Студопедия

КАТЕГОРИИ:


Архитектура-(3434)Астрономия-(809)Биология-(7483)Биотехнологии-(1457)Военное дело-(14632)Высокие технологии-(1363)География-(913)Геология-(1438)Государство-(451)Демография-(1065)Дом-(47672)Журналистика и СМИ-(912)Изобретательство-(14524)Иностранные языки-(4268)Информатика-(17799)Искусство-(1338)История-(13644)Компьютеры-(11121)Косметика-(55)Кулинария-(373)Культура-(8427)Лингвистика-(374)Литература-(1642)Маркетинг-(23702)Математика-(16968)Машиностроение-(1700)Медицина-(12668)Менеджмент-(24684)Механика-(15423)Науковедение-(506)Образование-(11852)Охрана труда-(3308)Педагогика-(5571)Полиграфия-(1312)Политика-(7869)Право-(5454)Приборостроение-(1369)Программирование-(2801)Производство-(97182)Промышленность-(8706)Психология-(18388)Религия-(3217)Связь-(10668)Сельское хозяйство-(299)Социология-(6455)Спорт-(42831)Строительство-(4793)Торговля-(5050)Транспорт-(2929)Туризм-(1568)Физика-(3942)Философия-(17015)Финансы-(26596)Химия-(22929)Экология-(12095)Экономика-(9961)Электроника-(8441)Электротехника-(4623)Энергетика-(12629)Юриспруденция-(1492)Ядерная техника-(1748)

Структура ринку

ТЕМА 9

ТЕМА 8

РИНОК, СУТЬ, ФУНКЦІЇ ТА УМОВИ ФОРМУВАННЯ

ПЛАН

1. Суть і функції ринку.

2. Попит і пропозиція

3. Конкуренція і монополія.

1. Суть і функції ринку

Світовий досвід показує, що найефективнішою формою організації економічного життя суспільства є ринкова економіка. Ринок характеризується передусім тим, що продукт в його умовах створюється виробником не для власного споживання, а для споживання іншими через обмін.

Багатьма економістами ринок розглядається як фаза обміну процесу відтворення. Відтворення як безперервний процес повторення і відновлення виробництва включає в себе виробництво. Поділ, обмін і споживання. Із них чотирьох простих моментів відтворення ринок обмежується лише одним – обміном. В економічній літературі зустрічаються й інші визначення поняття ринку. Найбільш поширеними з них є такі:

  • ринок – це інститут, або механізм, що зводить разом покупців і продавців;
  • ринок означає групу людей, що вступають у тісні ділові відносини і укладають важливі угоди, щодо будь-якого товару;
  • ринок – це відносини між людьми, що проявляються через обмін, який функціонує на ґрунті законів товарного виробництва і обігу.

Основними умовами виникнення і функціонування ринку є:

· суспільний поділ праці, завдяки якому відбувається спеціалізація виробників на виготовленні тих чи інших конкретних продуктів;

· економічна відособленість окремих виробників як власників, т.б. мається на увазі різноманітність форм власності, серед яких першість належить приватній власності;

· конкуренція товаровиробників, боротьба за покупця;

· достатня ємкість ринку (платоспроможний попит);

· вільний обмін товаром та послугами;

· розвинута грошово-кредитна система.

Об’єктами ринку називають фізичні, юридичні особи, які вступають в економічні відносини товарообміну та послуг в одних випадках як споживачі, інших я- як виробники. Суб’єктами є:

· індивідуальні товаровиробники, фірми, сім¢ї, держава, організації та т.п.

Суб’єктами ринку називаються специфічні групи товарів та послуг. Які мають сталий попит, які стабільно потрапляють на ринок і відрізняються по характеру, способу та цілям споживання. Об’єктами ринку є товари, послуги, технологія, інформація.

Ринок виконує такі функції:

· регулюючу – регулює виробництво товарів та послуг;

· розподільчу – встановлює необхідні відтворювальні пропорції, забезпечує збалансованість економіки;

· контролюючу – визначає суспільну значимість створеного продукту та витраченої на його виготовлення праці;

· стимулюючу – спонукає знижувати індивідуальні витрати праці. Використовуючи нову техніку;

· інформаційну – інформує про стан справ в господарчому житті.

Інакше кажучи ринок, який вступав в якості єдиного стихійного регулятора виробництва. Давно відійшов у минуле, і в розвинутих країнах заходу ринок є об’єктом свідомого державного регулювання.

Характерними рисами вільного т. б. Не обмеженого монополіями та митними бар’єрами ринку є:

· вільна конкуренція між товаровиробниками та власниками ресурсів;

· вільний перелив капіталів між товаровиробниками та власниками ресурсів;

· вільний перелив капіталів між галузями і регіонами;

· реалізація товарів по цінам рівноваги, які виражають реальне співвідношення між попит і пропозицією.

Сучасний капіталістичний ринок деформований пануванням монополій та протекціоністською політикою держав. Але в останні десятиліття чітко проявляється прийняття антимонопольних законів, знаття митних бар’єрів, забезпечення міграції капіталів та робочої сили між окремими країнами, вирівнювання умов виробництва, оплати праці та соціального страхування в масштабах великих регіонів.

У тому ж напрямку діють вивіз капіталу, освіти і ріст транснаціональних корпорацій.

Ринки в ринковій економіці проникають у всі окремі частини економічного організму.

Ринки поділяють:

· Ринок факторів виробництва;

· Ринок товарів та послуг;

Більш детально структуру ринку можна представити:

· Ринок споживчих товарів, послуг, житла, будівель та установ невиробничого призначення;

· Ринок засобів виробництва та виробничих видів діяльності;

· Ринок грошей, валюти, цінних паперів;

· Ринок праці, робочої сили, робочих місць;

· Ринок інформації, інтелектуального продукту, інновацій, “ноу-хау”, сучасних технологій.

В залежності від ринкового середовища ринки поділяють:

· ринок чистої конкуренції;

· монополістичний ринок;

· олігополістичний ринок;

· регульований ринок у відповідності з законодавством - легальний (офіційний-тіньовий).

Ринок чистої конкуренції складається із продавців і покупців одного і того ж продукту, продавець не в стані запросити ціну вище ринкової, т. б. Покупці можуть вільно придбати необхідний товар за ринкову ціну. Проблема встановлення ціни тут фактично для виробника не стоїть взагалі.

