Адаптація організму до змін чинників зовнішнього середовища

(слайд 86)

Усе життя людини проходить у безперервному зв'язку із зовнішнім середовищем, тому здоров'я людини не можна розглядати як щось незалежне, автономне. Воно є результатом дії природних, антропогенних та соціальних чинників і відображає динамічну рівновагу між організмом і середовищем існування.

Великий італійський художник, учений, інженер Леонардо да Вінчі (1452-1519) стверджував: «треба зрозуміти, що таке людина, що таке життя, що таке здоров'я. І як рівновага, згода стихій його підтримує, а їхня незгода руйнує і губить».

Здоров'я потрібно розглядати не в статиці, а в динаміці змін зовнішнього середовища й в онтогенезі. Здоров'я визначає процес адаптації. Адаптація дає можливість пристосуватися до зовнішнього середовища, до росту і старіння, до лікування хвороб, полегшення страждань у чеканні смерті.

Онтогенез (грец. онто - єство + генез(ис) - породжую, процес виникнення) - у біологічному змісті - індивідуальний розвиток живої істоти, який охоплює всі зміни, що зазнає організм від стадії запліднення (яйця) до закінчення індивідуального життя.

Здоров'я не існує саме по собі, раз дане, постійне і незмінне.

Воно потребує ретельної турботи протягом усього життя - від народження людини до її смерті.

Організм людини може нормально функціонувати тільки тоді, коли умови зовнішнього середовища відповідають оптимальним. Якщо умови зовнішнього середовища змінюються, стають несприятливими, то на протидію їм організм людини включає спеціальні механізми, які зберігають постійність внутрішнього середовища чи змінюють його в межах допустимого.

Можливість існування організму в умовах середовища, що постійно змінюються, забезпечується за рахунок механізму, який називають адаптацією.

Адаптація (від лат. adapto - пристосування) - це динамічний процес пристосування організму і його органів до мінливих умов зовнішнього середовища, завдяки якому в організмі підтримується сталість внутрішнього середовища.

(слайд 87)

Процес адаптації реалізується щоразу, коли в системі «організм-середовище» виникають значні зміни.

Адаптація в будь-якому виді людської діяльності поділяється на фізіологічну, психологічну і соціальну.

(слайд 88)

Фізіологічна адаптація - це сукупність фізіологічних реакцій, що лежать в основі пристосування організму до змін навколишніх умов і спрямовані на збереження відносної сталості його внутрішнього середовища - гомеостазу.

(слайд 89)

Згадаємо, що гомеостаз (від грец. homoios - подібний, однаковий і грец. stasis - стан, непорушність) - це відносна динамічна сталість складу і властивостей внутрішнього середовища і стійкість основних фізіологічних функцій організму людини. Гомеостаз в організмі підтримується на всіх рівнях його організації і забезпечує динамічну рівновагу організму і зовнішнього середовища.

Як було показано раніше, внутрішнє середовище організму залишається постійним при будь-яких змінах зовнішніх умов, і це є необхідною умовою життєдіяльності організму. До стійких постійних кількісних показників стану внутрішнього середовища належать: температура тіла, артеріальний тиск, ритм серця, концентрація в крові цукру, білків, вміст води в організмі й ін.

Суть механізму адаптації полягає у зміні меж чутливості аналізаторів, розширенні діапазону фізіологічних резервів організму, зміні у визначених межах параметрів фізіологічних функцій.

Завдяки фізіологічній адаптації фізичні і хімічні параметри, що визначають життєдіяльність організму, змінюються у вузьких межах порівняно зі значними змінами зовнішніх умов: підвищується стійкість організму до холоду, тепла, нестачі кисню, зміні барометричного тиску тощо.

Коли на організм діють негативні чинники, він сам активно формує таке внутрішнє середовище, що дає змогу оптимізувати фізіологічні процеси в нових умовах існування.

Процес фізіологічної адаптації до надзвичайних, екстремальних умов проходить у кілька стадій чи фаз: спочатку переважають явища декомпенсації (порушення функцій), потім неповне пристосування - активний пошук організмом стійких станів, що відповідають новим умовам середовища, і нарешті, фаза відносного стійкого пристосування.

Велике значення у фізіологічній адаптації має початковий функціональний стан організму (вік, тренованість тощо), залежно від якого змінюються і відповідні реакції організму на різні впливи.

Реакції пристосування організму людини до зовнішнього середовища виявляються у формі умовних рефлексів і характеризуються розширенням фізіологічних можливостей, підвищенням фізіологічної опірності організму зовнішнім впливам.

Проте коливання умов середовища, у яких відбувається фізіологічна адаптація, мають визначену межу, характерну для кожного організму.

Адаптація до праці має активний характер і за сприятливих умов виробничого середовища й оптимальних навантаженнях веде до підвищення стійкості і працездатності організму, збільшення його резервних можливостей, зменшення захворювань і травматизму.

Якщо ж організм потрапляє в умови, коли інтенсивність впливу факторів зовнішнього середовища переважає можливості його адаптації, настають патологічні зміни фізіологічних систем, захворювання організму.

Психічна адаптація - це процес встановлення оптимальної відповідності особистості і навколишнього середовища, що дає змогу людині задовольняти актуальні потреби і реалізувати пов'язані з ними цілі, зберігаючи здоров'я.

(слайд 90)

Психічна адаптація людини в процесі праці залежить від психічних властивостей, психічного стану, психологічного клімату на робочому місці, кваліфікації і культури людини, особливостей діяльності, конкретних умов праці та ін.

Соціальна адаптація - це приведення індивідуальної та групової поведінки у відповідність до норм і цінностей суспільства.

(слайд 91)

Значення соціальної адаптації зростає з прискоренням темпів соціальних змін, в умовах, коли ці зміни порушують важливі сторони життя і відбуваються в порівняно короткий термін (міграція, вікові зміни, швидкий промисловий розвиток, переміщення значних мас сільського населення в міста та ін.).

Взаємовідносини особистості й суспільства, особистості і колективу при соціальній адаптації мають характер свідомого і вільного підпорядкування індивідуума соціальним (серед них і правовим) нормам і правилам.

Порушення стійких форм взаємовідносин особистості із соціальним середовищем, її неможливість адекватно реагувати на зміни, неможливість забезпечити досягнення своєї мети в межах прийнятих норм можуть викликати неадекватну реакцію і часто призводять до негативної поведінки, зокрема протиправного характеру - злочинності. Соціальна адаптація має важливе значення для виявлення причин злочинів і боротьби зі злочинністю.

Дата добавления: 2014-01-07