Захисні фактори організму. Поняття про фагоцитоз, імунітет, згортання крові

Будова і функції тромбоцитів

Будова і функції лейкоцитів

Лейкоцити, або білі кров'яні тільця, мають ядро і здатні до активного амебоїдного руху. В 1 мм³ крові нараховується 6—8 тисяч лейкоцитів. Найменше лейкоцитів уранці, найбільше опівдні. Зменшення їх кількості до 500 в 1 мм³ призврдить до смерті.

Лейкоцити поділяються на дві групи — зернисті й незернисті. Зернисті залежно від забарвлення зерен їх цитоплазми поділяються так: 1 — нейтрофіли (60—70 %): забарвлюються нейтральними фарбами, здатні до аме­боїдного руху, проходять крізь стінки капілярів між клітинами ендотелію і фагоцитують хвороботворних бактерій; відіграють первинну роль в опірності організму до гострих інфекційних захворювань; 2 — еозинофіли (2— 4 %): забарвлюються кислими фарбами, відіграють важ­ливу роль при алергічних станах організму (підвищеній чутливості до будь-якої речовини) та у разі глистової інвазії; З — базофіли (0,2—0,5 %): забарвлюються лужними фар­бами, містять гепарин, тобто речовину, яка запобігає зсіданню крові.

Серед незернистих розрізняють: моноцити (5—8 %) — найбільші лейкоцити, округлої форми з бобоподібним ядром, здатні до фагоцитозу. Моноцити часто збільшуються і стають макрофагами, які швидко руха­ються і поглинають 100 і більше бактерій, забезпечують опірність організму до хронічних інфекційних хвороб; лімфоцити (20—ЗО %) — найменші лейкоцити, мають ядро, яке заповнює всю цитоплазму. Лімфоцити можуть перетворюватися у моноцити, макрофаги, беруть участь в утворенні антитіл.

У новонароджених дітей лейкоцитів більше, ніж у дорослих, — 20 тис. в 1 мм³. У першу добу життя їх збільшується, до ЗО тис., а з другої доби — зменшується до 12тис. У підлітків віком 13—15 років лейкоцитів налічуєть­ся, як у дорослих людей.

Тривалість життя лейкоцитів — від 2—4 днів і до десятка років. Вони утворюються в червоному кістково­му мозку, селезінці й лімфатичних вузлах.

Серед формених елементів крові тромбоцити, або кров'яні пластинки, найменші. Це безбарвні, сферичні без'ядерні тільця, утричі менші від еритроцитів. У 1 мм³ крові — 200—400 тис. тромбоцитів. Утворюються вони в червоному кістковому мозку і селезінці. Тривалість життя — 5—7 днів. Руйнування їх відбувається в селезінці.

Основна функція лейкоцитів — захист організму від мікроорганізмів, чужорідних білків, сторонніх тіл. Лейкоцити здатні самостійно рухатися, на своєму шляху вони захоплюють і піддають внутрішньоклітинному пе­ретравленню мікроби і сторонні тіла. Найшвидше рухаються нейтрофіли, лімфоцити й базофіли переміщу­ються повільніше. Під час захворювань швидкість руху лейкоцитів збільшується. Це пов'язано з тим, що хворо­ботворні мікроби виділяють токсини, які викликають при­скорений рух лейкоцитів. Наблизившись до мікроор­ганізмів, лейкоцити псевдоніжками огортають їх і втягу­ють всередину цитоплазми. Якщо стороннє тіло переви­щує розміри лейкоцитів, то навколо нього нагромаджу­ються групи нейтрофілів, які утворюють бар'єр. Пере­травлюючи це стороннє тіло, лейкоцити гинуть, утво­рюючи гнояк, який через деякий час розривається, а його вміст викидається з організму.

Поглинання і перетравлення лейкоцитами різних мікробів, які потрапляють в організм, називається фагоцитозом, а самі лейкоцити — фагоцитами. Явище фагоцитозу було вивчене І.І.Мечниковим, який встано­вив, що фагоцитарну функцію виконують клітини двох категорій: рухливі (лімфоцити, моноцити) і нерухомі клітини, що містяться в лімфатичних вузлах, печінці, кістковому мозку та інших органах. Фагоцитоз — це за­хисна реакція організму, яка сприяє збереженню сталості його внутрішнього середовища.

У боротьбі з інфекцією організм використовує два види факторів захисту: неспецифічні (загальнозахисні) і специфічні. До неспецифічних факторів можна віднести шкіру та слизові оболонки, що є бар'єром, який затри­мує сторонні предмети і не допускає їх у внутрішнє се­редовище організму. До неспецифічних факторів нале­жать клітини-поглиначі — фагоцити, які містяться в крові, а також у різних органах.

Вирішальними факторами в боротьбі з інфекціями є специфічні фактори, які виробляються в організмі. Вони зумовлюють специфічну несприйнятливість організму до тієї інфекції, проти якої вони вироблені. Цю форму захисту називають імунітетам — несприйнятливість жи­вих організмів до збудників інфекційних хвороб та їх отрути.

Імунний процес — це відповідь організму на певного роду подразнення, вторгнення стороннього агента — антигена. Під антигеном розуміють не властиві цьому організмові сполуки (найчастіше білки), які проникли в його внутрішнє середовище, минаючи травний канал. Антигенні властивості мають всі білки, деякі полісахариди і речовини змішаної природи. Можуть бути і живі тіла (хвороботворні бактерії та певні хімічні речовини, які пе­ребувають у розчиненому стані). Антигенів налічується сотні тисяч.

