Студопедия

КАТЕГОРИИ:


Архитектура-(3434)Астрономия-(809)Биология-(7483)Биотехнологии-(1457)Военное дело-(14632)Высокие технологии-(1363)География-(913)Геология-(1438)Государство-(451)Демография-(1065)Дом-(47672)Журналистика и СМИ-(912)Изобретательство-(14524)Иностранные языки-(4268)Информатика-(17799)Искусство-(1338)История-(13644)Компьютеры-(11121)Косметика-(55)Кулинария-(373)Культура-(8427)Лингвистика-(374)Литература-(1642)Маркетинг-(23702)Математика-(16968)Машиностроение-(1700)Медицина-(12668)Менеджмент-(24684)Механика-(15423)Науковедение-(506)Образование-(11852)Охрана труда-(3308)Педагогика-(5571)Полиграфия-(1312)Политика-(7869)Право-(5454)Приборостроение-(1369)Программирование-(2801)Производство-(97182)Промышленность-(8706)Психология-(18388)Религия-(3217)Связь-(10668)Сельское хозяйство-(299)Социология-(6455)Спорт-(42831)Строительство-(4793)Торговля-(5050)Транспорт-(2929)Туризм-(1568)Физика-(3942)Философия-(17015)Финансы-(26596)Химия-(22929)Экология-(12095)Экономика-(9961)Электроника-(8441)Электротехника-(4623)Энергетика-(12629)Юриспруденция-(1492)Ядерная техника-(1748)

Календарно-тематический план лекций 8 страница




3) холдинг, великий банк, корпорація, на чолі яких стоять справжні господарі груп;

4) корумповані елементи, які лобіюють інтереси групи в законодавчих, виконавчих, судових органах державної влади, а також засоби масової інформації, що є сильним ресурсом у боротьбі із соперником, шляхом формування негативної думки суспільства про нього і позитивної – про себе.

Очолюють клани "олігархи". Ними стали екс-номенклатурники, парт-працівники, мафія, значно рідше професіонали-господарники, які вийшли "з низів".

Майбутне "олігархії" може розвиватися за однією з двох основних альтернатив, звичайно, разом з наявністю великої кількості варіантів.

 

Контрольні питання за темою:

1. Охарактеризуйте рівень монополізації виробництв в сучасних умовах.

2. Що таке фінансово-монополістична група?

3. Які існують види ФМГ?

4. Що представляє собою фінансова олігархія?

5. Яку вона пройшла еволюцію?

 

Питання на домашнє опрацювання:

Еволюція та перспективи розвитку сучасного капіталізму [1]с.417-422


Тема 9. Суспільний продукт та його форми. Національний дохід (лекція 9/ заняття 21).

 

План лекції

1. Економічне відтворення та його типи.

2. Суспільний продукт та його форми.

3. Національний дохід

4. Національне багатство

 

1.Економічне відтворення та його типи.

 

Вивчаючи цю тему, студент насамперед повинен зрозуміти сутність економічного відтворення. Будь-який процес виробництва незалежно від його суспільної форми має бути безперервним, тобто повинен періодично проходити одні й ті самі стадії. Так само як суспільство не може припинити споживати, так само не може воно й припинити виробляти. Тому будь-який процес суспільного виробництва, що розглядається в постійному зв’язку і безперервному потоці свого відновлення, в той же час є процесом відтворення. Політична економія досліджує суспільне відтворення як економічне. Останнє включає такі стадії: виробництво, розподіл, обмін і споживання товарів і послуг.

Економічне відтворення відбувається як у рамках окремих підприємств і домогосподарств, галузей і регіонів, так і в масштабі всього суспільства. Основою суспільного відтворення є відтворення на окремих підприємствах і домогосподарствах.

Економічне відтворення суспільства включає в себе такі найважливіші моменти:

1) відтворення суспільного продукту та його конкретних форм;

2) відтворення людського ресурсу як особистого чинника виробництва та його зайнятості;

3) відтворення основного і оборотного капіталу суспільства, тобто засобів виробництва, як необхідних умов суспільного процесу відтворення;

4) відтворення національного багатства;

5) відтворення споживання;

6) відтворення економічних відносин.

Розрізняють просте і розширене відтворення економічної системи.