Ринок монополістичної конкуренції складається із багатьох покупців та продавців, які здійснюють угоди не по єдиній ціні, а в широкому діапазоні цін. Це пояснюється тим, що продавці пропонують покупцям різні варіанти товарів. Покупці готові платити по різному, по скільки багато різниці в товарах. В боротьбі за гроші покупця крім ціни для продавця важливу роль відіграє можливість виділитись рекламою, марочними назвами, методами особистого продажу.

Олігополістичний ринок складається із невеликої кількості продавців які досить чутливі до цін своїх конкурентів. Олігополіст ніколи не може бути впевнений. Що досягне якогось довготривалого результату за рахунок зниження ціни, т. б. Конкуренти відразу ж дослідують за ним, розвивається боротьба за лідерство по якості товарів та послуг, боротьба за престиж.

Регульований ринок – це ринок який контролюється і регулюється державою за допомогою спеціальних заходів економічного та адміністративного характеру.

Залежно від того, хто є покупцем товару, і з якою метою він купується розрізняють також споживчий ринок, ринки виробників, проміжних продавців, державних установ і міжнародний ринок.

Споживчий ринок окремі особи і господарства, які купують товари для особистого споживання.

Ринок виробників організації, що купують товари для використання їх у процесі виробництва.

Ринок проміжних продавців організації, що купують товари для наступного перепродажу їх з прибутком для себе.

Ринок державних установ державні організації, що купують товари або для наступного їх використання у сфері комунальних послуг, або для передачі цих товарів тим, кому вони потрібні.

Міжнародний ринок покупці за межами країн, включаючи закордонних споживачів, виробників, проміжних продавців, держави і установи.

 

2.Попит і пропозиція

На конкурентному ринку товарів саме покупець визначає, що виробляти через систему цін. Щоб зрозуміти, як це відбувається, розглянемо механізм взаємодії попиту і пропозиції на ринку товарів та послуг.

Попит це платоспроможна потреба людей, тобто потреба забезпечена грішми.

Величина попиту це кількість товару чи послуги, яка буде придбана за певної ціни, за певний період часу.

Існує взаємозалежність між ринковою ціною товару і тією його кількістю, на яку пред’являється попит: чим менше ціна товару, тим більшим є обсяг попиту, і навпаки, чим вище ціна, тим менше знайдеться покупців на даний товар.

Ця зворотна залежність між ціною товару та обсягом попиту на нього називається законом попиту.

Якщо на абсцисі позначити кількість товару Q, який купується на ринку, а на ординаті – рух ціни Р, то вийде такий графік (мал.).

Залежність між ціною і обсягом попиту можна зобразити графічно.

Малюнок. Крива попиту

Крива D відображає зворотну залежність між ціною товару та обсягом попиту на нього.

Конфігурація кривої попиту та закономірності поведінки споживачів можна пояснити за допомогою двох ефектів:

· Ефекту доходу.

· Ефекту заміщення.

Ефект доходу полягає в тому, що зниження ціни товару робить людей реально багатшими, тобто на ту ж кількість грошей вони можуть купити більшу кількість цього товару. І навпаки, збільшення ціни знижує купівельну здатність споживачів.

Ефект заміщення полягає в тому, що товар, при зниженні ціни на нього дешевшає відносно інших товарів і купувати його стає економічно вигіднішим.

Закон попиту не діє в 3-х випадках:

· при ажіотажному попиті, який викликаний очікуваним підвищенням цін;

· для деяких рідкісних і дорогих товарів (золото, дорогоцінності, антикваріат та ін.), які є засобом поміщення грошей;

· при переключенні попиту на більш якісні і дорогі товари (наприклад, при переключенні попиту з маргарину на масло: зниження цін на маргарин не веде до збільшення попиту на нього).

Нецінові фактори попиту

Попит може змінюватися і під дією нецінових факторів, таких як:

· зміни в грошових доходах населення. Наприклад, ріст доходів збільшує попит на різні товари – меблі, побутову техніку, високоякісні продукти харчування – за всіх можливих цін на них;

· зміни в структурі населення. Наприклад, старіння населення, збільшення кількості пенсіонерів збільшує попит на ліки, медичне обслуговування;

· зміни цін на інші товари, особливо на товари – замінники (субститути). Наприклад, ріст цін на вершкове масло викличе підвищення попиту на маргарин;

· економічна політика уряду. Грошові допомоги, які виплачує держава збільшить попит на товари, які споживає ця група населення;

· зміна переваг споживачів під впливом реклами, моди та ін. Наприклад, збільшення попиту на спортивне взуття у 80-ті роки пов’язано з тим, що серед молоді стало модним носити це взуття щодня.

Малюнок. Зміщення кривої попиту

 

Відрізняють зміну величини попиту – рух вздовж кривої попиту під дією зміни ціни і зміну самого попиту – зсув кривої під впливом нецінових факторів.

Наприклад, якщо середній доход покупців збільшується, то, за інших незмінних умов, крива попиту D1 зміститься вправо вгору (мал.) і тому ж рівню ціни Р1 буде відповідати більший рівень попиту (крива D2).

Пропозиція. Закон пропозиції

Пропозиція це та кількість товарів та послуг, які виробляються і продаються на ринку. Ринкова пропозиція визначається бажанням і здатністю продавців надавати товари для продажу на ринку.

Величина пропозиції це та кількість товару, яка буде запропонована для продажу за даної ціни, за певний період часу. Залежність між ціною і величиною пропозиції вже не зворотня, а пряма.

Закон пропозиції передбачає, що по мірі збільшення цін виробники пропонують до продажу більшу кількість товару, а по мірі їх падіння – меншу.

 

Малюнок. Крива пропозиції

 

 

Графічно дана залежність зображена на мал. (абсциса позначає кількість товару Q, доставленого на ринок; ордината – рух ціни Р). Криву S називають кривою пропозиції.

Тенденція до збільшення виробництва при високих цінах пояснюється тим, що з одного боку, збільшення ціни приваблює дану галузь нових виробників.

А з іншого – при рості цін підприємець отримує додатковий прибуток і має можливість найняти більше робітників, купити більше сировини і машин, розширити виробництво.

Відрізняють зміну величини пропозиції (рух вздовж кривої пропозиції під дією зміни ціни) і зміну самої пропозиції (зсув кривої під дією нецінових факторів).

