Правове регулювання розрахункових та кредитних відносин

У правовій науці розрахунки розуміються як дії боржника, на­правлені на погашення грошового зобов'язання. Іншими словами, розрахункові правовідносини — це технологія виконання грошових зобов'язань.

Розрахункові відносини є частиною різноманітних відплатних майнових відносин. Хоча основний економічний зміст економічних відносин закладено в товарній складовій, розрахункові відноси­ни набувають самостійного значення. Відбувається це, по-перше, в результаті участі в цих відносинах банків. По-друге, завдяки не співпадінню моментів передачі товарів і грошей, що потребує окремого механізму передачі грошей. По-третє, завдяки само­стійній правовій регламентації розрахункові відносини у вигляді спеціальних банківських, касових, вексельних та інших правил. Останні не тільки прямо не зачіпають вихідні товарні відносини, але і характеризуються незмінними публічно-правовими рисами: поширеність норм-приписів, контрольно-наглядові функції банків, наявність адміністративно-господарських санкцій за порушення відповідних правил. Сама форма основних актів НБУ в сфері роз­рахунків - інструкції орієнтує, що їхні сторони можуть обрати лише спосіб і форму розрахунків - всі інші їхні дії, як правило, строго регламентовані. В четверте, розрахункові відносини мають яскраво виражений процедурний характер. Механізм переказів коштів однаковий для господарсько - правових, цивільно-правових, адміністративних, податкових, бюджетних та інших грошових зобов'язань.

Необхідно розрізняти передумови та підстави виникнення роз­рахункових правовідносин. Передумови - відносини, які прямо не викликають розрахункові правовідносини, але створюють умови для їхнього існування. Такими відносинами є вихідні товарні (в т.ч. кредитні) відносини, договір банківського рахунка, операції з про­дажу валютної виручки (для розрахунків в іноземній валюті) тощо.

Підставою виникнення розрахункових відносин є розрахункове зобов'язання, що визначає спосіб і форму розрахунків у господар­ських відносинах, виражену в такому розділі господарського до­говору, як «порядок розрахунків».

Таким чином, розрахункові правовідносини - це врегульоване правом особливе коло суспільних відносин процедурного характеру, що дозволяють здійснити приймання-передачу грошових коштів в різнорідних майнових зобов'язаннях.

Слід розрізняти поняття «спосіб» і «форма» розрахунків.

Спосіб розрахунків - це одноманітний механізм прийому - передачі грошового еквівалента, що характеризується специфічними формами розрахунків, засобами платежу і учасниками розрахунків.

На стадії виникнення грошових зобов'язань необхідно вибрати один з двох способів розрахунків: готівковий, що здійснюється за допомогою паперових грошей або металевої монети, або безготів­ковий, що здійснюється за допомогою переказів за банківськими рахунками.

Під формами розрахунків в одному випадку розуміють сукуп­ність правил, які регулюють форму і зміст розрахункових докумен­тів, в іншому - форми документообороту, в третьому - правові форми діяльності суб'єктів.

Отже, форми (види)розрахунків - це сукупність індивідуально - визначених для конкретних способів розрахунків правових норм, що визначають правила здійснення грошових платежів між госпо­дарюючими суб'єктами за допомогою закріплення юридично зна­чущих дій, форм документації і правил документообігу.

Форми (види) розрахунків відрізняються для готівкового і без­готівкового способу платежу.

Обов'язок зберігати грошові кошти в банках і здійснювати роз­рахунки через банки виникає з обов'язку суб'єктів господарювання дотримуватися касової дисципліни, порядок використання готівки, а також вимог законодавства України про здійснення окремих пла­тежів виключно в безготівковій формі.

Умови функціонування банківського рахунка закріплюються в договорі банківського рахунка. Його мають право укладати не тільки самостійні суб'єкти господарювання, але і відособлені під­розділи юридичних осіб.

