Принципи адміністративного процесу

Безумовно, що принципи адміністративного процесу, як відповідні закономірності його розвитку, основні засади та ідеї щодо функціонування цього правового інституту вивчаються в їх динаміці. Сьогодні ми вже не можемо скористуватися тим набором принципів, який представлявся в роботах радянського періоду розвитку нашої держави. Нині адміністративно-правове регулювання оновлюється, і оновлюється воно на основі нових закономірностей адміністративного процесу, притаманних сучасному демократичному суспільству й державі.

В цій ситуації, як нам здається, доцільно проаналізувати систему принципів адміністративного процесу, що висвітлюється в окремих нових юридичних літературних джерелах

В якості принципів адміністративного процесу можна назвати наступні основні його закономірності: законність, право на захист прав і законних інтересів громадян та інших суб'єктів адміністративно-процесуальних відносин, рівність осіб, які беруть участь в адміністративному процесі, перед законом, принципи самостійності й незалежності органів адміністративної юрисдикції та їх посадових осіб в прийнятті рішення щодо справи, принцип об'єктивності, принцип гласності адміністра­тивного процесу, здійснення адміністративного процесу націо­нальною мовою, принцип оперативності, принцип відпові­дальності за порушення правил процесу та прийнятий неправомірний акт.

В.К.Колпаков у своєму підручнику називає такі принципи адміністративного процесу як-то: законність, охорона інтересів держави й особи, публічність або офіційність, самостійність і незалежність у прийнятті рішень, об'єктивна (матеріальна) істина, гласність, рівність учасників процесу перед законом, швидкість і економічність, здійснення процесу національною мовою; відповідальність посадових осіб.

Вченими Національної юридичної академії України ім. Ярослава Мудрого називаються й досліджуються принципи законності, правової рівності, охорони інтересів особи та держави, офіційності, об'єктивної істини, гласності, здійснення процесу державною мовою й забезпечення користування рідною мовою, презумпції невинності та правомірності дій громадян, швидкості та економічності процесу, самостійності в прийнятті

рішення.

С.Т.Гончарук назвав серед принципів адміністративного процесу: законність, об'єктивну (матеріальну) істину, відповідальність посадових осіб за належне (правильне) ведення процесу, офіційність (публічність), відкритість (гласність), охорону прав і інтересів особи та держави, рівність учасників процесу перед законом, національну мову, двоступінчатість, змагальність сторін,, гарантії можливості захисту своїх прав і інтересів, економічність, швидкість і простоту. А.М.Бандурка та М.М.Тищенко обґрунтовують наявність таких принципів адміністративного процесу, як принцип законності, принцип правової рівності, принцип охорони інтересів особи, принцип публічності (офіційності) процесу, принцип об'єктивної істини, принцип гласності процесу, принцип здійснення процесу на державній мові і забезпечення права користування рідною мовою, принцип швидкості й економічності адміністративного процесу, принцип самостійності у прийнятті рішення, принцип невідворотної реалізації правових презумпцій невинності та правомірності дій громадян.

Серед загальних принципів адміністративного процесу Ю.П.Бітяк і В.В.Зуй називають наступні: законність, об'єктивність істини, рівність громадян перед законом, оперативність тощо.

Як видно з викладеного, принципи адміністративного процесу, незважаючи на деякі розбіжності в поглядах на цю проблему, практично співпадають. Звернувшись до сучасної російської адміністративно-правової літератури, можна говорити, що принципи адміністративного процесу, відображені в українській юридичній літературі, переважно співпадають з принципами адміністративного процесу, зазначеними російськими авторами.

Візьмемо для порівняння лише два літературних джерела з адміністративного права Росії, щоб показати, що в них називаються ті ж самі принципи адміністративного процесу, що і у літературних джерелах з адміністративного права України.

Наприклад, автори підручника "Адміністративне право Російської Федерації" серед принципів адміністративного процесу називають законність, компетентність, процесуальну рівність сторін, охорону інтересів держави й особи, досягнення матеріальної істини, доступність, гласність, економічність, змагальність.

Д.М.Овсянко виділяє такі принципи адміністративного процесу, як законність, об'єктивність, рівність сторін перед законом, ведення справ національною мовою, право користуватися послугами адвоката, гласність, відкритість, економічність, відповідальність посадових осіб за правильність вирішення справ, право оскарження рішень.

