Кодування інформації

І.3. СИСТЕМИ ДОКУМЕНТУВАННЯ

Документування – це процес створення документа. Правила документування встановлюються нормативними актами й залежать від загальноприйнятих норм й традицій різних форм суспільства.

Метод документування – це засіб або сукупність засобів фіксування інформації на матеріальному носії за допомогою знакових систем (характер кодів мови, знакові системи та ін.).

Спосіб документування – це дія або сукупність дій, що вживають для запису інформації на матеріальному носії (перфорування, ручний, механізований, фотохімічний та інші способи документування).

Засіб документування - це предмет або сукупність пристосувань для створення документу.

До документування відносяться дії, пов’язані з формуванням документа як спеціального системного триєдинства: змістового (соціальна інформація), знакового (семіотична інформація) і матеріально-конструктивного (технологічного). З метою забезпечення такої єдності розробляються типові структури та методики процесу документостворення. На підставі зазначених дій розробляються сучасні класифікації систем документування.

До основних систем документування можна віднести наступні:

· Системи графічного запису;

· Системи механічного запису;

· Фотографічні;

· Електромагнітні;

· Оптичні;

· Магнітооптичні;

· Електростатичні;

· Електронні.

Інформація в документі фіксується за допомогою певної «кодової» системи, що реалізується у формі різноманітних знаків-символів.

Знак – це матеріальний об’єкт (зображення, символ, слово тощо), що слугує для заміщення будь-якого матеріального або ідеального об’єкта, предмета. Відповідно до обраного типу знаків визначається спосіб документування та відбираються засоби, за допомогою яких буде зафіксовано, передано й збережено інформацію. Таким чином документна інформація набуває визначеної форми. Спосіб, засіб і форми їх створення визначають характер тієї чи іншої системи документування.

Графічний запис інформації, наприклад, дає змогу створювати рукописний, ідеографічний та ізографічний документ; використання комп’ютерної техніки дозволяє створювати електронні документи тощо.

Кодування інформації – це вироблена система правил фіксування інформації.

Основним рисами кодування інформації є

· якісне сприйняття, відтворення та передавання інформації

· сталість, однотипність та визначеність інформації

· однозначність, зрозумілість усім учасникам комутаційного процесу.

Основні атрибути – код, мова, знак.

Код – це набір знаків, впорядкованих згідно з правилами тої чи іншої мови для передання інформації.

Мова – це складна система символів, кожний з яких має визначне значення. Мовні символи в процесі мови комбінуються один з іншим та утворюють різноманітні повідомлення. Найдавнішою мовою вважають мову міміки й жестів. Мови поділяються на природні (національні) та штучні мови-посередники (машинні, інформаційні тощо).

Природні мови історично виникли в процесі розвитку людського суспільства. Із природними мовами пов’язаний код письма, виникнення якого викликало появу документа.

Штучні мови – це спеціально розроблені коди для особливих видів діяльності, передачі спеціальних повідомлень (азбука Морзе, азбука прапорців на флоті, міжнародні мови Воляпюк, Ідо, Есперанто, Окціденталь, Новіаль, Інтерлінгва, міжнародний фонетичний алфавіт, мови машинного програмування).

Знак – це позначка, предмет, яким позначається що-небудь (літера, цифра). Знак разом з його значенням називають символом. Вивчення знаків займається семіотика – наука про загальні властивості знаків, їх систем та ситуацій у людському суспільстві. Знак має зовнішню та внутрішню структурні сторони. Зовнішня – матеріальна оболонка, внутрішня сторона – його значення.

Знаки бувають мовні (природні й штучні) й немовні (зображення). У свою чергу природні поділяються на світлові, графічні й звукові. Штучні – на усні, жестові, письмові (матеріальні й графічні).

Немовні знаки поділяються на знаки-пікчери або ікононічні (твори живопису, графіки, художньої вишивки, різання по металу, дереву тощо ); емблемні знаки; речові (макети, скульптура, символи – хліб та сіль, обручка тощо).

До мовних документів відносяться вербальні (книги, брошури, журнали, газети тощо) й ідеографічні (географічні мапи, ноти, креслення).

Системі кодування притаманні наступні риси:

1. Код повинен чітко сприйматися, відтворюватися й передаватися.

2. Код повинен бути зрозумілим усім учасникам комунікативного процесу. Для цього існують певна система правил.

3. Кодів існує більше ніж матеріальних носіїв.

4. Вибір коду залежить від матеріального носія.

Види кодів:

· Цифровий

· Алфавітно-цифровий

· Система випуклих крапок (Шифр Брайля)

· Матричний

5. Інформація не залежить від обраного коду. Код не змінює її значення, змісту.

6. Чим коротше код, тим довше текст.

Прикладом штучного короткого коду є Бейсик (Basic English). Його створив англійський філософ Огден в 1920-х рр.

Документ є знаковою системою. До його особливостей слід віднести:

· Особливості форми знаків

· Способи нанесення знаків

· Способи сприймання знаків.

Слід пам’ятати що, знакова система існує відповідно до загальноприйнятих правил, кількість знаків можна вважати постійною, із знаків складають словники, які допомагають перекласти інформацію на іншу мову.

У процесі документування використовуються, як правило, не окремі знаки, а їх комбінація, яку прийнято називати знаковою системою.

За час існування цивілізації людство створило велику кількість мов, які прийнято класифікувати на природні (натуральні), штучні (машинні, інформаційні) мови та мови посередники (при машинній обробці). Відповідно розрізняються коди та знаки, як природних так і штучних мов.

Дата добавления: 2014-01-07