Основы функционирования финансов коммерческих предприятий

Єгипет

Загальні відомості. Офіційна назва - Арабська Республіка Єгипет (АРЄ). Столиця - Каїр (близько 10 млн осіб). Площа - близько 1 млн км2 (29-те місце у світі). Населення - понад 71 млн осіб (15-те місце). Державна мова - арабська. Грошова одиниця - єгипетський фунт.

Географічне положення. Єгипет займає північно-східну частину Африки. Близько 60тис. км2йоготериторії знаходиться на Синайському півострові в Азії. Територія Єгипту з півночі омивається водами Середземного моря Атлантичного океану, а зі сходу - водами Червоного моря Індійського океану. На заході країна межує з Лівією, на півдні - з Суданом, на північному сході - з Ізраїлем; Єгипту належить Суецький канал. Знаходячись між Африкою, Азією та Середземномор'ям Європи, він має в цілому дуже сприятливе географічне положення.

Історія виникнення та розвитку. Єгипет - одна з найдавніших держав світу. Близько 3100 р. до н. е. в родючій долині Нілу виникло два державних утворення (Верхній та Нижній Єгипет). В одну державу їх об'єднав легендарний фараон Мене. За тисячі років Єгипетські царства демонстрували світові чітку організацію державної влади та війська. Процвітали тут ремесла та будівництво (зокрема, донині людей вражають піраміди, палаци та храми).

У пізній період історії Стародавнього Єгипту почався його поступовий занепад і панування в країні різних завойовників - лівійців, персів, ассирійців тощо. У 31 р. до н. є. Єгипет стає провінцією Римської імперії. Після її поділу з 395 р. н. є. увійшов до складу Візантії. У 641 р. Єгипет завоювали араби. Мешканці країни - християни-копти - почали асимілюватися та ісламізуватися. УХ- XII ст. Єгипет пережив період розквіту, була збудована нова столиця Каїр. У 1517 р. Єгипет було завойовано та приєднано до Османської імперії. Як провінція останньої він проіснував до 1914 р. Після цього був завойований французами та британцями. Офіційно незалежною державою Єгипет став у 1922 р. З 1953 p., після ліквідації монархічного ладу, став республікою. Країна пережила дві війни з Ізраїлем і окупацію ним Синайського півострова. Нині відбувається зростання ісламського фундаменталізму.

Державний устрій і форма правління. Єгипет - унітарна держава, президентська республіка. Глава держави - президент, керівник уряду - прем'єр-міністр. Законодавча влада належить Народній асамблеї. Термін її повноважень - п'ять років. Загальна кількість депутатів у парламенті - 444. Країна поділяється на 27 губернаторств.

Природні умови та ресурси. У рельєфі Єгипту переважають рівнини та височини. Лише на сході здіймаються невисокі гори, найвищою точкою яких є г. Катренах (2637 м). У западині Катара місцевість лежить на 133 м нижче рівня моря. На схід від долини Нілу знаходиться плоскогір'я з середньою висотою близько 600 м.

Більша частина Єгипту знаходиться в зоні сухого тропічного клімату. Північне узбережжя Середземного моря - в субтропічній зоні. Середні температури липня з півночі на південь змінюються від +25 °С до +34 °С, а у січні - від +11 °С до +16 °С. На більшій частині території Єгипту кількість опадів не перевищує 100 мм на рік. Тут зафіксована найвища температура повітря у світ +58 °С.

Рослинний і тваринний світ Єгипту дуже бідні. Майже увесь Єгипет це пустелі: Сахара, Лівійська, Нубійська, Синайська. Вони складаються з піску, каміння та гравію. Лише де-не-де зустрічаються оази. З березня по червень із Сахари дме сухий гарячий вітер - хамсин. Тут дуже спекотно. Єдина річка Єгипту - Ніл.

Єгипет має доволі значні запаси мінеральних ресурсів, серед яких виділяються енергоносії - нафта, природний газ, кам'яне та буре вугілля, уран, а також руди чорних і кольорових металів: залізна, марганцева, титанова. Є родовища міді, нікелю, свинцю, цинку, вольфраму, молібдену, золота тощо, зустрічаються також поклади хімічної сировини, особливо сірки, кухонної солі, фосфоритів.

Населення. Середня густота населення перевищує 71 особу на 1 км2. Понад 90 % зосереджено в долині Нілу. Населення швидко зростає. Народжуваність перевищує 28 %о, смертність - 9 %о. Природний приріст

- приблизно 19 %о. Міське населення становить понад 45 %. Крім столиці до міст-мільйонерів належать Александрія (понад 3,5 млн осіб) та Ель-Гіза (2,5 млн). Араби становлять близько 98 % населення, з них 90 % - мусульмани-суніти.

Господарство. Донині основною галуззю господарського комплексу Єгипту є сільське господарство. Але воно не в змозі задовольнити потреби швидко зростаючого населення в продуктах харчування. Основними сільськогосподарськими культурами є бавовник, рис, пшениця, кукурудза, цибуля, часник та цукрова тростина. За обсягами збирання довговолокнистого бавовнику Єгипет посідає перше місце у світі. Постійно розширюються площі зрошуваних земель. Тваринництво відіграє допоміжну роль у зв'язку з обмеженою кормовою базою. Розводять велику рогату худобу, овець, кіз, верблюдів, віслюків. Розвивається птахівництво. У цілому на сільське господарство припадає до 20 % ВНП.

У промисловості основною галуззю є гірничовидобувна. Вона зосереджує основні зусилля на видобуванні нафти та природного газу, а також залізної та марганцевої руди, руд кольорових металів, переважно хромітів, та сировини для хімічної промисловості (солі та фосфоритів). На р. Ніл працюють ГЕС.

Серед галузей обробної промисловості найрозвинутішими є машинобудування та металообробка, чорна та кольорова металургія, нафтопереробка, хімічна та нафтохімічна, легка та харчова промисловість.

Головний вид транспорту Єгипту - автомобільний. Довжина автошляхів перевищує 50 тис. км, залізничних магістралей - 9 тис. Велике значення у зовнішньоекономічних зв'язках має морський транспорт. Найбільші порти - Александрія, Суец, Порт-Саїд. Важко оцінити значення в економіці Єгипту Суецького каналу. Це один із двох, поряд з Панамським, головних транспортних каналів світу. Він має пропускну спроможність 78 суден за добу. Канал приносить Єгипту великі доходи за рахунок плати за проходження його водами. Судноплавним є й Ніл. У столиці та Луксорі діють міжнародні аеропорти.

Культура та соціальний розвиток. Єгипту належить одна з найбільших у світі історико-культурних спадщин.

В Ель-Гізі знаходяться піраміди Хеопса, Хефрена та Мікерина, які є єдиним із семи чудес стародавнього світу, що збереглися до наших днів, і не менш відомий Сфінкс.