Треба констатувати, що всі дослідники принципів адміністративного процесу зійшлися в тому, що першим серед них є законність. Щоправда, не всі її трактують однаково. Наприклад, В.Г.Перепелюк у своїй кандидатській дисертації ототожнює законність із принципом верховенства права. Проте верховенство права і законність не ідентичні поняття, а принцип верховенства права не тотожний принципу верховенства закону. Відмінність між ними пов'язана з розбіжністю у розумінні права й закону. Важливе значення має співвідношення цих понять: принцип верховенства закону є більш конкретним. Панування закону означає насамперед верховенство правового закону, бо не кожний закон є саме таким. Важливим показником правової держави є відповідність закону праву. Оскільки в Україні право і закон ще не повно співпадають як взагалі, так і в адміністративно-процесуальному праві зокрема, остільки є пряма потреба нині розрізняти поняття принципу верховенства права і законності в адміністративному процесі.

Щодо принципу "рівності учасників адміністративного процесу перед законом", то більшість авторів пишуть про необхідність застосування цього принципу в адміністративному процесі. І лише представники Харківської наукової школи адміністративного права натомість пропонують застосовувати принцип правової рівності. Однак, аналізуючи визначення поняття цього принципу представниками даної наукової школи і порівнюючи із визначенням поняття принципу "рівності учасників процесу перед законом", можна дійти висновку, що за змістом ці поняття однакові. "Принцип правової рівності, -пишуть автори підручника "Адміністративне право України" під редакцією Ю.П.Бітяка, - ґрунтується на конституційних положеннях про рівність громадян перед законом, громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними та іншими ознаками". Оскільки за змістом визначення цього принципу збігається з поняттям принципу рівності учасників адміністративного процесу перед законом, остільки можна вважати, що ці автори також приєднуються до концепції системи принципів, яка формується переважною більшістю українських вчених-адміністративістів.

Професор Ю.М.Козлов не називає принцип рівності учасників адміністративного процесу перед законом, але вводить в обіг принцип процесуальної рівності. Він не визначає поняття цього принципу. Однак, думається, що принцип процесуальної рівності передбачає саме рівність учасників адміністративного процесу в правовому відношенні.

Відносно принципу "право на захист прав і законних інтересів громадян" потрібно зазначити, що велика кількість адміністративістів не називає цей принцип серед системи принципів, що пропонуються ними, деякі автори наукових праць із адміністративного права назвали й дали тлумачення іншим, але досить схожим принципам. Наприклад, С.Т.Гончарук назвав принцип "гарантії й можливості захисту своїх прав і інтересів в адміністративному процесі (можливості апеляції, права оскарження рішення)". Д.М.Овсянко називає такі принципи як "право користування послугами адвоката" та "право на оскарження рішення", що по суті складає якусь частину принципу "право на захист прав і законних інтересів громадян".

В цьому випадку праві ті автори, котрі передбачають в назві цього принципу не тільки громадян, але і інших суб'єктів адміністративно-процесуальних відносин, якими можуть виступати й іноземці, і особи без громадянства, і юридичні особи.

Більшість авторів, що висвітлювали принципи адміністративного процесу, серед них назвали "самостійність і незалежність у прийнятті рішення". Лише деякі з них (Ю.М.Козлов, С.Т.Гончарук, Д.М.Овсянко) не називають даний принцип. Це ж саме можна сказати про принцип об'єктивності, який називається всіма авторами. Тільки деякі з них дещо по-іншому назвали цей принцип (представники Харківської наукової школи до об'єктивності додають в дужках "матеріальної істини", в підручнику А.П.Альохіна, А.О.Кармолицького і Ю.М.Козлова "Адміністративне право Російської Федерації"" цей принцип названо "досягнення матеріальної істини").

Майже всі вчені називають принцип гласності та національної мови провадження, а С.Т.Гончарук та Д.М.Овсянко навіть підсилюють принцип національної мови, говорячи в назві цього принципу про відкритість. О.М.Бандурка та М.М.Тищенко акцентували увагу щодо даного принципу не тільки на провадженні національною мовою, але і забезпеченні права користуватися рідною мовою особи, яка виступає в адміністративному провадженні.

Як бачимо з наведених в цій роботі систем принципів адміністративного процесу, різні автори по-різному трактують принцип оперативності, деякі з них замість цього вводять принцип швидкості й оперативності (В.К.Колпаков), швидкості, економічності і простоти (С.Т.Гончарук), економічності (Ю.М.Козлов, Д.М.Овсянко).

