Показники та індикатори рівня життя населення

Показники рівня життя	Індикатори показників
І. Задоволення фізичних потреб
І. Здоров’я	1.1 Загальна смертність, або в %;
1.2 Дитяча смертність, в т. ч. у віці до 1 року;
1.3 Очікувана тривалість життя;
1.4 Хвороби пов’язані із втратою працездатності.
ІІ. Харчування	2.1 Споживання основних продуктів харчування.
ІІІ. Житло	3.1 Введення в дію житла;
3.2 Загальна площа житла;
3.3 Благоустрій;
3.4 Середній розмір квартир.
ІV. Домашнє майно	4.1 Забезпеченість населення предметами культурно-побутового призначення;
4.2 Обсяг їх продажу.
V. Платні послуги	5.1 Обсяг платних послуг;
5.2 Їх структура.
ІІ. Задоволення духовних потреб
VІ. Культурний рівень населення	6.1 Рівень освіти;
6.2 Обсяг літератури;
6.3 Забезпеченість телевізорами.
ІІІ. Задоволення соціальних потреб
VІІ. Умови праці	7.1 Втрата робочого часу;
7.2 Зміна умов праці;
7.3 Травматизм.
VІІІ. Умови відпочинку	8.1 Численність осіб.
ІX. Соціальне забезпечення	9.1 Співвідношення середніх і малих розмірів пенсії та оплати праці;
9.2 Співвідношення заробітної плати і прожиткового мінімуму;
9.3 Співвідношення пенсії і прожиткового мінімуму.
X. Соціально-побутовий стан	10.1 Рівень безробіття;
10.2 Смертність через нещасні випадки, вбивства, самогубства;
10.3 Страйки;
10.4 Кількість зареєстрованих злочинів;
10.5 Обсяг викидів в атмосферу.
XІ. Доходи і витрати	11.1 Грошові доходи населення та їх структура;
11.2 Грошові витрати населення та їх структура;
11.3 Середньомісячна заробітна плата;
11.4 обсяги заощаджень.

В оцінці рівня життя важливе значення має порівняння його між країнами. Для цього застосовують індекс людського розвитку (ІЛР), що був розроблений ООН в 1991 році.ІЛР є інтегральним показником, що поєднує три складові:

1 – очікувану тривалість життя;

2 – рівень освіти населення, що визначається за % освіти населення та середньому терміні навчання населення у віці 25 років та старше;

3 – середньодушовий ВВП, який розраховується в доларах за певний рік не за біржовим курсом, а аз спроможною здатністю валют відповідних країн.

У світовій практиці для характеристики рівня життя використовується такий інтегральний показник, як індекс людського розвитку, котрий включає три індикатори:

1. національний або валовий внутрішній продукт на душу населення (ВВП),

2. тривалість життя,

3. рівень освіти населення.

Ці величини співвідносяться з найвищими світовими рівнями цих показників.

Національний дохід або внутрішній валовий продукт (ВВП) обчислюється в так званих доларах паритету купівельної спроможності (ПКС), тривалість життя — у роках, рівень освіти — роками нав­чання і грамотність дорослого населення — у відсотках.

Індекс людського розвитку вирізняється простотою обчислення, універсальністю, статистичною доступністю, однак він не повністю охоплює умови життя, всі основні компоненти рів­ня життя.

Тому для обчислення інтегрального індексу рівня життя необхідно визначити індекси таких його компонентів у розрахунку на душу населення: харчування (за його калорійністю і вмістом білків), фонду домашнього майна (в порівнянних цінах), житла (площа з урахуванням вигод), здоров’я й охорони здоров’я (за динамікою тривалості життя, рівнем смертності, витратами на охорону здоров’я), освіти і культури (за кількістю місць навчання і витратами на освіту і культуру), послуг населенню (у порівнянних цінах) тощо. Головним же показником поліпшення рівня життя є збільшення
тривалості життя.

Виокремлюють чотири рівні життя населення:

1) Достаток – застосування благ, що забезпечують всебічний розвиток людини;

2) Нормальний рівень – раціональне споживання за науково-обґрунтованими нормами для повноцінного відтворення людини;

3) Біднота – споживання благ на рівні збереження працездатності на нижчій межі відтворення ресурсів для праці;

4) Скрута – мінімально можливий за біологічними критеріями набір благ і послуг, споживання яких ледь дозволяє підтримувати життєдіяльність людини.

Рівень бідності і чисельність бідних залежить від межі бідності, офіційно установленої державою, яка, у свою чергу, залежить від її фінансових можливостей, оскільки декларовані межі бідності ґрунтуються на певних розмірах соціальних програм.

Нині факторами бідності в Україні є такі:

1. місце розташування домогосподарств (у сільських районах рівень бідності вищий, проте необхідно враховувати, що сільська і міська бідність суттєво різняться);

2. висока частка дітей;

3. досягнення пенсійного віку;

4. безробіття, в тому числі у прихованій формі (невиплати заробітної плати, її затримки, вимушені відпустки з ініціативи наймачів без збереження утримання тощо);

5. висока частка утриманців у отримувача доходів.

Важливим інструментом при аналізі рівня життя є споживчі бюджети: Виокремлюють їх 2 види:

1. Нормативні бюджети, що є результатом досліджень різних відомств:

а) високого достатку;

б) раціональні, що відповідають раціональним потребам населення;

в) система мінімальних споживчих бюджетів.

2. Фізичні – отримані в наслідок статистичних спостережень.

Мінімальний споживчий бюджет – вартість набору споживчих товарів і послуг, що забезпечує соціально обґрунтований мінімальний рівень споживання матеріальних і духовних потреб, необхідних для розвитку особистості.

Одним із критеріїв якості життя є показник бідноти. Рівень бідноти визначається за 3 концепціями:

І. Концепція абсолютної бідноти заснована на визначення доходу, необхідного для забезпечення мінімальних життєвих потреб індивіда та його родини;

ІІ. Концепція відносної бідноти – співвідношення добробуту людини із загальним рівнем по країні;

ІІІ. Суб’єктивна концепція бідноти – побудована на суб’єктивному визначенні ресурсів, необхідних для нормального рівня життя.

Якість життя (або якість трудового життя (ЯТЖ)) – характеризує рівень і умови життя, стан самого суб’єкта суспільного життя, людини.

ЯТЖ – це сукупність практичних умов, що визначають ступінь ефективної реалізації трудового потенціалу.

Головними умовами, що забезпечують ЯТЖ є:

1. справедлива і належна винагорода за працю;

2. безпечні умови праці;

3. можливість розвитку і само винагороду;

4. трудова демократія і правова захищеність робітників;

5. можливість професійного зростання;

6. гідне місце роботи;

7. соціальна корисність роботи.

Рівні оцінки ЯТЖ:

1) оцінка ЯТЖ з позиції робітника:

3 задоволеність працею;

4 відсутність стресів;

5 кар’єрне зростання;

6 клімат в колективі;

7 умови праці;

8 самовинагорода.

2) з позиції підприємця:

9 ефективність праці;

10 професійна адаптація;

11 плинність;

12 крадіжки, страйки тощо;

13 ототожнення мети робітника з цілями підприємства.

3) з позиція суспільства:

14 ВВП;

15 зайнятість і безробіття;

16 зростання якості робочої сили;

17 вартість системи соціального захисту;

18 страйки;

19 політична поведінка;

20 споживча поведінка;

21 соціальна адоптація;

22 задоволеність життям;

23 відчуження від суспільства.

Дата добавления: 2014-01-07