Просте відтворення — це відновлення процесу суспільного виробництва з року в рік у незмінних масштабах. Просте суспільне відтворення було типовим для докапіталістичних економічних формацій, для так званої традиційної економіки.

Розширене відтворення економіки — це відтворення суспільного виробництва в зростаючих розмірах.

 

2.Суспільний продукт та його форми.

 

Суспільний продукт є результатом продуктивного функціонування всієї економіки суспільства, всіх його ланок і сторін. У процесі виробництва суспільний продукт безперервно відтворюється. Для кращого розуміння сутності суспільного продукту необхідно вивчити його конкретні форми та методи обчислення.

Теорія і практика розробили два методи обчислення суспільного продукту — систему національних рахунків (СНР) і систему балансу народного господарства (БНГ). Зараз майже всі країни світу використовують систему національних рахунків.

Система національних рахунків — це адекватний ринковій економіці національний облік, побудований у вигляді набору рахунків і балансових таблиць, що розкривають результати економічної діяльності, структуру економіки, найважливіші взаємо­зв’язки в національному господарстві.

Баланс народного господарства являє собою систему взаємопов’язаних балансових таблиць, кожна з яких відображає окремі, найбільш принципові сторони економічного процесу. До них належить відтворення: матеріального продукту — сукупного суспільного продукту і чистого матеріального продукту; національного доходу; національного багатства.

Система балансів — це зведений матеріальний баланс, міжгалузевий баланс, зведений фінансовий баланс, баланс грошових доходів, баланс трудових ресурсів та ін.

БНГ обчислює результати тільки матеріального виробництва в економіці, при цьому розмежовується виробництво засобів виробництва і предметів споживання. Результати нематеріального виробництва не обчислюються. Концепція СНР, навпаки, розглядає економіку як єдине ціле без принципового розмежування матеріального і нематеріального виробництва.

За системою балансу народного господарства обчислюється валовий суспільний продукт (ВСП), який являє собою суму всіх благ, включаючи проміжні, створені в суспільному виробництві за певний період (зазвичай рік). Він також може бути визначений як сума продукції окремих виробників (підприємств, об’єднань) за цей самий проміжок часу. Валовий суспільний продукт включає повторний рахунок, тому він не є об’єктивним показником результатів суспільного виробництва; він перевищує їх, бо подвійний рахунок не виключається.

Головними і вихідними показниками системи національних рахунків є валовий внутрішній продукт (ВВП), валовий національний продукт (ВНП). У статистиці України форма національного продукту (ВВП) була визнана не так давно — з 1987 р.

Валовий внутрішній продукт (ВВП) являє собою сукупну вартість кінцевих товарів і послуг, вироблених у поточному періоді на території країни, незалежно від національної належності підприємств. Валовий внутрішній продукт підраховується за так званим територіальним принципом.

Існує три методи обчислення валового внутрішнього продукту:

1) за виробленою продукцією (виробничий метод);

2) за витратами (метод кінцевого використання);

3) за доходами (розподільний метод).

Для визначення ВВП за видатками підсумовують усі види видатків на кінцеві товари і послуги – споживчі видатки населення, інвестиційні видатки фірм, державні закупівлі товарів і послуг та чистий експорт.

Особисті споживчі видатки охоплюють:

- видатки домашніх господарств на товари тривалого користування;

- видатки на предмети поточного вжитку;

- видатки споживачів на послуги.

Інвестиційні видатки ділових фірм країни – це видатки на:

- закупівлю машин, устаткування, верстатів підприємствами;

- усе будівництво (виробничі будівлі й житлове будівництво);

- зміни в запасах. Запаси – вироблені, але не продані у цьому році інвестиційні та споживчі товари.

Інвестиції поділяють на:

- валові – усі вироблені інвестиційні блага, призначені для заміщення машин, верстатів, устаткування, споруд, що спожиті у процесі виробництва у цьому році, плюс ті, що становлять приріст капіталу в національній економіці;

- чисті – додаткові інвестиції, тобто їхній приріст понад зношення капіталу в цьому році. Різниця між валовими і чистими інвестиціями становить амортизацію.

Державні закупівлі товарів і послуг охоплюють усі державні видатки (уряду, місцевих органів влади) на кінцеві продукти підприємств і на наймання в державний сектор робітників.