До нецінових факторів пропозиції належать:

· зміна витрат виробництва в результаті технічних нововведень, зміни джерел ресурсів, податкової політики, вартості ціни факторів виробництва. Наприклад, підвищення витрат зсуне криву пропозиції вліво, зниження – вправо;

· вихід на ринок нових фірм збільшить пропозицію незалежно від цін;

· зміна цін на інші товари, які приводять до переливу ресурсів (вихід фірм з галузі). Вихід фірм з галузі зменшить пропозицію;

· природні катастрофи, політичні дії, війни, руйнуючи економіку, впливають на скорочення пропозиції.

Рівновага попиту і пропозиції

Розглянуті криві, взяті окремо, показують, що відбувається з покупками і продажами, якщо ціна змінюється. Але на якому рівні має встановитись ціна?

Щоб відповісти на це питання, потрібно звести разом і співставити криві попиту і пропозиції.

Якщо накласти один на один два графіки, які позначають сукупний попит і сукупну пропозицію одного й того ж товару, отримаємо графік, який показує одночасну поведінку попиту і пропозиції даного товару. В якійсь точці дві криві перетинаються.

В точці зустрічі Е (мал.) попит кількісно дорівнює пропозиції (Q1) і ціна Р1 виступає як врівноважена ціна, або ціна рівноваги.

 

 

Малюнок. Ринкова рівновага

 

 

За більш високі ціни Р2 виникає надлишок пропозиції над попитом (дорівнює по величині відрізку АВ). Цей надлишок в результаті конкуренції продавців буде сприяти зниженню ціни. За ціни нижчої ніж рівноважна (Р3), попит перевищує пропозицію (відрізок CF). В цьому випадку надлишок попиту і конкуренція покупців будуть штовхати ціну вгору. Лише в точці Е досягається рівновага сил і стійка ціна, яка може зберігатись.

Важливо підкреслити, що за ціни рівноваги встановлюється рівність не покупок – продаж – така рівність існує за будь-якої ціни. За ціни рівноваги кількість продукції, в межах якої споживачі мають намір продовжувати закупки, буде відповідати тій кількості продукції, яку виробники мають намір постачати на ринок. Тільки за такої ціни відсутня тенденція до збільшення або зниження ціни.

В стані рівноваги попит і пропозиція збігаються. Саме тому, в стані економічної рівноваги господарюючий суб’єкт – чи то окремий виробник, фірма чи покупець – не має стимулів до зміни своєї економічної поведінки.

В точці рівноваги економічний рух припиняється.

Для того, щоб він почався знову, повинні змінитись зовнішні умови – рівень цін, технологія, очікування і переваги виробників чи споживачів. Звичайно рівність попиту і пропозиції – це теоретична абстракція оскільки в реальній господарський практиці таке співпадання буває дуже рідко. Але саме ця абстракція дозволяє виявити найбільш важливі закономірності. Функціонування ринкового механізму.

Переваги і недоліки ринкового механізму

Таким чином ми розглянули механізм ідеально функціонуючої ринкової системи. Незаперечними є переваги механізму чистої конкуренції:

· ефективний розподіл ресурсів на виробництво необхідних для суспільства товарів;

· можливість його успішного функціонування при наявності досить обмеженої інформації (достатньо мати дані про ціну на продукт та витрати його виробництва);

· гнучкість та високий рівень пристосування до нових умов. Так ринок відповів розробкою альтернативних енергоносіїв, впровадженням ресурсозберігаючих технологій, коли в 70-ті роки ціни на нафту виросли в 4-6 разів.

· оптимальне використання результатів НТП. Прагнучи отримати максимально високий прибуток, товаровиробники йдуть на ризик, впроваджують новітні технології, розробляють нові товари;

· свобода вибору та дій споживачів і підприємців. Вони незалежні в прийнятті своїх рішень, укладенні угод та т.п.;

· здатність до задоволення різноманітних потреб, підвищення якості товарів та послуг, більш швидке досягнення рівноваги;

· прагнення розширяти асортимент продукції, покращувати її якість, знижувати витрати і тим самим підвищувати конкурентоспроможність своєї продукції та т.п.

Але ринок досконалої конкуренції має також ряд недоліків. Він:

· не сприяє збереженню невідтворюваних ресурсів;

· не має економічного механізму захисту оточуючого середовища. Тільки законодавчі акти можуть змусити підприємців вкладати засоби в екологічно чисті виробництва;

· не може регулювати використання ресурсів, які належать всьому людству, наприклад рибних багатств океану;

· ігнорує іноді потенційно негативні, іноді руйнівні наслідки діяльності підприємців, викликані прагненням отримати доход. Наприклад, виробництво пестициду ДДТ було заборонене ще в 1960 році, а США виробляли його аж до 1972 року. Іншим прикладом є виробництво електроенергії на атомних станціях;

· не створює стимули для виробництва товарів та послуг колективного користування (дороги, дамби, освіта, суспільний транспорт та т.п.);

· не гарантує право на працю та доход, не забезпечує перерозподіл доходу, відтворює соціальну нерівність;

· не забезпечує фундаментальних досліджень в науці;

· орієнтований не на виробництво соціально необхідних товарів, а на задоволення запитів тих, хто має гроші.

Наявність у ринкового механізму суттєвих недоліків викликає необхідність його регулювання, головним чином шляхом втручання держави в економічне життя. Основні функції держави полягають в проведенні макроекономічної політики (антициклічної, антиінфляційної, політичної повної зайнятості) та антимонопольної політики, в наданні суспільних благ та вирішенні соціальних проблем.

 

3. Конкуренція і монополія

Органічний зв’язок ринку і конкуренції виявляється, по-перше, в тісному взаємозв’язку між ринком і конкуренцією; по-друге, у тому, що умовою функціонування і розвитку сучасного цивілізованого ринку є конкурентна боротьба між різними суб’єктами підприємницької діяльності; по-третє, у тому, що ефективність функціонування ринку залежить від здатності суб’єктів підприємницької діяльності впливати на рівень цін; по-четверте, і в тому, що найважливішою умовою функціонування і розвитку цивілізованого ринку є реальний плюралізм типів і форм власності, що передбачає свободу економічної діяльності господарюючих суб’єктів на основі економічної відокремленості.

