Організація міжнародних факторингових операцій

Однією з найпоширеніших міжнародних посередницьких по­слуг комерційних банків є факторинг — викуп платіжних вимог у постачальника товарів (послуг). Мета факторингу — усунення ризику, що є невід'ємною частиною будь-якої кредитної операції. У країнах із розвинутою ринковою економікою серйозна увага приділяється дотриманню термінів платежів. Дальність фактори­нгових компаній й факторингових відділів банків саме і поклика­на вирішувати проблеми ризиків і термінів платежів у відносинах між постачальниками і покупцями та надавати цим відносинам більшої стійкості.

Слово «factor» у перекладі з англійської означає «агент», «по­середник». З економічної точки зору — це посередницька опера­ція. Факторинг — це комісійно-посередницька діяльність, пов'я­зана з поступкою банкові клієнтом-постачальником неоплачених платежів-вимог (рахунків-фактур) за поставлені товари, виконані роботи, послуги і, відповідно, права одержання платежу по них, тобто з інкасуванням дебіторської заборгованості клієнта одер­жанням коштів за платіжними документами). Банк стає власни­ком неоплачених платіжних вимог і бере на себе ризик їхньої не­сплати, хоча кредитоспроможність боржників попередньо перевіряється. Відповідно до договору, банк зобов'язується опла­тити суму переданих йому платіжних вимог незалежно від того, чи сплатили свої борги контрагенти-постачальники. У цьому по­лягає відмінність між факторингом і банківською гарантією. При банківському гарантуванні банк зобов'язується у випадку несплати клієнтом у термін належних сум здійснити платіж за свій рахунок. Метою ж факторингового обслуговування є негайне ін­касування коштів (або одержання їх на визначену у факторинго­вому договорі дату) незалежно від платоспроможності платника. У нашій країні негайно або через 2—3 дні постачальник одержує від факторингового відділу банку визначений відсоток від суми вимог.

Джерелами формування коштів для факторингу є власні кош­ти банку (прибуток, фонди), залучені й позикові кошти. Співвід­ношення між власними і невласними коштами встановлює прав­ління банку. Крім того, якщо у факторингового відділу виникає потреба залучити надпланові кредити для виконання своїх зо­бов'язань, то банк може надати йому короткостроковий кредит. Господарські органи також можуть виділити факторинговому відділу тимчасово вільні кошти на певний строк за плату, що ви­значається в договорах за згодою сторін. Існують також і інші за­соби залучення коштів для діяльності факторингового відділу, наприклад, притягнення термінових депозитів або випуск і про­даж облігацій із фіксованим річним прибутком.

Основою факторингових операцій є договір факторингу. У договорі оговорюються умови здійснення факторингових операцій, у тому числі реквізити платіжних вимог, частка сум пла­тежу від суми за операціями факторингу, розмір компенсаційної винагороди, умови розірвання факторингового договору й інші умови за домовленістю сторін. У ньому оговорюється також від­повідальність кожної зі сторін у випадку невиконання або ненале­жного виконання взятих на себе зобов'язань. При цьому вони відповідають один перед одним. Якщо факторинговий.відділ не може виконати прийняті зобов'язання, то майнову відповідальність несе банк, при якому він створений. Але сам відділ не несе відповіда­льності за невиконання договірних зобов'язань за поставками.

Види факторингу

Договором факторингу визначається вид факторингу. За видами здійснюваних операцій розрізняють два види факторингу — конвенційний широкий) і конфіденційний (обме­жений). Історично першим виник конвенційний факторинг. У су­часних умовах це універсальна система фінансового обслугову­вання клієнтів, що включає бухгалтерський облік, розрахунки з постачальниками та покупцями, страхове кредитування, предста­вництво і т. д. За клієнтом зберігається тільки виробнича функ­ція. Така система дозволяє підприємству-клієнту скорочувати ви­трати виробництва і реалізації продукції.

Таке факторне обслуговування звичайно створюється з «дисконтуванням фактур». Це означає, що банк купує в свого клієнта право на одержання грошей від покупців, при цьому відразу ж зараховує на його рахунок майже 80 % вартості вивантаження, а іншу суму — в обумовлений термін незалежно від надходження грошей від дебітора. По суті це кредит під товари відвантажені, за які клієнт сплачує оговорений відсоток.