За договором банківського рахунка банк зобов'язується приймати і зараховувати на рахунок, відкритий клієнтові (володільцеві рахунка), грошові кошти, що йому надходять, виконувати розпорядження клієнта про перерахування і вида­чу відповідних сум з рахунка та проведення інших операцій за рахунком.

Готівкові розрахунки - це спосіб здійснення розрахунків, за якого платіж здійснюється паперовими грошима чи металевою монетою. У законодавстві розрахунки з використанням платіжної картки, як правило, прирівнюються до готівкових розрахунків.

При розрахунках за допомогою готівки не виникає таких яскраво виражених відокремлених відносин у рамках вихідних майнових відносин, як при безготівкових розрахунках. Тут, як правило, нерозривні процеси передачі товарів і сплати грошей, що робить грошовий платіж органічною частиною еквівалентних відносин¹. Водночас, діють спеціальні правила документального оформлення процедур приймання-передачі готівки, а також тісно пов'язаних з ними операцій із зберігання, обліку і обігу готівки (касові операції). Це дозволяє розглядати готівкові розрахунки в рамках самостійних правовідносин.

Згідно зі ст. 198 ГК України платежі за грошовими зобов'язан­нями, що виникають у господарських відносинах, здійснюються в безготівковій формі або готівкою через установи банків, якщо інше не встановлено законом. Готівкові розрахунки через банківські установи в цьому випадку є внесенням готівки до каси банків для переказу на рахунки суб'єктів господарювання, або видачі ним у вигляді готівкових коштів. Таким чином, за загальним правилом між суб'єктами господарювання не можуть здійснюватися готівкові розрахунки поза банківські установи. Це положення ГК України уточнюють загальне правило ст. 1087 ЦК України про те, що між юридичними особами, а також за участю громадян — підприємців готівкові розрахунки допускаються, якщо інше не встановлене за­коном. «Інше» в даному випадку встановлене ГК України для сфери господарювання.

Положення про ведення касових операцій є обов'язковим для всіх суб'єктів господарювання України.

Форми готівкових розрахунків обумовлені правилами докумен­тального оформлення готівкових операцій.

Безготівкові розрахунки - це спосіб приймання-передачі грошо­вого еквівалента за допомогою банківських переказів певної суми з рахунка платника на рахунок одержувача, або з каси банку на рахунок одержувача. Як указувалося вище, згідно зі ст. 198 ГК України платежі за грошовими зобов'язаннями у сфері господарю­вання здійснюються за загальним правилом у безготівковій формі або в готівковій формі через установи банків.

При безготівкових розрахунках скорочуються витрати обігу вна­слідок економії витрат на друк, перевезення, зберігання грошових знаків тощо. Правильна організація безготівкового обігу сприяє пом'якшенню сезонних макроекономічних коливань. Наприклад, зростаюча в період масової заготівлі сільгосппродукції грошова маса за умови збільшення безготівкових розрахунків сільськогос­подарськими підприємствами призводить до більш рівномірного її обігу. При безготівкових розрахунках створюються сприятливі умови для державного регулювання грошового обігу; поліпшується економічний стан суб'єктів господарювання, позаяк прискорюється обіг капіталу, забезпечується тісний зв'язок з банками і грошовим ринком загалом, стимулюються інвестиції.

Здійснення платежів реалізується дорученнями платника до банку за договором банківського рахунка.

Принципи безготівкових розрахунків орієнтують на одноманітне застосування норм права у сфері безготівкових розрахунків.

Першим принципом безготівкових розрахунків слід назвати про­ведення таких розрахунків через банківські установи.

Другим принципом безготівкових розрахунків слід визнати пра­вило «прямого платежу», що припускає заборону платежів однієї особи за рахунок коштів іншої.

Третім принципом безготівкових розрахунків є загальне правило про вільний вибір суб'єктами господарювання умови про попередню оплату товарів (робіт, послуг) за винятком випадків, закріплених у законодавстві.

Четвертим принципом безготівкових розрахунків є положен­ня про те, що платежі проводяться лише тоді, коли на рахунку платника є вільні кошти, або за рахунок кредиту банку.