Деякі автори, що пишуть про адміністративний процес, передбачають у своїх роботах принцип відповідальності за порушення правил процесу та прийнятий неправомірний акт (І.П.Голосніченко, В.К.Колпаков, С.Т.Гончарук). Однак, якщо перший не наголошує на тому, хто саме несе відповідальність за ці діяння, то В.К.Колпаков і С.Т.Гончарук вказали на те, що відповідальність несе посадова особа. Ми б хотіли б висловити власну думку щодо формулювання вказаного принципу адміністративного процесу. Відповідальність в адміністративному процесі слід розглядати ширше, ніж це роблять два останніх автори. Відповідають не тільки посадові особи за прийнятий неправомірний акт, але й органи, які розглядають справу, або в яких розглядається справа.

Окремі автори пишуть про деякі інші принципи адміністративного процесу. Представники Харківської наукової школи адміністративного права називають в одних джерелах принцип охорони інтересів особи та держави, в інших - охорони інтересів держави й особи. До останніх приєднується також В.К.Колпаков.

Думається, праві автори підручника "Адміністративне право України" під редакцією Ю.П.Битяка, коли, враховуючи пріоритет прав і свобод людини й громадянина, ставлять на перше місце захист інтересів особи, а вже потім - держави. Така ж позиція зайнята С.Т.Гончаруком, який на передній план висуває захист прав і свобод особи, тобто людини й громадянина.

Цікава пропозиція О.М.Бандурки та М.М.Тищенка, які вважають одним із принципів адміністративного процесу невинність та правомірність дій громадян. Щоправда, цей принцип, як нам здається, може використовуватися, як і деякі інші, лише в адміністративно-юрисдикційному процесі.

В.К.Колпаков і С.Т.Гончарук вважають за доцільне врахування таких принципів адміністративного процесу, як публічність та офіційність. Даний принцип адміністративного процесу, вважають вони, полягає в його доступності для громадян. Розгляд конкретних справ, збирання необхідних доказів і матеріалів є обов'язком державних органів та їх посадових осіб. Усе це здійснюється за рахунок держави. Крім того, С.Т.Гончарук називає також принцип двоступінчатості адміністративного процесу, під яким розуміє можливість перегляду справи у другій, вищій інстанції.

Дехто із вчених (Ю.М.Козлов, С.Т.Гончарук) пропонують змагальність сторін також розглядати як принцип адміністратив­ного процесу.

Останнім часом з'являються теоретичні роботи, спеціально присвячені теорії принципів адміністративного процесу." В.Г.Перепелюк всю систему принципів адміністративного процесу поділяє на три рівні: загальносоціальні, загальнопроцесуальні та спеціальні.

До загальносоціальних принципів, що проявляються в адміністративному процесі, цей автор відносить гуманізм, взаємну відповідальність держави й суспільства (людини), законність (верховенство права), доцільність, справедливість, рівноправність (дійсна самостійність учасників процесу) та демократизм. До загальнопроцесуальних принципів, що за змістом ґрунтуються на адміністративно-процесуальних нормах, цей автор відносить принцип об'єктивної істини, публічності (процесуальної владності), самостійності та незалежності проводу у прийнятті рішення, змагальності, Інстанційності (контролю), усності та безпосередності розгляду справи, охорони інтересів держави та економічності процесуальної діяльності, поєднання колегіальності та одноособовості. Спеціальними принципами в даній вказаній автором системі показані принципи обов'язкового залучення апарату проводу до розгляду справи; дієвості зацікавлених осіб; дійсних можливостей; обмеження доступу до відомостей (таємності).

Слід зазначити, що систематизація і визначення змісту принципів адміністративного процесу в значній мірі залежить від підходу тих чи інших авторів до визначення сутності самого адміністративного процесу, його розуміння в широкому чи вузькому значенні, бачення його процедурної чи адміністративно-юрисдикційної сторін. Класифікація принципів адміністративного процесу потребує передусім визначення критеріїв ділення на відповідні групи за тими чи іншими видовими ознаками.

В змісті адміністративного процесу визначається, як вже вказувалося в першому параграфі, широке його розуміння, або розуміння адміністративного процесу як порядку застосування матеріальних норм адміністративного та деяких інших галузей права, в якому виділяються дві великі групи адміністративно-процесуальних відносин: адміністративно-процедурні та адміністративно-юрисдикційні відносини. Вони, у свою чергу, поділяються на відповідні провадження. В сукупності всі адміністративно-правові процесуальні відносини структуруються за вказаною вище схемою. Структура цих відносин виступає в якості критерію систематизації принципів адміністративного процесу.

По-перше, слід виділити загальні принципи адміністративного процесу в широкому його розумінні. Ці принципи можуть бути загальними щодо різних видів процесу і, відповідно, видів проваджень. Не можна та і не потрібно розповсюджувати вплив принципу, притаманного окремому виду адміністративного провадження, на весь процес застосування матеріальних норм адміністративного права, а також використовувати у всій багатогранній адміністративно-процесуальній діяльності принципи адміністративного процесу.