Чистий експорт – сума, на яку іноземні видатки на вітчизняні товари і послуги (експорт) перевищують вітчизняні видатки на іноземні товари і послуги (імпорт).

 

С – особисті видатки на споживання;

І – інвестиційні видатки;

G – урядові закупівля товарів та послуг;

К – вартість експорту;

М – вартість імпорту.

Позначимо ВВП через Y, а чистий експорт через Х.

 

 

 

Дане рівняння називають основною тотожністю національних рахунків.

При обчисленні ВВП за доходами враховується:

- ЗП найманих працівників, яку фірми й уряд виплачують тим, хто пропонує працю; враховують також доповнення до ЗП;

- Рента;

- Процент, що являє собою виплати грошового доходу постачальникам грошового капіталу (виплати процентів домогосподарствам за вклади, за облігації підприємств);

- Прибуток;

- Непрямі податки на бізнес (ПДВ, АЗ, мито ліцензійні платежі і т.д.)

- Амортизаційні відрахування (показують обсяг капіталу, спожитого у процесі виробництва впродовж року).

 

Обчислення ВВП ускладнюється інфляцією (зростання цін), яка властива всім країнам з ринковою економікою. У зв’язку з цим розрізняються поняття номінального і реального ВВП.

Номінальний ВВП — це обсяг виробництва, обчислений за діючими, фактичними цінами. В умовах інфляції він завищує результати економіки і потребує коригування. Реальний ВВП — це обсяг виробництва, вартість якого скоригована на величину річного зростання цін.

Близьким до ВВП за змістом є показник валового національного продукту (ВНП). Валовий національний продукт характеризує сукупну вартість кінцевих товарів і послуг, створених за певний період вітчизняними підприємствами в країні і за її межами. Валовий національний продукт підраховується за національним принципом. ВНП обчислюється як валовий внутрішній продукт і відрізняється від нього на величину, яка дорівнює сальдо розрахунків із зарубіжними країнами.

 

 

 

У системі національних рахунків існує також низка інших взаємопов’язаних макроекономічних показників, які можуть бути розраховані на основі ВВП (а також ВНП).

Чистий внутрішній продукт (ЧВП) — це ВВП, зменшений на величину амортизаційних відрахувань:

 

ЧВП = ВВП – Амортизаційні відрахування.

 

Національний дохід (НД) можна отримати, якщо ЧВП зменшити на величину непрямих податків на бізнес (податок на додану вартість, акцизи, мито, ліцензійні платежі та ін.):

 

НД = ЧВП – Непрямі податки на бізнес,

або

НД = ВВП – Амортизаційні відрахування – Непрямі податки на бізнес.

 

3.Національний дохід

 

Національний дохід — це сукупний дохід в економіці, який отримують власники чинників виробництва: праці, капіталу, землі, підприємницького хисту. Національний дохід — це чистий внутрішній продукт, зменшений на величину податків на бізнес.

Кількісно ЧВП і НД дуже близькі між собою.

До останнього часу в економічній літературі вважалося, що національний дохід — це новостворена вартість, яка створюється тільки у сфері матеріального виробництва (промисловості, сільському господарстві, будівництві, на транспорті, у торгівлі і громадському харчуванні (частково), у сфері зв’язку (частково)). Це звужений підхід до національного доходу, який не враховує внесок працівників сфери нематеріального виробництва.

Нині вже загальновизнано, що частину національного доходу створюють працівники сфери послуг. В економічно розвинутих країнах більше половини працюючих зайнято у сфері послуг, тому в них основну частину доходів заробляють шляхом надання послуг. У нашій країні вирішальна роль у виробництві національного доходу залишається за матеріальним виробництвом. Головним напрямом розвитку останнього є перехід від екстенсивного до інтенсивного типу виробництва.

Для розуміння національного доходу велике значення мають процеси його виробництва, розподілу, перерозподілу і кінцевого споживання.

