Функції слинного мозку

Рефлекторна функція. Спинний мозок бере участь у здійсненні складних рухових реакцій організму.

— Спинний мозок іннервує всю скелетну мускулату­ру, крім м'язів голови, які іннервуються черепними нервами. У спинному мозку містяться рефлекторні центри мускулатури тулуба, кінцівок шиї. Тут же розташовано
багато центрів автономної нервової системи. Рефлекси сечовипускання і дефекації зв'язані з функцією спинного мозку.

—Спинний мозок здійснює і провідникову функцію. Доцентрові імпульси, які надходять у спинний мозок по задніх корінцях, передаються по провідних шляхах спинного мозку у відділи головного мозку, що лежать
виніс. У свою чергу, з відділів центральної нервової системи спинний мозок одержує імпульси, які можуть змінювати діяльність скелетної мускулатури і внутрішніх органів.

Провідні шляхи поділяються на висхідні й низхідні. Висхідні шляхи проводять імпульси з периферії (від ре­цепторів шкіри, м'язів, суглобів, внутрішніх органів) до головного мозку. Низхідні шляхи проходять по передніх і частково бічних стовпах. По них передаються імпульси від головного мозку до рухових центрів спинного моз­ку, а від них ці імпульси йдуть до скелетних м'язів.

Провідні шляхи досить розвинені вже на момент на­родження. Мієлінізація їх волокон закінчується до З місяців, тоді як у периферичних нервах триває до З років і більше.

У головному мозку виділяють 3 великі відділи: стовбур, підкірковий відділ і кору великого мозку.

Нижня частина головного мозку оточена в середині черепної коробки водянистим середовищем, яке також омиває і спинний мозок. Це безбарвна речовина, яка по­стійно оновлює свій склад і називається спинномозковою рідиною. Виробляється всередині шлуночків головного мозку. Рідина містить глюкозу, потрібну для енергетичних витрат, для функціонування клітин головного і спинно­го мозку, а також білки і лімфоцити, що захищають від проникнення інфекції. Спинномозкова рідина рухається до третього і четвертого шлуночків, далі омиває головний мозок ззаду, опускається навколо спинного мозку і піднімається попереду головного мозку, де повторно всмоктується в кров через павутинні зернистості -виступи павутинної оболонки. Така циркуляція сприяє.. пульсації мозкових артерій.

З основи мозку виходять 12 пар черепних нервів, які зв'язують мозок з органами чуттів, розмішеними в ділянці голови, зі шкірою і м'язами голови та шиї, з органами дихальної, серцево-судинної, травної та інших систем.

Головний мозок, як і спинний, вкритий оболонка­ми: твердою, павутинною, м'якою. У стовбурі головного мозку розрізняють довгастий мозок, вароліїв міст, середній мозок, проміжний і мозочок.

Довгастий мазок І міст (задній мозок). Довгастий мозок - це продовження спинного мозку, довжина його — приблизно 28 мм. Центральний канал спинного мозку продовжується в канал довгастого мозку, значно розши­рюючись і перетворюючись у ньому в 4-й шлуночок. Спереду довгастого мозку лежить у вигляді білого масивного потовщення вароліїв міст, який складається з білої речовини, утвореної поперековими волокнами. Сіра речовина міститься в його товщі окремими острівцями — ядрами.

На задній поверхні довгастого мозку і варолієвого моста є заглибина, яка має форму ромба і називається ромбоподібною ямкою. Це дно четвертого мозкового шлу­ночка, який являє собою продовження спинномозково­го каналу. Угорі ромбоподібна ямка переходить у вузь­кий сільвїїв водопровід, що з'єднує четвертий мозковий шлуночок із третім.

Від довгастого мозку відходять корінці 12-го череп­ного нерва (під'язикового), 9-го язикогорлового не­рва, рухові волокна яких регулюють ковтання, тоді як чутливі волокна передають відчуття болю, смаку, доти­ку, температури від язика і горла; 11-го додаткового, які спричиняють рухи голови і плечового пояса, іннервують м'язи горла і гортані, беруть участь у голосоутворенні; 10-го блукаючого, який забезпечує такі жит­тєво важливі функції як діяльність залоз, травлення, серцеві скорочення. Між довгастим мозком і мостом ви­ходять корінці 7-го і 8-го черепних нервів — лицьового і слухового (гілки 7-го нерва; іннервують смакові рецептори, слинні та сльозові залози, рухові волокна іннервують мімічні м'язи. Чутливі волокна 8-го нерва пере­дають інформацію про звук, рівновагу та положення голови). Із моста виходять корінці 6-го і 5-го нервів — відвідного і трійчастого (6-й нерв проводить імпульси до вольових м'язів ока і повік. Чутливі волокна 5-го нерва проводять імпульси від обличчя і зубів, а рухові волокна іннервують жувальні м'язи).