Загальні принципи адміністративного процесу - це такі його закономірності, основоположні засади, які притаманні усім його елементам, тобто усім його провадженням.

Принципи, дія яких розповсюджується тільки на процедурну діяльність, не можуть бути використані в адміністративно-юрисдикційній діяльності, і навпаки - принципи юрисдикційної діяльності не є закономірностями діяльності процедурної.

Процедурна діяльність може здійснюватись як всередині системи виконавчої влади, так і у відносинах із громадянами та юридичними особами, не підпорядкованими органу виконавчої влади. У зв'язку з цим принципи проваджень внутрішньосистемних будуть в якійсь мірі відрізнятися від зовнішніх процедур, де у відносинах знаходяться як органи виконавчої влади чи місцевого самоврядування, їх посадові особи, так і інші суб'єкти адміністративно-процесуального права.

Провадження адміністративно-юрисдикційного процесу, наприклад, провадження в справах про адміністративні правопорушення або розгляд справ за скаргами громадян поряд із загальними та особливими принципами, притаманними всьому адміністративному процесу та окремо адміністративно-юрисдикційному процесу, мають також спеціальні принципи, що впливають на адміністративно-процесуальні відносини, які є змістом конкретного виду провадження.

Таким чином, систему принципів адміністративного процесу складають:

принципи загального рівня, загальні принципи адміністративного процесу;

принципи особливого рівня, які включають, по-перше, принципи адміністративно-процедурної діяльності, по-друге - принципи адміністративно-юрисдикційного процесу;

принципи окремих видів проваджень як адміністративно-процедурної діяльності, так і адміністративно-юрисдикційного процесу.

Розглянемо спочатку спільні для всього адміністративного процесу загальні принципи, що стосуються усієї правозастосовчої діяльності.

Загальним для всієї адміністративно-процесуальної діяльності є принцип верховенства права. У відповідній мірі засади цього принципу трансформуються через адміністративне законодавство. Законодавець, приймаючи норми адміністративного права, які регулюють процесуальні відносини, повинен враховувати суб'єктивні права і свободи громадян та інших осіб, створювати умови для забезпечення цих прав і свобод. Закладений вже на законодавчому рівні принцип верховенства права проявляється у всій процесуальній діяльності уповноважених органів влади на виконання адміністративно-процесуальних дій.

Крім того, в правовстановчій адміністративній діяльності має бути також покладено передбачений Конституцією України принцип верховенства права, що означає підпорядкування діяльності державних інституцій потребам реалізації та захисту прав людини, пріоритетність останніх перед іншими цінностями демократичної, соціальної, правової держави.

Даний принцип є підвалиною адміністративно-юрисдикційного процесу і проявляється в трактуванні на користь громадянина чи іншої особи, якій надається управлінська послуга, або якщо вони притягаються до відповідальності, відомостей щодо обставин справи, заявлених громадянином чи іншою фізичною особою, коли орган, що розглядав справу, не може їх спростувати. Він передбачає також пріоритет прав і свобод людини й громадянина над відомчими або корпоративними інтересами.

Принцип законності є спільним принципом для всіх видів провадження, але проявляється в процедурній і в юрисдикційній діяльності по-різному. Наприклад, в процесуальній правовстановчій діяльності цей принцип ґрунтується на підзаконному характері державного управління, тобто виконавчо-розпорядчої діяльності, і він в якійсь мірі співпадає за змістом із законністю як принципом державного управління. Законність у провадженнях адміністративно-юрисдикційного характеру полягає у тому, що в даному випадку адміністративний процес є діяльністю суто юрисдикційною і здійснюється тільки на основі спеціальних адміністративно-процесуальних норм. Так, наприклад, стаття 279 КпАП України встановила порядок розгляду справи про адміністративне правопорушення, де, зокрема, визначається, з чого розпочинається розгляд справи, обов'язковість оголошення на засіданні колегіального органу або посадовою особою, що розглядає справу, яка справа підлягає розгляду, протоколу про адміністративне правопорушення, хто притягається до адміністративної відповідальності тощо.

Принцип законності полягає нині і в тому, що держава повинна створити такі умови реалізації адміністративно-правових норм, в яких би право людиною (громадянином) могло б бути використано повністю (право на управлінську послугу, право на захист своїх прав і свобод тощо).