На основі національного доходу визначають особисті доходи (ОД). Якщо від суми національного доходу відняти внески (податки) на соціальне страхування, податок на доходи підприємств, а також прибуток, що використовується для розширення виробництва (нерозподілений прибуток підприємств), і додати трансфертні платежі, які включають виплати соціального страхування по старості, від нещасних випадків, допомогу і виплати по безробіттю, різноманітні виплати неімущим і непрацездатним тощо (трансфертні виплати — виплати, які не пов’язані з трудовою діяльністю, тобто не зароблені, а одержані), то отримаємо суму так званого особистого доходу. Особистий дохід — це одержаний дохід, а національний дохід — це зароблений дохід.

Нарешті, якщо від суми всього особистого доходу відняти всі індивідуальні податки, то одержимо так званий дохід в особистому розпорядженні домогосподарств — кінцевий показник системи національного рахівництва. Він використовується на споживання та заощадження.

Кожна людина зацікавлена у зростанні національного доходу, тому що від його рівня залежать процеси розширеного відтворення, нагромадження (розширення суспільного виробництва), рівень добробуту населення, економічної могутності країни.

 

4.Національне багатство

 

Складовою суспільного виробництва є національне багатство. Воно являє собою сукупність матеріальних благ, нагромаджених суспільством за всю його історію. Іншими словами, національне багатство — це все те, чим володіє країна сьогодні — все матеріальне багатство суспільства. Таке тлумачення національного багатства дається в сучасній економічній літературі та статистиці. Але дискусії щодо визначення національного багатства і його структури тривають.

Розвиток суспільства розглядається в єдності матеріальних, духовних, етнічних і культурних цінностей. Тому особливої актуальності в сучасних умовах набувають дослідження, формування і розвиток нематеріальних форм багатства, пов’язаних з людиною.

Нематеріальне багатство суспільства — це ті його елементи, що перш за все визначають якість робочої сили, — науково-технічний, освітній, культурний потенціал.

Таким чином, у широкому розумінні національне багатство включає в себе як матеріальне, так і нематеріальне багатство країни.

Основними елементами матеріальної форми національного багатства насамперед є: виробничий капітал, у структурі якого вирізняють основний і оборотний капітал; основний капітал сфери нематеріального виробництва (школи, лікарні, культурно-освітні і спортивні об’єкти, житлові будинки); резерви капітальних благ (законсервовані запаси основного капіталу); майно домашніх господарств (індивідуальне житло, засоби праці і предмети тривалого використання — автомобілі, меблі, побутова техніка тощо), а також запаси і резерви споживчих благ.

До складу національного багатства відносять і природні ресурси країни, котрі залучені до господарського обороту (земля, надра, вода, ліси, атмосфера, клімат). Корисні копалини, які лише розвідані, а тим більше потенційні, до складу національного багатства не входять.

Основними елементами нематеріальної форми національного багатства є духовні і культурні цінності (нагромаджений виробничий досвід, освітній потенціал нації, досягнення науково-технічної думки, інформаційні ресурси, інтелектуальний рівень та ін.).

Якщо країна втрачає своє інтелектуальне багатство внаслідок еміграції провідних учених і спеціалістів, як це нині спостерігається і в Україні, і в інших країнах СНД, вона безповоротно втрачає певну частину ВВП, а отже, і можливості в нагромадженні біль­шого національного багатства. Те саме спостерігатиметься і при зниженні інтелектуального рівня нації, а саме: у разі погіршення якості навчання, скорочення асигнувань на науку та освіту тощо.

Національне багатство включає в себе також ті елементи, які перебувають в інших країнах, але належать уряду, організаціям та окремим особам.

Величина національного багатства, як правило, зростає в нормальних мирних умовах і зменшується під час війн, смут, потрясінь. Так, під час другої світової війни СРСР втратив третину національного багатства. Національне багатство також втрачається і в умовах глибоких економічних криз, як, наприклад, в Україні протягом 90-х рр. ХХ ст. Статистика національного багатства потребує його спеціального аналізу, а саме аналізу обсягу, структури, динаміки. Але, на жаль, статистичні щорічники не дають поки що належної інформації.

Національне багатство є важливим показником економічної могутності країни та джерелом її соціально-економічного прогресу.

 

 

Контрольні питання за темою:

1. Що таке економічне відтворення?

2. Охарактеризуйте простий тип відтворення.

3. Охарактеризуйте розширене відтворення.

4. Що таке суспільний продукт?