У сірій речовині довгастого мозку містяться дуже важ­ливі центри — дихальної, серцевої діяльності й судиннорухові. Тут же знаходяться центри, з участю яких здійснюються рефлекси, зв'язані з прийманням їжі (ссан­ня, жування, ковтання, секреції слини і т.д.), а також центри багатьох захисних рефлексів (чхання, кашлю, блю­вання, кліпання, виділення сліз тощо). У новонародженого довгастий мозок разом із мостом має масу 8 г, що стано­вить 2 % маси головного мозку (у дорослого — 1,6 %). Ядра довгастого мозку починають формуватися ще у внутрішньоутробному розвитку і до періоду народження в основному сформовані. До 7 років дозрівання ядер довгастого мозку закінчується.

Мозочок розташований позаду довгастого мозку і моста, має дві півкулі, з'єднані черв'ячком. Сіра речовина мозочка утворює кору. Поверхня мозочка поділена поперечними борознами. Біла речовина знаходиться під корою, всередині якої міститься четверо ядер сірої речовини.

Мозочок сполучається з довгастим мозком варолієвим мостом і середнім мозком з допомогою численних нервових волокон, які утворюють три пари ніжок мозочка. До мозочка надходять імпульси від всіх рецепторів, які подразнюються під час рухів тіла. Мозочок бере участь у координації складних рухових актів. Двобічні зв'язки мозочка і кори великого мозку дають йому змогу впливати на довільні рухи.

Півкулі великого мозку через мозочок регулюють тонус скелетних м'язів і координують скорочення їх. Працями Л.А.Орбелі доведена участь мозочка в регуляції вегетативних функцій (діяльність серцево-судинної системи, дихання, травлення, терморегуляції). У новонароджених мозочок розвинений погано, найінтенсивніше росте в перший рік життя і до 15 років досягає розмірів дорослої людини.

Середній мозок складається з ніжок великого мозку і чотиригорбикового тіла. Порожнина середнього мозку представлена вузьким каналом - сальвієвим водопроводом, що з'єднує порожнини 4-го і 3-го моз­кових шлуночків. В стінці мозкового водопроводу містяться ядра 3-го і 4-го черепних нервів — окорухового і блокового, які регулюють розширення зіниці та зміни кривизни кришталика під час фокусування. Через середній мозок проходять всі висхідні шляхи до кори великого мозку і мозочка та низхідні, які несуть імпульси до дов­гастого і спинного мозку.

В середньому мозку розташовані скупчення сірої речовини у вигляді ядер чотиригорбикового тіла, ядер окорухового і блокового нервів, червоне ядро і чорна речовина. Передні бугри чотиригорбикового тіла є пер­винними зоровими центрами, а задні бугри -первинними слуховими центрами. За їх участю здійснюються рефлекси на світло і звук, рухи очей, поворот голови.

Чорна речовина зв'язана з координуванням склад­них актів ковтання і жування, регуляцією рухів пальців рук.

Червоне ядро безпосередньо стосується регулювання м'язового тонусу. Якщо перерізати стовбур мозку позаду від червоного ядра, то відбудеться скорочення всіх м'язів і особливо розгиначів, внаслідок чого кінцівки тварин

стануть сильно витягнутими, а голова відкинута назад. Тонус м'язів зовсім не підвищується, якщо стовбур пе­рерізати спереду від червоного ядра.

Від верхнього кінця спинного мозку до згір'я та підзгір'я розташоване утворення, яке складається з нейронів різних типів і форм, густо переплетене волокнами — це сітчаста, або ретикулярна, формація, через яку проходять як висхідні доцентрові, так і низхідні, відцентрові шляхи. Тут відбувається регуляція збудли­вості всіх відділів центральної нервової системи.

Ретикулярна формація по низхідних сітчасто-спин­номозкових шляхах справляє гальмівний вплив на ру­хові реакції спинного мозку. Гальмівний ефект залежить від інтенсивності й тривалості подразнення, виявляється в посиленні спинномозкових розгинальних рефлексів та скорочення скелетної мускулатури.