Принцип прозорості (гласності) адміністративного процесу також є загальним принципом для всієї адміністративно-процесуальної діяльності нашої держави. Законодавство України закріплює право громадян на інформацію. Під інформацією законодавець розуміє документовані або публічно оголошені відомості про події та явища, що відбуваються у суспільстві, державі та навколишньому природному середовищі. Одним із принципів інформаційних відносин Закон України від 2 жовтня 1992 року "Про інформацію" називає відкритість та доступність інформації, свободу її обміну. Забезпечення доступу громадян до інформації є одним із головних напрямків інформаційної політики. Стаття 9 Закону України "Про інформацію" проголошує право суб'єктів правовідносин на інформацію, в тому числі як на інформацію щодо прийняття органами державної виконавчої влади підзаконних нормативно-правових та індивідуальних актів, так і щодо процесуальних документів у відносинах, де громадяни є їх учасниками.

"Всі громадяни України, юридичні особи і державні органи, - говориться в даній статті Закону, - мають право на інформацію, що передбачає можливість вільного одержання, використання, поширення та зберігання відомостей, необхідних їм для реалізації своїх прав, свобод і законних інтересів, здійснення завдань і функцій.

Кожному громадянину забезпечується вільний доступ до інформації, яка стосується його особисто, крім випадків, передбачених законами України. Але ж реалізація права на інформацію громадянами, юридичними особами й державою не повинна порушувати громадські, політичні, економічні, соціальні, духовні, екологічні та інші права, свободи і законні інтереси інших громадян, права та інтереси юридичних осіб."

Органи виконавчої влади, а також органи місцевого самоврядування зобов'язані інформувати громадян про свою діяльність та прийняття рішень. В цих органах створюються спеціальні інформаційні служби або системи, які забезпечують у встановленому порядку доступ до інформації.

Підзаконні нормативні акти органів виконавчої влади, а також їх ненормативні акти і акти органів місцевого самоврядування, які приймаються в ході їх процесуальної правовстановчої та правореалізуючої діяльності, доводяться до відома заінтересованих суб'єктів шляхом:

опублікування їх в офіційних друкованих виданнях або поширення інформаційними службами відповідних державних органів і організацій;

опублікування їх у друкованих засобах масової інформації або публічного оголошення через аудіо- та аудіовізуальні засоби масової інформації;

безпосереднього доведення їх до зацікавлених осіб (усно, письмово чи іншими способами);

надання можливості ознайомлення з архівними матеріалами;

оголошення їх під час публічних виступів посадових осіб. Джерела й порядок одержання, використання, поширення та зберігання офіційної інформації державних органів та органів місцевого й регіонального самоврядування визначаються законодавчими актами про ці органи.

Нормативні акти органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування, що стосуються прав, свобод і законних інтересів громадян, не доведені до публічного відома, не мають юридичної сили.

Перед оприлюдненням такі акти підлягають реєстрації. На державну реєстрацію подаються нормативні акти, які видаються міністерствами, іншими органами виконавчої влади, органами господарського управління та контролю, які зачіпають права, свободи й законні інтереси громадян або мають міжвідомчий характер, а також акти Національного банку України, що регулюють відносини, суб'єктами яких є фізичні особи.

Нормативні акти подаються на державну реєстрацію не пізніше 5-денного терміну після їх затвердження відповідним органом.

У відповідності до Указу Президента України від 4 грудня 1997 р. "Про порядок офіційного оприлюднення нормативно-правових актів та набрання ними чинності" акти Кабінету Міністрів України не пізніше як у п'ятнадцятиденний строк після їх прийняття у встановленому порядку і підписання підлягають оприлюдненню державною мовою в офіційних друкованих виданнях.

Офіційними друкованими виданнями є: "Офіційний вісник України", "Відомості Верховної Ради України", газета "Урядовий кур'єр".

Акти Кабінету Міністрів України можуть бути в окремих випадках офіційно оприлюднені через телебачення та радіо.

Офіційне оприлюднення нормативно-правових актів здійсню­ється після включення їх до Єдиного державного реєстру нормативних актів із зазначенням присвоєного їм реєстраційного коду.

Нормативно-правові акти можуть бути опубліковані в інших друкованих виданнях, але лише після їх офіційного оприлюднення.

Нормативно-правові акти, опубліковані в інших друкованих виданнях, мають інформаційний характер і не можуть бути використані для офіційного застосування. Указом Президента України від 3 жовтня 1992 р. "Про державну реєстрацію нормативних актів міністерств та інших органів державної виконавчої влади" Міністерству юстиції України, іншим органам виконавчої влади, органам господарського управління та контролю було приписано забезпечувати опублікування нормативно-правових актів, занесених до державного реєстру, а також широке інформування громадян через засоби масової інформації про нормативно-правові акти, які стосуються прав, свобод і законних інтересів громадян.