У давній столиці Єгипту Мемфісі (Менноф-Ра) - величні руїни храму Птаха. Тут коронували фараонів, а також відома статуя фараона Рамзеса II заввишки 14 м.

Світовим надбанням є також Луксор (у давнину Фіви), одна з давніх столиць Єгипту. Особливим є Луксорський храм на честь Амона-Ра з велетенськими статуями фараонів. Не оминають туристи й знамениту Алею сфінксів.

Карнак відомий найбільшим у світі колонним храмом на честь Амона-Ра та двома святилищами.

У Долині царів знаходяться гробниці фараонів різних династій і єдина нерозграбована гробниця фараона Тутанхамона, де були знайдені неоціненні скарби.

Знаменитим є Саккар з некрополем фараонів різних династій і величним поховальним комплексом фараона Джосера та ін. Цьому переліку немає кінця.

Арабська Республіка Єгипет визнала незалежність України 3 січня 1992 р. шляхом підписання спільного комюніке. Дипломатичні відносини між двома країнами були встановлені 25 січня 1992 р. У Києві функціонує посольство АРЄ.

2. Країни Західної Африки

До цього регіону належать 16 країн. Вони дуже відрізняються за площею та чисельністю населення, але об'єднуються в один регіон переважно на основі географічних та історичних чинників. У минулому це була та частина Африки, звідки переважно вивозили рабів до Америки. Найпотужнішою державою цієї частини материка, її регіональним лідером, є Нігерія.

2.1. Нігерія

Загальні відомості. Офіційна назва - Федеративна Республіка Нігерія. Столиця - Абуджа (близько 400 тис. осіб). Площа -933 тис. км2 (31-ше місце у світі). Населення - понад 130 млн осіб (10-те місце). Державна мова - англійська. Грошова одиниця - найра.

Географічне положення. На півдні Нігерія має широкий вихід до Гвінейської затоки. Безпосередніми сусідами цієї країни є: на півночі - Нігер, на заході - Бенін, на сході - Чад і Камерун. У цілому географічне положення Нігерії є середньо-сприятливим для її розвитку. Віддалені від океану частини мають набагато гірше географічне положення, ніж прибережні.

Історія виникнення та розвитку. До появи тут європейців на території сучасної Нігерії існували держави народів гауса та йоруба. Найвідоміші з них Іфе, Бенін, Борну. З другої половини XV ст. на узбережжі Гвінейської затоки з'явилися європейці. Нинішнє узбережжя Нігерії в середні віки стало частиною так званого Невільницького Берега. Тут здійснювалася інтенсивна торгівля рабами, звідси їх вивозили до інших частин світу, переважно до Америки. У XIX ст. тут виник султанат Сокоти. На другу половину цього століття припадає британська колонізація нинішньої території Нігерії. Тут було створено власну колонію і протекторат Нігерія. З 1960 р. проголошено незалежність, Нігерія стає членом Британської Співдружності Націй, ау 1963 р. федеративною республікою. З того часу й донині відбуваються державні перевороти, які стали нормою життя, та правління військових; протягом 1967-1970 pp. навіть тривала громадянська війна, під час якої загинуло понад 2 млн осіб.

Державний устрій і форма правління. Нігерія - федеративна держава, президентська республіка. Глава держави й уряду - президент. Законодавча влада належить парламенту, який складається з 360 депутатів. Країна складається з 36 штатів і 1 столичного округу.

Природні умови та ресурси. У рельєфі Нігерії переважають рівнини та височини. Узбережжя низовинне, заболочене та вкрите мангровими лісами. Далі на північ рівнина стає все горбистіша, поступово піднімається, врешті-решт утворюючи плоскогір'я Джос і Баучі. Біля кордону з Камеруном у гірському масиві Адамава знаходиться г. Дімланд (2042 м). Це найвища точка країни.

На більшій частині території Нігерії панує екваторіальний клімат. Протягом року середні температури коливаються від +26 °С до +33 °С. Кількість опадів дуже зменшується від південного узбережжя на північний схід від 4000 мм до 500 мм. Це пов'язано з тим, що на узбережжі клімат впродовж цілого року вологий, а на північному сході спостерігається тривалий сухий сезон, коли дмуть вітри із Сахари.

Найбільшою річкою Нігерії є повноводний Нігер. Це велика судноплавна водна магістраль. Великих озер немає, за винятком прикордонного Чаду. Це озеро впродовж року, залежно від сухого та вологого періодів, то розливається, то різко зменшує свою площу.

У вологих південних районах країни багатий рослинний світ. Тут поширені густі екваторіальні ліси з цінними видами дерев, зокрема червоним деревом та олійною пальмою. Зі зменшенням опадів у північному напрямку ліси спочатку переходять у савану, а потім і в напівпустелю. Тваринний світ у густозаселеній Нігерії дуже винищений.

Основу мінеральних ресурсів Нігерії складають енергоносії та руди кольорових металів. Видобувають нафту (110 млн т), природний газ, кам'яне та буре вугілля. Значними є запаси залізної та титанової руд, олова, цинку, свинцю. Є родовища молібдену, вольфраму, цирконію, ніобію, урану тощо. Поширені родовища хімічної сировини (фосфорити, кухонна сіль) та будівельних матеріалів (азбест, вапняки, мармур).

Населення. Середня густота населення в Нігерії становить приблизно 150 осіб на 1 км2. Цей показник зменшується у північному напрямку. Народжуваність у країні одна з найвищих у світі та дорівнює 42 %о. При смертності 13 %о природний приріст становить 29 %о. Сільське населення все ще переважає, однак частка міського населення швидко зростає та вже перевищила 44 %. Етнічний і релігійний склад населення надзвичайно строкатий. Народи гауса, йоруба, ібо становлять близько 20 % жителів країни, фульбе - 11, ібібіо - 6, канурі - 5, едо - 4 % і т. д. Різноманітний релігійний склад населення: мусульмани-суніти становлять близько 50 %, протестанти - 27, католики - 13, прихильники традиційних африканських вірувань - 10 %.

Господарство. За обсягом ВНП Нігерія друга після ПАР країна Африки. В економіці домінує сільське господарство. Рослинництво працює як на задоволення продовольчих потреб (вирощують просо та сорго, рис і кукурудзу), так і на експорт (какао, арахіс, природний каучук, бавовна). За обсягами вирощування проса та сорго Нігерія займає у світі відповідно друге та третє місця, а арахісу та какао - четверте та шосте відповідно. У тваринництві розводять кіз, велику рогату худобу та овець. Харчовий раціон жителів приморських районів, а також тих, які мешкають уздовж річки Нігер і біля озера Чад, доповнює риба. її виловлюють понад 400 тис. т на рік.

