Тема 5

ТЕМА 4

ВІДНОСИНИ ВЛАСНОСТІ

ПЛАН

1.Власність та її економічний зміст

2. Структура власності. Різноманіття форм власності у ринковій економіці.

3. Тенденції розвитку відносин власності в Україні.

1. Власність та її економічний зміст

Власність у процесі свого еволюційного розвитку пройшла складний шлях від колективно-общинної форми, яка визначається відповідним, тобто колективно-общинним характером виробництва, до приватної та державної з їх різноманітними проявами у сучасних умовах. Форми власності зумовлені рівнем розвитку продуктивних сил з притаманними їм формами організації виробництва: розподілом праці – кооперацією праці; відокремленням виробництва – усуспільненням виробництва; диференціацією виробництва – інтеграцією виробництва. Деталізуємо ці парні поняття.

Розподіл праці – відокремлення різноманітних видів трудової діяльності. Кооперація праці – спільна частка в одному й тому самому процесі праці або в різних, але пов’язаних між собою процесах. Відокремлення виробництва – процес роздрібнення виробництва на окремі частини. Усуспільнення виробництва – об’єднання роздрібнених процесів виробництва в одне ціле. Диференціація виробництва – форма відокремлення виробництва, втілена в реальне економічне життя. Інтеграція виробництва – форма існування в реальному економічному житті усуспільнення виробництва.

Власність – це суспільні, історично визначені економічні відносини між людьми, породжені привласненням умов і результатів виробництва. Власність не може існувати без виробництва, як і все інше без неї. Історія розвитку людського суспільства знає три типи власності: общинну, приватну, суспільну, кожній з яких, в свою чергу, притаманні різноманітні форми прояву.

Відносини власності мають дві сторони: зовнішню і внутрішню. Зовнішнім виразом, оболонкою власності виступають традиції і звичаї, мораль, примус, право. Юридична оболонка дозволяє фіксувати права власності, законодавчо їх регулювати, враховувати відповідні зміни (виникнення, відчуженість, припинення і відновлення прав власності). Сутність відносин власності складають економічні відносини між людьми з приводу виробництва, розподілу (перерозподілу), обміну і споживання продуктів.

Власність – це одна з надскладних категорій у політичній економії. Власність можна розглядати і як окрему економічну категорію, і як систему виробничих відносин, крізь призму суб’єктів власності, об’єктів привласнення, а також у розрізі функціональних форм виявлення (розпорядження, володіння, використання). Розпорядження – це можливість визначити частку об’єктів власності. Володіння – це наявність об’єкта власності, господарське володіння ним. Використання - це „експлуатація” об’єктів власності з метою отримання корисних результатів.

Власність – це ціле, а її елементами є володіння, користування і розпорядження. Розпорядження визначається користуванням, користування – володінням, володіння – формами власності.

Права власності складається з таких елементів:

· право володіння (право виняткового фізичного контролю над благами);

· право користування (право застосування корисних властивостей благ для себе);

· право управління (право вирішувати, хто і як забезпечуватиме використання благ);

· право на дохід (право мати результати від використання благ);

· право суверена (право на відчуження, споживання, зміну блага);

· право на безпеку (право на захист від експропріації благ і від шкоди з боку зовнішнього середовища);

· право на передачу благ у спадщину;

· право на безстроковість володіння благом;

· заборона на користування засобом, що завдає шкоди зовнішньому середовищу;

· право на відповідальність у вигляді стягнення, тобто можливість стягнення блага на сплату боргу;

· право на залишковий характер, тобто право на провадження процедур та існування інституцій, що забезпечують відновлення порушених повноважень.

У системі виробничих відносин власність виступає як основне виробниче відношення.

Першим критерієм віднесення відносин власності до виробничих є безпосередній зв’язок аналізованих суспільних відносин, відносин власності з виробничими відносинами, стосунками між людьми з виробництва, розподілу і використання засобів виробництва.