Термін „конкуренція” походить від латинського слова „concurrere”, що означає „зіштовхуюсь”.

А. Сміт розглядав конкуренцію як суперництво індивідуальних покупців і продавців на ринку за найвигідніші умови купівлі і продажу товарів.

Конкуренція як економічна категорія означає суперництво і боротьбу між товаровиробниками за найвигідніші умови виробництва і збуту товарів і послуг, за привласнення найбільших прибутків.

Позитивні сторони конкуренції:

· конкуренція є важливою рушійною силою розвитку економічної системи;

· конкуренція сприяє науково-технічному прогресу суспільства;

· конкуренція змушує знижувати витрати виробництва шляхом економії ресурсів, зростання продуктивності праці;

· конкуренція змушує покращувати якість продукції, її асортимент, обслуговування споживачів;

· конкуренція змушує знижувати та вирівнювати ціни;

· конкуренція стимулює перелив капіталів між галузями;

· внаслідок конкуренції відбувається дія закону вартості, закону попиту і пропозиції, інтенсифікація дії закону зростання продуктивності праці.

Негативні риси конкуренції:

· конкуренція посилює процес концентрації виробництва, який у свою чергу, призводить на певному етапі до виникнення монополій;

· випускають надмірну кількість товарів, що призводить до криз перевиробництва;

· конкуренція посилює боротьбу між капіталістами за скорочення витрат виробництва шляхом зниження заробітної плати;

· зростає інтенсивність праці, що сприяє зростанню армії безробітних;

· використання нечесних методів конкуренції великими компаніями призводить до придушення малих та середніх підприємств, їх масового банкрутства;

· міжнародна конкуренція, що з боку транснаціональних корпорацій ведеться нецивілізованими методами (шляхом підкупу тощо) придушує національних товаровиробників у інших країнах.

Форми та методи конкурентної боротьби на нижчій стадії капіталізму. В сучасній економічній літературі нема чіткого розмежування форм та методів конкуренції, нерідко відбувається їх змішування.

Форма, як категорія діалектики, означає внутрішню організацію, упорядкованість, структуру певної матеріальної системи.

Вільна конкуренція переважала впродовж XVI – XIX ст. Вільна конкуренція – це конкуренція, для якої характерні велика кількість конкурентів-виробників і конкурентів-покупців, вільний доступ товаровиробників до будь-якого виду діяльності.

Різновид вільної конкуренції – це чиста конкуренція.

Внутрішньогалузева конкуренція боротьба між товаровиробниками, які діють в одній галузі народного господарства.

Міжгалузева конкуренція це конкуренція між товаровиробниками, які діють у різних галузях народного господарства.

Методи конкурентної боротьби це передусім поліпшення якості товарів та послуг, швидке оновлення асортименту продукції, дизайн, надання гарантій і післяпродажних послуг, тимчасове зниження цін, умов оплати. Підприємство веде конкурентну боротьбу трьома основними методами:

· Продає товари за нижчою ціною, ніж конкуренти.

· Виробляє товари з вищими якісними характеристиками (диференціація продукту).

· Виробляє товари з особливими властивостями, що задовольняють потреби вузького кола споживачів.

Промислова революція кінця XVIII – початку XIX ст., низка винаходів, виникнення нових галузей промисловості та швидкий розвиток виробництва в багатьох переважав процес концентрації особистого чинника.

Концентрація виробництва зосередження засобів виробництва, працівників і обсягів виробництва, працівників і обсягів виробництва на великих підприємствах.

Концентрація капіталу – зростання масштабів відокремлено функціонуючих форм капіталу.

Закон концентрації виробництва виражає внутрішньо необхідні, сталі й суттєві зв’язки між розвитком продуктивних сил і процесом конкуренції (дії відповідних законів), під дією яких відбувається зосередження факторів виробництва (речових і особистісних) на великих підприємствах.

Монополії виникають не лише внаслідок концентрації виробництва й капіталу, а й на основі їх централізації. Централізація виробництва – збільшення масштабів виробництва продукції внаслідок об’єднання окремих підприємств у одне із загальним управлінням. Централізація капіталу збільшення розмірів капіталу внаслідок об’єднання або злиття раніше самостійних капіталів.

Типовий вияв такого об’єднання – утворення акціонерних компаній.

Монополія це окреме наймогутніше підприємство або об’єднання декількох підприємств, що виготовляє переважну кількість певної продукції, внаслідок чого впливає на процес ціноутворення і привласнює високі (монопольні) прибутки.

Матеріально-речовим змістом монополій є найбільші підприємства, на яких зосереджуються такі елементи технологічного способу виробництва, як високий рівень розвитку техніки і технології, наукові лабораторії, найбільша кількість інтелектуальної власності (патенти, ноу-хау тощо), передові форми та методи організації виробництва, найкваліфікованіші кадри.

Суспільною формою монополій є, по-перше, відносини економічної власності між власниками монополістичних підприємств; по-друге, відносини власності з приводу привласнення монополістичною буржуазією частини створеної на малих та середніх підприємствах додаткової вартості через механізм монопольно високих та монопольно низьких цін; по-третє, відносини економічної власності між монополіями і державою щодо вилучення частини прибутків через механізм оподаткування, з одного боку, отримання різноманітних пільг і субсидій з державного бюджету, з другого боку.

Картель об’єднання декількох підприємств однієї галузі виробництва, учасники якого зберігають власність на засоби виробництва і вироблений продукт, виробничу та комерційну самостійність, а домовляються про частку кожного в загальному обсязі виробництва, ціну, ринки збуту.

Синдикат об’єднання низки підприємств однієї галузі промисловості, учасники якого зберігають власність на засоби виробництва, але втрачають власність на вироблений продукт, а отже, зберігають виробничу, але втрачають комерційну самостійність.

Трест об єднання низки підприємств однієї або декількох галузей промисловості, учасники якого втрачають власність на засоби виробництва і вироблений продукт.

Багатогалузевий концерн об’єднання десятків і сотень підприємств різних галузей промисловості, транспорту, торгівлі, учасники якого втрачають власність на засоби виробництва і вироблений продукт, а головна фірма здійснює фінансовий контроль за іншими учасниками об’єднання.

Конгломерат - монополістичне об’єднання, утворене внаслідок поглинання прибуткових підприємств, які не мали виробничої й технічної спільності.

Термін „монополія” походить від грецьких слів mono - один і poleo – продаю.