5. Що таке ВВП?

6. Які існують методи обчислення ВВП?

7. Як обчислюється ВНП?

8. Як розраховується ЧВП та національний дохід?

9. Що є складовими національного багатства?


Тема 10. Економічне зростання і його чинники (лекція 10/ заняття 22)

 

План лекції.

1. Сутність, фактори та типи економічного зростання.

2. Економічний розвиток та його рівень.

3. Сутність та фази економічного циклу.

4. Особливості регулювання економічного зростання на Україні.

 

1. Сутність, фактори та типи економічного зростання.

Економічне зростання – кількісне збільшення та якісне вдосконалення за відповідний період результатів виробництва (товарів, послуг) та його основних факторів.

Економічне зростання вимірюють двома способами:

- темпами зростання реального ВВП за певний проміжок часу;

- темпами зростання реального ВВП на душу населення.

Розрізняють два основних типи економічного росту: екстенсивний і інтенсивний.

При екстенсивному типі економічний ріст досягається завдяки кількісному збільшенню факторів виробництва при збереженні його колишньої технічної основи.

При інтенсивному типі економічного росту збільшення масштабів випуску продукції досягається шляхом якісного удосконалювання факторів виробництва: застосування більш прогресивних засобів праці і більш економічних предметів праці, підвищення кваліфікації робочої сили, а також шляхом поліпшення використання наявного виробничого потенціалу. Інтенсифікація виробництва знаходить вираження в збільшенні віддачі, росту виходу кінцевої продукції з кожної одиниці ресурсів, підвищенні якості продукції.

Економічне зростання визначають 4 групи факторів:

1) фактори пропозиції:

- кількість та якість природних ресурсів (землі, корисні копалини, енергоносії, водні ресурси, клімат);

- кількість та якість трудових ресурсів;

- обсяг капіталу країни (устаткування, виробничих будівель, доріг)

- технологія, яка охоплює також науково-дослідні й проектно-конструкторські розробки, менеджмент та підприємництво.

2) фактор попиту, тобто макроекономічне середовище має забезпечувати такий рівень сукупних видатків, за якого повністю використовуються наявні ресурси.

3) Фактор ефективності – передбачає не лише повне використання ресурсів, а й досягнення оптимальної структури виробництва.

4) Соціокультурні, інституційні та інші фактори

 

2. Економічний розвиток і його рівень.

 

Економічний розвиток – процес переходу країни від одного стану економіки до іншого, більш досконалого – тобто якісно нового на основі відповідних структурних та інституціональних зрушень.

Основні показники, що визначають рівень економічного розвитку країни:

- ВВП на душу населення;

- Показники ефективності функціонування економіки, що обчислюються на підставі ВВП;

- Виробництво основних видів продукції на душу населення (рівень розвитку окремих галузей);

- Рівень та якість життя населення.

Рівень життя населення:

- середня тривалість життя;

- рівень освіти;

- середня тривалість робочого дня;

- денне споживання кілокалорій на душу населення;

- чисельність студентів чи лікарів на 10000 людності;

- забезпечення житлом та ін.

Рівень якості життя частіше визначається індексом людського розвитку. Цей індекс обчислюється на підставі освітнього рівня населення, середньої тривалості життя та подушного ВВП.

Для порівняння ефективності національних економік МВФ розробив показники порівняльної конкурентоспроможності. Основні з них:

- порівняльний рівень оптових цін промисловості;

- порівняльний рівень експортних цін промислових товарі;

- питомі витрати на заробітну плату (в розрахунку на одиницю продукції);

- випуск продукції на відпрацьовану людино-годину та ін.

 

3. Економічні коливання та їхні причини.

 

У ринковій економіці обсяг реального ВВП, реальні доходи та зайнятість то зростають, то спадають. Такі зміни в національному обсязі виробництва, зайнятості та доходах називають економічними коливаннями.

Економічний цикл - це рух виробництва від початку попереднього до початку наступного спаду.

З точки зору тривалості виокремлюють декілька типів економічних циклів:

- короткі (2-3 роки);

- середні (близько 10 років);

- довгі (40-60 років).

Економічний цикл включає такі фази: піднесення, спад, вершина та дно.

