Тарифна система оплати праці

Основою організації оплати праці є тарифна система, яка включає: тарифні сітки, тарифні ставки, схеми посадових окладів і тарифно-кваліфікаційні характеристики (довідники).

Тарифна система оплати праці використовується для розподілу робіт залежно від їх складності, а працівників – залежно від їх кваліфікації та відповідальності за розрядами тарифної сітки. Вона є основою формування та диференціації розмірів заро­бітної плати.

Тарифна сітка (схема посадових окладів) формується на підставі:

¨ тарифної ставки робітника першого розряду, яка встановлюється у розмірі, що перевищує законодавчо встановлений розмір мінімальної заробітної плати;

¨ міжкваліфікаційні (міжпосадових) співвідношень розмірів тарифних ставок (посадових окладів).

Тарифно-кваліфікаційні характеристик (довідники) розробляються Міністерством праці та соціальної політики України.

Таким чином, тарифна система являє собою сукупність нормативних матеріалів, за допомогою яких встановлюється рівень заробітної плати працівників підприємства залежно від їхньої кваліфікації, складності робіт, умов праці. Тарифна система оплати праці включає: тарифні сітки, тарифні ставки, надбавки і доплати до тарифних ставок, схеми посадових окладів і тарифно-кваліфікаційні характеристики (довідники).

Тарифна сітка – це шкала кваліфікаційних розрядів і тарифних коефіцієнтів, за допомогою яких встановлюється без­посередня залежність розміру заробітної плати працівників від їхньої кваліфікації. Кожному кваліфікаційному розряду відповідає тарифний коефіцієнт, що показує, у скільки разів тарифна ставка цього розряду перевищує тарифну ставку пер­шого розряду. Тарифний коефіцієнт першого розряду завжди дорівнює одиниці. Кількість кваліфікаційних розрядів і кое­фіцієнтів визначається складністю виробництва і робіт, що виконуються, і обумовлюється в колективному договорі.

Тарифна сітка є основою регулювання професійно-кваліфікацій­ного поділу та руху робочої сили, стрижнем централізованого ре­гулювання рівня заробітної плати різних категорій і груп працівників, ядром професійно-кваліфікаційної диференціації в оплаті праці.

Тарифна сітка як важливий елемент тарифної системи слугує для визначення співвідношень в оплаті праці робітників, які виконують роботи різної складності. Вона містить певну кількість розрядів і відповідних їм тарифних коефіцієнтів. Тарифний розряд відображає рівень кваліфікації робітника, тобто у робітника вищої кваліфікації — вищий розряд тарифної сітки. Тарифні коефіцієнти показують, у скільки разів оплата праці кожного розряду кваліфікованих робітників вища від оплати праці робітника 1-го розряду.

Співвідношення тарифних коефіцієнтів крайніх розрядів є діапазоном тарифної сітки. Тарифна сітка відображає також темпи абсолютного й відносного зростання тарифних коефіцієнтів, яке може бути прогресивним, постійним і регресивним залежно від фінансових можливостей підприємства і професійно-кваліфіка­ційного складу кадрів.

Прогресивне зростання тарифних коефіцієнтів доцільно в умовах дефіциту кваліфікованих кадрів, що створює мате­ріальну заінтересованість робітників у підвищенні кваліфікації та переході на більш складні і високооплачувані роботи.
У разі дефіциту малокваліфікованих робітників і їх високої плинності доцільно підвищувати тарифні коефіцієнти нижніх розрядів.

Тарифні коефіцієнти повинні заохочувати робітника до підвищення кваліфікації, якості праці. Досвід показує, що зростання коефіцієнта розряду позначається на ступені підвищення тарифної ставки, і мінімальний рівень різниці між тарифними ставками суміжних розрядів не може бути нижчим за 10 %.

Визначені галузевою тарифною угодою тарифні сітки повинні мати для підприємств різних форм власності і господарювання не обов’язковий, а рекомендаційний характер. Тоді підприємства мали б право з урахуванням економічних і фінан­сових можливостей на стадії укладання або уточнення своїх тарифних угод змінювати кількість розрядів, збільшувати або звужувати інтервали між тарифними коефіцієнтами по розрядах. Це може стати додатковим стимулом поліпшення результатів господарської діяльності.