Більш поширена змова чи угода (таємна або відкрита) декількох великих фірм, що дає їм змогу швидше здобути панівне становище на ринку і отримувати високі прибутки називають олігополією (від грецьк. „олігос” – мало, небагато). Справді, в економіці розвинених країн типовим є домінування в окремих галузях 3-4 великих фірм.

Наслідки монополізації економіки. Позитивним є те, що у гігантських підприємств та їхніх об’єднань більше можливостей розвивати сучасне виробництво, фінансувати великі науково-дослідні лабораторії, отримувати нові наукові результати, впроваджувати новітню техніку і технологію, здійснювати перекваліфікацію працівників.

Негативною рисою монополізації економіки є, передусім, практика встановлення монопольних цін, створення штучного дефіциту.

Монополія гальмує науково-технічний прогрес.

З виникненням і розвитком монополій вільна конкуренція перетворюється на монополістичну або недосконалу.

Недосконала конкуренція конкуренція між великими компаніями (всередині монополізованого сектору, між членами групових монополій) і дрібними та середніми фірмами. Це боротьба за монополізацію ринків збуту, джерел сировини, енергії, за отримання державних контрактів, кредитів, за володіння інтелектуальною власністю (патентами, ліцензіями тощо), її найважливіші риси – встановлення монопольно високих цін і привласнення на цій основі монопольно високих прибутків.

Цінова конкуренція боротьба між товаровиробниками за споживача через зменшення витрат виробництва, зниження цін на товари і послуги без істотної зміни їхньої якості й асортименту.

Нецінова конкуренція боротьба між товаровиробниками за споживача через впровадження досягнень науково-технічного прогресу у виробництво, що зумовлює поліпшення якості продукції, її асортименту. Нецінову конкуренцію ведуть, здебільшого, олігополії.

Методи конкурентної боротьби в політекономічному аспекті на вищій стадії капіталізму – це комплекс способів розширення масштабів монополістичної власності шляхом посилення експлуатації, передусім, інтелектуальної робочої сили, в процесі взаємодії останньої з новітніми інформаційними технологіями та привласнення інших джерел монопольно високого прибутку, про які йшлося вище.

Нечесна конкуренція ведеться, переважно, неекономічними методами (підкуп чиновників, промисловий шпіонаж, укладання таємних угод про єдину політику і навіть диверсії проти конкурента).

 

 


КЛАСИФІКАЦІЯ РИНКІВ

ПЛАН

1. Принципи класифікації ринків.

2. Структура ринку.

3. Проблеми формування ринків в Україні.

1. Принципи класифікації ринків

Класифікацію ринків слід виділяти за двома основними ознаками. По-перше, як певні підсистеми відносин економічної власності між різними суб’єктами, що означає якісний аспект проблеми; по-друге, як основні об’єкти, з приводу привласнення яких формуються та розвиваються відносини економічної власності між суб’єктами у сфері обміну, а отже, як, здебільшого, кількісний аспект.

Ринок історично розвивається і видозмінюється. Сучасний ринок характеризується багатою і складною структурою. Його можна класифікувати за такими ознаками:

1. За суспільним поділом праці – ринок місцевий, національний, міжнародний.

2. За організацією ринкового обміну – оптовий (біржа, державні закупки), роздрібнений, експортний, імпортний.

3. За видами конкуренції – ринок досконалої конкуренції та недосконалої конкуренції.

4. За об’єктами ринкового обміну в сучасній системі ринків виділяються такі великі галузі ринкової діяльності:

· Ринок споживацьких продуктів (він поділяється на багато галузей, що реалізують продовольчі і непродовольчі блага, ринок житла та т.п.).

· Ринок засобів виробництва, або ринок капіталу (тут купуються речові фактори виробництва: обладнання, транспортні засоби, споруди, сировина, паливо, електроенергія та т.п.)

· Ринок послуг (сюди входять багатоманітні види сервісу: комунальне і побутове обслуговування, фінансові і страхові операції, комерційні, соціальні, культурні та інші послуги).

Послуга особлива споживна вартість, що задовольняє певні потреби людини. Особливістю послуги як товару (порівняно із звичайним товаром, втіленим у речі) є те, що вона корисна не як річ, а як діяльність. Тому споживання послуги збігається з процесом її створення, з діяльністю, її неможливо накопичувати, транспортувати тощо.

· Ринок праці (робочої сили).

Ринок робочої сили це сукупність економічних відносин між найманими працівниками, підприємцями і біржами праці (державними та приватними) з приводу організації, використання і купівлі – продажу робочої сили.

· Ринок наукових та дослідно-конструкторських розробок (продуктів наукових досліджень, готових для технологічного освоєння у виробництві).

· Ринок позичкових капіталів (сфера купівлі-продажу тимчасово вільних грошових засобів, що використовуються у виробничих цілях).

· Ринок цінних паперів (акцій, облігацій та інших цінних документів, що приносять доход).

· Ринок валют (національні та міжнародні установи, через які здійснюється покупка, продаж, обмін іноземних грошових одиниць та грошові розрахунки з іншими державами).

Як зазначалось вище, ринок здатен забезпечити максимум економічних свобод своїм суб’єктам.

Для покупця дані свободи проявляються в свободі вибору товару з багатьох взаємозамінюваних та незалежних благ та в пошуку продавця з числа тих, хто краще обслужить і продасть продукт на прийнятих умовах.

Для продавця свобода полягає в виборі найбільш підходящого покупця та можливості розпоряджатися грошима, отриманими від продажу товарів на свій розсуд. Отже, для покупця і продавця свобода полягає в необережному виборі умов угоди.

5. За ступенем розвитку тих чи інших економічних свобод, ринок можна поділити на три типи:

· вільний;

· нелегальний;

· регульований.

Вільний ринок передбачає максимум економічних свобод. Він вільний від втручання держави та суворого правового регулювання.

Нелегальний близький за характером поведінки суб’єктів до першого типу. Але між ними є суттєві відмінності. Нелегальний ринок включає в себе тіньову торгівлю. Вона ведеться з порушенням законів та правил купівлі-продажу звичайних товарів (при відсутності необхідних патентів, ліцензій, при несплаті зборів, податків). Нелегальним є і чорний ринок. На ньому підпільно торгують товарами, які законом заборонено реалізовувати (наркотиками, зброєю).