Розрахункові документи є чинними протягом певного часу з дня виписки. Зокрема, для платіжного доручення такий термін складає 10 днів, для гарантованого платіжного доручення- ЗО днів, для платіжної вимоги на примусове списання (стягнення) термін дії диференціюється: для направлення в банк стягувача - 10 днів, в банк платника - ЗО днів з дня складання.

Необхідно розмежовувати поняття «Розрахунковий документ» і «цінний папір». По-перше, якщо розрахункові документи опосе­редкують відносини щодо зберігання коштів між банками і клієн­тами, то цінні папери посвідчують грошові або інші майнові права, визначають взаємовідносини особи, яка їх розмістила (видала), і власника, та передбачають виконання зобов'язань згідно з умовами їх розміщення, а також можливість передачі прав, що випливають із цих документів, іншим особам. По-друге, цінні папери при вико­нанні зобов'язань реалізують не грошові платежі, а заміну одного майнового зобов'язання іншим з метою уникнути (відстрочити) грошовий платіж. По-третє, цінний папір належить до складу майна особи, а розрахунковий документ лише містить необхідну інформацію для здійснення розрахункових операцій.

Розрахунки з використанням платіжного доручення - це ін­струментальна форма розрахунків, за якою платіж проводиться за допомогою надання платником банку, який його обслуговує, належно оформленого доручення на переказ певної суми зі свого рахунка на рахунок одержувача коштів.

Важливо враховувати, що розрахунки з використанням платіж­ного доручення є основною формою безготівкових розрахунків. Всі інші форми використовуються за спеціальною домовленістю гос­подарюючих суб'єктів або вказівки закону (наприклад, примусове списання здійснюється платіжними вимогами).

Розрахунки з використанням платіжної вимоги-доручення - це інструментальна форма розрахунків, що здійснюється за допо­могою комбінованого документа, який складається з двох частин: верхня - вимога одержувача коштів безпосередньо до платника сплатити грошовий борг; нижня - доручення платника банку, який його обслуговує, перерахувати кошти.

Одержувач коштів заповнює розділ «вимога» в платіжній вимозі-дорученні і направляє документ безпосередньо платникові. Плат­ник - у разі згоди - заповнює розділ «доручення» і представляє документ на оплату в банк, який його обслуговує.

Чеки застосовуються для здійснення розрахунків у безготівковій формі між юридичними особами, а також фізичними і юридични­ми особами з метою скорочення розрахунків готівкою за одержані товари, виконані роботи і надані послуги. У чековій формі розра­хунків обов'язково беруть участь 3 суб'єкти: чекодавець - особа, що здійснює платіж за допомогою чека; чекодержатель - особа, що одержує кошти за чеком; банк-емітент — банк, який обслуговує чекодавця і видає йому чекову книжку (розрахунковий чек).

Розрахунки акредитивом - це інструментальна форма розра­хунків, при якій банк-емітент (банк, що відкрив акредитив) за до­рученням клієнта (платника — заявника акредитива) зобов'язується здійснити платіж одержувачеві (бенефіціару) після одержання визначених в акредитиві документів. Види акредитивів достатньо різноманітні. За забезпеченістю коштами платника вони поділяються на:

а) покритий акредитив, за якого своєчасно бронюються кошти платника в повній сумі на окремому рахунку в банку;

б) непокритий акредитив, оплата за яким гарантується банком- емітентом за рахунок банківського кредиту.

За можливістю дострокового відкликання невиконаного акре­дитива вони поділяються на:

а) відкличний акредитив, який може бути замінено або анульова­но банком-емітентом без попереднього узгодження з бенефіціаром;

б) безвідкличний акредитив, який може бути замінений або анульований тільки з відома бенефіціара, на користь якого він від­критий.

У разі відсутності вказівки в акредитиві він вважається безвід­кличним.

