Студопедия

КАТЕГОРИИ:


Архитектура-(3434)Астрономия-(809)Биология-(7483)Биотехнологии-(1457)Военное дело-(14632)Высокие технологии-(1363)География-(913)Геология-(1438)Государство-(451)Демография-(1065)Дом-(47672)Журналистика и СМИ-(912)Изобретательство-(14524)Иностранные языки-(4268)Информатика-(17799)Искусство-(1338)История-(13644)Компьютеры-(11121)Косметика-(55)Кулинария-(373)Культура-(8427)Лингвистика-(374)Литература-(1642)Маркетинг-(23702)Математика-(16968)Машиностроение-(1700)Медицина-(12668)Менеджмент-(24684)Механика-(15423)Науковедение-(506)Образование-(11852)Охрана труда-(3308)Педагогика-(5571)Полиграфия-(1312)Политика-(7869)Право-(5454)Приборостроение-(1369)Программирование-(2801)Производство-(97182)Промышленность-(8706)Психология-(18388)Религия-(3217)Связь-(10668)Сельское хозяйство-(299)Социология-(6455)Спорт-(42831)Строительство-(4793)Торговля-(5050)Транспорт-(2929)Туризм-(1568)Физика-(3942)Философия-(17015)Финансы-(26596)Химия-(22929)Экология-(12095)Экономика-(9961)Электроника-(8441)Электротехника-(4623)Энергетика-(12629)Юриспруденция-(1492)Ядерная техника-(1748)

Державна політика зайнятості працездатного населення




Ринок праці у будь-якій державі формується передусім за рахунок природного відтворення осіб працездатного віку. У структурі пра­цездатного населення демографічна система є основною, що визна­чає її кількісні і якісні характеристики.

Трудові ресурси - це частіша населення, що досягла працездат­ного віку, яка за фізичним розвитком, набутою освітою, професій­но-кваліфікаційними рівнем здатна працювати у народному госпо­дарстві, займатися суспільно корисною діяльністю. Чисельний склад трудових ресурсів, їх динаміка залежить від природного приросту населення, його статевовікової структури, а також інтенсивності міграційних процесів. За основу трудоресурсного потенціалу береться віковий ценз, за яким все населення певної території, регіону, країни поділяється на три групи:

♦ до працездатного віку (діти, юнаки, дівчата віком до 16років);

♦ працездатного віку (чоловіки у віці до 59років, жінки у віці до 54 років включно);

♦ після працездатного віку (пенсіонери).

Трудові ресурси розподіляються за різними видами зайнятості:

- зайняті в суспільному виробництві (на державних та коопера­тивних підприємствах і в організаціях);

- зайняті в домашньому та особистому підсобному сільському господарстві та індивідуальною трудовою діяльністю; зайняті на навчанні з відривом від виробництва;

- зайняті у сфері військової діяльності (військовослужбовці).

Окрему групу становлять безробітні. Усе зайняте у народному гос­подарстві працездатне населення розподіляється між галузями мате­ріального і нематеріального виробництва.

Розрізняють повну і ефективну зайнятість. Повна зайнятість — це надання державою, згідно з законодавчими актами, усьому працездат­ному населенню можливості займатися суспільно корисною працею, на основі якої відбувається індивідуальне та колективне відтворення ро­бочої сили і задоволення всієї сукупності потреб. При повній зайнятості обсяг виробництва є максимально можливим. Вона визначається чисель­ністю осіб, що виконують будь-яку певну роботу за відповідну оплату, або отримують інші види доходу.

Ефективна зайнятість - це зайнятість, що проводиться відпо­відно до вимоги інтенсивного типу відтворення та критеріїв еконо­мічної доцільності й соціальної результативності, зорієнтованої на скорочення ручної, непрестижної та важкої праці. Ефективна зай­нятість передбачає як обов'язкову умову кількісну й якісну відповідність між наявними робочими місцями і наявними трудови­ми ресурсами, оптимальне співвідношення самої роботи і праців­ників, які будуть її виконувати. Професійно-кваліфікаційна структу­ра сукупного працівника має відповідати умовам і структурі вироб­ництва. Ефективною є така зайнятість, яка дає реальний позитивний економічний ефект.