У сучасних умовах на більшості підприємств застосовують шести- та восьмирозрядні тарифні сітки. Тарифні коефіцієнти та їх співвідношення можуть установлюватися галузевими угодами. Вирізняють чотири групи уніфікованих тарифних сіток, які диференційовані по галузях економіки:

¨ восьмирозрядна тарифна сітка із співвідношенням тарифів
1 і 8-го розрядів 1: 2,4 — для оплати праці робітників цехів основного виробництва підприємств чорної металургії;

¨ восьмирозрядна тарифна сітка із співвідношенням 1 і 8-го розрядів 1,0: 2,01 — для оплати праці робітників, безпосередньо зайнятих на виконанні відповідальних робіт підприємств машинобудування, включаючи електротехнічну, електронну, радіотехнічну промисловість і виробництво засобів
зв’язку;

¨ семирозрядна тарифна сітка із співвідношенням тарифів 1
і 7-го розрядів 1,0: 2,01 — для оплати праці робітників, безпосередньо зайнятих обслуговуванням, налагоджуванням і ремонтом основного устаткування теплових та електричних систем атомних, теплових і гідроелектростанцій;

¨ шестирозрядна сітка із співвідношенням тарифів 1 і 6-го розрядів 1,0: 1,8 — для всіх інших видів виробництв і робіт.

За допомогою тарифної сітки можна встановити рівні середньої кваліфікації робітників та складності роботи. Середня кваліфікація робітників заводу в цілому, цеху або дільниці характеризується середнім тарифним розрядом. Середній тарифний коефі­цієнт групи робітників (К_с) обчислюється тільки в тому разі, якщо праця робітників даного цеху, дільниці, заводу оплачується по одній і тій самій тарифній сітці:

, (10.1)

де К — тарифний коефіцієнт відповідного розряду;

Ч_р — чисельність робітників того самого розряду;

— загальна чисельність робітників.

Після обчислення середнього тарифного коефіцієнта визначається середній тарифний розряд за формулами:

Р_с = Р_м + (К_с – К_м) / (К_б – К_м) (10.2)

або

Р_с = Р_б – (К_б – К_с) / (К_б – К_м), (10.3)

де Р_м, Р_б — тарифні розряди, які відповідають меншому й більшому із двох суміжних тарифних коефіцієнтів тарифної сітки, між якими знаходиться відомий середній тарифний коефіцієнт;

К_м, К_б — менший і більший із двох суміжних тарифних коефіцієнтів тарифної сітки, між якими знаходиться відомий середній тарифний коефіцієнт.

Наприклад, необхідно визначити середній тарифний коефі­цієнт і середній розряд групи робітників-відрядників кількістю 50 осіб, зайнятих на роботах з нормальними умовами праці,
з них 15 осіб — 2-го розряду, 25 — 3-го і 10 осіб — 4-го роз­ряду.

К_с = (1,08 · 15 + 1,23 · 25 + 1,35 · 10) / 50 = 1,21.

Видно, що розрахований К_с менший тарифного коефіцієнта 1,23, якому відповідає 3-й розряд, і більший коефіцієнта 1,08, якому відповідає 2-й розряд. Отже, К_с знаходиться між 2 і 3 розрядами і дорівнює:

Р_с = 2 + (1,21 – 1,08) / (1,23 – 1,08) = 2,6

або

Р_с = 3 – (1,23 – 1,21) / (1,23 – 1,08) = 2,6.

Середній тарифний коефіцієнт робіт визначається як середня арифметична величина тарифних коефіцієнтів, зважених за обсягами робіт,

, (10.4)

де К — тарифний коефіцієнт відповідного розряду;

ТР — трудомісткість робіт, віднесених до даного розряду, нор­мо-год;

— сумарна трудомісткість робіт, нормо-год.

Середній тарифний коефіцієнт робіт визначається так само, як і для робітників.

Приклад. Треба визначити середній тарифний коефіцієнт і середній тарифний розряд робіт, якщо відомо, що за планом на місяць необхідно виконати роботи з нормальними умова­ми праці таких обсягів:

Розряд Нормо-год.

3 500

4 400

5 200

Звідси:

К_с = (1,23 · 300 + 1,35 · 600 + 1,54 · 200) / (300 + 600 + 200) = 1,32

Р_с = 3 + (1,32 – 1,23) / (1,35 – 1,23) = 3,98;

або

Р_с = 4 – (1,35 – 1,32) / (1,35 – 1,23) = 3,98.

Знаючи середній тарифний розряд, можна визначити середній тарифний коефіцієнт за формулами:

К_с = К_б – (К_б – К_м) · (Р_б – Р_с) (10.5)

або

К_с = К_м + (К_б – К_м) · (Р_с – Р_м). (10.6)

Для правильного використання робочої сили на підприємствах під час планування чисельності робітників, перетарифікації робіт великого значення набуває зіставлення середнього розря­ду робітників і робіт. Ці величини мають відповідати один од­ному. Якщо середній розряд робіт випереджає середній розряд робітників, то це призводить до несвоєчасності освоєння вироб­ничих потужностей, втрат робочого часу, випуску бракованої продукції. У цьому разі необхідно посилити роботу щодо підвищення кваліфікації робіт­ників. Якщо ж середній розряд робітни­ків вищий середнього роз­ряду робіт, то кваліфікаційна робоча сила недовикористовується, фонд заробітної плати перевитрачається.

