Класифікація причин та умов злочинності

У кримінологічній науці питання про класифікацію причин злочинності залишається й досі дискусійним. Передусім внаслідок складності самого явища, його взаємозв'язків та взаємозалежностей як "всередині" самого явища, так і "зовні" з іншими явищами. При цьому далеко не завжди шляхом застосування загальних для явища закономірностей та причинних зв'язків можна пояснити суто конкретні прояви злочинності. Ця складність, зокрема, є причиною відмови деяких вчених навіть від пошуків причин злочинності.

Відомий італійський криміналіст класичного напрямку Романьозі неодноразово звертався до з'ясування причин злочинності. Він поділяє їх на чотири групи: "Найбільш загальні та основні причини злочинів, - говорить він, - зводяться до таких груп: 1) до браку засобів існування, 2) до недостатності виховання, 3) до недостатності передбачливості і 4) до недоліків юстиції. Перша група причин - економічного характеру, друга - морального, а третя і четверта - політичного".

Трьохланкову класифікацію здійснив Е. Феррі, який, вважаючи злочин, як і будь-яку іншу людську дію, продуктом багатьох причин, поділяв останні на три групи та відносив до першої категорії індивідуальні або антропологічні причини, у другу - фізичні, в третю - соціальні. Антропологічні причини - це ті, що лежать у самій особі злочинця і становлять, згідно з вченням Феррі, першу умову злочину; вони, в свою чергу, поділяються на три групи: органічні (органічна конституція злочинця, за Е. Феррі, охоплює аномалії інтелекту, особливості мови тощо), психічні та суспільні. До другої групи Феррі відносить фізичні причини злочинності: така назва була дана силам зовнішньої, оточуючої людину природи, яка закликає його до вчинення певних дій. До останньої категорії соціальних причин відноситься вплив на злочинність того середовища, у якому проживає злочинець (сімейна обстановка, організація праці, розподіл матеріальних благ, громадська думка тощо).

Соціальні фактори є надзвичайно різноманітними за своїм змістом. Ван Кан і Колаянні поділяють їх на соціальні у вузькому розумінні та на економічні. До групи економічних ними відносяться ті феномени, які в житті суспільства та індивіда належать до матеріального благополуччя.

Вітчизняні вчені-кримінологи класифікували причини злочинності за досить великим числом критеріїв, у чомусь погоджуючись між собою, а в деяких випадках вступаючи у запеклі дискусії.

М. М. Бабаєв вважає, що "серед факторів, здатних на сучасному етапі розвитку нашого суспільства відігравати схожу криміногенну роль, можна виділити економічні, демографічні, ідеологічні і деякі інші". Тим часом, як В. М. Коган, узагальнивши різні думки з цього приводу, класифікує причини злочинності в такому порядку:

- причини матеріального, культурного і соціально-психологічного характеру;

- соціально-економічні, ідеологічні, управлінські причини;

- об'єктивні і суб'єктивні причини;

- загальна, особливі і одиничні причини;

- причини першого і другого порядку;

- основні і конкретні причини;

- повна і специфічна причини.

А. Б. Сахаровим був запропонований такий варіант класифікації. Перший рівень пов'язується із загальносоціальними закономірностями та особливостями розвитку суспільства і "визначає абстрактну можливість збереження злочинності при соціалізмі". Другий - визначається "умовами морального формування окремих осіб та груп, створюючи реальну можливість існування злочинності". Третій рівень характеризується конкретними ситуаціями вчинення злочинів". Ці три рівні причин взаємозумовлені. Процес взаємозв'язку йде як від першого (більш загального рівня, до останнього, конкретного), так і навпаки, тобто від соціальної структури через спосіб життя до особистості і від особистості через спосіб життя до соціальної структури.

Н. Ф. Кузнєцова, дотримуючись більш докладної класифікації, вважає, що поділяти причини та умови злочинності слід за такими критеріями: за механізмом дії (характеру детермінації), за рівнем функціонування, змістом, природою, сутністю та іншими ознаками. За механізмом дії Н. Ф. Кузнєцова поділяє негативні соціальні явища та процеси, які детермінують злочинність, на дві категорії - причини й умови. За рівнем (ієрархії, субординації) функціонування криміногенні детермінанти класифікуються нею на причини й умови злочинності (інколи вони називаються "загальні причини"), причини й умови груп злочинів, причини й умови окремих конкретних злочинів, які виявляються за кожною кримінальною справою. За змістом криміногенні детермінанти поділяються, згідно з позицією Н. Ф. Кузнєцової, на соціально-психологічні, соціально-економічні, організаційно-управлінські та інші.