Для оцінки тенденцій формування і розподілу трудових ресурсів широко застосовуються балансові методи. Відповідні балансові роз­рахунки здійснюються щорічно у середньорічному обчисленні. Вони охоплюють систему показників, що характеризують чисельність тру­дових ресурсів, основні джерела їх формування, розподіл за формами економічної діяльності та галузями народного господарства. Ці показ­ники служать для порівняння з даними, які характеризують наявність робочих місць, додаткову потребу в робітниках та службовцях, потре­бу в підготовці і перепідготовці кваліфікованих працівників, затрати праці, робочого часу тощо. Система балансових розрахунків здійснюється у галузевому і територіальному розрізах.

У ринкових умовах господарювання урізноманітнюються форми зайнятості населення. Зростає кількість зайнятих у комерційних структурах, індивідуальних селянських та фермерських господар­ствах. Виникають нові сучасні форми зайнятості, пов'язані з розвит­ком інформаційної ринкової інфраструктури. Однією із характерних рис сучасного ринку праці є поширення нерегламентованої (незареєстрованої) зайнятості населення, тобто само зайнятості. Людина може офіційно вважатись безробітною, в той же час брати активну участь у «тіньовій» економіці, отримувати там основні доходи (порівняно з допомогою по безробіттю). За останній час значних масштабів набу­ли нелегальні трудові міграції за кордон.

Важливим напрямом державної соціальної політики є політика зай­нятості працездатного населення, оскільки високий рівень зайнятості забезпечує відповідні доходи значної частини населення. Політика зай­нятості включає державні заходи щодо регулювання ринку праці, за­безпечення ефективної зайнятості населення і запобігання безробіт­тю. Юридичною основою політики зайнятості в Україні є Закон Ук­раїни «Про зайнятість населення». Політика зайнятості стає важли­вою складовою макроекономічної політики. У державі є два варіанти політики зайнятості: активний і пасивний.

Активна політика зайнятості передбачає надання послуг з працевлаштування, навчання та підвищення кваліфікації, допомоги безробітнім у пошуку нового робочого місця тощо. З цією метою ство­рена і функціонує державна служба зайнятості населення. Розробля­ються програми сприяння зайнятості населення у галузевому і тери­торіальному розрізах. Вони містять систему заходів, спрямованих на попередження масового безробіття, створення нових додаткових ро­бочих місць, соціальний захист найбільш вразливих верств населен­ня. Галузеві програми зайнятості населення вирішують проблеми ско­рочення прихованого безробіття, підвищення професійно-кваліфіка­ційного рівня працівників, розвитку соціального партнерства. Тери­торіальні програми зайнятості охоплюють широке коло проблем щодо відтворення робочої сили - демографічних, економічних, соціальних, екологічних. Вони тісно пов'язані зі структурною перебудовою гос­подарства, зміною форм власності, санацією території.

Основні функції державної служби зайнятості населення, яка сприяє працевлаштуванню, такі:

- здійснює посередництво між роботодавцем і найманими пра­цівниками;

- реалізує основні напрями державної політики зайнятості на­селення;

- регулює рух наявної робочої сили з метою працевлаштування;

- веде облік безробітних з урахуванням їх кваліфікації і сприян­ням у працевлаштуванні та можливій перекваліфікації;

- надає допомогу офіційно зареєстрованим безробітним чи сприяє їм у відкритті власної справи;

- здійснює перепідготовку незайнятого населення і підвищення професійно-кваліфікаційного рівня працівників.

Пасивна політика зайнятості передбачає виплату грошової допомоги, компенсацію втрат доходів внаслідок безробіття тощо, але вона не надає допомоги безробітному в пошуку нового місця роботи (тому називається пасивною).

Важливе значення в політиці зайнятості в Україні має проблема підвищення гнучкості ринку робочої сили, який формується забезпе­ченням його швидкого пристосування до змінних умов виробництва.

Реалізація державної політики сприяння зайнятості населення та забезпечення соціального захисту громадян від безробіття прово­диться за допомогою низки нормативно-правових актів. Зокрема, це Закон України «Про загальнообов'язкове державне соціальне стра­хування на випадок безробіття», постанова Кабінету міністрів Ук­раїни «Про заходи організації виконання актів законодавства з пи­тань зайнятості населення» та ін.

В умовах переходу до сталого економічного розвитку державне регулювання ринку праці проводиться з метою збалансування попи­ту і пропозиції робочої сили, зменшення безробіття, досягнення про­дуктивної зайнятості населення, забезпечення соціального захисту громадян від безробіття, дотримання основних прав громадян.