По висхідних шляхах ретикулярна формація справ­ляє активуючий вплив на кору великого мозку, підтримуючи в ній стан неспання, модулює спинномоз­кові (спинальні) рефлекси, підтримує тонус м'язів і по­ставу, дихання та частоту серцевих скорочень. Ретикулярна формація має високу чутливість до таких фізіологічне активних речовин як адреналін і ацетилхолін. Передній мазок складається з двох частин — проміжно­го мозку, до якого належать зорові горби та підгорбикова ділянка, і кінцевого, до якого належать кора та підкіркові вузли. Проміжний мозок межує із середнім, а великий мозок зверху і з боків вкривають всі інші відділи мозку. Проміжний мозок складається з чотирьох частин, які оточують порожнину третього шлуночка: надгір'я (епіталамус), згір'я (таламус) і підзгір'я (гіпоталамус). Згір'я — парне утворення сірої речовини, яке розділене білими прошарками на три частини: передню, медіальну і латеральну. Кожна частина — це скупчення ядер, які поділяються на специфічні та неспецифічні. Специфічні ядра своїми волокнами досягають кори великого мозку і утворюють синапси на обмеженій кількості її клітин.

Імпульси від неспецифічних ядер надходять до різних ділянок кори великого мозку.

Доцентрові імпульси від усіх рецепторів організму (крім нюхових рецепторів), перш ніж досягти кори великого мозку, надходять у ядра згір'я (зорові сигнали, слухові, імпульси від рецепторів шкіри, обличчя, тулуба, смакових, внутрішніх органів). Сюди ж ідуть імпульси мозочка, які потім ідуть до моторної зони кори півкуль. Інформація в згір'ї переробляється і спрямовується до півкуль великого мозку. При ураженні згір'я вияв емоцій порушується, змінюється характер відчуттів. Згір'я ще називається центром больової чутливості.

Підзгір'я прилягає до згір'я внизу, відділяючись від нього борозенкою. Підзгір'я складається з 32 пар ядер, які об'єднують у 3 групи: передню, середню і задню. За допомогою нервових волокон підзгір'я має зв'язки з ретикулярною формацією стовбура мозку, з гіпофізом, із згір'ям.

Підзгір'я є головним підкірковим центром регуляції вегетативних функцій організму. Вплив підзгір'я здійснюється як через нервову систему, так і через залози внутрішньої секреції.

У клітинах ядер передньої групи підзгір'я виробляєть­ся нейросекрет, який по підзгірно-гіпофізарному тракту транспортується в нейрогіпофіз. Збуджене підзгір'я зумовлкх секрецію адреналіну і норадреналіну, бере участь у регуляції діяльності серцево-судинної і травної систем. У передній частині підзгір'я містяться ядра, які регулю­ють функцію парасимпатичної частини автономної не­рпової системи. Подразнення заднього відділу згір'я при­гнічує активність травного каналу, прискорює ритм серцевих скорочень, підвищує артеріальний тиск, збільшує в крові вміст адреналіну і норадреналіну, що свідчить про вплив задніх ядер згір'я на функцію симпатичної частини автономної нервової системи.

Одне з великих ядер підзгір'я — сірий бугор бере участь у регуляції багатьох ендокринних залоз і обміну речовин. Його руйнування призводить до атрофії статевих залоз. Тривале подразнення його може привести до раннього статевого дозрівання, виникнення виразок на шкірі, ви­разки шлунка, дванадцятипалої кишки. Підзгір'я бере участь у регуляції температури тіла. Доведена його роль у регуляції водного обміну вуглеводів, сну і неспання. При ушкодженні деяких ядер підзгір'я виникає надмірне ожиріння за рахунок надмірного споживання жирів, ура­ження інших ядер зумовлює катастрофічне схуднення при різко зниженому апетиті.

До моменту народження більша частина ядер згір'я добре розвинені. Після народження відбувається збільшення згір'я. Цей процес триває до 13—15 років. Ядра закінчують свій розвиток у період статевого дозрі­вання.

Базальні ганглії. Усередині великого мозку, між лобними частинами і проміжним мозком, містяться скупчення сірої речовини — це базальні, або підкіркові, ганглії, до яких належать: хвостате ядро, лушпина, бліда куля.

Хвостате ядро і лушпину об'єднують в єдину струк­туру — смугасте тіло. Бліда куля регулює складні рухові акти, рухи ніг, рук при ходьбі, скорочення мімічної мускулатури.

При ураженні смугастого тіла спостерігаються безперервні рухи кінцівок. Підкіркові ядра зв'язані з вегетативними функціями організму. За їх участю здійснюються харчові, статеві та інші рефлекси.