Серед галузей промисловості виділяється гірничодобувна, що представлена насамперед нафтовидобуванням. Інші основні галузі добувної промисловості дають країні вугілля, уран, олово, сіль і фосфати. За видобутком урану Нігерія посідає п'яте місце у світі. Інший важливий сектор індустрії країни зайнятий переробкою сільськогосподарської сировини. Серед них виділяються бавовноочисні та текстильні підприємства. Зростає виробництво в цементній промисловості.

Транспортне забезпечення країни недостатнє. У Нігерії взагалі немає залізниць. Дуже мала протяжність автомобільних шляхів - 20 тис. км. Крім того, лише 30% з них мають асфальтове покриття. З метою судноплавства використовують р. Нігер, а також порти морського узбережжя, звідки вивозиться переважно нафта та сільськогосподарська продукція. Міжнародні аеропорти функціонують у столиці та в місті Агадасі.

Культура та соціальний розвиток. Історико-культурна спадщина небагата. Архітектурні об'єкти датуються XVI ст. Рівень соціального розвитку все ще низький. Письменних у країні трохи більше 50 %. Менше половини населення має доступ до якісної питної води. Погана ситуація і з медичним обслуговуванням: на 6 тис. осіб припадає аж один лікар. Вражаючою є смертність дітей до 1 року - понад 85 %. Короткою є також середня тривалість життя чоловіків і жінок, відповідно - 52 та 54 роки. Великі проблеми в Нігерії і з дотриманням прав людини. Ця держава має один з найвищих у світі рівнів злочинності та корумпованості.

Федеративна Республіка Нігерія визнала незалежність України 11 березня 1992 р. Підписання Протоколу про встановлення дипломатичних відносин між двома державами відбулося 10 грудня 1992 р. Зовнішньоторговельний оборот між двома країнами постійно зростає з великим додатним сальдо для України.

3. Країни Центральної Африки

Цей регіон знаходиться в центральній частині материка та складається з дев'яти країн. До нього належать Ангола, Габон, Демократична Республіка Конго, Камерун, Конго, Сан-Томе та Прінсіпі, Центрально-Африканська Республіка, Чад, Екваторіальна Гвінея. Крім того, сюди входить володіння Великої Британії Острів Святої Єлени. За рівнем нестабільності та бідності країни цього регіону поступаються хіба що перед державами Східної Африки. Регіональним лідером є Демократична Республіка Конго.

3.1. Демократична Республіка Конго

Загальні відомості. Офіційна назва - Демократична Республіка Конго. Столиця - Кіншаса (понад 5 млн осіб). Площа - 2,3 млн км2 (12-те місце у світі). Населення - понад 55 млн осіб (23-тє місце). Державна мова - французька. Грошова одиниця - франк Конго.

Географічне положення. Країна знаходиться майже в самому центрі Африки в басейні річки Конго, звідси й її назва. Має дуже вузький вихід до узбережжя Атлантичного океану (37 км). На заході межує з Конго (Браззавіль), на півночі - з Центрально-Африканською Республікою, на північному сході - з Суданом, на сході - з Угандою, Руандою, Бурунді, Танзанією та Замбією, на півдні - з Анголою. Різні частини цієї великої за площею держави мають різну оцінку власного географічного положення.

Історія виникнення та розвитку. В доколоніальні часи середньовіччя на території нинішньої держави ДРК існувало декілька африканських держав (Конго, Куба, Луба, Лундос, Каконго). Наприкінці XVI ст. на узбережжі останньої держави з'явилися португальці. З того часу різні європейські держави намагалися заволодіти цими землями. Врешті-решт територією Конго заволоділа Бельгія і з початку XX ст.до1960р.вона була бельгійською колонією. У 1960 р. було проголошено незалежність, після чого відбулися громадянська війна та військовий переворот. З приходом до влади Мобуту відбулося зміцнення центральної влади. З 1971 р. країну перейменовано на Заїр. Більш як 30-річне одноосібне правління Мобуту закінчилося черговою війною та перемогою опозиції. Країні було повернуто (1997 р.) її колишню назву.

Державний устрій і форма правління. ДРК - унітарна держава, президентська республіка. Глава держави та уряду - президент. Законодавча влада належить парламенту. Його утворюють 300 депутатів. Країна поділена на 11 регіонів.

Природні умови та ресурси. Рельєф більшої частини Конго рівнинно-височинний (долина річки Конго та її численних проток). На сході знаходяться гори з діючими вулканами. Найвища точка - гора Маргарита (5109 м). Клімат у країні екваторіальний і субекваторіальний з середньомісячними температурами впродовж року від +22 °С до +28 °С. В екваторіальному поясі випадає 2500 мм дощів на рік, у субекваторіальному - понад 1000. У цьому поясі існують сухий і вологий періоди. В екваторіальному поясі дощі йдуть цілий рік.

Центральна екваторіальна частина країни вкрита густими, здебільшого заболоченими лісами. На півночі та півдні країни, де опадів випадає менше, переважають сухі рідколісся. Гори вкриті густими лісами з доволі багатим рослинним і тваринним світом, особливо відомі гірські горили.

Конго є однією з найбагатших на водні ресурси держав світу. Тут протікає друга повноводна річка планети Конго. Вона має безліч великих і малих приток. Східна частина країни прилягає до одного з найбільших і найглибших озер світу - Танганьїка.

ДРК має значний природно-ресурсним потенціал. Виділяються мінеральні ресурси: енергоносії та руди чорних і кольорових металів. До перших належать нафта, природний газ, кам'яне вугілля та горючі сланці, до других - поклади залізної і марганцевої руди. За запасами руд таких стратегічних металів, як тантал і ніобій, Конго посідає перше місце у світі. В країні знаходиться відомий «мідний пояс». Є тут також поклади бокситів, цинку, нікелю, свинцю, кобальту, вольфраму та молібдену, берилію та кадмію тощо. Не менш вагомі запаси алмазів, золота, срібла, урану, радію, германію, а також калійних солей, азбесту, графіту, сірки та ін.

Населення. Середня густота населення невелика та ледь перевищує 24 особи на 1 км2. Найменш заселені центральні та гірські райони, найбільше - західні. Народжуваність і природний приріст населення належать до найвищих на планеті, відповідно - 46,5 %о та 31,5 %о. Частка міського населення все ще незначна (30 %), але продовжує стрімко зростати. Етнічний склад населення ще більш строкатий, ніж: у Нігерії. Жоден народ не перевищує 18 % від загальної чисельності населення. Так само строкатим є і релігійний склад жителів країни. Близько 50 % католики, 20 % - протестанти, 20 % - прихильники традиційних африканських вірувань. Є також африканські християни та мусульмани.