Другим критерієм тут стають масовість відносин власності, їх повторюваність, відтворення в дедалі зростаючих масштабах. Економічний зміст відносин власності – це, по-перше, до засобів виробництва залучена робоча сила, що з ними працює; по-друге, між власниками засобів виробництва і робочої сили існують суспільні (виробничі) відносини; по-третє, створюються суспільно значимі матеріальні блага або надаються послуги.

2. Структура власності.

Різноманіття форм власності у ринковій економіці

Структура власності може бути розглянута через форми виявлення – приватна, суспільна.

У країнах з ринковою економікою існують два основних типи власності: приватна та державна.

Типи та форми власності можуть існувати у змішаних формах. Приватна власність виступає як індивідуальна, сімейна і своєрідна колективна. Колективна власність може існувати як групова власність господарських об’єднань громадян (наприклад, кооперативна, акціонерна), власність громадських організацій та об’єднань (власність профспілок, політичних партій, інших громадських об’єднань). Суспільна (державна) власність здебільшого існує в таких формах: загальнодержавна(республіканська) і комунальна (власність адміністративно-територіальної одиниці). В державній формі власності є ті сфери економіки, в яких об’єктивно велика потреба в прямому централізованому управлінні, здійсненні державних інвестицій, а орієнтація на прибутковість не є критерієм, достатнім для функціонування у суспільних інтересах.

Державна власність може бути ефективною, оскільки має визначені переваги порівняно з іншими формами власності.

Термін „приватна власність” означав, що все недержавне є приватним. До приватної власності можна віднести:

· домашні господарства як економічні одиниці;

· легальні приватні підприємства, що діють відповідно до законодавства;

· нелегальні приватні підприємства в складі „тіньової економіки”;

· будь-який вид використання приватного майна або особистих заощаджень.

Однією з основних умов розвитку приватного сектора є повна свобода заснування підприємства.

Друга умова – юридичні гарантії щодо виконання умов договорів, укладених між фізичними особами.

Третя умова – абсолютне нормативне забезпечення приватної власності.

Четверта умова потребує, щоб кредитна політика в країні стимулювала приватні капіталовкладення.

В Україні на сьогоднішній день вже сформувалася певна верства людей, спроможних стати приватними підприємцями.

Приватна власність у ході функціонування набуває окремих рис суспільного характеру. Це проявляється у виплаті обов’язкових внесків для соціального страхування, податків у державний і місцевий бюджети, ренти тощо.

Кооперативна форма власності поширена в більшості країн світу. За оцінками, у світі діють близько 1 млн. кооперативних організацій. Принципи кооперативної власності:

· пайова основа формування фондів і коштів кооперативних підприємств.

· участь членів кооперативу в його діяльності своєю працею.

· право вступу до кооперативу і виходу з нього з поверненням належного майна.

Різновидом колективної форми власності є акціонерна власність.

Роздержавлення і приватизація власності: сутність, цілі, завдання.

Роздержавлення – це сукупність заходів з перетворення державної власності, спрямованих на усунення надмірної ролі держави в економіці. Роздержавлення може здійснюватися по таких напрямах:

· роздержавлення процесів присвоєння, визнання кожного працівника і трудового колективу рівноправним учасником привласнення, демонополізація.

· створення різноманітних форм господарювання.

· формування нових організаційних структур, створення нових форм підприємницької діяльності.

Роздержавлення спрямоване на подолання монополізму, розвиток конкуренції і підприємництва. Це – центральна проблема переходу до ринкової економіки.

Приватизація – один з напрямів роздержавлення власності, що полягає в передачі її в приватну власність окремих громадян та юридичних осіб.

Об’єктами приватизації можуть бути: велика промисловість, дрібні і середні підприємства промисловості і торгівлі, підприємства сфери послуг, жилий фон, житлове будівництво, підприємства сільського господарства та ін.

3. Тенденції розвитку відносин власності в Україні

Процес денаціоналізації означає повернення власності попереднім власникам. Зрозуміло, в Україні така форма роздержавлення через об’єктивні і суб’єктивні обставини не може широко застосовуватися. Тому приватизація являє собою програму впорядкованого входу країни у ті сфери діяльності, де приватне підприємництво спроможне функціонувати досить успішно.