Великі півкулі головного мозку складаються з підкірко­вих гангліїв і мозкового плаща, які оточують бокові шлуночки. Права і ліва півкулі розділені поздовжньою борозною, у глибині якої міститься мозолисте тіло, ут­ворене нерповими волокнами.

Мозковий плащ у людини — це сіра речовина півкуль, утворена нервовими клітинами, від яких відходять відростки. У корі знаходяться від'12 до 18 млрд. нервових клітин. Загальна поверхня кори збільшується за рахунок чис­ленних борозен, які поділяють кожну півкулю на 4 частини: лобову, тім'яну, потиличну і скроневу, які, у свою чергу, поділяються борознами на ряд закруток. Ме­жами між частинами є найглибші борозни: сільвієва і центрапьна. Сільвієва борозна йде по зовнішній (бічній) поверхні півкулі спереду назад і вгору; вона відокремлює скроневу частину півкулі від лобової і тім'яної. Центральна борозна починається від верхнього краю півкулі і йде вниз у напрямку до сільвієвої борозни. Ця борозна відмежовує лобову частину від тім'яної. Четверта, поти­лична, частина відокремлюється від тім'яної невеликою і непостійною борозною.

Архітектоніка кори — це загальний план будови кори. Загальна поверхня кори півкуль дорослої людини 2000—2500 см³. причому 70 % її заховані в глибині борозен. Товщина кори 2—4,5 мм. В корі півкуль го­ловного мозку налічується 12—15 млрд. клітин. Нервові клітини і волокна, які утворюють кору, розташовані в 7 шарів.

1-й шар — молекулярний — найбільш поверхневий. У ньому мало нервових клітин, вони дрібні. Шар утво­рений сплетінням нервових волокон.

2-й шор -• зовнішній зернистий. Складається з дрібних клітин у вигляді зернин і пірамід. Шар бідний на мієлінові волокна.

3-й шар — пірамідний, утворений середніми і великими пірамідними клітинами, з великою кількістю ден­дритів.

4-й шар — внутрішній зернистий, складається з дрібних зернистих клітин різної форми.

5-й шар — гангліозний, складається з великих пірамідних клітин. У передній центральній закрутці він містить ще «клітини Беца, аксони яких дають початок низхідним пірамідним шляхам, що проходять через стовбур головного мозку в спинний мозок і зв'язують кору півкуль з периферією.

6-й шар — поліморфний, складається з клітин трикутної та веретеноподібної форми і належить до білої речовини мозку.

7-й шар складається з веретеноподібних нейронів, має багато волокон.

Між нервовими клітинами всіх шарів виникають як постійні, так і тимчасові зв'язки.

Під корою міститься біла речовина півкуль мозку, у складі якої розрізняють асоціативні, комісуральні і проекційні волокна.

Асоціативні волокна зв'язують між собою окремі ділянки однієї півкулі. Короткі асоціативні волокна зв'язують між собою окремі закрутки і близькі поля, довгі — закрутки різних частин у межах однієї півкулі.

Комісуральні волокна зв'язують симетричні частини обох півкуль, більша частина проходить через мозолисте тіло.

Проекційні волокна виходять за межі півкуль, по них здійснюється двобічний зв'язок кори з відділами центральної нервової системи, що лежать нижче.

У товщі білої речовини півкуль є порожнини — бічні шлуночки, які протоками сполучаються з третім мозковим шлуночком.

У людини відомі випадки народження дітей, у яких немає кори великого мозку. Це аненцефали. Вони живуть лише кілька днів. Усе, що набувається організмом протягом індивідуального життя, пов'язане з функцією великого мозку. З функцією кори великого мозку пов'язана і вища нервова діяльність. Взаємодія організму із зовнішнім середовищем, його поведінка в навколишньому світі пов'язані з функціями півкуль ве­ликого мозку.

Окремі ділянки кори мають різне функціональне значення. Разом з підкірковими центрами, стовбуром мозку і спинним мозком великий мозок об'єднує окремі частини організму в єдине ціле, здійснює нервову регу­ляцію всіх органів.

У кору великого мозку надходять доцентрові імпульси від рецепторів. Кожному рецепторному апарату відповідає в корі ділянка, яку І.П.Павлов назвав кірковим ядром аналізатора. Ділянки кори, де розташовані кіркові ядра аналізаторів, названі сенсорними зонами кори великого мозку.