Господарство. Основою економіки країни є сільське господарство та галузі промисловості, які переробляють його продукцію. Тут зайнято понад 80 % економічно активного населення. Переважає вирощування продовольчих культур, які населення споживає в їжу (батат, ямс, маніок, кукурудза, таро, рис). Вирощують і товарні експортні культури - арахіс, каву, какао, банани, бавовник, олійну пальму, цукрову тростину, чай. Тваринництво відіграє допоміжну роль. Розвинуте рибальство. Рибу виловлюють у річках та на узбережжі океану. Для Конго характерна інтенсивна заготівля цінних порід дерев, збирання кори хінного дерева та соку гевеї.

Серед галузей індустрії переважає гірничодобувна, зокрема видобування нафти та кам'яного вугілля. Міжнародне значення має експлуатація родовищ золота, срібла, алмазів, мідної руди, кобальту, цинку, кадмію тощо. На цій базі швидкими темпами розвиваються нафтопереробна та нафтохімічна галузі, а також кольорова металургія. Останнім часом з'явилися машинобудівні підприємства. Традиційний розвиток мають підприємства легкої промисловості, насамперед текстильні фабрики, деревообробні та харчові виробництва.

Транспортне забезпечення держави все ще недостатнє. Довжина залізниць - понад 5 тис. км, автошляхів - 150 тис. км (це також ґрунтові дороги, яких більшість). У гирлі Конго знаходиться головний морський і річковий порт країни - Матаді. Конго та її притоки, хоча й є дуже повноводними, але на них чимало порогів, які утруднюють судноплавство. Розвивається трубопровідний транспорт. У ДРК п'ять міжнародних аеропортів, найбільший з яких - у столиці.

Культура та соціальний розвиток. У Конго відсутні давні поселення та сліди доісторичних цивілізацій. У списку ЮНЕСКО знаходиться 5 об'єктів і всі вони є національними природними парками.

Обов'язковою є 6-річна освіта. Письменних - близько 75 %. На 100 тис. осіб населення припадає трохи більше 180 студентів. Погана ситуація у галузі охорони здоров'я. Вражає кількість потенційних пацієнтів, яка припадає на одного лікаря (24 тис. осіб). Таке не часто зустрінеш навіть у Африці. Дуже висока смертність дітей до одного року, яка в окремих регіонах становить майже 100 %о. Конго належить і до країн з найнижчими у світі показниками середньої тривалості життя її громадян. Для чоловіків середній вік дорівнює 47 рокам, для жінок - 52. У Конго один із найвищих у світі показників захворюваності на СНІД. Поширена також сонна хвороба, яка розноситься знаменитою мухою цеце.

Україна не має постійних економічних зв'язків із ДРК. До головних зовнішньоекономічних партнерів останньої належать, крім колишньої метрополії Бельгії, також США, Франція та Німеччина.

4. Країни Східної Африки

Цей регіон утворюють 16 країн і є найбільшим на континенті за їх чисельністю. Держави об'єднуються насамперед за географічною ознакою. В цілому це один із найнестабільніших і найбідніших регіонів світу, де донині перманентно виникають війни, здійснюється навіть широкомасштабний геноцид. Із Сомалі вимушені були тікати навіть американці. Якраз у Східній Африці було завдано потужних терористичних ударів по посольствах США. У наш час майже єдиною державою регіону, яка є значною мірою острівцем стабільності та відносного процвітання в морі хаосу та страждань, є Кенія.

4.1. Кенія

Загальні відомості. Офіційна назва - Республіка Кенія. Столиця - Найробі (2,2 млн осіб). Площа - 583 тис. км2 (45-те місце у світі). Населення - понад 32 млн осіб (36-те місце). Державні мови - суахілі та англійська. Грошова одиниця - кенійський шилінг.

Географічне положення. Кенія знаходиться в середній частині Східної Африки на екваторі. На півночі вона межує з Ефіопією та Суданом, на півдні - з Танзанією, на заході - з Угандою, на сході - із Сомалі. Південно-східну частину Кенії омивають води Індійського океану. Протяжність узбережжя - понад 600 км. Майже всі держави, що оточують Кенію, є бідними та політично нестабільними, особливо Сомалі. Звідси на територію Кенії проникають збройні формування, які поширюють кризові явища й на сусідні держави.

Історія виникнення та розвитку. У VII ст. н. є. на нинішньому кенійському узбережжі з'явилися араби. Вони торгували невільниками та слоновою кісткою. У цей час почалася ісламізація східної частини Кенії, існували великі міста (Малінді, Момбаса). У XVI ст. узбережжя захопили португальці, але довго тут не втрималися. З XVIII до XIX ст. східна частина Кенії належала султанам Оману. З кінця XIX ст. аж до 1963 р. на цій території панувала Британія. У 1963 р. Кенія проголошена незалежною республікою, є членом Британської Співдружності Націй.

Державний устрій і форма правління. Кенія - унітарна держава, президентська республіка. Глава держави та уряду - президент. Законодавча влада належить парламенту. Він складається з 210 депутатів. Країна поділяється на 7 провінцій і 1 столичний округ.

Природні умови та ресурси. Рівнинний рельєф Кенії поступово підвищується від узбережжя Індійського океану у західному напрямку. Там здіймаються діючі та згаслі вулкани. Серед них найвища вершина країни - гора Кенія (5199 м).

Клімат на всій території субекваторіальний. Температура повітря на рівнинній частині впродовж року становить від +25 °С до +27 °С. Мірою того, як рівнини переходять у гори, температура в середньому знижується на 0,6 °С на кожні 100 м підйому. Кількість опадів коливається від 250 мм на рік на південному сході до 2000 мм у горах.

Великих повноводних річок у Кенії немає. Однак є велике солоне рифтове озеро Рудольфа (Туркана). На заході країна омивається водами великого прісного озера Вікторія.

Рослинний та тваринний світ Кенії багатий та різноманітний. Уряд цієї країни намагається зберегти його в численних заповідниках і національних парках з метою розвитку туризму. На узбережжі океану ростуть дуже цінні види дерев, зокрема тик і сандал, безліч різних пальм, мангрові зарості. У зоні саван і рідколісся серед високої слонової трави, яка досягає висоти до 5 м, розкидані величні баобаби та акації. Тут безліч видів копитних, слонів, носорогів, багато хижаків, особливо левів, гепардів, леопардів, гієн, гієнових собак тощо. У місцевостях, де випадає більше опадів, ростуть густі ліси з камфорного дерева, бамбука тощо.

Мінеральні ресурси традиційні для африканських країн, переважають рудні корисні копалини: залізна руда, свинець, мідь, тантал, золото, срібло. За запасами унікального європію Кенія посідає перше місце у світі. Ця країна має першість у світі й за запасами надзвичайно кислотостійкої речовини кіаніту, яка теж належить до стратегічної сировини. Значні поклади дорогоцінного та напівдорогоцінного каміння, сировини для хімічної промисловості та будівельних матеріалів.