Міністерству юстиції України доручено визначити порядок інформування громадян, підприємств, установ та організацій про зазначені нормативно-правові акти. У відповідності з цим же Указом в Українському державному центрі правової інформації Міністерства юстиції України створено банк даних про нормативно-правові акти, занесені до державного реєстру. Причому до Єдиного державного реєстру нормативних актів вносяться як опубліковані, так і не опубліковані нормативні акти.¹⁰⁷ Єдиний державний реєстр ведеться з метою забезпечення доступності, гласності й відкритості правової інформації, що міститься в нормативно-правових актах для громадян, інших фізичних та юридичних осіб.

Прийняття індивідуальних адміністративно-правових актів та їх зміст також повинні бути прозорими.

На відкритість розгляду справи про адміністративне правопорушення прямо вказує стаття 249 КпАП України, де говориться, що справа про адміністративне правопорушення розглядається відкрито. З метою підвищення виховної й запобіжної ролі провадження в справах про адміністративні правопорушення, такі справи можуть розглядатися безпосередньо в трудових колективах, за місцем навчання або проживання порушника.

Інколи законодавець вказує на відповідні суб'єкти, до яких органом адміністративної юрисдикції повинна бути доведена інформація про прийнятий адміністративний акт.

Так, наприклад, статтею 286 КпАП України передбачається, що орган (посадова особа), який розглядає справи про адміністративні правопорушення, що посягають на власність, правила дорожнього руху, а також пов'язані з пияцтвом та хуліганством, доводить до відому власника підприємства, установи, організації чи уповноваженого ним органу або громадської організації за місцем роботи, навчання або проживання порушника. Про посягання на відносини військового обов'язку доводиться до відому керівника підприємства, установи, організації, колективного сільськогоспо­дарського підприємства та навчального закладу за місцем роботи (навчання) про накладене на особу стягнення. Зі справ про адміністративні правопорушення, що посягають на власність, про прийняте рішення доводиться також до відому власника підприємства, установи, організації чи уповноваженого ним органу або органу внутрішніх справ, що надіслали до суду протокол про дрібне розкрадання. Зі справ про адміністративні правопорушення в галузі транспорту та користування ним (ст.ст. 109-115, 120, ч. 1, 2 ст. 133, ч. 1 ст. 134, ч. 1, 2, 3 ст. 135), вчинені злісними порушниками, про прийняте рішення доводиться до відома адміністрації або громадської організації за місцем роботи, навчання або проживання злісного порушника.

Практично до відома цих суб'єктів доводиться постанова (адміністративний акт) про накладення адміністративного стягнення. Стаття 286 КпАП України так і називається:

"Доведення постанови про накладення адміністративного стягнення до відома громадськості".

Обов'язковість оприлюднення інформації про індивідуальний адміністративний акт, прийнятий у процесі розгляду заяв, передбачається в чинному законодавстві. Так статтею 14 Закону України "Про об'єднання громадян" закріплено, що про легалізацію (офіційне визнання) об'єднання громадян легалізуючий орган повідомляє у засобах масової інформації. Про реєстрацію об'єднання громадян приймається індивіду­альний адміністративний акт у формі рішення про реєстрацію.

А у відповідності до статті 11 Закону України "Про політичні партії" від 5 квітня 2001 року Міністерство юстиції України щорічно оприлюднює список зареєстрованих політичних партій і їх юридичні адреси.¹¹⁰ Держава інформує також про окремі обставини адміністративно-процесуальної діяльності. Так постановою Кабінету Міністрів України "Про інформування та забезпечення участі громадян України у приватизаційних процесах із застосуванням приватизаційних паперів" було передбачено обов'язок державної телерадіокомпанії у випусках новин постійно інформувати громадян про об'єкти, які приватизуються. Газеті "Урядовий кур'єр" та Українському національному інформаційному агентству за поданням Фонду державного майна передбачено забезпечувати постійне інформу­вання населення про процеси приватизації.

Засоби масової інформації України відповідно до законодавства України мають право висвітлювати всі аспекти діяльності органів державної влади та органів місцевого самоврядування. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування зобов'язані надавати засобам масової інформації повну інформацію про свою діяльність через відповідні інформаційні служби органів державної влади та органів місцевого самоврядування, забезпечувати журналістам вільний доступ до неї, крім випадків, передбачених Законом України "Про державну таємницю", не чинити на них будь-якого тиску і не втручатися в їх виробничий процес. Засоби масової інформації можуть проводити власне дослідження й аналіз діяльності органів державної влади й органів місцевого самовряду­вання, їх посадових осіб, давати Їм оцінку, коментувати їх.

