Процеси інтеграції та підвищення ролі регіонів

Успішний розвиток будь-якого регіону значною мірою залежить від організаційної системи управління народним господарством, поєднання інтересів держави, суспільства і товаровиробника, рівня розвитку про­цесів інтеграції як всередині регіону, так і в державі в цілому.

Взаємовідносини між центром і регіонами необхідно регулювати і будувати на принципах взаємно вигідності, де інтереси центру та кож­ного з регіонів для держави є однаково суттєвими і важливими. Ос­кільки ці інтереси становлять собою певну протилежність, то про­блема полягає у тому, щоб гармонійно їх поєднати. А це означає, що необхідно уникати можливості егоцентризму, місництва, хаосу, рівною мірою як і прагнення механічно поглинути регіональні інте­реси з боку центру. Нині однією з головних функцій державної влади є ефективне регулювання економіки регіонів.

Взаємодія загальнодержавних і регіональних влад і адміністрацій, яка базується на взаємовигідних міжрегіональних економічних відно­синах, безперечно забезпечить ефективне функціонування регіональ­них економік у системі державної національної економіки.

Регіони повинні конструктивно підтримувати регіоналізацію і про­сторову інтеграцію заходів економічної реформи, які мають врахову­вати її особливості в регіонах різних типів, специфіку їх розвитку.

Саме слово «регіоналізація» відображає різке підвищення ролі регіонів, регіонального фактору в житті країни і економічного зрос­тання.

Процес реформування економіки на ринкових засадах передбачає істотні зміни в системі управління нею з урахуванням потреби у по­глибленні міжрегіональної інтеграції і розширенні масштабів зовні­шньоекономічної діяльності.

Поряд з регіоналізацією необхідні територіально-інтеграційні за­ходи реформування економіки, що сприяють закріпленню її єдності:

- створення механізму як вертикальних, так і горизонтальних взаємодій суб'єктів господарювання і органів правління;

- сприяння розвитку загальноукраїнського територіального по­ділу праці і єдиного ринкового простору;

- розроблення заходів запобігання і подолання розпаду міжрегіо­нальних господарських зв'язків, економічного і політичного сепара­тизму.

Інтеграційні процеси в економіці регіонів виступають як тенден­ція у вигляді сучасної форми поглиблення і розширення територіаль­ного поділу праці, розвитку виробничої і науково-технічної коопе­рації регіонів, їх господарських, торгових, фінансових та інших зв'язків. Однак експертні оцінки науковців свідчать, що рівень міжре­гіональної інтеграції ще низький і становить всього 20-25 % у кінце­вому споживанні.

У дев'яностих роках минулого століття, коли Україна отримала незалежність, в економіці України розпочався процес дезінтеграції, в результаті чого зменшилось багато великих підприємств-монополістів та виник чисельний загін малих і середніх підприємств. Роз­рив зв'язків між багатьма підприємствами стався через необхідність зміни напрямів розвитку економіки, її демілітаризацію, втрату ста­рої планової основи, яка себе дискредитувала багатьма непотрібни­ми, а часом і шкідливими проектами.

Сучасна теорія міжрегіональних економічних взаємодій включає в себе та інтегрує окремі теорії розміщення виробництва і виробничих факторів, міжрегіональних економічних зв'язків, розподільчих відносин. Вона є основою теорії загальної економічної рівноваги і міжнародної економічної інтеграції.

Науковці стверджують, що у системному аналізі міжрегіональних взаємодій важливу роль відіграють такі фундаментальні поняття: Оптимум Парето, ядро, економічна рівновага.

Оптимум Парето у багато регіональній системі — це велика кількість варіантів розвитку економіки, які не можна покращити для одних регіонів, не погіршуючи стану інших. Однак різні опти­мальні, за Парето, варіанти неоднаково вигідні для окремих регіонів. Дослідження підтверджують, що окремі регіони, діючи самостійно чи у коаліції з іншими регіонами, можуть досягти більш вигідних для себе позицій. Більш сильною вимогою до вибору взаємовигід­них варіантів для регіонів є умова належності до ядра.

Ядро багато регіональної системи — це множинність таких ва­ріантів розвитку, у здійснені яких зацікавлені всі регіони, у тому сенсі, що їм не вигідно виділятись із системи, утворюючи коаліції. Ядро, якщо воно існує, складається тільки з оптимальних, за Парето, варіантів.

Економічна рівновага у багато регіональній системі допускає бага­то модифікацій. Наприклад, якщо кожний регіон знаходить оптималь­не рішення, виходячи з інтересів населення, що там проживає, то при таких умовах загального ринку (цінах обміну, тарифах, податках тощо) поєднання регіональних рішень дає збалансоване рішення для всієї системи регіонів. Природною є економічна рівновага у системі регі­онів, коли для кожного з них сальдо міжрегіонального обліку, що ви­мірюється в цінах рівноваги, дорівнює нулю.

Безперечно, регіони зацікавлені тільки у такому економічному співробітництві, коли воно забезпечує їм додатковий ефект. Еконо­мічний ефект інтеграції визначається насамперед масштабністю гос­подарсько-коопераційних комплексів, що формуються, широтою и складу і тісними зв'язками. Виокремленні невеликі території у госпо­дарському відношенні нежиттєздатні, нестійкі у розвитку і не здатні до самостійного прогресування. Зовсім інша справа, коли йде мова про великі потужні виробничі комплекси.

Як бачимо, міжрегіональна економічна інтеграція, залучаючи фак­тор об'єднання інтересів і вигідність суб'єктів економіки, є дієвою підоймою подолання сепаратистських центр обіжних тенденцій різних теорій. Вона сприяє зміцненню економічних і по­літичних засад державних відносин, а отже і гарантій територіаль­ної цілісності держави, її економічної і національної безпеки.

Досліджуючи і аналізуючи інтеграційні явища і процеси, науковці звертають особливу увагу на формування всього економічного про­стору України, ступінь і форми економічного згуртування суміжних регіонів у єдині господарські комплекси, на створення кооперацій­ними регіонами цілісних виробничо-збутових зон, виявлення груп економічних районів за ступенем інтеграції у них відповідних суб'єктів економіки. При цьому розрізняють основні напрями, мас­штаби і потенційну результативність консолідації регіонів у наступні різноцільові господарсько-територіальні утворення:

- комплекси економічних районів для доцільного створення і коо­перування потужних виробничо-комерційних структур (корпорації, концерни, включаючи транснаціональні і між територіальні), фор­мування ефективних зональних ринків з виробництва і збуту товарів масового споживання, утворення єдиної інституціональної основи ринку і його інфраструктури, потужної ресурсної, у тому числі фінансової, бази, підвищення рівня державного управління щодо умов регульованого ринку;

- комплекси виробничо-збутових зон (паливно-добувні і переробні металургійно-машинобудівні, агропромислово-споживча та ін.) у цілях ефективної взаємодії регіонів, профільованих за окремими ви­дами продукції, крупно-товарного виробництва з великоспоживчими регіонами, успішного формування спеціалізованих зональних то­варних ринків;

- комплекси зональних комунікаційних систем (магістрального транспорту, енергетичних, інформаційних тощо), формування яких сприяє підвищенню стійкості і безпечності функціонування всіх сфер і галузей національної економіки, структур державного і регіональ­ного управління.

Дата добавления: 2014-01-07