Прояви економічних циклів можна побачити за рядом ознак показників економічної активності:

- рівень завантаженості виробничих потужностей;

- сукупні обсяги виробництва;

- загальний рівень цін;

- зайнятість населення та рівень його доходів;

- прибутки та курси акцій найбільших корпорацій;

- інвестиції та контракти на нове будівництво.

Спад – це фаза ділового циклу, в якій обсяг національного виробництва скорочується протягом не менш як двох кварталів поспіль. Домогосподарства купують менше споживчих товарів, особливо тривалого користування. Як наслідок, зростають запаси цих товарів на складах. Бізнес реагує скороченням виробництва. Тому реальний ВВП починає зменшуватися. Скорочуються інвестиції в будівництво, машини та устаткування. Спадає попит на робочу силу.

Піднесення – дзеркальне відображення спаду. Відбувається зростання ВВП і прибутків, зменшується чисельність безробітних.

Вершина – найвища точка піднесення, коли в національній економіці досягається повна зайнятість, а виробництво працює на повну потужність.

Дно – найнижча точка спаду. Початок піднесення, що настає за спадом, називають пожвавленням, а глибокий і тривалий спад – депресією.

Кількісну залежність між зміною обсягу національного виробництва і зміною рівня безробіття виражає закон Оукена:

 

Зміна рівня безробіття = 0,5 (% зміни реального ВВП – 3)

 

Існують різні погляди щодо появи передумов середніх економічних циклів:

- циклічні коливання зумовлені специфікою сфери обігу – розбіжністю в часі актів продажу товарів і оплати за них;

- суперечність між суспільним характером виробництва і приватною формою привласнення його результатів;

- співвідношення оптимізму і песимізму в економічній діяльності людей;

- цикл – результат технічних нововведень, що вимагає зростання інвестицій, а останні й спричиняють піднесення виробництва;

- циклічність зумовлюється надлишком заощаджень і нестачею інвестицій у виробництво;

- невідповідність між наявним грошовим капіталом і його пропонуванням.

Ці економічні концепції розглядають економічний цикл як породження внутрішніх причин (інтернальні теорії).

Екстернальні теорії – теорії, які пояснюють появу економічних циклів зовнішніми причинами: зміною сонячної активності, що призводить до неврожаю в сільському господарстві та до загального економічного спаду, війнами і різними політичними потрясіннями, освоєнням нових територій (що зумовлює надмірну міграцію робочої сили).

Характерні причини середніх циклів після Другої світової війни:

- скорочення їх тривалості, що пов`язано з посиленням динамізму (зменшенням періодів) оновлення основного капіталу в умовах НТР;

- необов`язковість послідовного проходження традиційних фаз циклу, зокрема фази піднесення;

- зменшення руйнівного характеру криз

 

4. Особливості регулювання економічного зростання на Україні.

 

У трансформаційних умовах розвитку державне регулювання економічного зростання в Україні здійснюється за допомогою інструментів фіскальної, бюджетної, податкової, грошово-кредитної, амортизаційної та інших напрямів державної економічної політики.

Інструментами фіскальної політики є державні закупівлі, що характеризують бюджетні видатки, і податки, які визначають бюджетні доходи. Державні закупівлі здійснюються через механізм державних замовлень, укладення контрактів, виробництво продукції (виконання робіт), надання послуг. Розрізняють стимулюючу фіскальну політику, спрямовану на стимулювання виробництва збільшенням обсягу державних закупівель, і стримуючу (рестриктивну), спрямовану на стримування виробництва зменшенням обсягу державних закупівель.

У межах бюджетної політики держава здійснює пряме фінансування установ сектору загального державного управління, фінансування інвестиційних програм, обслуговування державного боргу. Витрати державного бюджету здійснюються також у таких формах, як дотації, субсидії, субвенції. Бюджетна політика України постійно перебуває в центрі уваги науковців, економістів, політиків, інших фахівців, що зумовлено її вагомим місцем серед інструментів економічної політики. У бюджетній політиці найяскравіше виявляються інтереси різних верств суспільства.

