологічну безпеку);

- інформаційний – характеризує відносини інтеграції України в світове інформаційне співтовариство, умови одержання доступу до найновіших інформаційних технологій, гарантій права людини на одержання різних видів інформації без шкоди національним інтересам України.

Дата добавления: 2014-01-07