Обов’язкове і добровільне страхування від нещасних випадків

Необхідність, значення, розвиток і сучасний стан страхування від нещасних випадків в Україні.

Страхування від нещасних випадків забезпечує страхування ризику того, що певна фізична особа постраждає від нещасного випадку. Під нещасним випадком розуміється будь-який раптовий випадковий вплив на здоров’я застрахованого, який стався не з його вини та призвів до травми, інвалідності, смерті. Страховою подією вважається: гостре отруєння отруйними рослинами, хімічними речовинами (промисловими та побутовими), недоброякісними харчовими продуктами, ліками; травми; захворювання енцефалітом, поліомелітом; поранення органів або їх вилучення в наслідок неправильних медичних маніпуляцій, або смерть застрахованої особи. Страхування від нещасних випадків - це ризикове страхування, яке на відміну від накопичу вального довгострокового страхування життя, передбачає виплату страхової суми тільки при настанні страхового випадку (в повному розмірі або частково). Виплата страхової суми або повернення сплачених внесків по закінченню терміну дії договору страхування не передбачається.

Система страхування від нещасних випадків у своєму розвитку пройшла ряд етапів, протягом яких змінювалася її нормативно-правова, методична, організаційна та економічна база. Свій початок страхування від нещасних випадків бере з XIX століття (Англія), хоч згадки про таке страхування були ще в XVII—XVIII століттях. Інтенсивний розвиток страхування від нещасних випадків у Росії та Україні можна віднести до початку XX століття. При цьому слід зазначити, що лише за часи незалежності в Україні умови страхування від нещасних випадків змінювалися кілька разів. Це було віддзеркаленням як змін законодавчої бази, так і реального стану економіки та інфляційних процесів, що відбувалися в державі.

Об’єктом страхового захисту при страхуванні життя від нещасних випадків є майнові інтереси застрахованої особи, які пов’язанні з тимчасовим або постійним зниженням доходу або додатковими витратами у зв’язку з смертю застрахованого внаслідок нещасного випадку.

Страхування від нещасних випадків здійснюється у двох основних формах: добровільне і обов’язкове. В залежності від видів воно поділяється на:

- індивідуальне – в цьому випадку страхувальником виступає фізична особа, яка укладає договір на себе або на іншу фізичну особу, а сплата страхових премій здійснюється за рахунок застрахованих.

- Колективне – коли страхувальником є юридична особа (підприємство або організація), яка уклала договір страхування на користь своїх працівників, і сплата страхових платежів відбувається за рахунок організацій, з якими застраховані перебувають у трудових або інших відносинах.

Обов’язкові види страхування вводяться законами України з метою захисту інтересів не тільки окремих страхувальників, але й всього суспільства в цілому та його складових. Обов’язкове страхування в залежності від джерела сплати страхових платежів поділяється на державне обов’язкове і обов’язкове. Статтею 5-ю Закону визначені всі види обов’язкового страхування. Слід відмітити, що в новій редакції Закону обов’язкове державне страхування працівників правоохоронних органів, військовослужбовців, митників і працівників інших відомств, які стоять на захисті інтересів держави та діяльність яких пов’язана з високим ризиком, замінено на безпосередню виплату потерпівши компенсаційних виплат з Державного бюджету по місцю роботи.

Новою редакціею Закону України «Про страхування» обов'язковими видами особистого страхування в Україні визначено:

- страхування медичних i фармацевтичних працівників (крім тих, які працюють в установах i організаціях, що фінансуються з Державного бюджету України) на випадок інфікування вipycoм імунодефіциту людини при виконані ними службових обов'язків (розмір страхової суми регламентується розміром мінімальної заробітної плати, а у випадку смерті спадкоємцям застрахованого виплачується страхова сума в залежності від розміру грошових утримань померлого за останньою займаною ним посадою);

- страхування працівників відомчої (крім тих, які працюють в установах i організаціях, що фінансуються з Державного бюджету України) та сільської пожежної охорони i членів добровільних пожежних дружин (команд);

- страхування спортсменів вищої категорії;

- страхування життя i здоров'я спеціалістів ветеринарної медицини;

- страхування від нещасних випадків на транспорті;

- страхування працівників (крім тих, які працюють в установах i організаціях, що фінансуються з Державного бюджету України), які беруть участь у наданні психіатричної допомоги, в тому числі здійснюють догляд за особами, які страждають на психіатричні розлади;

- страхування життя i здоров'я тимчасового адміністратора та ліквідатора фінансової установи;

- страхування медичних та інших працівників державних і комунальних закладів охорони здоров’я та державних наукових установ (крім тих, що працюють в установах i організаціях, що фінансуються з Державного бюджету України, на випадок захворювання на інфекційні хвороби, пов'язаного з виконанням ними професійних обов'язків в умовах підвищеного ризику зараження збудниками інфекційних хвороб;

- страхування персоналу ядерних установок, джерел іонізуючого випромінювання, а також державних інспекторів з нагляду за ядерною та радіаційною безпекою безпосередньо на ядерних установках від ризику негативного виливу іонізуючого випромінювання на їхнє здоров'я за рахунок коштів ліцензіатів.

До особливої категорії обов'язкового страхування відноситься обов'язкове особисте страхування від нещасних випадків на транспорті. Це пов'язано з тим, що транспорт є джерелом підвищеної небезпеки щодо осіб, які експлуатують транспортні засоби, та пасажирів, ям ним користуються. Саме тому, за чинними в України умовами, обов'язковому страхуванню від нещасних випадків підлягають:

- пасажири залізничного, морського, внутрішнього водного, автомобільного і електротранспорту (крім внутрішнього міського) під час поїздки або перебування на вокзалі, в порту, на станції, пристані;

- працівники транспортних підприємств незалежно від форм власності та видів діяльності, які безпосередньо зайняті на транспортних перевезеннях (далі — водії), а саме:

- водії автомобильного, електротранспорту, машиністи і помічники машиністів поїздів (електровозів, тепловозов, дизель-поїздів);

- машиністи поїздів метрополітену, провідники пасажирських вагонов, начальники (бригадири) поїздів;

- поїздові електромонтери;

- кондуктори;

- працівники вагонів-ресторанів, водії дрезин та інших одиниць рухомого складу;

- механіки (начальники) рефрижераторних секійй (поїздів);

- працівники бригад медичної допомоги.

Пасажири вважаються застрахованими з моменту оголошення посадки в поїзд, морське або річкове судно, автобус чи інший транспортний засіб до моменту завершения поїздки, а водії — тільки на час обслуговування поїздки.

Страхувальниками з цього виду страхування виступають самі пасажири, які сплачують страховий платіж додатково при оплаті проїзного квитка, а для водіїв — юридичні особи і громадяни — суб’єкти підприємницької діяльності — власники транспортних засобів, які страхують водіїв на час обслуговування поїздок.

Страховий платіж становить для пасажирів при поїздках на лініях залізничного, морського, внутрішнього водного, автомобільного та електротранспорту на міжобласних і міжміських маршрутах у межах одної області в розмірі до двох вщсотків, а на маршрутах приміького сполучення — до п'яти відсотків вартості проїзду. Страховий платіж за водіїв визначається у розмірі до одного відсотка страхової суми за кожного застрахованого.

Страхову суму встановлено в розмірі 500 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

До страхових випадків належать:

- загибель або смерть застрахованого внаслідок нещасного випадку на транспорті;

- одержання застрахованим травми внаслдок нещасного випадку на транспорті при встановленні йому інвалідності;

- тимчасова втрата застрахованим працездатності внаслідок нещасного випадку на транспорті.

Дата добавления: 2014-01-07