Для України особливо важливими є ще й такі цілі і завдання:

· формування прошарку приватних власників-підприємців; залучення іноземних інвестицій;

· сприяння демонополізації економіки;

· створення конкурентного середовища;

· підвищення ефективності діяльності підприємств;

· соціальний захист населення і розвиток об’єктів соціальної інфраструктури за рахунок коштів від приватизації.

Відповідно до чинного законодавства України приватизація державної власності здійснюється на основі таких принципів:

· законність;

· пріоритет прав трудового колективу підприємства, що приватизується;

· забезпечення соціальної захищеності і рівності прав громадян України у процесі приватизації;

· пріоритетне надання прав власності громадянам України;

· безкоштовна передача частини державного майна кожному громадянину України;

· приватизація державного майна на платній основі із застосуванням приватизаційних паперів;

· дотримання антимонопольного законодавства;

· повне, своєчасне і достовірне інформування громадян про всі дії щодо приватизації.

В Україні існує певна різноманітність викупу державних підприємств трудовими колективами. Всі їх можна поділити на чотири основні групи. Перша – повний викуп підприємства. Друга – дроблення підприємства та організація численних викупів. Третя – викуп допоміжних виробничих підрозділів великих підприємств. Четверта – викуп підприємств, що належать місцевим органам влади.

Важливим елементом процесу приватизації стає перетворення державних підприємств на акціонерні компанії. Найбільшою популярністю тут користуються програми розвитку акціонерної власності членів трудових колективів. Ось чому необхідно вивчити той досвід, що є в національних програмах участі найманого персоналу у власності підприємств розвинутих країн світу. Впровадження цих програм дозволяє досягти балансу між трьома ключовими проблемами, що викликають у суспільстві найбільше занепокоєння в період приватизації, - соціальною справедливістю, економічною ефективністю і надходженням коштів у державний бюджет.

ФОРМИ ОРГАНІЗАЦІЇ

СУСПІЛЬНОГО ВИРОБНИЦТВА

ПЛАН

1. Форми організації виробництва.

2. Товар і його властивості. Вартість: альтернативні теорії.

Двоїстий характер праці, втіленій у товарі.

3. Форми вартості.

4. Закон вартості і його роль у розвитку товарного виробництва

Форми організації виробництва

Натуральне виробництво – це така форма господарювання, за якої продукти праці призначаються для задоволення власних потреб виробників, споживання всередині господарств, в яких вони зроблені.

Натуральне виробництво характеризується такими рисами: примітивне, замкнене господарство, орієнтоване на власні ресурси, де продукти створюються для особистих потреб, тобто безпосереднього споживання там, де продукт було виготовлено. Суспільний поділ праці в ньому перебуває у зародковому стані, характерні примітивна техніка, малопродуктивна ручна праця, властиві прямі натуральні економічні зв’язки: виробництво – розподіл –споживання.

Товарне виробництво є формою господарювання, за якої продукти праці виробляються відособленими господарюючими суб’єктами, які функціонують не для власних, а для задоволення потреб інших суб’єктів через ринок. Основні риси – це господарство відкритого типу, продукти виробляються для суспільних потреб. Виробництво засноване на суспільному поділі праці та економічній відокремленості товаровиробників. Для нього характерні постійний розвиток продуктивних сил, технології виробництва, використання всіх компонентів людської (розумової, фізичної) праці; властиві непрямі економічні зв’язки: виробництво – розподіл – обмін – споживання. Економічним фундаментом є розширене відтворення.

Товарне виробництво характеризується тим, що продукти виробляються відокремленими спеціалізованими виробниками і для задоволення суспільних потреб необхідна купівля-продаж тих продуктів, що стають товарами. Основними причинами виникнення товарного виробництва є: суспільний поділ праці і спеціалізація виробництва, обмеженість ресурсів; соціально-економічна відособленість виробників; необхідність обміну продуктами праці на основі еквівалентних виробничих витрат. З погляду соціально-економічних відносин приватна власність як одна з основних умов виникнення і розвитку товарного виробництва.