Сьогодні особливо важливою проблемою є покращення викорис­тання трудових ресурсів на підприємствах у сільській місцевості, де за останні роки спостерігається «обезлюднення» значних територій. У суб'єктів господарювання, розміщених у сільській місцевості, знач­но гірші, ніж у міській місцевості, умови праці, нижчий рівень про­дуктивності праці та її оплата.

Перспективи підвищення ефективності використання трудових ре­сурсів значною мірою пов’язані із запровадженням нових технологій у галузях матеріального виробництва, скороченням непродуктивних витрат робочого часу, зростанням інтенсивності праці та покращен­ням її умов. При цьому повинне мати місце неухильне дотримання всіма суб'єктами господарювання законодавства про працю, запро­вадження нових систем соціального страхування та соціального за­хисту населення.

Дуже важливою проблемою державної політики щодо зайнятості населення і його доходів є умови виплати і розмір допомоги по без­робіттю. Необхідно передбачити, щоб соціальна допомога при виму­шеному безробітті не провокувала переростання у добровільне без­робіття, коли грошова допомога стає достатнім засобом існування для людини. Майже кожному другому з числа безробітних громадян державною службою зайнятості було надано соціальні послуги та ма­теріальне забезпечення (1,9 млн.) незайнятих осіб.

З боку регіональних центрів зайнятості недостатньо вивчається реальна потреба в кадрах вузькопрофільної спеціалізації для галузей нематеріального виробництва, в той же час ведеться підготовка спе­ціалістів з професіями, які не мають попиту на ринку праці.

Загальне покращення ситуації на ринку праці України може бути досягнуто лише на основі значного економічного піднесення в дер­жаві, що зумовить зростання внутрішнього попиту на робочу силу, її вартість, а отже і якісно нового режиму відтворення цього елемента національного багатства країни.

Кожна держава формує свою модель ринку праці, виходячи зі спе­цифіки власного соціально-економічного розвитку, національних традицій, особливостей державної економічної політики. В Україні фор­мування національного розвитку праці відбувається в складних со­ціально-економічних умовах. Отож ринок праці має свої особливості, спричинені перехідним характером економіки.

Сучасними основними тенденціями українського ринку праці є такі:

- збереження низького рівня попиту на робочу силу в усіх секто­рах економіки;

- перевищення пропозиції робочої сили над попитом до неї, особ­ливо в виробничій сфері;

- поширення нерегламентованої (самостійної) зайнятості;

- невисока місткість ринку праці;

- значна питома вага офіційно зареєстрованих осіб з високим рівнем професійно-кваліфікаційної підготовки.

Запровадження ринкових механізмів господарювання вимагає від держави, регіональних органів управління завчасного розроблення та реалізації заходів, спрямованих на посилення соціальних гарантій в сфері зайнятості населення працездатного віку. Актуальність цього завдання зростає, враховуючи, що значна частина населення зараз перебуває в умовах вимушеної неповної зайнятості. Лише чисельність працюючих у режимі неповного робочого тижня (дня) перевищує 2 млн. чол. Зберігаються заборгованість із заробітної плати, недотри­мання працедавцями умов трудового договору, нестабільність зайня­тості значної частини населення. Незважаючи на всі економічні труд­ності, держава повинна посилити свій вплив на процеси, пов'язані з регулюванням руху робочої сили та забезпеченням зайнятості. Цьо­му має сприяти «Універсал національної єдності», де у п. 16 сказано: «становлення середнього класу через трансформацію політики до­ходів населення, розвиток підприємства та стимулювання створення нових робочих місць».

Якраз через політику доходів населення в по­силенні розвитку підприємницької діяльності, підтриманні середнь­ого і малого бізнесу секторів економіки, які спроможні випускати конкурентоспроможну продукцію, є можливість стабілізувати про­цес зайнятості, створюючи нові додаткові робочі місця.

 

 




Поделиться с друзьями:


Дата добавления: 2014-01-07; Просмотров: 615; Нарушение авторских прав?; Мы поможем в написании вашей работы!


Нам важно ваше мнение! Был ли полезен опубликованный материал? Да | Нет



studopedia.su - Студопедия (2013 - 2024) год. Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав! Последнее добавление




Генерация страницы за: 0.023 сек.