Населення. Середня густота населення приблизно 55 осіб на 1 км2. По території воно розміщене не дуже рівномірно. Найбільш заселені прибережні та підвищені центральні райони із кліматом сприятливим для життя. Доволі висока народжуваність - до 32 %о на фоні порівняно низької смертності - 11 %о дає природний приріст у 21 %о. Майже 70 % населення живе в селах. Вони доволі мальовничі, особливо поселення масаїв. Окрім столиці більше міст-мільйонерів немає. Як і в багатьох африканських країнах, які знаходяться на південь від Сахари, в Кенії строкатий етнічний і релігійний склад населення. Більше восьми народів мають частку від 5 до 20 %. Найбільше прихильників протестантизму (45 %) і католицизму (35 %). По 10 % мусульман і прихильників традиційних африканських вірувань.

Господарство. В економіці Кенії домінуючою галуззю є сільське господарство, в ньому зайнято до 70 % економічно активного населення. Основна харчова культура - це кукурудза, а також пшениця та рис, які доповнюються овочами та фруктами. Експортні товарні сільськогосподарські рослини - це чай (3-те місце у світі), банани, ананаси, кава, бавовна та цукрова тростина. На узбережжі вирощують кокосові пальми та горіхи кепі'ю. Тваринництво в основному має м’ясо-молочний напрям. За поголів'ям верблюдів Кенія посідає сьоме місце у світі. На узбережжі Індійського океану та великих озер розвинуте рибальство.

Серед галузей промисловості виділяється харчова та легка. Перша переробляє сільськогосподарську сировину. Легка промисловість, серед галузей якої домінує текстильна та шкіряна, теж орієнтуються на вирощування бавовнику та тваринництво. З'явилися перші автоскладальні та нафтопереробні заводи. Серед будівельної індустрії виділяють цементні заводи.

Транспортне забезпечення країни недостатнє. Довжина залізниць перевищує 2,5 тис. км. Серед 70 тис. км автомобільних доріг лигне 15 % мають асфальтове покриття. У зовнішніх економічних зв'язках найголовнішу роль відіграє морський транспорт. Головний морський порт країни Момбаса. Туристи до Кенії потрапляють через два міжнародних аеропорти, які знаходяться у Найробі та Момбасі. Для перевезення туристів широко використовують джипи, а також повітряні кулі.

Культура та соціальний розвиток. Обов'язковою є 8-річна освіта. Майже 70 % населення Кенії вміє читати й писати. На 1000 тис. осіб припадає 187 студентів. Один лікар припадає майже на 10 тис. осіб. Смертність дітей до 1 року становить близько 70 %о. Тривалість життя і жінок, і чоловіків у середньому становить 54 років.

Найбільше об'єктів культурно-історичної спадщини знаходиться на узбережжі. У Момбасі та сусідньому середньовічному місті Мкарані є мечеті, християнські монастирі та навіть індійський храм XIV-XIX ст. Курорт Малінді на березі Індійського океану, крім чудових пляжів і фешенебельних готелів, має об'єкти XIV- XVII ст. У Найробі знаходиться великий національний музей, культурний центр, художня галерея.

На ясаль, у світі Кенія виділяється одним із найвищих на планеті рівнем захворюваності населення на СНІД.

Республіка Кенія визнала незалежність України 6 травня 1993 р. Тоді ж було підписано Протокол про встановлення дипломатичних відносин між двома країнами.

5. Країни Південної Африки

До регіону Південної Африки належить п'ять держав: Ботсвана, Лесото, Намібія, Південно-Африканська Республіка та Свазіленд. Це доволі специфічна частина Африки з дуже сильним впливом на усі сторони життя, насамперед на економіку, європейських поселенців. Хоча політична влада тут належить корінним жителям, економіка та фінанси знаходяться в руках європейців. Регіональним лідером є Південно-Африканська Республіка (ПАР), найбільш економічно розвинена держава Африки.

5.1. Південно-Африканська Республіка

Загальні відомості. Офіційна назва - Південно-Африканська Республіка (у деяких джерелах Південна Африка). Столиця - Преторія (адміністративна) (700 тис. осіб) і Кейптаун (законодавча) (900 тис. осіб). Населення - 46 млн осіб (27-ме місце у світі). Площа - 1,2 млн км2 (24-те місце у світі). Державні мови - африкаанс (в основі староголландська) та англійська. Грошова одиниця - ранд.

Географічне положення. ПАР знаходиться на крайньому півдні Африки. З півдня, сходу та заходу вона омивається водами Індійського та Атлантичного океанів. Межує з Намібією, Ботсваною, Зімбабве на півночі. На північному сході кордони з Мозамбіком і Свазілендом. У межах ПАР знаходиться держава Лесото. Вихід до двох океанів на магістральних морських шляхах доволі сприятливий для соціально-економічного розвитку.

Історія виникнення та розвитку. З давніх-давен була заселена племенами бушменів і готтентотів. У XVI ст. масове переселення з півночі народів банту. З XVII ст. з'явилися перші європейські поселенці. Спочатку це були голландці (бури), потім французи, ще пізніше - британці. Бури створили на півдні Африки кілька республік. Наприкінці XIX ст. британці почали анексію територій, які бури вважали своїми, та встановлювали там свої закони. Це призвело до англо-бурських воєн. Спочатку бури перемогли, але на початку XX ст. війну виграла Велика Британія. Вона об'єднала свої колонії в Південній Африці з бурськими державами та утворила Південно-Африканський Союз. З 1948 р. початок політики апартеїду. У 1949 р. анексувала Намібію. З 1961 р. вийшла з Британської Співдружності Націй. У цей час і була проголошена ПАР. Зростання расових заворушень і міжнародна ізоляція привели у 1991 р. до ліквідації апартеїду. У 1994 р. відбулися вільні загальні вибори, де перемогу отримали корінні африканці на чолі з Н. Манделою. ПАР увійшла до ОАЄ та Британської Співдружності Націй.

Державний устрій і форма правління. ПАР - унітарна держава, президентська республіка. Глава держави та уряду - президент. Законодавча влада належить двопалатному парламенту. Він складається з національної асамблеї та національної ради провінцій. Термін повноважень депутатів - п'ять років. їх загальна кількість - 400. Країна має 9 провінцій.

Природні умови та ресурси. Рельєф ПАР досить різноманітний. Низовинні ділянки трапляються лише біля кордону з Мозамбіком. Внутрішні райони - це підвищені плато, краї якого припідняті. На сході здіймаються химерні складчасті Драконові гори. Тут знаходиться найвища вершина країни - гора Каткін-Пік (3660 м). Південна частина ПАР закінчується Капськими горами.