Товарне виробництво буває двох типів: просте і розвинуте (капіталістичне, підприємницьке).

Просте товарне виробництво – це таке товарне виробництво, що характеризується: розрізненістю, роздробленістю, невеликими розмірами; безпосереднім і добровільним поєднанням працівника із засобами виробництва; відсутністю купівлі-продажу робочої сили; власною працею товаровиробників; продукт праці належить товаровиробнику.

Розвинуте (капіталістичне) товарне виробництво ґрунтується на значній машинній індустрії та автоматизованих системах; виробник відчужений від засобів виробництва; допускається загальна праця товаровиробників і купівля-продаж їх робочої сили; мета виробництва – одержання високого прибутку власниками засобів виробництва.

Просте і розвинуте товарне виробництво мають спільні риси: суспільний поділ праці; повну соціально-економічну відособленість товаровиробників; еквівалентність відносин; ринкові зв’язки між виробниками і споживачами; визнання суспільного характеру праці через ринок; рух економічних процесів у товарно-грошових формах шляхом купівлі-продажу; виробництво для обміну з метою одержання прибутку; конкуренцію і відкритість відносин; стихійний характер розвитку; економічну мотивацію до праці.

За товарного виробництва саме ринок вирішує, що виробляти, як виробляти, для кого виробляти. Тому товарне господарство є ринковим.

2. Товар і його властивості. Вартість: альтернативні теорії.

Двоїстий характер праці, втіленій у товарі

Товар – це продукт праці, призначений не для безпосереднього споживання там, де він виготовлений, а для обміну (купівлі-продажу на ринку).

З одного боку, товар – корисна річ, здатна задовольнити відповідну потребу людини. Ця його властивість називається споживчою вартістю. З іншого боку, товар має спроможність обмінюватися на інші товари, причому у визначеній пропорції, наприклад, сокира на 50 кг пшениці. Цю властивість товару називають міновою вартістю.

Як споживчі вартості товари можуть задовольняти різноманітні потреби людини. Одні види корисних речей служать забезпеченню виробничих потреб, наприклад, машини, верстати, інструменти, сировина і т.п. Інші товари задовольнять особисті потреби людей матеріального або духовного характеру. Річ як товар повинна бути не тільки суспільною споживчою вартістю, але й міновою вартістю.

Багато західних економістів намагаються пояснювати зміни мінової вартості товарів та їх вартості в цілому співвідношенням попиту і пропозиції. Вони вважають, що коли попит на даний вид товару підвищується, а пропозиція залишається без зміни, то мінова вартість зростає. Якщо ж пропозиція перевищує попит, то мінова вартість зменшується.

Дана теорія була спробою пов’язати теорію трудової вартості з реальною дійсністю, з ціною і грошима, з ринковими відносинами. У цьому - заслуга авторів теорії Г. Маклеода і Дж. Стюарта.

Інша теорія – теорія витрат виробництва – підтверджувала, що у разі даного співвідношення попиту і пропозиції вартість товару визначається витратами виробництва. Основоположниками її виступили Р. Торренс, Дж. С. Мілль, Д. Мак-Куллох. З погляду суспільства витрати виробництва будь-якого товару зводяться до витрат утіленої праці, необхідної праці і додаткової праці.

З теорією витрат виробництва безпосередньо межує теорія трьох факторів виробництва (автор – французький економіст Ж.-Б. Сей). Вона вказує на участь у процесі виробництва капіталу, праці і землі, оскільки кожний з цих чинників у міру своєї корисності і цінності робить внесок у створення вартості.

Найбільш популярною є теорія граничної корисності. Автори її - Г. Госсен (Німеччина), К. Менгер, Ф. Візер, Е. Бем-Баверк (Австрія). Сутність даної теорії полягає в тому, що вартість товару залежить від важливості і необхідності тієї потреби, яку він задовольняє, за умов його граничної корисності. Згідно з цією концепцією, цінність (вартість) речі визначається психології, але об’єктом політичної економії є тільки відносини, пов’язані прямо або опосередковано з виробництвом.

