Студопедия

КАТЕГОРИИ:


Архитектура-(3434)Астрономия-(809)Биология-(7483)Биотехнологии-(1457)Военное дело-(14632)Высокие технологии-(1363)География-(913)Геология-(1438)Государство-(451)Демография-(1065)Дом-(47672)Журналистика и СМИ-(912)Изобретательство-(14524)Иностранные языки-(4268)Информатика-(17799)Искусство-(1338)История-(13644)Компьютеры-(11121)Косметика-(55)Кулинария-(373)Культура-(8427)Лингвистика-(374)Литература-(1642)Маркетинг-(23702)Математика-(16968)Машиностроение-(1700)Медицина-(12668)Менеджмент-(24684)Механика-(15423)Науковедение-(506)Образование-(11852)Охрана труда-(3308)Педагогика-(5571)Полиграфия-(1312)Политика-(7869)Право-(5454)Приборостроение-(1369)Программирование-(2801)Производство-(97182)Промышленность-(8706)Психология-(18388)Религия-(3217)Связь-(10668)Сельское хозяйство-(299)Социология-(6455)Спорт-(42831)Строительство-(4793)Торговля-(5050)Транспорт-(2929)Туризм-(1568)Физика-(3942)Философия-(17015)Финансы-(26596)Химия-(22929)Экология-(12095)Экономика-(9961)Электроника-(8441)Электротехника-(4623)Энергетика-(12629)Юриспруденция-(1492)Ядерная техника-(1748)

Поняття і предмет кримінологічної віктимології




Ґрунтовний кримінологічний аналіз злочинності як соціального явища неможливий без вивчення негативних її аспектів і, насамперед, жертв злочинних посягань та ступеня віктимізації у країні. За даними Державного департаменту інформаційних технологій МВС жертвами злочинних посягань стали – 265982 особи.

Як свідчить статистика, тільки за 2008 – 214848, 2009 рік – 265982 (динаміка 23,8%), в Україні кількість людей, які постраждали від злочину, серед них загинуло у 2008 році – 8656, у 2009 році – 6590 (динаміка -23,9%). Рівень потерпілих на 10 тисяч населення постраждалих від злочинів – від тяжких та особливо тяжких злочинів у 2008 році 93199, у 2009 – 109554 (динаміка 17,5%), серед них загинуло у 2008 році -7910, у 2009 році – 6024 (-23,8%); від грабежів – у 2008 році – 26884, у 2009 році – 27497 (2,6%), крадіжок у 2008 році – 93838, у 2009 – 149793 (59,6%), ДТП – у 2008 році – 14421, у 2009 році – 10530 (27,0%)з них загинуло у 2008 році – 3518, у 2009 – 2462 (-30,0%)[56].

Віктимологічна ситуація, що склалася в державі, може бути оцінена як напружена, що потребує створення системи заходів, які забезпечать особисту та майнову безпеку громадян і юридичних осіб. Розв’язання цього завдання неможливе без глибокого дослідження детермінаційних факторів і процесів, які обумовлюють зростання рівня віктимізації, зокрема, з позиції криміногенної поведінки жертв злочинів. Саме ця обставина ініціювала дослідження, що проводяться в межах відносно нового напряму в кримінології, який отримав назву – кримінологічна віктимологія – вчення про криміногенну характеристику особи потерпілого (жертви злочину), причини й умови такої поведінки та систему заходів віктимологічної профілактики.

Цей науковий напрям виник як реалізація ідеї вивчення жертв злочинів у кримінології. Однак з часом уявлення про неї зазнали змін, визначилися різні думки відносно предмета віктимології та її наукового статусу. Узагальнення наукових поглядів і думок сьогодні можна звести до такого:

віктимологія – самостійна наука, причетність якої до юридичної можна визнати лише частково. Це вчення про жертву, предметом дослідження якого є жертва будь-якого діяння чи явища як протиправного, так і не пов’язаного із правопорушенням;

віктимологія – допоміжна для кримінального права, кримінального процесу, криміналістики міждисциплінарна наука про жертву злочинних посягань, що функціонує паралельно з кримінологією;

віктимологія – галузь кримінології, чи окрема кримінологічна теорія, що розвивається в межах її предмета.