Винятком із цього правила може бути інформація з обмеженим доступом.

Інформація з обмеженим доступом за своїм правовим режимом поділяється на конфіденційну та таємну.

Конфіденційна інформація - це відомості, які знаходяться у володінні, користуванні або розпорядженні окремих фізичних чи юридичних осіб і поширюються за їх бажанням відповідно до передбачених ними умов.

Громадяни, юридичні особи, які володіють інформацією професійного, ділового, виробничого, банківського, комерційного та іншого характеру, одержаною на власні кошти, або такою, яка є предметом їх професійного, ділового, виробничого, банківського, комерційного та іншого інтересу, не порушує передбаченої законом таємниці, самостійно визначають режим доступу до неї, включаючи належність її до категорії конфіденційної, та встановлюють для неї системи (способи) захисту.

Виняток становить інформація комерційного та банківського характеру, а також інформація, правовий режим якої встановлено Верховною Радою України за поданням Кабінету Міністрів України (з питань статистики, екології, банківський операцій, податків тощо), та інформація, приховування якої являє загрозу життю і здоров'ю людей.

До таємної інформації належить інформація, що містить відомості, які становлять державну та іншу передбачену законом таємницю, розголошення якої завдає шкоди особі, суспільству й державі.

Віднесення інформації до категорії таємних відомостей, які становлять державну таємницю, і доступ до неї громадян здійснюється відповідно до закону про цю інформацію.

Порядок обігу таємної інформації та її захисту визначається відповідними державними органами за умови додержання вимог, встановлених Законом.

4 лютого 1998 р. Законом України "Про Національну програму інформатизації" було встановлено загальні засади формування, виконання та коригування цієї програми.

Національна програма інформатизації становить комплекс взаємопов'язаних окремих завдань (проектів) інформатизації, спрямованих на реалізацію державної політики та пріоритетних напрямів створення сучасної інформаційної інфраструктури України за рахунок концентрації та раціонального використання фінансових, матеріально-технічних та інших ресурсів, виробничого і науково-технічного потенціалу держави, а також координації діяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій усіх форм власності й громадян у сфері інформатизації.

Національна програма інформатизації формується, виходячи з довгострокових пріоритетів соціально-економічного, науково-технічного, національно-культурного розвитку країни з урахуванням світових напрямів розвитку та досягнень у сфері інформатизації, і спрямована на розв'язання найважливіших загальносуспільних проблем (забезпечення розвитку освіти, науки, культури, охорони довкілля та здоров'я людини, державного управління, національної безпеки та оборони держави, демократизації суспільства) та створення умов для інтеграції України у світовий інформаційний простір відповідно до сучасних тенденцій інформаційної геополітики.

Цей документ передбачає головну мету та основні завдання Національної програми інформатизації.¹¹⁴

Головною метою Національної програми інформатизації є створення необхідних умов для забезпечення громадян та суспільства своєчасною, достовірною та повною інформацією шляхом широкого використання інформаційних технологій, забезпечення інформаційної безпеки держави.

Програма спрямована на вирішення таких основних завдань:

формування правових, організаційних, науково-технічних, економічних, фінансових, методичних та гуманітарних передумов розвитку інформатизації;

застосування та розвиток сучасних інформаційних технологій у відповідних сферах суспільного життя України;

формування системи національних інформаційних ресурсів; створення загальнодержавної мережі інформаційного забезпечення науки, освіти, культури, охорони здоров'я тощо;

створення загальнодержавних систем інформаційно-аналітичної підтримки діяльності органів державної влади та органів місцевого самоврядування;

- підвищення ефективності вітчизняного виробництва на основі широкого використання інформаційних технологій;

- формування та підтримка ринку інформаційних продуктів і послуг;

- інтеграція України у світовий інформаційний простір. Як бачимо, результати адміністративно-процесуальної діяльності у вигляді нормативне- або індивідуально-правових актів у встановлених в нормах адміністративного права випадках оприлюднюються, і громадяни та інші суб'єкти адміністративно-правових відносин мають безпосередню можливість використовувати їх норми при реалізації своїх прав і свобод. Окремі адміністративно-юрисдикційні провадження також здійснюються відкрито. Громадяни мають можливість, наприклад, бути присутніми при слуханні справ про адміністративні правопорушення, при оскарженні рішень, дій або бездіяльності органів виконавчої влади, їх посадових осіб, органів місцевого самоврядування і їх службових осіб до суду. Однак демократизація адміністративно-процесуальних відносин потребує також прозорості підготовки і прийняття адміністративно-правових актів в процесі процедурної діяльності, про який мова буде йти в першому параграфі другої глави роботи.