Першому і другому типам ринкових відносин притаманна визначальна риса – стихійність, некерованість.

Ринок третього типу – регульований, підкорений певному порядку, що закріплений в правових нормах та підтримується державою.

Отже, структура ринку це сукупність окремих ринків у межах національної економіки, внутрішнього ринку, або світового господарства та його окремих регіонів і взаємодія між ними.

Згідно з принципом матеріалізму класифікацію ринків варто розпочинати з об’єктів ринку.

Найважливішим об’єктом ринку в політекономічному аспекті за умов капіталізму є робоча сила. Це зумовлене, по-перше, тим, що даний товар, його споживча вартість є єдиним джерелом вартості, а отже, додаткової вартості. По-друге, загальний обсяг виплат за цей товар у розвинених країнах світу у формі фонду заробітної плати досягає майже 70% національного доходу. По-третє, залежно від цього формується величина ринку на товари і послуги, на засоби виробництва.

Ринок робочої сили вимагає створення та розвитку біржі робочої сили.

Наступним за значенням в економічній системі капіталізму з погляду відносин безпосереднього виробництва (принцип примату виробництва) є ринок засобів виробництва або ринок капіталу – за класифікацією західних економістів. Це зумовлене тим, що для виробництва товарів і послуг необхідне поєднання робочої сили із засобами виробництва, від якого залежить тип суспільного способу виробництва, зміст соціально-економічної формації.

Водночас, з погляду ємкості ринку важливу роль щодо ринку засобів виробництва відіграє ринок товарів і послуг. Так, у розвинених країнах світу частка групи „Б” (виробництво предметів споживання) становить майже 70%, тоді як групи „А” (виробництво засобів виробництва) близько 30%. Ринок засобів виробництва та предметів споживання (відповідних товарів і послуг) вимагає створення та постійного функціонування і розвитку товарної біржі.

Для обслуговування названих вище ринків необхідний ринок грошей і валюти, або фінансовий ринок (у вузькому значенні грошовий ринок, ринок позичкових капіталів, передусім короткотермінових позичкових капіталів). Для їх функціонування та розвитку необхідні такі елементи ринкової інфраструктури, як валютні біржі та банки.

Наступним за значенням є ринок цінних паперів. Об’єктами цього ринку є акції, облігації, купони до облігацій, векселі, чеки, депозитні сертифікати, коносаменти, варанти (складські свідоцтва) та інші.

Згідно з принципом субординації (підпорядкованості) важливу роль у розвинених країнах світу відіграє ринок нерухомості – житла, дач, землі (хоча земля належить водночас і ринку засобів виробництва) та ін.

Серед найновіших об’єктів ринку важливу роль відіграють винаходи, патенти, ліцензії, раціоналізаторські пропозиції, „ноу-хау”, тощо, які у своїй сукупності формують об’єкти інтелектуальної власності.

Від часу розгортання інформаційної революції найновішим об’єктом власності стала інформація.

Певну роль серед об’єктів власності у розвинених країнах світу відіграє і ринок золота.

Наступним критерієм класифікації ринків, виділеним згідно з вимогами принципу субординації, є генетичний підхід, згідно з яким у процесі еволюції економічної системи капіталізму спочатку існував вільний ринок, який на вищій стадії капіталізму трансформувався у монополізований, олігополістичний та регульований, про що йшлося у попередній темі. Поєднання цих ринків у різних співвідношеннях формує змішаний тип ринку.

За формами власності виділяють приватний (продажем займається одна особа або сім’я), колективний (в т.ч. кооперативний), державний ринок.

За географічними ознаками виділяють місцевий, регіональний, національний, міжнародний регіональний (наприклад, в ЄС) та світовий ринки.

 

Структура ринку:

· Ринок робочої сили.

· Ринок засобів виробництва.

· Ринок предметів споживання.

· Фінансовий ринок.

· Ринок цінних паперів.

· Ринок інтелектуальної власності.

· Валютний ринок.

· Ринок інформації.

· Ринок нерухомості.

Ринок робочої сили. В економічному аспекті ринок робочої сили виражає сукупність економічних відносин між найманими працівниками (зайнятими і незайнятими) з одного боку, підприємцями і біржами праці (державними і приватними) – з другого, з приводу організації, купівлі-продажу і розпорядження робочою силою. Процес розпорядження робочою силою відображає, здебільшого, юридичний аспект проблеми, оскільки у процесі купівлі-продажу робочої сили наймані працівники і капіталісти вступають у договір як вільні, юридично рівноправні особи, а в самому договорі їхня воля набуває юридичного вираження.

У політекономічному аспекті ринок робочої сили виражає сукупність відносин економічної власності між власниками даного товару (найманими працівниками), власниками капіталістичних підприємств усіх типів та форм власності з приводу умов купівлі-продажу робочої сили.

Продаж робочої сили здійснюється у сфері обміну. Результати цього продажу фіксують у колективних та індивідуальних контрактах, в яких зазначають обсяги й умови роботи, величину заробітної плати, тривалість оплачуваних відпусток та ін.

Крім ринку робочої сили, виділяють ринок трудових ресурсів, на якому суб’єктами купівлі-продажу є не лише робоча сила економічно активного населення, а й випускники вищих, середніх спеціальних та інших навчальних закладів, а також частина зайнятих у домашньому господарстві.

Основні ланки (важелі) ринку робочої сили – попит, пропозиція та заробітна плата (ціна вартості й, певною мірою, споживчої вартості робочої сили).

Залежно від співвідношення між попитом і пропозицією формулюються дефіцитний, рівноважний або надлишковий ринки робочої сили. Типовою ситуацією на ринку робочої сили у розвинених країнах світу є перевищення пропозицією робочої сили попиту на 15%.

Законами, що управляють ринком сучасної робочої сили у розвинених країнах світу, а також в Україні, є наростаюче перевищення пропозиції робочої сили над її попитом, що негативно впливає на ціну та її відхилення вниз від вартості даного товару; скорочення ринку робочої сили у сфері матеріального виробництва та відповідне зростання у сфері нематеріального виробництва; послаблення ринкових важелів регулювання ринку робочої сили та посилення державних, що виявляється у зростанні державних витрат на підготовку робочої сили; звуження сфери ринку фізичної робочої сили та зростання інтелектуально та інформаційно насиченої робочої сили.

