Механізми національної господарської системи

Система вільного, або чистого ринку - це така економічна система, в якій держава здійснює найменше регулювання економічних процесів, а вільна конкуренція та ринкове соморегулювання досягають найбільшого розповсюдження.

Така економічна система існувала в розвинених країнах світу приблизно з другої половини 18 ст. до кінця 19 – початку 20 ст.

Основні характеристики системи вільного ринку:

· Приватна власність. Здійснюється право недержавної, приватної власності на економічні ресурси – капітал, землю, природні ресурси. Причому значна частина материальних ресурсів знаходиться у приватній власності.

· Вільне підприємництво. Окремі групи людей за своєю ініціативою виступають в якості вільних підприємців, які беруть на себе функцію організації економічних сил: вони мобілізують необхідні ресурси, організують виробництво та реалізацію вироблених товарів. Вони повністю приймають на себе господарський ризик, який є неминучим, так як ніхто заздалегідь не може знати, чи буде проданий товар, яка буде ціна його реалізації. Вільне підприємництво стає масовим явищем, воно забезпечує більшу частину виробництва національного продукту.

· Особистий інтерес. Економічні суб’єкти діють згідно зі своїми особистими інтересами. Прагнення найкращим чином реалізувати особистий інтерес є основним мотивом економічних вчинків. Кожний прагне максимізувати свій доход: підприємець – прибуток, найманий робітник – заробітну плату, землевласник – орендну плату та ін.

· “Невидима рука”. За А. Смітом існує “невидима світу рука”, яка спрямовує індивідуальну поведінку, особисті інтереси до суспільних цілей, до задоволення потреб інших економічних суб’єктів. “Невидима рука” - це ринок, як координаційний механізм, зі своїми елементами: попитом, пропозицією, ціною. В попиті проявляються наміри споживачів, в пропозиції – можливості та бажання виробників, ціна – інструмент погодження їх рішень та дій. За допомогою взаємодії цих елементів передаються та узгоджуються рішення виробників та споживачів. Це саморегульована система, яка не потребує ніякого втручання.

· Вільна конкуренція. Вона припускає наявність багатьох незалежних як продавців, так і покупців кожного ресурсу та кінцевого товару або послуги. Кожен з цих економічних суб’єктів сам по собі не в змозі вплинути на ціну, за якою реалізується той чи інший товар.

· Мінімальне державне втручання. Державне втручання в економіку в основному обмежується захистом приватної власності та формуванням правового середовища діяльності економічних суб’єктів через закони, укази, постанови.

Адміністративно-командна система або централізовано – планова економіка - це економічна система, в якій основні економічні рішення приймаються державою, що бере на себе функції організатора економічної діяльності суспільства.

Основні риси централізовано – планової економіки:

· Жорстка централізація в розподілі ресурсів та результатів діяльності. Якщо в умовах ринку ресурси між різними сферами діяльності розподіляються головним чином через ринковий механізм взаємозв’язків виробників та споживачів, який утворюють попит, пропозиція, ціна, то в командній системі цю роль на себе бере держава. Також відбувається і з кінцевими товарами.

· Державна власність. Оскільки держава є власником більшої частини суспільного багатства, вона має можливість реально розпоряджатися їм згідно зі своїми цілями. Державна власність вважалася загальнонародною, що призводило до гіпертрофованого централізму в управлінні економікою з боку держави. Це зумовлювало розмежування інтересів у суспільстві, підрив матеріальної заінтересованості, утворення адекватного апарату управління, його всевладдя і згортання демократії.

· Недопущення приватного підприємництва. Ініціативу в організації економічного життя бере на себе держава. Виступаючи монопольним організатором економічних сил, держава намагається максимально залучити у виробництво всі наявні ресурси, в тому числі трудові, не зупиняючись також перед використанням заходів примусу.

Традиційна система існує в слаборозвинених країнах. Цей тип економічної системи базується на відсталих технологіях, широкому розповсюдженні ручної праці, багатоукладності економіки.

