Відкриття нових ринків збуту й джерел сировини

Теорія підприємництва.

Підприємство (організація) як відкрита, самоорганізована, самокерована система.

Теорія підприємництва розвивалася з розвитком господарської діяльності людини. Близько 1800 року Жан Батист Сей у такий спосіб охарактеризував підприємця: "Підприємець переміщає економічні ресурси з області з більше низькою в область із більше високою продуктивністю й результативністю". Адам Смит вважав підприємцем людину, що використовує капітал власника для витягу доходу.

Наприкінці XIX століття відбувся поділ понять "підприємець" і "власник на капітал". У цей період великий внесок у розвиток теорії підприємництва вніс Й.А. Шумпетер. Уже в роботі "Теорія економічного розвитку" Шумпетер, на відміну від Вальраса, що досліджував умови статичної рівноваги, розробляє теорію економічного розвитку, ставлячи в центр аналізу ті внутрішні фактори, які викликають економічний розвиток системи.

Саме слово "розвиток" - це вже новина для неокласичної теорії, оскільки, як відомо, вона тяжіла до розгляду статичних завдань.

У центр її уваги були поставлені дві фундаментальні ідеї: найкраще використання наявних ресурсів і рівновага (часткове - у Маршалла, загальне - у Вальраса).

Внесок Шумпетера в економічну теорію полягає саме в тім, що він досліджує ті фактори, які "підривають" рівновагу ринкової системи зсередини. Цими внутрішніми факторами стають нові виробничі комбінації, які й визначають динамічні зміни в економіці. Шумпетер виділяє кілька видів принципово нових комбінацій факторів виробництва:

- створення нового продукту,

- використання нової технології виробництва,

- використання нової організації виробництва,

Нові комбінації факторів виробництва одержали назви "нововведення". Варто підкреслити, що в термінології Шумпетера "нововведення" не є синонімом слова "винахід".

Підприємницька діяльність пов'язана із застосуванням уже наявних засобів, а не зі створенням нових. Можливості нового застосування засобів у надлишку перебувають самі по собі, вони можуть бути відомі.

Але, як думає Шумпетер, це "мертві" можливості. Підприємець же здійснює їх на ділі, переборюючи технологічні й фінансові утруднення й відкриває нові шляхи одержання прибутку, яку варто розглядати як надлишок над тим доходом, що встановився в процесі кругообігу.

І саме підприємцеві - людині, у функцію якого входить реалізація нової комбінації факторів виробництва, приділяється в концепції економічного розвитку Шумпетера особливо важлива роль. Варто підкреслити, що підприємництво, по Шумпетеру, особливий дарунок, властивість людського характеру, жодним чином не залежне від класової, соціальної приналежності. Цей тип характеру відрізняють наступні особливості: опора на власні сили, перевага ризику, цінність власної незалежності, орієнтація на власну думку, потреба в досягненні успіху, при тім, що самоцінність грошей для нього невелика, і як ключова якість підприємця - прагнення до нововведення.

Підприємець є головним суб'єктом економічного розвитку. Саме завдяки його активності здійснюється технічний прогрес, створюється надлишок цінності, "зламується" стаціонарна ситуація й економіка одержує стимул до розвитку.

Цікаво подивитися, як у теорії підприємництва Шумпетер примиряє концепцію раціонального ("економічного") і реального ("ірраціонального") людини, об'єкта досліджень економістів інституціонального напрямку.

Дата добавления: 2014-01-07