Отже, віктимологія може бути визначена як загальнотеоретична концепція чи система знань про природу, закономірності й обумовленість поведінки людини, яка наражає себе на небезпеку заподіяння шкоди, потерпілого від нещасного випадку чи іншого впливу, який не передбачає юридичної відповідальності щодо заподіяної шкоди; про потерпілого від протиправного посягання та заходи профілактики віктимної поведінки. Водночас, як науково-прикладний напрям віктимологія виникла в рамках кримінології, оскільки об’єктивна необхідність соціальної практики потребувала відповіді на питання: через які причини або обставини ті чи інші особи або соціальні групи стають жертвами злочинних посягань частіше ніж інші, які перебували в аналогічних ситуаціях. Тому абсолютно логічним є висновок про те, що віктимологія – наука кримінологічна, основним завданням якої є дослідження специфіки причинного комплексу злочинності загалом та конкретного злочину зокрема, з урахуванням обставин ситуативного характеру, які формуються під впливом поведінки жертви злочинного посягання чи підвищеної схильності стати жертвою злочину.



Тому, з урахуванням природи формування віктимної поведінки, віктимологія може бути казусною (не правовою), тобто заподіяння шкоди внаслідок екологічного лиха, техногенної катастрофи тощо, та деліктною (правовою: цивільно-правовою, адміністративно-правовою та кримінально-правовою) – заподіяння шкоди внаслідок протиправної поведінки.

Особливу увагу для кримінологічної науки становить розвиток кримінальної віктимології як комплексної міждисциплінарної галузі, що досліджує проблему жертви злочину з позицій кримінального, кримінально-процесуального, кримінально-виконавчого права, криміналістики та кримінології[57].

З урахуванням потреб практики виникає необхідність «роз’єднати» цю комплексну міждисципінарну галузь знань на такі складові: кримінально-правову, кримінально-процесуальну, кримінально-виконавчу, криміналістичну та кримінологічну. Це необхідно зробити з урахуванням істотних розбіжностей предмета, мети, завдань, функцій та принципів віктимології.

Кримінально-правова віктимологія – вчення про роль потерпілого у злочинних діяннях, завданням якого є вивчення особистісних якостей і використання віктимологічних знань у вирішенні питань кваліфікації діяння, індивідуалізації покарання, можливості кримінально-правового переслідування чи відмови від нього, а також кримінально-правового захисту потерпілого від злочину в рамках кримінального закону.

Кримінально-процесуальна віктимологія – система знань про роль потерпілого як учасника кримінального процесу, яка розробляє критерії визнання особи потерпілого, визначає статус потерпілого, його права й обов’язки, можливість порушення кримінального переслідування за скаргою потерпілого, визнання потерпілого цивільним позивачем, відшкодування майнової та немайнової шкоди потерпілому, захист потерпілого та інших учасників процесу під час розслідування судового слідства, і реалізації покарання до особи, яка вчинила злочин.

Кримінально-виконавча – система знань про жертву злочинів у місцях позбавлення волі; ефективність запобігання конкретним злочинам та злочинності загалом серед засуджених шляхом застосування безпосередніх заходів правового та виховного впливу, орієнтованих як на безпосередніх жертв, так і потенційних потерпілих з високим ступенем ризику (віктимності) в кримінально-виконавчих установах.

Криміналістична віктимологія – окремий напрям знань у криміналістиці, завданням якого є оптимізація процесу розслідування злочинів, удосконалення тактичних і методичних рекомендацій на основі специфічної віктимологічної інформації про потерпілу особу, її поведінку, зв’язки та взаємини[58].

Кримінологічна віктимологія – вчення про жертву злочину, її кримінолого-віктимологічні характеристики, якості та властивості; систему віктимологічних детермінант індивідуальної та групової віктимності, віктимізації та віктимної поведінки жертви злочину на основі накопичення віктимогенного потенціалу, а також систему заходів віктимологічної профілактики на загальному, спеціальному та індивідуальному рівнях.