Межове розміщення країни на півдні материка та різновисотність території визначають кліматичне розмаїття. ПАР знаходиться в тропічному та субтропічному кліматичних поясах. У січні (літо Південної півкулі) середні температури коливаються від +18 °С до +27 °С. Взимку (липень) - вони змінюються від +7 °С до +10 °С. Дуже велика різниця в кількості опадів, у цілому кількість опадів змінюється від ЗО мм на рік у пустелі Калахарі до 2000 мм на схилах Драконових гір, які повернуті до океану. В центральній частиш країни випадає 600-700 мм.

Річок у ПАР багато, але великою можна назвати лише Оранжеву. Вона та її повноводні притоки беруть початок з Драконових гір і течуть на захід.

Рослинний і тваринний світ, там де вони збереглися, а це національні парки, гори та пустелі, де не живуть люди, доволі багаті та різноманітні. На сході типова савана та рідколісся з притаманними для неї в Африці тваринами. В сухих субтропіках переважають коротколисті вічнозелені кущі. На сході вологі мусонні ліси. У внутрішній та південно-західній частині ПАР домінує рослинність пустель та напівпустель.

Як і інші африканські країни, а це визначається особливостями геологічної будови материка, ПАР має такі мінеральні ресурси: нафта, природний газ, кам'яне вугілля та уран (енергоносії), руди чорних і кольорових металів (залізна та марганцева, мідь, цинк, титан, свинець, нікель, цирконій, вольфрам, золото, срібло, платина тощо), хімічна та будівельна сировина, алмази та корунд.

Населення. Густота населення в країні невелика - понад 37 осіб на 1 км2. Природні умови визначають нерівномірність заселення території. Люди переважно селяться на узбережжі та в підвищених внутрішніх районах із кліматом, сприятливим для життя. Природний приріст населення, порівняно з іншими африканським державами, невеликий. Частка міського населення - близько 50 %. Як і в інших країнах Африки, дуже строкатий національний склад населення. Майже 18 % жителів країни становлять нащадки європейських поселенців, переважно з Нідерландів і Великої Британії.

Господарство. ПАР має найвищий рівень розвитку економіки в Африці. Найбільш розвинута багатогалузева гірничодобувна промисловість. Провідне місце у світі країна займає за видобутком алмазів і урану. Тут також щорічно добувають до 20 % золота світу. Серед інших галузей промисловості розвинені чорна та кольорова металургія, машинобудування, хімічна, легка, харчова, будівельна. Країна має потужний військово-промисловий комплекс, який випускає продукцію від пістолетів до танків.

Основою сільського господарства є високотоварне тваринництво, зокрема найбільшим є поголів'я овець. За цим показником ПАР належить десяте місце у світі, розводять велику рогату худобу та свиней, а також кіз (до 7 млн голів). У рослинництві основними сільськогосподарськими культурами є кукурудза, пшениця, ячмінь, бавовник, цукрова тростина. Дуже багато вирощують винограду, цитрусових, арахісу, тютюну. Рибальство дає до 600 тис. т морепродуктів на рік.

У ПАР найкраще транспортне забезпечення в Африці. Довжина залізниць перевищує ЗО тис. км, автомобільних магістралей - 60 тис. км. У зовнішніх перевезеннях домінують морський (вантажні) та авіаційний (пасажирські) транспорт. Найбільші морські порти - Дурбан, Кейптаун, Іст-Лондон, Порт-Елізабет. Міяснародні аеропорти в Йоганнесбурзі, Кейптауні та Дурбані.

Культура та соціальний розвиток. Стандарти життя в європейців та африканців у ПАР суттєво відрізняються. Середні показники мало про що свідчать. Так, письменних лише 70 %, але серед європейських поселенців цей показник близький до 100 %. Те саме можна сказати й щодо доволі високої в середньому смертності дітей до одного року (50 %о), кількості лікарів тощо. Треба зазначити, що ці відмінності хоча й дуже повільно, але нівелюються.

Південно-Африканська Республіка визнала незалежність України 14 лютого 1992 р. Дипломатичні відносини між двома країнами встановлені 16 березня 1992 р. шляхом обміну нотами. Підписано декілька декларацій, меморандумів, протоколів, які регулюють двосторонні відносини.

Висновки

Країни Африки все ще залишаються найбіднішими та найнестабільнішими у світі. Це регіон політичних протиріч, воєн, геноцидів, соціально-економічних криз. Від епохи колоніалізму Африці дісталися штучні кордони без урахування меж етнічних територій. Цим самим була закладена величезна «міна сповільненої дії», яка може вибухнути у XXI ст.

У цілому країни Африки мають великі та ще повністю не задіяні природні і людські ресурси. Якщо «зелена революція» вперше дала можливість більшій частині людства забезпечити себе продуктами харчування, то Африканський континент до цієї більшості не належав. Нестача продовольства стала відчуватися тут уже у 80-х роках XX ст. її основними причинами вважають війни, засухи та високі темпи приросту населення.

Африканські країни все більше пізнають Україну. Розширюються зовнішньоторговельні зв'язки. Торговельне сальдо України з країнами Африки в цілому додатне. Більшість держав континенту (31) підтримують з нашою державою постійні торговельно-економічні та науково-технічні зв'язки.

ТЕМА 7. КРАЇНИ АВСТРАЛІЇ ТА ОКЕАНІЇ

1. Австралія

2. Океанія

2.1. Маршаллові Острови

Це доволі стабільний регіон світу, який ще недавно був «глухим кутом» наглої планети. З цього континенту надходив мінімум інформації. Прискорений розвиток транспорту, зміна просторових напрямків міжнародних потоків товарів, розвиток туризму та перетворення його на високоприбуткову галузь економіки кардинально змінили ситуацію. Регіон поступово входить до загальносвітових, глобальних процесів, стаючи їх окремим структурним елементом.

1. Австралія

Загальні відомості. Офіційна назва - Австралійський Союз (Федерація). Столиця - Канберра (понад 300 тис. осіб). Площа - 7,7 млн км² (6-те місце у світі). Населення - близько 20 млн осіб (51-шемісце). Державнамова - англійська. Грошова одиниця - австралійський долар.

Географічне положення. Австралійський Союз займає весь материк Австралію, великий острів Тасманію та багато дрібних островів і атолів. На суходолі сусідів немає. Австралія відділяє Індійський океан від Тихого. Найближчими її сусідами є Нова Зеландія, Папуа-Нова Гвінея та Індонезія. З розвитком комунікацій та глобалізацією процесів географічне положення країни невпинно покращується.

Історія виникнення та розвитку. Археологи вважають, що перші люди з'явилися в Австралії близько 40 тис. років тому і прибули сюди з південної Індії. У XVII ст. біля берегів материка з'явилися перші кораблі європейців. Наприкінці XVIII ст. материк почала інтенсивно колонізувати Велика Британія. Аж до 1868 р. ця країна використовувала Австралію як величезну природну колонію для найнебезпечніших карних злочинців. Засуджених просто відвозили сюди ніби до в'язниці з мурами у вигляді океанічного узбережжя. Потім з'явилися вільні поселенці, чисельність яких різко зросла під час «золотої лихоманки» в 50-60-х роках XIX ст. З 1901 р. британські колонії на материку організували федерацію. Вона одержала назву Австралійський Союз. Він існував як британський домініон. У 1942 р. Австралія стала суверенною державою, членом Британської Співдружності Націй.