Соціально-психологічні - це негативні явища та процеси у сфері соціальної психології суспільства, окремих спільнот та індивідуумів. Людська свідомість є відображенням буття, але вона формується під впливом не тільки тих соціально-економічних умов, у яких кожний індивід реалізує свою життєдіяльність. Вона обумовлюється також тими ідеями, поглядами, звичками, які сформувались як віковий досвід людей, що передається із покоління в покоління. До соціально-економічних умов збереження злочинності відносяться такі, як: "невідповідність між рівнем розвитку суспільного виробництва та постійно зростаючими потребами членів суспільства, що зберігає істотні відмінності між класами та окремими соціальними групами; відмінності між формами праці (розумовою та фізичною, кваліфікованою і некваліфікованою, механізованою і ручною і т.п.): між умовами життя у різних типах поселень".

За природою криміногенні детермінанти поділяються на об'єктивні, суб'єктивні та об'єктивно-суб'єктивні. Об'єктивними причинами правопорушень виступають конкретні протиріччя у суспільному бутті, в економічних і соціальних відносинах людей. На думку В. Н. Кудрявцева, до суб'єктивних факторів слід віднести те і тільки те, що входить до свідомості правопорушника чи в інший спосіб характеризує його особистість, а об'єктивними слід вважати явища і процеси, які розвиваються поза його волею. Отже, суб'єктивні причини правопорушень - це певні елементи соціальної психології, що знаходять своє відображення у спотворених потребах, інтересах, цілях, мотивах, моральних цінностях та правосвідомості осіб, які вчиняють злочини. Суб'єктивні та об'єктивно-суб'єктивні причини незалежні від волі людини і тому не зовсім піддаються негайному усуненню. Профілактика тут спрямована на їх нейтралізацію, блокування, скорочення.

Однак слід пам'ятати, що абсолютно об'єктивних чи цілковито суб'єктивних явищ у суспільстві не існує. Більшість криміногенних детермінант носить об'єктивно-суб'єктивний характер із переважанням або об'єктивного або суб'єктивного. Так, в явищах і процесах, не залежних від конкретної діяльності людей, переважають елементи об'єктивного, залежних від поведінки людей - суб'єктивного, наприклад, недоліки в організаційно-управлінській діяльності.

За глибиною причини й умови злочинності поділяються на корінні та некорінні, основні й неосновні, головні та неголовні, зовнішні та внутрішні. Що стосується, наприклад, корінних причин злочинності, то радянські вчені-кримінологи, перебуваючи під впливом панівної на той час комуністичної ідеології, схилялися до думки, що вони мали місце лише на першому етапі розвитку Радянської держави, та "з повною перемогою соціалізму в СРСР корінні причини злочинності було повністю і невідворотно усунені", тим часом до найбільш актуальних, головних криміногенних факторів відносили "ворожий вплив імперіалізму". Така позиція не заслуговує підтримки через її ідеологічне спрямування. Адже в будь-якій державі існують і надалі існуватимуть корінні причини злочинності, пов'язані передусім із негативними деформаціями у соціально-економічній сфері.

Криміногенні детермінанти також розмежовують на повну та специфічну причини. В. Н. Кудрявцев, звертаючи на це увагу, пише, - "під повною причиною слід розуміти сукупність усіх обставин, за яких неминуче настає даний наслідок. Іншими словами, це поняття включає не тільки причину у вузькому розумінні цього слова (специфічну причину явища), але і всі необхідні та достатні умови".

Отже, під повноюпричиною злочинності розуміють комплекс явищ, які об'єднують у собі "на рівних" усі суттєві і менш значні обставини, ближні і віддалені, прямі та непрямі детермінанти, словом, усе, що так чи інакше впливає на злочинність. Такий підхід до цієї проблеми був виражений, зокрема, у програмі курсу "Кримінологія" для юридичних вищих навчальних закладів (1972 р.), в якому наводиться наступне формулювання: "Повна причина - сукупність різних за природою соціальних факторів: соціально-психологічних, економічних, ідеологічних, організаційних та інших, які викликають злочинність".

Автори монографії "Причини злочинності" згадують про "існування в кримінології поняття так званої повної причини злочинності, яка включає в себе всі обов'язкові умови злочинності у сукупності з її причинами у вузькому розумінні слова", вважаючи, що причина злочинної поведінки формується не одночасно і не однією групою умов, а цілим їх комплексом і, як правило, протягом тривалого періоду часу.

На думку П. І. Гришаєва, "повна причина злочинності становить собою взаємодію всіх явищ, що призвели до породження злочинності". Він вважає, що саме поняття повної причини злочинності слід покласти в основу класифікації. Це поняття з максимально широким обсягом узагальнення, за його межею немає будь-яких обставин, які б безпосередньо впливали на появу злочинності.

Взявши за основу такий критерій, як роль в утворенні злочинності, П. І. Гришаєв визначив, що поняття "повна причина злочинності" складається з трьох основних ланок: специфічної причини, умови і приводу". Однак, в міру складності поняття злочинності як відносно-масового явища, не можна стверджувати, що її повна причина складається із однієї специфічної причини, однієї умови та одного приводу. Тому структура повної причини злочинності складається із сукупності специфічних причин, сукупності умов і сукупності приводів до вчинення злочинів.