Ринок засобів виробництва. Як економічна категорія ринок засобів виробництва – це певна сукупність економічних відносин між різними суб’єктами підприємницької діяльності з приводу організації та купівлі-продажу засобів та предметів праці.

У політекономічному аспекті ринок засобів виробництва виражає сукупність відносин економічної власності у сфері обміну між різними групами капіталістів (промислових, торговельних, банківських), суб’єктами державних підприємств, дрібними товаровиробниками (наприклад, фермерами, які не наймають робочої сили) з приводу купівлі-продажу цих товарів, формою реалізації яких є, передусім. Привласнення прибутку через механізм цін.

Для ринку засобів виробництва у розвинених країнах світу характерний високий попит на інтернет-технології у сфері науки, освіти, фінансової сфери, торгівлі, телекомунікацій та ін. Динамічними темпами розвивається лазерна техніка, роботи, гнучкі виробничі системи, системи автоматизованого проектування, генна інженерія та біотехнологія.

Ринок предметів споживання. Як економічна категорія ринок предметів споживання є підсистемою економічних відносин між продавцями і покупцями та посередниками з приводу організації, використання і купівлі-продажу товарі тривалого використання та поточного споживання. У цій підсистемі економічних відносин виділяються організаційно-економічні відносини, пов’язані з маркетингом, та відносини економічної власності, що формують політико-економічний аспект ринку предметів споживання. В останньому випадку ринок предметів споживання означає відносини економічної власності між продавцями і покупцями з приводу відчуження продавцями товарів та привласнення грошей, з одного боку, відчуження готівки і привласнення товарів, з другого боку. Через механізм цін з метою отримання прибутків продавцями та задоволення власних потреб у товарах покупцями.

Найдинамічнішим сегментом ринку предметів споживання є ринок послуг.

Послуга особлива споживча вартість, що задовольняє певні потреби людини. Особливість послуг як товару є те, що вона корисна не як річ, а як діяльність.

Розрізняють традиційні послуги: транспорту, зв’язку, страхування товарів, туризм, послуги вчителя, юриста, лікаря, культурні, мистецькі послуги та ін. Розмежовують також матеріальні (транспорт, торгівля та ін.) і нематеріальні (освіта, охорона здоров’я тощо) послуги, а в межах останніх виділяють внутрішні блага (дані людині самою природою – здібність до науки, мистецтва та ін.) і зовнішнім світом – ділові зв’язки, репутація тощо).

Фінансовий ринок. Як економічна категорія фінансовий ринок (у вузькому значенні – грошовий ринок, ринок позичкових капіталів).

У політекономічному аспекті грошовий ринок – це певна сукупність відносин економічної власності між багатьма економічними суб’єктами (домогосподарствами і. Передусім, найманими працівниками, різними групами класу капіталістів, державою в особі центрального банку тощо) з приводу випуску, а відтак – продажу вільних грошових певним комерційним структурам, насамперед банкам, отримувати прибутки, а іншим суб’єктам – певні доходи.

Фінансовий ринок, по-перше, спрямовує в єдине русло рух інших форм капіталу, а отже, й ринковий механізм. По-друге, гроші – найрухливіша форма власності. По-третє, фінансовий ринок (насамперед грошовий) найбільше відповідає вимогам досконалої конкуренції, що зумовлене однорідністю товару, наявністю інформації про цей об’єкт торгівлі тощо. Об’єкти фінансового ринку – особисті заощадження населення, тимчасово вільні кошти, що утворюються у процесі обороту промислового і торговельного капіталів та ін. Основні важелі цього ринку – попит, пропозиція на позичковий капітал та його ціна.

Розрізняють короткотерміновий (грошовий) і довготерміновий (ринок капіталів) фінансовий ринок.

Більшість короткотермінових і довготермінових кредитів надають великі комерційні банки.

Вагомий внесок у розвиток і функціонування фінансового ринку здійснює держава через механізм проведення кредитної політики.

Ринок цінних паперів. Із фінансовим ринком тісно пов’язаний ринок цінних паперів. Розрізняють такі види цінних паперів: а) акції, облігації (підприємств і державних позик) та іпотечні облігації; б) купони до облігацій, векселі, чеки, депозитні сертифікати, коносаменти, варанти (складські свідоцтва) та ін. Суб’єктами цих відносин є підприємства різних форм власності, домашні господарства, комерційні банки, фінансово-кредитні організації, держава та ін.

Ринок цінних паперів загалом складається з первинного (на якому відбувається емісія акцій, облігацій та похідних від них цінних паперів) та вторинного (де відбувається їх перепродаж на фондовій біржі). Курс акцій на вторинному ринку (або їхня ціна) є своєрідним баромет­ром економіки, а завдяки функціонуванню та розвитку фонового ринку встановлюються тісні зв'язки між процесом відтворення реального капіталу (передусім, у формі капітальних благ основних виробничих фондів) та фіктивного капіталу у формі цінних паперів.

У розвинених країнах світу протягом останніх півтора-двох деся­тиріч посилюється роль цінних паперів акціонерних компаній у мобілізації джерел фінансування.

Ринок інтелектуальної власності. Як і в категорії „економічна власність”, в інтелектуальній власності також необхідно виділяти кількісну та якісну сторони. Кількісна сторона – це різні об’єкти інтелектуальної власності (патенти, ліцензії, проекти, „ноу-хау”, програми математичного забезпечення, наукові прогнози тощо). Якісна сторона – відносини, що виникають і розвиваються між людьми з приводу створення і привласнення об’єктів власності. Ринок інтелектуальної власності органічно пов’язаний із процесом розгортання НТР, оскільки в той час завершився період перетворення науки на основну продуктивну силу.

Ринок інтелектуальної власності – підсистема економічних відносин між різними суб’єктами господарювання з приводу організації, використання і купівлі-продажу патентів, ліцензій та інших об’єктів інтелектуальної власності. У політекономічному аспекті ринок інтелектуальної власності відображає лише відносини економічної власності між різними суб'єктами, передусім власниками таких об’єктів з приводу купівлі-продажу цих об’єктів через механізм цін і привласнення на цій основі прибутків.

