Аналіз причин людської аґресії

Погляди на людську природу. Впродовж минулих сторіч видатні мислителі неодноразово зверталися до проблеми людської природи. У XVII ст. англійський філософ Томас Гоббс у своїх працях „Про людину”, „Про громадянина” зауважує, що людина складне тіло природи. Суспільні закони необхідні для приборкання та контролю тваринних інстинктів людини. Прихильником іншої точки зору був французький філософ XVIII ст. Жан-Жак Руссо. Він стверджував, що інтелект зруйнував гармонію людини, порушив правильне співвідношення між потребами і здібностями. Джерело зла – не людська природа, а суспільство, яке притамовує гармонійність чуття та формує однобічність розуму. У ХХ ст. природу агресії вивчали австрійський вчений Зиґмунд Фройд та німецький дослідник, лауреат Нобелівської премії у 1973 р. Конрад Лоренц, які розділяли погляди Гоббса. Відтак соціальні психологи, вивчаючи причини ворожої і інструментальної агресії, соціальні психологи основну увагу приділили наступним принциповим ідеям: 1) існує вроджена фізіологічна потреба в аґресії; 2) аґресія є закономірною реакцією на соціальну фрустрацію; 3) аґресивна поведінка – результат научіння на наслідування у суспільстві.

Теорія інстинктивної аґресії та еволюційна психологія. З.Фройд вважав, що джерелом людської аґресії є само руйнівні, деструктивні імпульси. Це перенесення на інших людей вродженої енергії примітивного прагнення до смерті («інстинкту смерті»). К.Лоренц, який уславився вивченням інстинктивної поведінки в природі (тварин та людей), вважав, що аґресія є адаптивною, а не саморуйнівною. Він вважав також, що люди мають вроджені механізми блокування агресії, однак його турбували тенденції посилення «агресивних інстинктів» людини без одночасного розвитку механізмів їх блокування.

Проте і Фрейд, і Лоренц погоджувалися з тим, що аґресія за своєю природою є інстинктивною(універсальною і незалежною від научіння). Якщо людина не має можливості вивільнити неґативну енергію шляхом помірної аґресивної реакції (леґітимної), то вона накопичується в організмі до тих пір, поки не відбудеться сильний, руйнівний для оточення емоційний вибух.

Теорія інстинктивної аґресії була дуже популярною в соціології, вчені складали довжелезні переліки інстинктів соціальної поведінки, вміщуючи туди аґресію. Окремі автори навіть висунули припущення, що „суспільство контролю”, яке було характерним на початку-середини ХХ ст. для країн Європі спровокувало сильний вихлюп аґресії. Вивільнення аґресивної енергії великих мас людей буцімто пояснює, чому у війнах XX ст. було вбито більше людей, ніж за всю попередню історію людства. Теорія інстинктивної аґресії не може пояснити, чому різним людям і різним культурам аґресія властива різною мірою. Хоча біологічні чинники і впливають на аґресію, схильність людей до аґресивних дій не можна остаточно називати інстинктивною поведінкою.

Психологи, еволюційного напряму Д. Басс і Т.Шаклфорд погоджуються, що в житті далеких предків людини аґресія іноді виконувала адаптивну функцію. Історично, в деяких доіндустріальних суспільствах воїни мали вищий соціальний статус, і більше можливостей для репродукції. Відносно високий рівень аґресії чоловіків проти чоловіків (війни), властивий всім історичним етапам розвитку людства пояснюється не звичайним вивільненням „інстинкту аґресії”. Інстинкт аґресії є одним серед успадкованих (від своїх успішних предків) психологічних механізмів, які збільшують шанси чоловіків передати кращий генетичний матеріал майбутнім поколінням.

Біологічні теорії. Біологи дослідили, що аґресія пов’язана з діяльністю кори півкуль головного мозку. Вченим вдалося встановити, які саме ділянки нервової системи посилюють агресивну поведінку людини і тварин. Активація певних зон мозку приводить до посилення ворожості, а дезактивація – до її послаблення. Це наштовхнуло на низку експериментів для перевірки гіпотези про те, що соціально аґресивні люди (вбивці) мають дефекти певних ділянок мозку.