Державний устрій і форма правління. Австралія - федеративна держава, парламентська республіка. Формально главою держави є королева Великої Британії, яку представляє у цій країні генерал-губернатор. Виконавча влада належить уряду на чолі з прем'єр-міністром, а законодавча влада - двопалатному парламенту (сенату та палаті представників). Перший має термін повноважень - шість років, друга - три роки. Загальна кількість депутатів - 76. Країна поділяється на 6 штатів, 1 столичний округ і 1 територію.

Природні умови та ресурси. Рівнини та височини займають близько 95 % території Австралії. Вздовж узбережжя Тихого океану на сході материка простягся невисокий Великий Вододільний хребет з найвищою точкою - горою Косцюшко (2230 м). У центральній і західній частинах здіймаються плато з висотами до 1500 м. Біля озера Ейр місцевість знаходиться на 12 м нижче рівня океану.

Австралія лежить у чотирьох кліматичних поясах. Більшу її частину займає тропічний пояс. На півночі - субекваторіальний, на півдні - субтропічний. Південна частина острова Тасманія має помірний клімат. Влітку (січень) середні температури повітря над Австралією з півночі на південь змінюються від +28 °С до +20 «С, взимку (липень) - від +20 °С до +12 «С. Клімат тут переважно посушливий (250 мм опадів). На східному та північному узбережжі їх кількість зростає до 2000 мм.

Австралія бідна на поверхневі прісні води. Найбільшими річками є Муррей з притокою Дарлінг. Більшість річок пересихають. У центральній частині Австралії декілька солоних озер, найбільше з них Ейр.

Ґрунтовий покрив хоча й різноманітний, але на більшій частині країни панують піщані та кам'яні пустелі. Переважають різні види червоних і жовтих ґрунтів.

Довга ізольованість материка витворила тут своєрідний рослинний і тваринний світ. У природі тут ніколи не існувало копитних, приматів і хижаків, ссавців. Дикого собаку динго завезли на материк аборигени. Найпримітніша рослина - евкаліпт. Він має цінну деревину, яка не гниє та виділяє евкаліптову олію. Серед тварин панують сумчасті. Кенгуру та страус ему навіть зображені на гербі Австралійського Союзу.

Австралія, бідна на водні ресурси, володіє багатими мінеральними ресурсами. Країні належать провідні місця у світі за запасами бокситів (1-ше місце), цинку (2-ге), золота (4-те), срібла (6-те місце). На одному з перших місць вона й за покладами залізної руди, олова та нікелю, а також урану. Є значні родовища кам'яного вугілля, нафти та природного газу.

Населення. Австралія належить до найменш заселених частин світу. Середня густота населення становить менше 3 осіб на 1 км². Понад 70 % населення сконцентровано на східному та південно-східному узбережжі. Частка міського населення вже перевищила 86 %. Найбільшими містами є Сідней (4 млн осіб), Мельбурн (3,5 млн), Брісбен (1,5 млн осіб). Переважають нащадки переселенців з Великої Британії, аборигенів (корінних жителів) залишилось близько 230 тис.

Господарство. Австралія високорозвинена держава з потужною індустрією та сільським господарством. У промисловості провідною галуззю є гірничодобувна. Вона має світове значення, переважно у видобутку кольорових і рідкісних металів, особливо рутилу та цирконію. На відміну від більшості високорозвинених держав світу в Австралії обробна промисловість поступається гірничодобувній, особливо за експортним значенням. Виняток хіба що становлять металургія та харчова промисловість. На потужній чорній та кольоровій металургії базується багатогалузеве машинобудування, що почало інтенсивно розвиватися лише після Другої світової війни. Основними його галузями є автомобілебудування, виробництво сільськогосподарський машин, продукції радіотехніки.

Хімічна промисловість в основному переробляє нафту та виробляє добрива. Харчова промисловість ґрунтується на високотоварному сільському господарстві. За експортом сільгосппродукції Австралія у світі поступається лише США. За поголів'ям овець Австралії належить перше місце у світі (120 млн). Морожене м'ясо, а також м'ясні консерви у величезних обсягах експортуються на світовий ринок. Країні належить також періпість на планеті за виробництвом вовни. Зернові культури, насамперед пшениця, дають сировину для борошномельного виробництва. Процвітаючими галузями є садівництво, овочівництво та виноградарство.

У розвитку економіки рідкозаселеної Австралії велике значення належить транспорту. Довжина залізниць перевищує 40 тис. км, автомобільних доріг - понад 700 тис. км. У внутрішніх і зовнішніх перевезеннях пасажирів усе більшого значення набуває повітряний транспорт. Розширюється мережа трубопроводів. Для зовнішньоторговельних зв'язків використовують в основному морський транспорт.

Культура та соціальний розвиток. Життєві стандарти з огляду на всі їх складові в Австралії є найвищими у світі. Майже все населення письменне. Середня тривалість життя жінок уже перевищила 81 рік, чоловіків - 76 років. Один лікар припадає на 438 осіб. В Австралії низький рівень безробіття та один з найвищих - забезпеченості громадян власним якісним житлом. Австралія не володіє багатою історико-культурною спадщиною, але унікальний тваринний та рослинний світ приваблюють сюди мільйони туристів.

Австралійський Союз визнав незалежність України 26 грудня 1991 р. У цей же день було встановлено дипломатичні відносини між двома державами шляхом обміну нотами. У Києві працює консульство Австралійського Союзу.

2. Океанія

Величезні простори найбільшого у світі Тихого океану помережені тисячами островів. Найбільші з них заселені людьми. За етнічним складом населення та історико-гео-графічними умовами в Океанії виділяють Полінезію, Мікронезію та Меланезію. Східна частина Океанії належить до Полінезії (Гаваї, Токелау, Тувалу, Самоа, Тонга, Туамоту, Маркізькі острови, острови Кука, Табулаї, Лайн, Фенікс, Острови Товариства тощо). До Меланезії належить західна частина Океанії (Нова Гвінея, Вануату, Нова Каледонія, архіпелаг Бісмарка, Соломонові Острови, Фіджі тощо). Мікронезія - це центральна частина Океанії. До її складу входять Маріанські, Каролінські, Мар-шаллові Острови, острови Гілбсрта, Банаба, Паурутощо. Всього понад 1500 островів. Як приклад країн Океанії розглянемо Маріпаллові Острови.