Принцип поєднання інтересів особи й суспільства є також загальним принципом адміністративного процесу. Як у правовстановчій адміністративно-процесуальній діяльності, так і в адміністративно-юрисдикційному процесі, при врахуванні пріоритету прав і свобод людини й громадянина забезпечується також інтерес суспільства. Приймаючи акти державного управління, орган виконавчої влади, керуючись принципом верховенства права, повинен створювати умови, які б забезпечували не тільки інтереси громадян, в цілях яких приймається нормативно-правовий акт, і передбачати норми адміністративного права, які б унеможливлювали порушення при цьому прав і свобод інших громадян та суспільства в цілому. Вирішуючи конкретні індивідуальні адміністративні справи, з метою забезпечення публічного інтересу, орган, що розглядає ці справи, зобов'язаний піклуватися про задоволення інтересу конкретної особи, в права якої він втручається, відшкодувати шкоду, якщо вона завдається його

діями.

Загальні принципи адміністративного процесу застосовуються у всій адміністративно-правозастосовчій діяльності.

Розглянемо принципи адміністративно-процедурної діяльності. На перше місце слід віднести принцип науковості адміністративно-процедурної діяльності. Адже нормотворча адміністративна діяльність потребує всебічного вивчення суспільних відносин, наукового прогнозування їх розвитку, а також обґрунтованості прийняття нормативно-правових рішень. Адміністративно-процедурна діяльність повинна здійснюватись на базі висновків різних наук. В залежності від ґрунтовного змісту як нормативно-правових, так і індивідуальних адміністра­тивних актів, можуть застосовуватися положення різних галузей науки: філософії, права, соціології, політології, а також галузей природничих та технічних наук. Основне місце серед наукових положень займають висновки науки державного управління та адміністративного права. Причому як при прийнятті нормативно-правових рішень, так і індивідуальних актів, використовується допомога вчених та інших досвідчених фахівців різних галузей науки. Прийняття, наприклад, рішень про надання такої управлінської послуги як видача ліцензії на здійснення відповідного виду господарської діяльності, не обходиться без глибоких наукових досліджень щодо даного суб'єкту підприємницької діяльності.

Другим принципом адміністративно-процедурної діяльності є принцип узгодження положень проекту акта, що приймається органом виконавчої влади. Якщо для адміністративно-юрисдикційного процесу важливим є принцип самостійності та незалежності в прийнятті рішення, то в адміністративно-процедурній діяльності при прийнятті як нормативно-правових, так і індивідуальних актів, орган виконавчої влади зобов'язаний узгоджувати це прийняття з іншими органами, посадовими особами, а інколи (при прийнятті індивідуального акта з метою надання управлінської послуги) - із громадянами або юридичними особами.

Причому принцип узгодження положень, що є змістом рішень органу управління, заснований в Україні ще на початку XVII століття. Так в VI розділі першої Конституції України гетьмана Пилипа Орлика 1710 року зазначалося, що гетьман України "не має права нічого вирішувати, розпочинати і здійснювати своєю волею без попереднього розгляду і схвалення з генеральними старшинами, полковниками і генеральними радниками".¹¹⁵

При прийнятті нормативно-правових актів з метою регулювання управлінських відносин компетентний орган узгоджує його з іншими органами. Проект нормативно-правового акта може узгоджуватися також на рівні департаментів окремо взятого органу виконавчої влади до його підписання керівником даного органу. Для встановлення доцільності прийняття та достатності його змісту для обговорення проектів нормативно-правових актів створюються навіть дорадчі органи при органі виконавчої влади (наприклад, митно-тарифна рада).

Адміністративно-юрисдикційний процес здійснюється як на основі загальних адміністративно-процесуальних принципів, так і особливих принципів, притаманних лише для цього різновиду адміністративно-процесуальної діяльності.

Принцип публічності провадження при вирішенні спорів полягає в доступності громадян до слухання справи при її розгляді. Орган адміністративної юрисдикції зобов'язаний оприлюднити відомості щодо місця й часу слухання справи, запросити до слухання всіх заінтересованих осіб. Він здійснює матеріально-технічне забезпечення слухання, підбирає відповідне для цієї цілі приміщення, піклується про зручності учасників слухання, а також осіб, які виявили бажання бути присутніми на слуханні. Принцип публічності також полягає в тому, що орган адміністративної юрисдикції підтримує встановлений законом порядок слухання та порядок в приміщенні, де воно відбувається.

Дата добавления: 2014-01-07