Багатоукладність економіки означає існування при даній економічній системі різних форм господарювання. Зберігаються у ряді країн натурально-общинні форми, що засновані на общинному колективному веденні господарства та натуральних формах розподілу виробленого продукту. Велике значення має дрібнотоварне виробництво. Воно засноване на приватній власності на виробничі ресурси та особистій праці їх власника. В країнах з традиційною системою дрібне товарне виробництво представлене багаточисленними селянськими та ремісничими господарствами, які домінують в економіці.

Змішана економіка – це така економічна система, в якій регулювання економічних процесів здійснюється як ринком, так і державою, без переважання одного з них.

Змішані (поліформічні) системи: суспільне буття розвивається за об'єктивни­ми законами. Економічні системи сучасних країн не тільки спів­існують, а й взаємодіють, зближуються. І це характерно як для продуктивних сил, так і для виробничих відносин. Врешті-решт це призводить до конвергенції, тобто посилення схожості й навіть спільності економічних систем. Так утворюються змішані систе­ми — новий тип суспільного устрою.

Економічна система змішаного типу зберігає риси, що належать вільному ринку: приватна власність, вільне підприємництво, особистий інтерес, функціонування ринкового координуючого механізму.

Разом з тим з’являються нові властивості економічного співробітництва людей. Вони пов’язані зі змінами в конкуренції та новою економічною роллю держави. В змішаній економічній системі домінує недосконала конкуренція.

Змішані системи як новий тип суспільного устрою мають такі загальні риси:

1. Переплетіння, взаємопроникнення і взаємодоповнення ко­лективного, приватного і державного господарств, а також взаєм­ний перехід одного типу господарства в інший. Саме тому змішане суспільство називають ще поліформічним.

2. Соціальна орієнтація економіки, підвищення на її основі життєвого рівня людей. Досягти цього можна лише на основі зро­стання регулюючої ролі держави, яка має, з одного боку, втру­чатись в економіку там, де ринок не може реалізувати певні по­треби суспільства: захист недієздатних верств населення, розвиток охорони навколишнього середовища і обороноздатності країни, держава має регулювати економічні та соціальні процеси. А з ін­шого боку, діяльність певних господарських структур може бути ефективною лише за умов ринкового саморегулювання. В такому випадку держава не повинна втручатися в їхню діяльність. Отже, для поліформічного суспільства характерно поєднання саморегу­лювання і регулювання економіки.

3. Демократична форма управління спроможні забезпечити еко­номічні, політичні та духовні гарантії для найбільш повної реалі­зації потенцій кожної людини. Лише на цьому шляху може сфор­муватися громадянське суспільство, у якому домінує соціальна злагода.

Національна економіка заснована на вільній взаємодії виробників і споживачів благ. Виходячи з власних економічних інтересів, господарюючі суб'єкти визначають модель своєї поведінки. Основа ринкової моделі національної економіки - це свобода вибору діяльності господарюючих суб'єктів.

Базовими механізмами національної економіки є:

1) ціноутворення;

2) взаємодія попиту і пропозиції;

3) конкуренція;

4) державне регулювання.

Ціноутворення є одним з базових механізмів функціонування в національній економіці відносних цін і полягає у формуванні ціни на різні види благ. Воно визначає поведінку виробника благ, наприклад, при формуванні обсягів виробництва. Динаміка цін впливає на технологію виробництва благ, а також на характер його споживання.
Взаємодія попиту і пропозиції є одним з основних механізмів національної економіки. Сукупний попит - певна потреба в благах, які відрізняються чіткими якісними і кількісними характеристиками, які можуть бути придбані споживачем. Сукупна пропозиція - це певний набір благ, що відрізняються якісними і кількісними характеристиками, які можуть бути запропоновані споживачеві для придбання. Взаємодія попиту і пропозиції впливає на механізм ціноутворення і прагне до встановлення рівноважної ціни, в результаті чого настає стан рівноваги між обсягами споживання і виробництва.

На попит впливають такі основні нецінові фактори:

1) вартість благ-замінників, тобто благ, які можуть реалізувати ту ж потребу;

2) споживчі очікування. Це припущення споживачів. Наприклад, очікування підвищення ціни блага може стати спонукальним мотивом збільшення обсягів попиту;

3) споживчі переваги;

4) кількість покупців. Зміна кількості споживачів істотно впливає на динаміку попиту;

5) дохід споживачів, що визначає можливість споживачів купувати ті чи інші блага.