2.1. Маршаллові Острови

Загальні відомості. Офіційна назва - Республіка Маршаллові Острови. Столиця - Маджуро (понад 33 тис. осіб). Площа - 181 км² (186-те місце у світі). Населення - близько 80 тис. осіб (182-го місце). Державна мова -- англійська. Грошова одиниця - долар США.

Географічне положення. Знаходиться в Тихому океані на північний схід від Австралії. Це центральна частина Океанії, яка має назву Мікронезія. Географічне положення країни з розвитком транспорту та глобалізаційних процесів покращується, хоча в цілому держава ще залишається доволі ізольованою від світу.

Історія виникнення та розвитку. Історики вважають, що острови були заселені ще за 2000 років до нашої ери переселенцями з Азії. У 1529 р. ці острови захопили іспанці. Наприкінці XIX ст. Іспанія продала їх Німеччині. Після Першої світової війни перейшли під опіку Ліги Націй, а після Другої світової війни - підопічні території ООН. Фактично управлялися США, які на атолах Бікіні та Еніветок провели випробування ядерної зброї. З 1991 р. суверенна держава.

Державний устрій і форма правління. Маршаллові Острови - унітарна держава, президентська республіка. Глава держави та уряду - президент. Законодавча влада належить парламенту, який складається з 33 депутатів. Країна поділяється на 25 дистриктів.

Природні умови та ресурси. Геологічно країна є двома паралельними ланцюгами вулканічних гір, на вершинах яких біля поверхні води поселилися корали. Вони й утворили 34 острови та 870 рифів. Острови низовинні, гір тут немає. Вони піднімаються над поверхнею океану лише на декілька метрів. Підземні прісні води відсутні. С насадження кокосових пальм. На узбережному мілководді ростуть мангрові ліси.

Клімат упродовж усього року вологий і жаркий. Середньорічна температура перевищує +27 °С. Опадів випадає від 2000 до 4000 мм на рік. Нерідко бувають тайфуни. Корисних копалин майже немає.

Населення. Густота населення велика та перевищує 430 осіб на 1 км². Коефіцієнт народжуваності мабуть найвищий у світі - 45 %о. На фоні одного з найнижчих у світі показників смертності - б %о, природний приріст близький до біологічного максимуму - 40 %<>. Частка міського населення - 70 %. Маргаалльці, або мікронезійці, становлять 97 % населення. Переважають протестанти - 90 %.

Господарство. В економіці домінують сільське господарство та рибальство. Основними продуктами харчування мешканців островів Океанії була кокосова пальма та морепродукти. І нині вони збирають плоди кокосової пальми та хлібного дерева. На експорт виготовляють копру і пальмову олію. Вживають у їжу також батат, таро, помідори. На одному з атолів ведеться розробка фосфатів. На атолі Маджуро є єдиний міжнародний аеропорт - ворота у світ.

Культура та соціальний розвиток. Близько 90 % населення країни вміє читати та писати. Тривалість життя жінок становить 66 років, чоловіків - 63 років. Своєрідна культура народу, витворена острівним життям, його звичаї принаджують сюди нечисленних туристів, переважно із США (5 тис. на рік).

Республіка Маршаллові Острови визнала незалежність України 22 грудня 1995 р. Дипломатичні відносини встановлені 25 грудня 1995 р. шляхом обміну

Висновки

Регіон Австралія та Океанія належить до найстабільніших у світі. Тут переважають невеликі і карликові острівні держави переважно зі сприятливими для розвитку рекреації і туризму природними умовами. Процеси глобалізації та розвитку транспорту швидкими темпами виводять регіон із «глухого кута» нашої планети.

Острови Океанії мають переважно вулканічне або коралове походження. За особливостями природи й населення острови океанії поділяють на три основні групи: Мікронезію, Меланезію і Полінезію.

Через віддаленість від України торговельно-економічні відносини між країнами цього регіону та нашою державою розвинені недостатньо.

Финансовые отношения банков связаны с фор­мированием и использованием собственных средств коммерческого банка (КБ): уставного фонда (УФ), резервного фонда, страховых резервов, прибыли и фон­дов, создаваемых за счет прибыли.

УФ создается за счет вкладов учредителей. Ре­зервные фонды КБ - для возмещения убытков по активным операциям, выплаты процентов по обли­гациям и дивидендов по привилегированным акци­ям при недостатке прибыли.

Страховые резервы создаются под конкретные операции. Основную часть доходов КБ составляет процент за кредиты. Доходы могут быть за расчетно-кассовое обслуживание, комиссионное вознаграж­дение, за услуги по корреспонденции с другими банками, а также включать доходы от лизинговых операций, по гарантиям, трастовым, факторинговым операциям, от информационных, консультативных, экспортных операций.

Расходы:

1)процент по вкладам, депозитам, межбанковским кредитам;

2)комиссионные за услуги корреспондентских от­ношений с другими банками;

3)расходы на управление банком, содержание ап­парата управления, расходы на рекламу, аудитор­ские проверки, операционные и почтовые расхо­ды, амортизацию.

Банки вносят отчисления е социальные внебюд­жетные фонды, уплачивают НДС по операциям кассового обслуживания, предоставлению гаран­тий, услугам по инкассации, трастовым, лизинговым, факторинговым, консультативным услугам, услугам по хранению ценностей.

Основные операции банков (кредитование, операции с валютой) НДС не облагаются. После уплаты налогов создаются фонд накопления и фонд потреб­ления.

Финансы страховых компаний. Результаты финансово-хозяйственной деятельности страховой компании выражаются в полученной прибыли и из­менении размеров резервных фондов.

Прибыль страховой компании складывается из:

1) прибыли, непосредственно полученной от стра­ховой деятельности;

2)из полученных страховых взносов образуется фонд текущих поступлений страховых взносов, из которого страховая компания уплачивает страхо­вые возмещения и страховые суммы (при личном страховании), формирует резервные фонды. Пос­ле этого покрываются издержки по ведению стра­хового дела (за счет нагрузки);

3)прибыли от нестраховой деятельности компании;

4)прибыли от прочих услуг.

Особенности финансов инвестиционных фондов

Инвестиционный фонд - акционерное общество открытого типа, которое одновременно осуществля­ет деятельность по привлечению средств за счет эмиссии собственных акций, инвестирования соб­ственных средств в ценные бумаги других эмитентов, торговли ценными бумагами, а также владеет ин­вестиционными ценными бумагами в размере 30 % и более стоимости своих активов.

Инвестиционный фонд не имеет права:

1)осуществлять другие инвестиции, кроме как в цен­ные бумаги;

2)выпускать облигации, привилегированные акции, дающие преимущественное право перед другими кредиторами;

3)инвестировать более 5 % своих чистых активов в цен­ные бумаги одного эмитента;

4)приобретать акции других инвестиционных фондов;

5)приобретать и иметь в своих активах 15 % и бо­лее облигаций одного эмитента.

Дата добавления: 2014-01-07