Державні фінанси істотно впливають на реальну економіку та її зростання, тому динаміка основних макроекономічних показників може виступати одним із критеріїв успішності того або іншого варіанта бюджетної політики. Можна виокремити такі кількісно вимірювані критерії бюджетної політики щодо економічного зростання: рівень нагромадження бюджетних доходів загалом, зокрема податків; обсяг і напрями видатків бюджету; розмір бюджетного дефіциту та швидкість зростання державного боргу; обсяг фінансових ресурсів, що відволікаються на обслуговування державного боргу; рівень монетаризації бюджетного дефіциту; динаміка ВВП; рівень безробіття; ступінь виконання законодавчих актів і прирівняних до них нормативних документів щодо бюджету.

Одним з вагомих критеріїв бюджетної політики є законодавча база, формування якої в Україні відбувається нерівномірно, що зумовлено унікальністю трансформаційного періоду, який переживають постсоціалістичні країни.

Відповідно до чинного законодавства держава покликана фінансово підтримувати місцеве самоврядування, брати участь у формуванні доходів місцевих бюджетів, здійснювати контроль за законним, доцільним, економічним, ефективним витрачанням коштів і належним їх обміном. Вона повинна гарантувати органам місцевого самоврядування дохідну базу, достатню для забезпечення населення послугами на рівні мінімальних соціальних потреб.

Кошти державного бюджету повинні витрачатися лише на цілі та в межах, затверджених Законом України “Про державний бюджет України”. Видатки бюджетів усіх рівнів поділяють на поточні і видатки розвитку.

Поточні видатки — це видатки бюджетів з фінансування мережі підприємств, установ, організацій, які діють на початок бюджетного року, а також на фінансування заходів соціального захисту населення.

Видатки розвитку — це видатки бюджетів на фінансування інвестиційної та інноваційної діяльності, зокрема фінансування капітальних

вкладень; фінансування структурної перебудови галузей економіки; субвенції та інші видатки, пов’язані з економічними зростанням в Україні.

Податкова політика застосовується для поповнення державних фінансових ресурсів, а також для стимулювання економічного зростання, науково-технічного прогресу, здійснення структурних перетворень, підвищення конкурентоспроможності вітчизняних виробників.

Грошово-кредитна політика здійснюється з метою впливу на грошову пропозицію, для досягнення якої Національний банк України використовує такі основні інструменти: грошова емісія, операції з державними цінними паперами на відкритому ринку, зміна норми обов’язкових резервів, маніпулювання обліковою ставкою.

Амортизаційна політика досить важлива для регулювання сталого економічного зростання. Ефективним напрямом такої політики є механізм прискореної амортизації. Його запровадження дає змогу підприємствам прогресивних галузей економіки вже в перші роки експлуатації машин та устаткування окупити більшу частину їх вартості, нагромадити в амортизаційному фонді достатню кількість коштів для подальшого інвестування.

 

Контрольні питання за темою:

1. що таке економічне зростання?

2. Які типи економічного зростання існують?

3. Назвіть фактори економічного зростання.

4. Як визначається рівень економічного розвитку?

5. Охарактеризуйте фази економічного циклу.

6. В чому особливості регулювання економічного зростання на Україні?

Тема 11. Розподіл національного доходу. Споживання, заощадження і добробут людини (лекція 11/ заняття 24).

 

План лекції.

1. Функціонально-факторний розподіл національного доходу.

2. Родинний розподіл національного доходу.

3. Споживання та заощадження.

4. Вибір заощадником активу та види заощаджень.

 

1. Функціонально-факторний розподіл НД.

 

ФФР означає розподіл НД залежно від ролі кожного фактора у створенні продукту (праці, землі, капіталу та підприємництва). Відповідно до означених факторів національний дохід розподіляється на заробітну плату, ренту, процент та прибуток. На сучасному етапі держава все більше бере на себе функції регулювання економіки: соціальний захист населення, забезпечення збалансованого розвитку, вирішення екологічних проблем та ін. Роль держави перетворилась у фактор виробництва.




Поделиться с друзьями:


Дата добавления: 2014-01-07; Просмотров: 310; Нарушение авторских прав?; Мы поможем в написании вашей работы!


Нам важно ваше мнение! Был ли полезен опубликованный материал? Да | Нет



studopedia.su - Студопедия (2013 - 2024) год. Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав! Последнее добавление




Генерация страницы за: 0.129 сек.