За рівнем узагальнення повну причину П. І. Гришаєв поділяє на три види: повну причину всієї злочинності, повну причину групи злочинів, об'єднаних за родовим об'єктом посягання чи іншим критерієм, і повну причину одиничного злочину. При цьому на всіх рівнях узагальнення повна причина буде складатись із трьох компонентів: специфічної причини, умови та приводу. Чим вищим є рівень узагальнення повної причини, тим складнішою є її структура. Злочинність як відносно-масове явище, що спостерігається у масштабах цілої держави, має більш складну структуру, ніж структура повної причини одиничного злочину. Якщо структура одиничного злочину цілком може складатись із однієї специфічної причини, однієї умови і одного приводу, то структура повної причини всієї злочинності завжди складається із сукупності специфічних причин, умов та приводів. Те ж саме стосується і структури повної причини групи злочинів, об'єднаних за родовим об'єктом посягання чи за іншим критерієм. У цьому випадку повна причина також складатиметься із сукупності специфічних причин, умов та приводів, число яких буде значно меншим, ніж число складових, які входять до структури повної причини злочинності як відносно масового явища.

Проти поділу на повну і специфічну причини виступав Н.А.Стручков, вважаючи, що перша причина стирає розмежування між причинами й умовами, наближаючи до "буржуазної" теорії факторів (теорії, представники якої розглядали серед причин злочинності як однопорядкові явища "населення, зміни в його складі, фізичний тип, житлові умови". Н.Ф.Кузнєцова дотримується думки, що така небезпека не буде реальною, якщо не забувати про різницю в "детермінантах всередині системи "причини злочинності" чи "повної причини злочинності". То ж в середині повної (як і специфічної) причини необхідно зберігати внутрішню класифікацію, щоб надалі не змішувались причини головні та другорядні, причини першого та другого порядку, а також умови, що сприяють здійсненню злочинів.

За своєю сутністю детермінанти можна поділяти на соціальні і біологічні. У численній літературі з питань співвідношення соціального і біологічного, міститься неоднозначний і нерідко суперечливий набір поглядів - існують судження та оцінки, які носять біологізаторський характер, чи, навпаки, проявляється недооцінювання ролі біологічного. Зважаючи на необхідність докладного вивчення цього питання, проблема співвідношення соціального і біологічного у процесі детермінації злочинної поведінки буде розглядатись в окремому підрозділі дисертаційного дослідження.

Деякі кримінологи класифікують криміногенні детермінанти на причини першого, другого, третього порядку, при цьому причини злочинності "першого класу" пов'язані з протиріччями соціального розвитку, причини злочинності "другого класу" пов'язані із світоглядом різних людей (індивідуалізм тощо), а причини злочинності "третього класу" пов'язані з конкретною особистістю.

Звертає на себе увагу положення про причини злочинності, висунуте І.А.Ісмаіловим та П.П.Осиповим. Ці автори вважають, що "залежно від того, в якій ланці причинного ланцюжка вбачається першоджерело злочинності, можна виділити три основні підходи: особистісний, мікро- і макроструктурний". Прихильники особистісного підходу обґрунтовують існування злочинності психофізіологічними особливостями. Другий підхід означає визнання першоджерелом злочинності вплив мікросередовища. Третій підхід існування злочинності пов'язується з економічною сферою суспільного буття. Така класифікація дає можливість більш повно і точно досліджувати вплив першоджерел злочинності у цих трьох площинах, залежно від того, який рівень обиратиметься для вивчення.

Одними авторами виділяються дві групи умов злочинності і злочинів: умови, які формують як попередню ланку соціально-психологічні явища (причини) злочинів та злочинності й умови, які сприяють прояву злочинності і злочинам, настанню злочинних результатів. Перша група умов пов'язана із соціально-економічними, політичними, ідеологічними, виховними, соціально-психологічними, правовими, організаційно-управлінськими та іншими протиріччями суспільства, що формують громадську, групову та індивідуальну свідомість. Друга група умов - це помилки і прорахунки в системі профілактики правопорушень та у сфері протидії злочинності в цілому.

Інші автори дотримуються поділу умов злочинності на такі групи: умови, які сприяють вчиненню злочинів (так звані ситуаційні), і умови, які формують криміногенну мотивацію. За механізмом обумовлення злочинів ситуаційні умови, в свою чергу, можуть бути нейтральними, сприяючими чи такими, що перешкоджають здійсненню злочинів. До групи ситуаційних умов входять і віктимогенні умови, тобто поведінка потерпілих.

Причини і умови злочинності залежно від їх рівня дії можуть бути класифіковані на:

1) причини і умови злочинності в цілому;

2) причини і умови окремих видів злочинності;

3) причини і умови конкретних злочинів.

За змістом детермінанти злочинності можуть бути поділені на: економічні, соціальні, політичні, духовні, ідеологічні, організаційно-управлінські тощо.

Дата добавления: 2014-01-07