Тим загальним, що міститься в усіх товарах і робить їх зіставними, є праця. Всі товари – продукти праці. Порівнюючи товари один з одним, люди по суті зіставляють втілену у цих товарах працю. Матеріалізована таким чином праця утворює вартість товару і визначає ті пропорції, в яких товари обмінюються один на один. Мінова вартість служить формою прояву вартості.

Проте, мінова вартість визначається не індивідуальною, а суспільною вартістю товару. У свою чергу, величина вартості товару встановлюється за витратами суспільно необхідної праці, що вимірюється суспільно необхідним робочим часом (тобто таким, що потрібний для виготовлення якоїсь споживчої вартості за наявних суспільно нормальних умов виробництва і за середніми в даному суспільстві рівнями продуктивності й інтенсивності праці.

Праця, що створює споживчу вартість, називається конкретною працею. Конкретна праця товаровиробника безпосередньо виступає як приватна праця. На відміну від конкретної, що є якісно різнорідною, абстрактна праця характеризується як праця якісно однорідна. Абстрактна праця і являє собою специфічну суспільну форму праці. Отже, абстрактна праця – це специфічна економічна категорія товарного виробництва, що відображає певні економічні відносини.

3.Форми вартості

Для розвинутого товарного господарства характерні грошова форма вартості, вираз вартості товарів у грошах. Проте, грошова форма вартості – результат тривалого історичного розвитку.

Теоретично першою формою вартості була проста, або випадкова, форма вартості. Проста форма вартості виражена формулою: Т_х = Т_у. Ця форма вартості називається простою тому, що тут вартість одного товару виражається тільки у вартості якогось одного товару. Перший товар перебуває у відносній формі вартості, тобто виражає свою вартість у споживчій вартості іншого товару, відмінного від його власної натуральної форми. Другий товар має еквівалентну форму, виступає еквівалентом першого товару, служить матеріалом, в якому він виражає свою вартість.

У міру розвитку товарного обміну здійснюється перехід від простої форми вартості до повної, або розгорнутої, форми вартості. Окремий товар починає виражати свою вартість не в якомусь єдиному товарі, а в цілому ряді інших товарів, що можна виразити такою формулою:

де Т_х протистоїть кільком товарам-еквівалентам: Т_А, Т_В, Т_С і т. д.

У міновому відношенні товари, що виступають у відносній формі вартості, служать, у свою чергу, для товару, що перебуває в еквівалентній формі, його еквівалентом. Він виражає в них свою відносну вартість.

Т_х виступає в ролі загального еквівалента, він є тим матеріалом, в якому виражають свою вартість усі інші товари.

На різних етапах історичного розвитку у різних країнах роль загального еквівалента виконували різноманітні товари – худоба, хутро, зерно і т. д.

Грошова форма вартості характеризується тим, що всі товари постійно виражають свою вартість тільки в одному товарі. Оскільки роль загального еквівалента міцно поєднується із золотом, воно стає грошима – особливим товаром, в якому виражають свою вартість усі інші товари. Вартість, виражена в грошах, називається ціною. Ціна є визначений вид мінової відносної вартості.

Всі товари виступають як споживчі вартості, а гроші – як втілення їх вартості. Щоб виразити свою вартість, кожний товар повинен попередньо перетворитися на гроші.

Закон вартості і його роль у розвитку товарного виробництва

Закон, що регулює розвиток товарного виробництва шляхом обміну товарами відповідно до кількості втіленої в них абстрактної суспільно необхідної праці, називається законом вартості.

Закон вартості виражає внутрішньо необхідний і стійкий зв’язок між суспільно необхідною працею, витраченою на виробництво товару і цінами товарів за умов відносної відповідності попиту і пропозиції.

Механізм дії закону вартості в умовах стихійного господарства припускає коливання цін навколо вартості.

Дата добавления: 2014-01-07