Гормони

Гормони — специфічні, фізіологічне активні речови­ни, які виробляються залозами внутрішньої секреції. Розмір молекул гормонів порівняно невеликий. Це забезпечує їх проникнення через стінки капілярів із кров'яного русла в тканини. Гормони порівняно швидко руйнуються тканинами, тому для забезпечення тривалої дії вони повинні постійно ви­ділятися в кров. Тільки в цьому випадку можливе підтримання постійної концентрації гормонів у крові. Гормонам властива відносна видова специфічність, що має велике значення, оскільки дає змогу компенсувати нестачу того чи іншого гормону в організмі людини введенням гормональних препаратів.

За хімічною будовою деякі гормони належать до поліпептидів — інсулін і більшість гормонів гіпофіза. Гормони щитоподібної залози - тироксин і трийодтиронін, а також адреналін і норадреналін, які ви­робляються в мозковому шарі надниркових залоз, є похідними амінокислот. Гормони кори надниркових і статевих залоз за своєю природою є стероїдами.

Гормони впливають на обмін речовин, регулюють клітинну проникність, сприяють проникненню продуктів обміну речовин через клітинні мембрани. Гормони впливають на дихання, кровообіг, травлення, виділення, з гормонами пов'язана функція розмноження. Гормони впливають на ріст і диференціювання тканин.

Вважають, що гормони справляють вплив на організм шляхом активації або пригнічення ферментних систем, через зміну проникності клітинних мембран і шляхом стимуляції генетичних процесів у ядрі клітин. Можливо, гормони, приєднуючись до ферментів, змінюють їх структуру, а це впливає на швидкість ферментативних реакцій. Проте майже всім гормонам властива дія через генетичний апарат клітини. Є дані про участь гормонів у синтезі нуклеїнових кислот.

Фізіологічна адаптація у вищих організмів здійснюється на базі нервових механізмів, гіпоталамо-гіпофізарної і симпатико-адреналінової систем. Фактори, які викликають розвиток цих реакцій, можуть бути різними: м'язове і нервове перенапруження, емоційне збудження, травма, інфекція, висока або низька температура. Кожний із цих впливів викликає специфічну відповідь і, крім того, неспецифічну стереотипну відповідь у вигляді стресу.

Нервова система впливає на стан залоз внутрішньої секреції, вироблення ними гормонів. Багато ендокринних захворювань розвиваються внаслідок ураження нервової системи (цукровий діабет, базедова хвороба, розладнання функцій статевих залоз). Вплив нервової системи здійснюється через секреторні нерви. Крім того, нерви підходять до кровоносних судин ендокринних залоз. Зміню­ючи просвіт судин, вони впливають на діяльність цих залоз. 1 нарешті, в ендокринних залозах містяться чутливі закін­чення доцентрових нервів, які сигналізують у центральну нервову систему про стан ендокринної залози.

Уже в процесі ембріонального розвитку функціону­ють деякі ендокринні залози, впливаючи на формування плода (вилочкова залоза, шишкоподібне тіло, інсулярний апарат підшлункової залози, кіркова зона надниркових залоз).

Від одного до 6—7 років особливо впливають на організм гормони щитоподібної залози, шишкоподібного тіла і вилочкової залози. На кінець цього періоду по­силюється активність передньої частини гіпофіза, гор­мони якої є головним фактором, що визначає лінійний ріст дітей аж до періоду статевого дозрівання.

Від 7 до 15—16 років посилюється функція гіпофіза, виразно виявляється діяльність статевих залоз, відбуваються складні нейрогормональні зрушення: знижується гальмівний вплив епіфіза на підзгір'я, поси­люється секреція гонадотропних гормонів гіпофіза, в крові наднирників починають посилено вироблятися ан­дрогени, які зумовлюють появу вторинних статевих ознак.

3. Будова та функції щитоподібної залози. Щитоподібна залоза розташована на передній поверхні шиї під шкірою і тонким шаром м'язів, трохи нижче гортані. Складається вона з двох бокових часток і перешийка. У залозі багато кровоносних і лімфатичних судин. У новонародженої дитини щитоподібна залоза важить у середньому 1,г, під кінець другого року життя — 1—2 г, у 2 роки — 3 г, з 5 до 7 років її вага швидко збільшується з 6 до 10 г. У період статевого дозрівання вага залози продовжує збільшуватися, і в дорослих чоловіків важить до 25 г, а в жінок — до ЗО г.

Щитоподібна залоза виділяє два гормони: тироксин і тиреоіїдин, до складу якого входить 65 % йоду. Під впли­вом цих гормонів збуджується центральна нервова сис­тема, прискорюється скорочення серця, посилюється обмін речовин.

Тироксин — сильний стимулятор обміну речовин в організмі, він прискорює обмін білків, жирів і вуглеводів, активізує окисні процеси в мітохондріях, що зумовлює посилення енергетичного обміну. Тироксин у невеликих дозах сприяє синтезу білка, а у великих призводить до інтенсивного розпаду білків і жирів та окислення вуглеводів і пов'язаної з ним акумуляції енергії, підвищує збудливість нервової системи, прискорює рухові реакції. Особливу важливу роль гормон відіграє в розвитку плода, у процесах росту і диференціювання тканин. При надмірному виділенні гормонів (гіперфункції) людина хворіє на базедову хворобу, яку вперше описав у 1840 р. німецький лікар К.Базедов, а при нестачі гормонів (гіпофункції) — па мікседему і кретинізм.

Характерними ознаками захворювання на базедову хворобу є збільшення щитоподібної залози (зоб), витрішкуватість (очні яблука виступають з орбіт), підвищується обмін речовин, який супроводжується значним схудненням.

У хворих на мікседему обличчя стає одутлим і набряклим, шкіра суха і груба, волосся випадає, обмін речовин різко занижується. Збудливість нервової системи зменшується, психічна діяльність порушується, спосте­рігається розумова відсталість, працездатність занижується.

Недостатність функції щитоподібної залози в дитячому віці призводить до кретинізму. При цьому затримується ріст і порушуються пропорції тіла, затримується статевий розвиток, гальмується психічний розвиток.

4. Будова та функції прищитоподібних залоз

Дві пари прищитоподібних залоз розташовані на задній поверхні щитоподібної залози, часто в її тканині. Загальна їх маса — 0,1—0,13 г. Залози виробляють паратгормон і кальцитинон, які регулюють обмін кальцію і фосфору в організмі. Паратгормон підтримує вміст кальцію в крові на нормальному рівні, регулює відкладання кальцію в кістах і сприяє його зв'язуванню білками та фосфатами.

При гіпофункції прищитоподібних залоз відбуваєть­ся зниження вмісту кальцію в крові, що призводить до судомних скорочень м'язів ніг, рук, тулуба та обличчя — тетанії. Кістки розм'якшуються, спотворюючи скелет лю­дини. А нирки, навпаки, «кам'яніють», оскільки в них кальцій відкладається у вигляді вапна. Гіперфункція спричиняє надмірне окостеніння, підвищення вмісту кальцію в крові, тимчасове підвищення збудливості ве­ликих півкуль головного мозку, а потім гальмування. У тканині нирок, у кровоносних судинах серця, слизовій оболонці шлунка і бронхіол відбувається відкладення солей кальцію.

Дата добавления: 2014-01-07