Для оплати праці керівників, спеціалістів і службовців використовуються схеми посадових окладів, розміри яких встановлюються залежно від посад, що займають керівники, спеціалісти і службовці, їхньої кваліфікації, умов праці, мас­штабів і складності виробництва, обсягів, складності і важли­вості робіт. Особливістю застосування на підприємстві схе­ми посадових окладів є розробка штатного розпису – внут­рішнього нормативного документа, де вказаний перелік по­сад, що є на цьому підприємстві, чисельність працівників за кожною з них і розміри їхніх місячних посадових окладів.

В останні роки на підприємствах як виробничої, так і невиробничої сфери замість відокремленого формування тарифних ставок робітників і схем посадових окладів спеці­алістів успішно застосовуються єдині тарифні сітки (ЄТС), що містять тарифні коефіцієнти для всіх категорій персона­лу. Перевага ЄТС полягає в тому, що вони побудовані на єдиній методичній основі, а тому забезпечують єдиний підхід до оцінки відмінностей у праці всіх працівників.

Тарифна ставка – це виражений у грошовій формі аб­солютний розмір оплати праці за одиницю робочого часу. Тарифна ставка робітника першого розряду обумовлюється в колективному договорі й залежить від фінансових можли­востей підприємства і від умов оплати, встановлених галузе­вою та генеральною тарифними угодами. В будь-якому ви­падку вона не може бути меншою законодавчо встановлено­го розміру мінімальної заробітної плати. На основі тарифної сітки і тарифної ставки робітника першого розряду розраховуються тарифні ставки кожного наступного розряду. Та­рифна ставка є вихідною величиною для встановлення рівня заробітної плати працівників незалежно від того, які форми і системи оплати праці застосовуються на підприємстві.

Залежно від обраної одиниці часу тарифні ставки бува­ють годинні, денні та місячні (оклади). Найпоширенішими є годинні тарифні ставки, оскільки на їх основі розрахову­ються різноманітні доплати. Денна і місячна тарифні ставки розраховуються множенням годинної ставки на кількість годин у зміні або на середньомісячну кількість робочих годин.

Ставка 1-го розряду — це мінімальна заробітна плата працівника, визначена в колективному договорі, тобто вона відбиває законодавчо встановлений розмір заробітної плати за просту, некваліфіковану працю, нижче від якого не може здійснюватися оплата за виконану працівником місячну, годинну норму праці (обсяг роботи).

Установлення тарифної ставки 1-го розряду залежить від економічного стану підприємства, його фінансових можливостей на період дії колективного договору, рівня середньої заробітної плати, що склався на підприємстві на кінець поточного року, державної, галузевої і регіональної гарантії мінімальної заробітної плати.

Тарифні ставки наступних розрядів розраховують множенням тарифної ставки 1-го розряду на відповідний тарифний коефіцієнт:

T_n = T₁ · К_n, (10.7)

де T_{1 —} тарифна ставка 1-го розряду;

К_n — тарифний коефіцієнт даного розряду.

Тарифні ставки на підприємствах диференціюються за складністю праці, кваліфікацією робітників. Вища ставка у робітників вищих розрядів. На деяких підприємствах ще існує попередня практика диференціації залежно від форм заробітної плати, мотивуючи це тим, що праця робітників-відрядників інтенсивніша, ніж почасовиків (діапазон 7 %).

Середня тарифна ставка робітників (робіт) визначається як середня арифметична величина із тарифних ставок, зважена на кількість робітників (трудомісткості), котрі мають однакові тарифні ставки:

, (10.8 та 10.9)

де – загальна чисельність робітників;

— загальна сума тарифних ставок для всіх робітників;

— загальна трудомісткість робіт, нормо-год.

Знаючи середній тарифний коефіцієнт або середній тарифний розряд, можна визначити середню тарифну ставку:

Т_с = Т₁ · К_с, (10.10)

де Т₁ — тарифна ставка 1-го розряду для даної групи робітників (робіт);

К_с — середній тарифний коефіцієнт даної групи робітників (робіт).