Пропозиція характеризується кількістю і набором благ, які можуть бути запропоновані споживачеві виробником. Між пропозицією і ціною існує пряма позитивна взаємозв'язок, що полягає в тому, що підвищення ціни блага впливає на збільшення його пропозиції, і навпаки. Результатом дії механізму попиту та пропозиції є те, що обмежені економічні ресурси розподіляються і використовуються ефективно. Це дозволяє встановити стан рівноваги національної економіки, але ця рівновага не постійно, воно встановлюється на кожному з етапів розвитку економіки.

Конкуренція є найважливішим механізмом, що дозволяє забезпечити нормальне функціонування та сталий розвиток національної економіки. Вона впливає на задоволення потреб населення в благах, що відрізняються необхідними якісними і кількісними характеристиками. Підвищення ціни блага, викликане збільшенням попиту на нього, і утворення в результаті цього економічного прибутку є стимулом виробника до збільшення обсягів його виробництва.

Державне регулювання має визначальне значення для нормального функціонування національної економіки, оскільки регулює економічні процеси і спрямовує розвиток всієї економіки. Воно здійснюється за допомогою законодавства (нормативно-правове регулювання) і ряду ринкових інструментів, наприклад оподаткування і державних витрат.
Взаємний вплив механізмів національної господарської системи найбільш раціонально реалізує потребу виробництва необхідних благ при обмеженому обсязі економічних ресурсів. Вони дозволяють знайти рівноважне положення між обсягами та структурою виробництва і суспільними потребами. Дія цих механізмів дозволяє вирішити головну задачу - максимізацію забезпеченості благами при мінімізації витрат - за допомогою конкуренції, зниження витрат, зростання продуктивності праці, вдосконалення технологій виробництва. Вони також створюють дієві стимули для постійно підвищення ефективності та розвитку виробництва.

Методи впливу держави на соціально-економічний розвиток країни прийнято за організаційно-інституціональним критерієм поділяти на адміністративні й економічні.

Адміністративні методи втручання держави в економічну діяльність суспільства базуються на силі й авторитеті державної влади і є сукупністю заходів заборон, дозволів та примусу (встановлення правил, ліцензування, квотування). Вони не елімінуються зі створенням додаткових стимулів для економічних агентів і витрачанням державних коштів. Ці методи передбачають регулюючі дії, пов’язані із забезпеченням правової інфраструктури, та мають на меті створення правового поля для функціонування економіки. Основним призначенням адміністративного впливу на економічні процеси є: забезпечення стабільних умов діяльності суб’єктів господарювання усіх форм власності; захист конкуренції; усунення інформаційної асиметрії, гарантування прав власності та свободи прийняття економічних рішень.

Використання адміністративних методів регулювання ринку пов’язується із забезпеченням прямого впливу держави на діяльність суб’єктів ринку і здійснюється за такими напрямками: сприяння розвитку конкуренції й обмеження монополістичної діяльності, обмеження негативних зовнішніх ефектів, захист національного ринку, ліцензування окремих видів підприємницької діяльності; запровадження системи норм і стандартів у сфері якості продукції, в галузі охорони навколишнього середовища тощо.

Економічні методи впливу держави на соціально-економічний розвиток країни адекватні природі ринку. Вони пов’язані з використанням державою фінансових ресурсів і безпосередньо впливають на кон’юнктуру ринку й опосередковано – на виробників та споживачів, тобто економічне регулювання діє через ринок за допомогою ринкових механізмів. Економічні методи є сукупністю заходів державного впливу, за допомогою яких створюють відповідні умови для спрямування ринкових процесів до сфери державних інтересів. Ці заходи регулювання пов’язані або зі створенням додаткового матеріального стимулу, або зі зниженням небезпеки фінансової втрати. До основних методів відносяться бюджетно-податкова політика, грошово-кредитна політика, індикативне планування.

В результаті застосування апробованих часом методів державного регулювання досягається гармонійний соціально-економічний розвиток і суспільства, і держави.

Дата добавления: 2014-01-07