Важливу роль у формуванні ринку інтелектуальної власності в розвинених країнах світу відіграє венчурний (ризиковий) капітал. Він безпосередньо інвестується в ідею, проект, а втілюють їх у життя ризикові фірми з обмеженою відповідальністю у складі декількох осіб. Ці новації можуть бути запатентовані та безпатентні („ноу-хау”). "Ноу-хау" — це сукупність технічних знань виробничого, комерційного та іншого досвіду, необхідних для виготов­лення певного виробу, відтворення виробничого процесу тощо.

Реалізація відносин економічної власності з приводу купівлі-продажу об’єктів інтелектуальної власності здійснюється за допомогою міжнародної торгівлі, зокрема монополізації торгівлі переважною кількістю ліцензій транснаціональними корпораціями.

Валютний ринок. Як економічна категорія валютний ринок означає певну сукупність економічних відносин із приводу організації та

купівлі-продажу іноземних валют і платіжних документів (чеків, векселів, акредитивів, телеграмних і поштових переказів у іноземній валюті).

На цьому ринку здійснюють операції зовнішньої торгівлі, розрахунків, міграції капіталів та робочої сили, туризму. З погляду організаційних відносин валютний ринок функціонує через кореспондентські рахунки між банками різних країн.

У політекономічному аспекті валютний ринок виражає певну сукупність відносин економічної власності між суб'єктами цього ринку у процесі купівлі-продажу іноземних валют і платіжних документів шляхом здійснення основних видів валютних операцій (складання відповідних угод, визначення ринкового курсу та ін.) та привласнення доходів великими банками і компаніями, валютними біржами і спеціалізованими брокерськими фірмами. Повніше про механізм дії цього рин­ку буде сказано в останньому розділі.

Ринок інформації. Найновітнішим видом ринку, що сформувався за умов розгортання інформаційної революції, є ринок інформації. Як економічна категорія ринок інформації означає певну сукупність економічних відносин із приводу збирання, обробки, систематизації інформації та її продажу кінцевим споживачам.

Між виробником і споживачем на ринку інформації є посередники, головне завдання яких – збирання і продаж інформації. За цей вид послуг вони беруть комісійну плату.

У політекономічному аспекті ринок інформації означає певну сукупність відносин економічної власності між виробниками, посередниками та споживачами інформації у процесі купівлі-продажу різних видів інформаційних послуг та привласнення прибутків через механізм цін. Важливий елемент ринку інформації — інформація про конкурентів.

Предметом купівлі-продажу на ринку інформації є також теле- та радіопродукція, книги, газети, реклама тощо.

Ринок нерухомості. Цей ринок, як уже зазначалося, включає ринок землі та побудованих на ній житла, дачних будинків тощо. Найважливішим елементом такого ринку є ринок землі або земельних ресурсів. Земля, як один із факторів виробництва, у більшості країн світу є товаром, а отже, об’єктом купівлі-продажу.

Щодо товару ринок нерухомості є сферою довготермінових капіталовкладень, може передаватись у спадщину, займає певний простір, на його ціну значною мірою впливає місце розташування.

Відносини економічної власності з приводу використання землі, її купівлі-продажу фіксуються у різних формах земельної ренти, ціні землі, про що йтиметься в окремій темі.

 

3. Проблеми формування ринків в Україні

Внаслідок капіталізації економічної системи в Україні відбувається процес активного формування основних видів ринків, а отже, структури ринку.

Формування ринку робочої сили тільки почався і його характерними особливостями є, по-перше, значне перевищення пропозицією робочої сили її попиту; по-друге, значні масштаби міграції робочої сили; по-третє, існує значна невідповідність між якістю робочої сили, тобто рівнем її освіти і кваліфікації, та рівнем заробітної плати.

Особливостями ринку засобів виробництва в Україні є функціонування, здебільшого, уживаних засобів праці (внаслідок браку навіть простого відтворення нової техніки, устаткування тощо, тобто їх виробництв у звужених масштабах), високий рівень цін на сільськогосподарську техніку (що унеможливлює її придбання більшістю товаровиробників, передусім, фермерськими господарствами), затоварювання продукцією машинобудування внаслідок її високої енергомісткості та матеріаломісткості.

Внаслідок надмірно заниженої ціни на робочу силу, високих цін на товари і послуги, особливо комунальні послуги, в Україні формується звужений споживчий ринок, передусім, на товари тривалого користування.

Негативно впливає на споживчий ринок висока плата за навчання у ВНЗ та постійне розширення платних навчальних закладів.

Низька платоспроможність переважної більшості населення Украї­ни, низький рівень заощаджень звужує і фінансовий ринок, тобто грошовий ринок. Першочерговими кроками на шляху розширення цього ринку мають стати повернення громадянам вилучених трудових заощаджень, індексація заробітної плати, пенсій, стипендії, підвищення мінімальної заробітної плати та допомоги з безробіття.

В останні роки поступово звужується і ринок інтелектуальної власності в Україні.

Для зміцнення валютного ринку в Україні слід істотно послабити процес доларизації української економіки, зміцнити національну валюту, ефективно здійснювати валютне регулювання тощо.

Ринку нерухомості в Україні властиві такі негативні тенденції, як скуповування за безцінь новою українською буржуазією землі у зубожілого населення, створення умов для продажу кращого житла найбіднішими жителями міст внаслідок непомірної квартплати та їх переселення у квартири гіршої якості.

Відповідно до чинного законодавства розрізняють легальний (офіційний) та нелегальний (тіньовий) ринок. Нелегальний ринок є складовою тіньової економіки і включає в себе незаконну торгівлю зброєю, неза­конно виготовленими товарами (спиртними напоями тощо), торгівлю наркотиками, незаконне ввезення імпортних товарів на вітчизняний ринок та їх продаж тощо. Другою важливою складовою нелегального ринку є неточне відображення доходів (передусім, прибутків) від господарської діяльності, здебільшого, у бік їх заниження, з одного боку, та їх приховування, з другого, з метою ухилення від сплати податків або досягнення інших спекулятивних цілей.

 

 


<== предыдущая лекция | следующая лекция ==>
Витрати виробництва | Тема 10
Поделиться с друзьями:


Дата добавления: 2014-01-07; Просмотров: 2491; Нарушение авторских прав?; Мы поможем в написании вашей работы!


Нам важно ваше мнение! Был ли полезен опубликованный материал? Да | Нет



studopedia.su - Студопедия (2013 - 2024) год. Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав! Последнее добавление




Генерация страницы за: 0.232 сек.