У 1998-2000 р. Адріан Рейн і його колеги за допомогою сканування вивчали активність мозку найжорстокіших вбивць, (жорстокість яких не можна було пояснити несприятливими факторами їх дитинства), і визначили кількість сірої речовини кори мозку. Вони знайшли, що певна ділянка кори мозку, як гальмує аґресію у жорстоких вбивць на 14% менш активна, ніж у нежорстких вбивць. Також було з’ясовано, що об'єм сірої речовини мозку осіб, що ведуть антисоціальний спосіб життя на 15% менший, ніж у середньостатистичної людини. Це означає, що для деяких осіб, схильних до жорстокості особливості діяльності кори півкулі головного мозку є додатковим чинником.

Генетичні чинники. Успадкований людиною темперамент пов’язаний також із особливостями функціонування кори півкуль головного мозку, з властивостями вищої нервової діяльності. Видатний російський психофізіолог Іван Павлов аналізував темпераменти за силою, врівноваженістю, рухливістю процесів гальмування та збудження у корі мозку. Він виокремив чотири типи темпераментів: збудливий, врівноважений, гальмівний, інертний. Темперамент індивіда виявляється вже в дитинстві і, як правило, не змінюється впродовж всього життя. Трапляється так, що відважна, імпульсивна та запальна дитина може перетворитися на підлітка, схильного до насильницьких дій.

До генетичних чинників аґресії слід віднести аномалію хромосом XYY. Відомо, що чоловіки мають пару хромосом – XY, а жінки – ХХ. Дослідження показали, що аґресивність має генетичне підґрунтя – це надлишок Y- матеріалу, який обумовлює розумову відсталість та аґресію.

Біохімічні чинники. Чутливість до збудників аґресії залежить також і від хімічного складу крові. Алкогольне та наркотичне сп’яніння, інтоксикація в результаті захворювання впливає на аґресивність. Остання також пов’язана з вмістом у крові чоловіків та жінок статевого гормону тестостерону[1]. Підлітки і дорослі чоловіки, рівень вмісту тестостерону в крові яких високий, більш схильні до правопорушень, наркоманії і аґресивних реакцій на провокації. Спортсмени часто вживають різні гормональні препарати, які підвищують їх рівень алертності (войовничості), тобто спортивної „злості”. Лікарські препарати, що знижують рівень тестостерону в крові здатні понизити рівень агресивності.

Також причетним до аґресивної поведінки є низький рівень вмісту в крові нейротрансмітера серотоніну – хімічної речовини, дефіцит якої характерний для людей, що перебувають у стані депресії. Важливо пам'ятати, що зв'язок між поведінкою людини і вмістом тестостерону і серотоніну в її крові має взаємообернену дію. Так, тестостерон сприяє домінуванню і аґресивності, але домінування або успіх в якій-небудь справі приводять до підвищення його концентрації в крові. Після перемоги улюбленої футбольної команди вміст тестостерону в крові уболівальників зростає, а після програшу вміст цього гормону знижується. У людей, які втратили свій соціально-економічний статус рівень серотоніну в крові невеликий. Еволюційні психологи припускають, що природа, можливо, таким чином «готує» їх до того, щоб вони не боялися йти на ризик, який може принести їм успіх.

Отже, існують такі види аґресії: фізична та вербальна, ворожа (яка породжується емоцією гніву або наміром заподіяти шкоду) та інструментальна (яка є лише засобом досягнення мети), контактна та дистантна, зовнішня та внутрішня. Природу аґресії пояснюють дві природничі теорії. Теорію інстинктивної аґресії традиційно пов'язують з іменами З.Фройда і К.Лоренца, які вважали, що внутрішня неґативна енергія потребує виходу у вигляді аґресії. Іншою теорією є біологічна: хоча ця теорія не знайшла експериментального підтвердження, аґресивність індивіда пояснює специфікою нервової системи, генетичними та біохімічними чинниками.

Дата добавления: 2014-01-07