Крім перелічених, існують й інші класифікації контрольної діяльності

Законність і Право – найголовніші елементи державності. Саме вони є юридичним фундаментом органів державної влади, прокуратури, суду, адвокатури, нотаріату. Смислове значення цього твердження лежить у площині наукового визначення термінологічного поняття “юстиція”.

“Юстиція (лат. justitia – справедливість, правосуддя) – система судових та пов’язаних з їх діяльністю установ. Крім судів, до цієї системи включають прокуратуру, органи слідства, нотаріат тощо. Об’єднуючими засадами для них є їх покликання служити торжеству правосуддя, законності й справедливості, забезпеченню прав громадян. Органами управління у цій галузі є міністерства юстиції. У різних країнах вони мають свої особливості щодо структури та повноважень. Спільним для них є організація роботи відповідних установ у забезпеченні правосуддя і правопорядку в країні”.

У процесі формування правової держави в Україні одним із ключових питань є ефективність реалізації громадянами своїх прав та свобод, яка безпосередньо залежить від ступеня забезпечення їх надійної охорони та захисту, що здійснюється відповідними органами держави.

Особливе місце в системі цих органів посідає Міністерство юстиції України.

Відповідно до пункту 1 Положення про Міністерство юстиції України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів від 14 листопада 2006 року № 1577, Міністерство юстиції – центральний орган виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України та є головним органом у системі центральних органів виконавчої влади із забезпечення реалізації державної правової політики України.

Міністерству юстиції та його територіальним органам належить визначальна роль в реалізації права людини на об’єднання: відповідно до чинного законодавства вони є легалізуючим органом об’єднань громадян, благодійних організацій, творчих спілок, професійних спілок та інших громадських формувань (далі – громадські формування), забезпечують контроль за додержанням ними положень своїх статутів, а у випадках, передбачених законами України – також Конституції та законів України.

Загалом органами юстиції в Україні легалізовано/зареєстровано понад 48 тис. громадських формувань. З них 73 % становлять місцеві, всеукраїнські та міжнародні громадські організації, 0,4 % політичні партії, 24,6 % місцеві, всеукраїнські, та міжнародні благодійні організації.

Їх соціально-політичне призначення полягає насамперед у тому, що вони допомагають людям у розв’язанні проблем повсякденного життя, відкривають широкі можливості для виявлення суспільно-політичної ініціативи, здійснення функцій самоврядування.

Діаграма 1.

Громадські організації є невід’ємним елементом будь-якого демократичного суспільства на сучасному етапі суспільно-політичного розвитку нашої держави, своєрідною сполучною ланкою між політичним і громадянським суспільством, між “низами” й “верхами”. Саме в цьому полягає їх стабілізуюча, інтегративна роль у суспільстві.

Ключовою проблемою сучасного державного управління в Україні є проблема вироблення та становлення сучасних принципів державного управління. Сьогодні проблема принципів часто ігнорується, багато перетворень та трансформацій у державному управлінні відбувається суб’єктивно. Відсутній цілісний, комплексний підхід до створення і зміни державних структур, у результаті суспільство майже не відчуває впливу апарату державного управління. Криза виробництва та кореспондуючий їй ріст злочинності також є наслідком ігнорування проблеми принципів державного управління, на підставі розв’язання якої можна дати державному управлінню необхідні системні характеристики, забезпечити його раціональність, дієвість і ефективність [4]

[1] Дорошенко Д. “Історія України”. - К., 1992. - т. І-ІІ. – с. 524.

[2] Конституція України. - К. 1996., - С. 25.

[3] Григонис Э.П., Григонис В.П. Конституционное прaво зaрубежных стрaн. – СПб., 2002. – С. 85.

[4] Нижник Р.Н. «Проблеми сьогодення державного управління в Україні» // Університетські наукові записки. 2007. №.3 (23). – с.14-19

Дата добавления: 2014-01-07