Т_с = Т_м + (Т_б – Т_м) · (Р_с – Р_м), (10.11)

де Т_б, Т_м — тарифні ставки, які відповідають більшому і меншому із двох суміжних розрядів тарифної сітки, між якими знаходиться відомий середній розряд;

Р_с — середній тарифний розряд робітників (робіт);

Р_м — менший із двох суміжних розрядів тарифної сітки, між якими знаходиться відомий середній тарифний розряд.

Тарифно-кваліфікаційні довідники робіт і професій робітників, об'єднані в єдиний тарифно-кваліфікаційний довідник (ЄТКД) – це збірники нормативних документів, які вміщують кваліфікаційні характеристики робіт і про­фесій, згруповані в розділи за виробництвами і видами робіт. За допомогою тарифно-кваліфікаційних довідників прово­диться тарифікація робіт (встановлюється розряд роботи), присвоєння кваліфікаційних розрядів робітникам, формують­ся програми підготовки і підвищення кваліфікації робітників. Кваліфікаційна характеристика роботи і професії робітника складається з трьох розділів: "Характеристика робіт", "Повинен знати" і "Приклади робіт". Кваліфікаційні розря­ди присвоюються робітникам на основі вимог тарифно-ква­ліфікаційних довідників кваліфікаційною комісією підприємства або його структурного підрозділу. Діючий ЄТКД вміщує 72 випуски за різними виробництвами і видами робіт, за його допомогою можна проводити тарифікацію понад 5 тисяч робіт і професій робітників.

Кваліфікаційний довідник посад керівників, спеціалістів і службовців є нормативним документом, який вміщує загальногалузеві кваліфікаційні характеристики. В них зазнача­ються посадові обов'язки, вимоги до знань і стажу роботи за спеціальністю, рівня і профілю професійної підготовки керівників, спеціалістів і службовців. Кваліфікаційна характе­ристика працівника кожної посади в цьому довіднику склада­ється з таких трьох розділів: “Посадові обов'язки”, “Повинен знати”, “Кваліфікаційні вимоги”. Цей довідник призначений для застосування на підприємствах з метою забезпечення раціонального поділу обов'язків, найдоцільнішої розстановки і використання кадрів керівників, спеціалістів і службовців, для визначення їхніх посадових обов'язків, обґрунтування кваліфікаційних вимог при доборі кадрів, створення резерву та професійного навчання кадрів і для встановлення посадо­вих окладів.

Система надбавок і доплат до тарифних ставок також є нормативним документом. Більшість з них регламентуєть­ся трудовим законодавством, деякі встановлюються безпосе­редньо на підприємстві. В будь-якому випадку прийнята на підприємстві система надбавок і доплат до тарифних ставок не повинна створювати для працівників умови гірші, ніж передбачені чинним законодавством, галузевою та генераль­ною тарифними угодами.

Надбавки пов'язані з якістю конкретного працівника і носять чітко виражений стимулюючий характер. Основні їх види такі:

1. за високу професійну майстерність робітників;

2. за високі досягнення в праці спеціалістів;

3. за вислугу років;

4. за виконання особливо важливої роботи на термін її виконання;

5. за знання і використання в роботі іноземних мов.

a. Доплати пов'язані з характеристикою сфери трудової діяльності і носять компенсаційний характер. Основні з них такі:

6. за високу інтенсивність праці (наприклад, на конвєєрах);

7. за роботу із наднормовий час;

8. за суміщення професій (посад), за розширення порівняно з нормою зон обслуговування;

9. за виконання обов'язків тимчасово відсутніх працівників;

10. на період освоєння нових норм трудових затрат;

11. за роботу у вихідні і святкові дні, що є робочими за
графіком;

12. за роботу в нічний час;

13. за керівництво бригадою, якщо бригадир не звільнений
від основної роботи;

14. за роз’їздний характер роботи та ін.

Основними принципами побудови єдиної тарифної сітки є:

¨ охоплення єдиною тарифною шкалою всіх працівників підприємств, організацій;

¨ групування професій і посад за ознакою спільності виконуваних робіт (тобто в одну групу виокремлені посади технічних виконавців, спільні для підприємств усіх галузей; посади професіоналів, фахівців, спільні для підприємств усіх галузей; посади професіоналів, фахівців, які специфічні для підприємств різних галузей; посади керівників підрозділів з адміністративно-дер­жавними функціями, які спільні для підприємств усіх галузей; посади керівників підприємств та їхніх структурних підрозділів, підприємств різних галузей);

¨ усі роботи різняться ступенем складності, що здійснюється через віднесення професій і посад до певного розряду за оплатою;

¨ вихідна тарифна ставка відповідає мінімальній заробітній платі.

Дата добавления: 2014-01-07