Останніми роками значне поширення одержав конфіденцій­ний факторинг, що обмежується виконанням тільки деяких опе­рацій: поступка права на одержання грошей, сплата боргів і т. п. Він є формою надання постачальникові — клієнту факторингу-кредиту під товари, відвантажені, а покупцеві — клієнту факто­рингу — платіжного кредиту. За проведення факторингових опе­рацій клієнти вносять передбачену в договорі на обслуговування плату, що за своїм економічним змістом є відсотком за кредит.

За ступенем інформованості дебітора відрізняють відкритий і за­критий факторинги. При відкритому факторингові дебітор сповіще­ний про те, що в угоді бере участь факторинговий відділ. У випадку ж закритого факторингу дебіторові не повідомляють про наявність факторингового договору (але на цей момент можливість його вико­ристання в Україні чинним законодавством не передбачена).

Як правило, у факторингових операціях беруть участь три сторо­ни:

—факторингова компанія (або факторинговий відділ банку), тобто спеціалізована установа, що купує рахунки-фактури в своїх клієнтів;

—клієнт (постачальник товару, кредитор) — промислова або тортова фірма, що вклала угоду з факторинговою компанією;

—підприємство (позичальник) — фірма-покупець товару.

Здійсненню факторингової угоди передує серйозна аналітичні робота. Отримавши заявку від підприємства, факторингова ком панія протягом 1 —2 тижнів вивчає економічний і фінансовий стан потенційного клієнта, характер його ділових зв'язків. Для цього необхідно одержати таку інформацію: чи виробляє фірма продукцію, що користується попитом, або чи надає вона послуги високої якості, чи виконує роботу на високому рівні; які темпи зростання виробництва і чи стійкі їх перспективи; наскільки ква­ліфікований управлінський персонал фірми; чи налагоджений вну­трішній контроль; наскільки твердо визначені умови торгівлі з контрагентами.

Слід враховувати, що факторингові операції не проводяться:

• за борговими зобов'язаннями приватних осіб;

• за вимогами, запропонованими бюджетним організаціям;

• за зобов'язаннями госпорганів, знятими банком із кредитування або оголошених неплатоспроможними;

• за зобов'язаннями філій або відділень госпорганів;

• якщо оплата роботи проводиться поетапно або авансом у випадку компенсаційних або бартерних угод за договорами про продаж, відповідно до яких покупець має право повернути товар протягом визначеного часу, а також за умови після продажного обслуговування.

Якщо підприємство стало клієнтом факторингової компанії, то клієнт спрямовує факторинговій компанії всі рахунки-фактури, виставлені на покупців. По кожному документу клієнт повинен дістати згоду на оплату (за аналогією з акцептом платі­жних вимог). Факторингова компанія вивчає всі рахунки-фактури, визначаючи при цьому платоспроможність покупців. Це продовжується від 24 годин до 2—3 днів. Факторингова компанія може оплатити рахунок у момент настання терміну платежу або достроково. В останньому випадку вона виконує функції банку, тому що дострокове надання коштів клієнтові рівноцінне видачі йому кредиту. Найважливішою послугою тут є гарантія платежу клієнтові. Ця гарантія охоплює повний обсяг внутрішніх і міжна­родних операцій: факторингова компанія зобов'язана оплатити клієнтові всі акцептовані рахунки-фактури навіть у випадку не­платоспроможності боржників.

Крім того, банк зазначає максимальну суму за операціями фа­кторингу, У межах якої постачання товару або надання послуг може проводитися без ризику неотримання платежу. У договорі на здійснення факторингових операцій повинен бути обговоре­ний засіб розрахунку обмежувальної суми й окреслені обставини, за яких факторинговий відділ зобов’язаний здійснювати платіж на користь постачальника.

У світовій практиці зазвичай використовуються три методи встановлення обмежувальних сум.

1. Визначення загального ліміту. Для кожного платника встановлюється періодично поновлюваний ліміт, у межах якого факторинговий відділ автоматично оплачує платіжні вимоги, що йому передаються.

2. Визначення щомісячних, лімітів відвантажень. У даному випадку встановлюється сума, на яку протягом місяця може бути відвантажено товарів одному платникові.

3. Страхування за окремими угодами. Цей метод використовується, коли специфіка діяльності продавця припускає не серію регулярних постачань товарів тим самим покупцям, а ряд одноразових угод на великі суми з постачанням на визначену дату.

Факторинг припускає постійні відносини між банком і поста­чальником, оскільки потребує спостереження і контролю за фі­нансовим станом постачальника та платоспроможністю покупців.

Дата добавления: 2014-01-07