Підсумовуючи різні напрями та погляди вітчизняних віктимологів, можна зробити такі висновки. Предметом вивчення кримінологічної віктимології є:

а) віктимологічна характеристика жертв (потерпілих)[59] від злочинних посягань як на соціальному (статистичному), так і на індивідуальному (фізичному) рівнях, згідно з їх класифікаційними диференційованими ознаками і властивостями віктимності певних груп ризику;

б) соціальні та особистісні (об’єктивні і суб’єктивні) причини й умови, які сприяють становленню потерпілих; їх роль у генезисі й механізмі злочину;

в) особистісно-ситуаційна природа взаємодії злочинця і жертви під час вчинення злочину (віктимологічна ситуація);

г) комплекс запобіжних (профілактичних) заходів, спрямованих на потерпілого та потенційну жертву на різних соціальних, у тому числі на індивідуальному (фізичному) рівнях;

д) шляхи, засоби та способи захисту і відшкодування збитків, заподіяних потерпілому (жертві) внаслідок злочинного посягання.

Основним завданням кримінологічної віктимології на сучасному етапі є потреба наукового пояснення і прогнозування віктимологічних процесів з метою забезпечення інтесифікації профілактичного впливу на злочинність на основі нетрадиційних підходів, у центрі яких перебуватиме не особа, яка вчиняє, вчинила чи може вчинити злочин, а особа, яка за певних (соціобіопсихологічних) обставин може стати жертвою злочинного посягання. Саме ці обставини визначають її завдання та високий ступінь потреби таких знань.

По-перше, кримінологічна віктимологія має надати об’єктивну (реальну) інформацію про стан і тенденцію віктимізції суспільства як негативного процесу внаслідок учинення злочинів частиною членів суспільства.

По-друге, кримінологічна віктимологія, як вчення про жертву злочину, розкриває сутність відповідних явищ і процесів, проникає в механізм їх закономірностей з метою визначення можливих напрямів впливу і, що особливо важливо, прогнозування (передбачення) нових ситуацій чи подій.

По-третє, кримінологічна віктимологія повинна відповісти на питання чому: за яких обставин окрема особа чи соціальна спільнота стає жертвою злочинного посягання.

По-четверте, завданнями кримінологічної віктимології є розробка пропозицій найбільш ефективних заходів профілактичного впливу на потерпілих, у тому числі примусового характеру для осіб з асоціальною чи девіантною поведінкою.

По-п’яте, кримінологічна віктимологія розробляє рекомендації інформаційного характеру про способи та шляхи мінімізації віктимогенних ситуацій та можливі варіанти їх запобігання чи нейтралізації.

З огляду на предмет, систему, завдання та значення кримінологічної віктимології, достатньо виразно виділяються її дві основні функції:

1) фундаментальна;

2) прикладна.

Реалізація фундаментальної функції дає можливість дослідити:

- поведінку жертви, складає визначальний вплив на мотивацію злочинного діяння. Зміст такої поведінки за певних обставин в змозі провокувати злочин, і тим самим, полегшити настання злочинних наслідків, з іншого боку створити умови за яких злочин може бути припиненим, локалізованим, або ж зовсім не можливим;

- віктимність, як особливий феномен, який проявляється у підвищеній схильності (вірогідності) стати жертвою злочинного посягання. Рівень такої вірогідності визначає рівень віктимності, - чим вищий рівень першої, тим вищий рівень другої. Така прямопропорційна залежність є незмінною. Віктимність притаманна як окремій особистості, так і соціальному статусу та соціальній ситуації, що провокує або полегшує злочин і настання суспільно небезпечних наслідків. У зв’язку з цим виділяють особистісну, рольову та ситуативну віктимність, яка залежить від низки факторів, зокрема:

а) особистісних характеристик (вік, стать, потреби, інтереси тощо);

б) соціального статусу, соціальної ролі особи, особливостей її службових повноважень, рівня матеріального забезпечення та захищеності;

в) рівня розвитку конфліктної ситуації, умов, місця і часу, в яких така ситуація розвивається;

- віктимізацію, як процес перетворення в жертву, чи наслідок такого процесу. Рівень віктимізації в конкретних умовах простору і часу може свідчити про стан захищеності членів суспільства та розглядатися як суспільний результат вчинених злочинів, який несе в собі характеристику даних про потерпілих, час, місце і спосіб їх віктимізації;

- віктимну ситуацію, як життєву обстановку, що складається у зв’язку з якостями особи чи поведінкою жертви, коли виникає реальна можливість заподіяння їй шкоди;

- віктимну детермінацію, як складну взаємодію різноманітних форм взаємодії соціально-політичних, економічних, психологічних та біологічних факторів на рівні причинних, функціональних та кореляційних залежностей.