Розрахунки по інкасо (з використанням інкасового доручення) характеризуються тим, що банк (банк-емітент) за дорученням клієнта здійснює дії з одержання від платника платежу та/або акцепту платежу (наприклад, з одер­жання акцепту переказного векселя).

Розрахунки по інкасо можуть бути трьох видів, два з яких є інкасо документів, що не вимагають згоди платника і одне - перед­бачає таку згоду. Розглянемо ці види інкасо.

Розрахунки по інкасо документів, що вимагають згоди плат­ника, є інтегративною формою розрахунків, за якою одержувач коштів доручає банку, який його обслуговує, отримати грошовий платіж від платника після надання («проти») комерційних доку­ментів або в результаті інших інструкцій.

Розрахунки, основані на заліку взаємної заборгованості, - це інтегративна форма розрахунків, за якою взаємні зобов'язання боржників і кредиторів один до одного погашаються в рівновеликих сумах, а на різницю здійснюється платіж на загальних підставах, тобто з використанням платіжного доручення, платіжної вимоги - доручення, чека або векселя.

Правова основа таких розрахунків - ст.ст. 203, 341 ГК Украї­ни, що встановлюють припинення зобов'язання заліком зустрічної однорідної вимоги, термін якої настав або термін якої не вказаний або визначений моментом вимоги. Для заліку достатньо заяви однієї сторони.

У випадках, вказаних у законі, наприклад, при закінченні позов­ної давності, залік зустрічних вимог не допускається.

Розрахунки векселем - це ще одна інтегративна форма розра­хунків, за якою замість грошового зобов'язання, заснованого на ви­хідному товарному відношенні, учасники розрахунків оформляють безумовне і абстрактне грошове зобов'язання однієї особи сплатити іншій після настання строку певну суму. Інтегративність тут зумов­лена, по-перше, поєднанням у векселі кредитного і розрахункового інструменту, по-друге, застосуванням при погашенні векселя інших форм розрахунків - платіжного доручення, акредитива тощо.

Безумовність векселя означає, що зобов'язання щодо платежу за векселем повинне бути простим і необтяженим якими-небудь умовами і застереженнями. Абстрактність векселя означає його відірваність від вихідного правочину як текстуально, так за суттю, коли боржник не має права захищатися проти добросовісного векселедержателя запереченнями, заснованими на дефектах і невико­нанні операції, яка передує видачі або передачі векселя. Вексельне зобов'язання цілком втілене в документі строгої форми - векселі. Для стягнення боргу за векселем не вимагається інших доказів; вексель не може бути знесилений ні запереченнями про безпідстав­ність його видачі, ні запереченнями про здійснений платіж.

При переказному векселі фактично відбувається відступлення векселедавцем векселедержателеві вимоги до третьої особи, яка стає платником за векселем. Проте, на відміну від відступлення вимоги, платник за переказним векселем має дати згоду на платіж новому кредиторові, тобто акцептувати вексель.

Право одержання платежу за векселем (як за простим, так і за переказним) векселедержатель має право передати іншій особі, що стає таким чином новим векселедержателем. Така передача оформ­ляється передавальним написом (індосаментом) на обороті векселя або на додатковому листі до нього (алонжі).

Для одержання платежу векселедержатель має пред'явити век­сель платникові до оплати в строк платежу за векселем.

При неодержанні платежу за векселем векселедержатель зо­бов'язаний засвідчити цей факт шляхом оформлення в нотаріаль­ному порядку протесту в неоплаті. Згідно з Законом України «Про обіг век­селів в Україні», векселі для здійснення протесту в неоплаті прий­маються нотаріусами в день платежу або два наступних робочих дня.

ТЕМА 12. ЗОБОВ'ЯЗАННЯ ЩОДО СПІЛЬНУ ДІЯЛЬНОСТЬ.

ДОГОВІР ПРО СТВОРЕННЯ ЮРИДИЧНОЇ ОСОБИ.

1. Загальна характеристика договорів про спільну діяльність.

2. Договір простого товариства

3. Засновницький договір.

Дата добавления: 2014-01-07