Захищаючи організм від антигенів, кров виробляє особливі білкові тіла — антитіла, які знешкоджують антигени, вступаючи з ними в реакції найрізноманітні­шого характеру.

Хімічна природа антитіл — це специфічні білки -гамма-глобуліни. Антитіла утворюються клітинами лімфатичних вузлів, селезінки, кісткового мозку. Звідси вони проникають у кров і циркулюють в організмі. Найактивніше виробляють антитіла лімфоцити, моно­цити.

Антитіла по-різному діють на хвороботворні мікроби. Одні антитіла склеюють мікроорганізми, інші осаджують склеєні частинки, треті розчиняють їх. Такі антитіла, які склеюють мікроорганізми, називають преципітинами. Антитіла, які розчиняють бактерії, називають бактеріолі­зинами. Антитіла, які нейтралізують отрути (токсини) бак­терій, грибів, змій, рослин, називають антитоксинами. Антитілам властива специфічність, вони діють лише на той мікроб чи отруту, які були причиною їх утворення.

Антиген, який потрапив в організм, затримується в лімфатичних вузлах. Це є сигналом до утворення макрофагів, які беруть участь у поглинанні й переробленні антитіл.

Отже, вияв спрямованих на збереження сталості внут­рішнього середовища захисних реакцій організму на ге-нетично чужорідні речовини називають імунітетом. Най­частіше поняття імунітет означає несприйнятність до інфекційних хвороб. Розрізняють природний і штучний імунітет. Природний імунітет — це несприйнятливість до інфекційних захворювань, яка передалася спадкове дитині від матері (вроджений) або виникла після перене­сення хвороби (набутий).

Штучний імунітет поділяється на активний, який виникає в результаті введення в організм ослаблених або вбитих збудників інфекції, що викликає легку фор­му хвороби, під час якої в організмі утворюються спе­цифічні антитіла, і пасивний, що створюється введен­ням в організм лікувальних сироваток, які містять го­тові антитіла проти збудника. Введення ослаблених або вбитих збудників інфекції використовують для щеп­лення проти поліомієліту, туляремії, коклюшу. Лікувальні сироватки одержують із крові тварин (найчас­тіше коней). Ця форма імунітету менш тривка, ніж при­родний імунітет.

В організмі людини, крім фагоцитів, у тимусі утво­рюються лімфоцити (Т-лімфоцити, або клітини-вбивці), які, зустрівшись з мікроорганізмами, запам'ятовують їх будову і передають інформацію про цей тип мікроор­ганізмів наступним поколінням Т-лімфоцитам. Фагоци­ти і Т-лімфоцитів забезпечують клітинний імунітет.

Білки крові (антитіла, інтерферон) забезпечують гу­моральний імунітет, який захищає організм на тривалий час від повторних інфекційних захворювань.

В ембріональному періоді антитіла в організмі плода не виробляються. У перші 3 місяці після народження діти майже повністю несприйнятливі до інфекційних захворювань. Гамма-глобулін — носій антитіл — пере­дається через плаценту плодові від матері. Несприйнятливість новонароджених дітей до деяких за­хворювань пов'язана з недостатньою зрілістю організму, особливо його нервової системи. Неспецифічні фактори захисту в ранньому віці більш виражені, ніж у дітей старшого віку.

До другого року життя виробляється уже значна кількість імунних тіл. До 10 років імунні властивості організму виражені добре, далі вони тримаються на відносно сталому рівні й починають знижуватися після 40 років.

Основна функція тромбоцитів пов'язана з їх участю у згортанні крові. Згортання крові захищає організм від крововтрати при ушкодженні судин. Воно пов'язане з перетворенням розчинного білка плазми крові фібрино­гену в нерозчинний білок фібрин, тонкі нитки якого ут­ворюють сітку, у якій застряють клітини крові. Утво­рюється щільний кров'яний згусток, який закупорює ушкоджену судину.

Механізм згортання крові — це складний фермента­тивний процес, який поділяється натри етапи: 1 — руй­нування тромбоцитів і вивільнення речовини, яка нази­вається тромбопластин; 2 — фермент тромбопластин ка­талізує перетворення протромбіну на тромбін. Про­тромбін, один з білків плазми крові, для синтезу якого необхідний вітамін К, перетворюється лише за наявності іонів кальцію; 3 — тромбін каталізує перетворення фібри­ногену у фібрин.

Тромбоцити -> ушкоджуючий фактор -> тромбопластин. Протромбін -> тромбопластин -» тромбін. Фібриноген —> тромбін -> фібрин.

Основоположником ферментативної теорії зсідання крові був російський вчений О.Шмідт.

Згортання крові уповільнюється під час охолод­ження. При зв'язуванні іонів кальцію іонами щавле­вої або лимонної кислоти кров втрачає здатність до зсідання. Перешкоджають згортанню крові й деякі ре­човини, як-от гепарин, який добувають із печінки тварин, а також гірудин, препарат, виготовлений з медичних п'явок.

У людей, хворих на спадкову хворобу гемофілію, крон майже не згортається: у ній немає антигемофілічного фак­тора, який сприяє розпаду кров'яних пластинок.

У новонародженої дитини здатність крові згортатися підвищена у 2—3 рази. Але, починаючи з другого тижня життя, ця здатність доходить до норми дорослої люди­ни. Отже, тривалість кровотечі в дітей така сама, як і в дорослих.

Дата добавления: 2014-01-07