Реалізація прикладної функції дає можливість розробити систему заходів, яка ґрунтується на:

- максимальному використанні та реалізації захисних можливостей потенційних потерпілих за рахунок відповідної індивідуально-виховної роботи: сімейного, статевого та фізичного виховання;

- ефективному, професійному навчанні, вмінні розпізнати небезпечні ситуації, критичності, уважності та самодисциплінованості;

- правовому вихованні, навчанні та умінні користуватися наданими гарантіями безпеки з боку держави та на активній громадській позиції, як учасника суспільних відносин;

- ефективному, технічному забезпеченні засобами безпеки від злочинних посягань як активного так і пасивного захисту (охоронна сигналізація, спеціальні засоби тощо);

- пріоритетності, ефективності та дієвості заходів віктимологічної профілактики, як найбільш перспективного і гуманного способу впливу на злочинність та недопущення настання шкідливих наслідків.

Успішна реалізація зазначених функцій кримінологічної віктимології можлива, на наш погляд, за умови дотримання певних принципів, тобто основних вимог і умов, які дозволить розробити ефективну стратегію поступового зниження рівня віктимізації населення країни. В основі таких принципів може лежати інтеракціоністський підхід пояснення причини злочинності та інтерація (взаємодія) між злочинцем і жертвою. Кожен із таких принципів може проявлятися специфічно. Серед них, зокрема, виділяються:

1) принципи ідентифікації факторів, - за кожним фактом віктимізації необхідно побачити проблему – на підставі чого виникла віктимна ситуація і чому вона завершилася шкідливими наслідками;

2) принцип визначального фактору, - необхідно орієнтуватися на найближчу та найвагомішу обставину (фактор), який формує зміст і напрям розвитку віктимної ситуації;

3) принцип ініціативного впливу, - система віктимологічної профілактики повинна спрацьовувати на випередження, не обмежуючись наданням захисту чи допомоги у випадку настання шкідливих наслідків чи високої ймовірності їх настання. Правове, професійне, сімейне, фізичне виховання, інформування населення має відбутися без врахування рівня віктимності окремих громадян чи соціальної групи;

4) принцип концентрації зусиль, - віктимність розподіляється достатньо нерівномірно, як у часі так і у просторі, а також за суб’єктами. Дані поточних зведень заяв і повідомлень, що надходять до чергових частин ОВС та також дані статистики свідчать про наявність часу і територій, які є найбільш віктимогенними[60].

За даними тих же досліджень у жертв шахрайства та кишенькових крадіжок ризик стати потерпілим від аналогічних посягань в 3 рази вищий, ніж осіб, які не підлягали злочинному впливу;

5) принцип гарантії безпеки, - правоохоронним органам, зокрема, силовим структурам, варто змінювати функціональну модель воєнізованої організації в модель надання гарантій безпеки. Потенційна жертва має перетворюватися у споживача безпеки, яку можуть надати (гарантувати) відповідні органи, запропонувавши спеціальні способи та засоби захисту[61].

Подальший розвиток дослідження віктимної проблематики, гуманізація правових процесів в Україні передбачає необхідність реального забезпечення захисту потенційних жертв злочинів усіма органами системи кримінальної юстиції країни.





Дата добавления: 2014-01-07; Просмотров: 661; Нарушение авторских прав?;


Нам важно ваше мнение! Был ли полезен опубликованный материал? Да | Нет



ПОИСК ПО САЙТУ:


Читайте также:



studopedia.su - Студопедия (2013 - 2017) год. Не является автором материалов, а предоставляет студентам возможность бесплатного обучения и использования! Последнее добавление ‚аш ip: 54.144.39.205
Генерация страницы за: 0.185 сек.