Ядерна зона рухового аналізатора, куди надходять збудження від рецепторів суглобів, скелетних м'язів і сухожилля, розташована в передньо- і задньоцентральних ділянках кори. У межах передньої центральної за­крутки найвище розміщені центри для м'язів нижньої кінцівки, нижче — для м'язів тулуба, потім верхньої кінцівки і, нарешті, центри м'язів голови.

Зона шкірного аналізатора, пов'язаного з температу­рою, больовою і тактильною чутливістю, займає задньоцентральну ділянку. Центри чутливості нижчих частин тіла розміщені у верхніх частинах тіла — у нижніх її ділянках.

Найбільшу площу займає кіркове представництво рецепторів кисті рук, голосового аналізатора й обличчя, найменшу — тулуба, стегна і гомілки. Ядерна зона зоро­вого аналізатора розташована в потиличній ділянці. У скроневій ділянці знаходиться частина слухового аналізатора, а поблизу від бокової борозни — ядерна зона сма­кового аналізатора. Нюхова зона розміщена на внутрішній поверхні скроневих часток кори. Центр мови міститься в лівій півкулі. Розрізняють 2 центри мови: руховий, який міститься у нижній частині лобової частини, і слуховий, який знаходиться у скроневій частині, під заднім кінцем сільвієвої борозни. Центри мови є лише в людини. Мов­лення, мислення, почуття і вправні рухи контролюються нейронами, які розміщені в лобовій частині головного мозку. Розпізнавання тонів і звуків відбувається в скроневій частині. Ця ділянка також бере участь у запа­м'ятовуванні інформації. Різноманітні сенсорні відчуття, такі як біль, температура, усвідомлюються та інтерпрету­ються в тім'яній частині. Потилична частина фіксує та інтерпретує зорові образи.

Лімбічна система розміщена навколо верхньої частини стовбура мозку та утворює край (лімб), що сполучає кіркові та середньомозкові ділянки з нижчими центрами, які регулюють функції організму. Поясна закрутка разом із закруткою морського коника і нюховою цибулиною утворюють лімбічну кору, яка модифікує поведінку та емоції. Морський коник — це зігнута смуга сірої речови­ни, яка впливає на процес навчання, пам'яті, пізнання нового, запам'ятовування просторових співвідношень. Закрутка морського коника модифікує вияв емоцій, таких як гнів і страх. Мигдалеподібне тіло впливає на поведінку та активність, виходячи із внутрішніх потреб організму: потреби харчування, статевого інтересу, вияву гніву. Ню­хові цибулини відтворюють відчуття певного запаху, ви­кликають спогади про давно забуті емоції. Отже, лімбічна система відіграє складну і важливу роль у вияві інстинктів, активності, емоцій, визначає вплив настрою, а також внутрішніх змін в організмі та поведінку. Сприй­няття запаху, світла, формування пам'яті теж перебува­ють під впливом лімбічної системи.

Із сенсорними зонами взаємодіє моторна зона кори великого мозку. Ядерні зони аналізаторів — це ділянки кори, у яких закінчується основна маса провідних шляхів аналізаторів. За межами ядерних зон розташовані розсіяні елементи, куди надходять імпульси від тих же рецеп­торів, що і в ядро аналізатора.

Ріст і розвиток головного мозку

У новонародженої дитини центральна нервова систе­ма слаборозвинена, а найменш розвиненим з усіх її відділів є кора великих півкуль головного мозку.

Маса головного мозку новонародженого — 340—400 г, що становить 1/8—1/9 маси його тіла, а в дорослої лю­дини — 1/40 маси тіла. До 4 місяців розвитку плода по­верхня мозку є гладенькою. Головні борозни, хоч і розміщені вище, але неглибокі, а борозни другого і третього порядків ще не сформувалися. Закрутки ще не чітко виражені.

До 5 місяців внутрішньоутробного розвитку утворю­ються бокова, потім центральна тім'яно-потилична борозни. До моменту народження кора великого мозку має такий тип будови, як у дорослого, але форма і величина борозен і закруток змінюється після народження. Кора тонша, ніж у дорослого. Мієлінізація нервових волокон, розташування шарів кори, диференціювання не­рвових клітин завершується до 3 років. Далі кількість асоціативних волокон збільшується, утворюються нервові зв'язки. Маса його в ці роки збільшується незначно.

У 3-річної дитини вже чітко виражене диференцію­вання кори головного мозку, який мало чим відрізняєть­ся від мозку дорослої людини.

Ускладнення будови нервових клітин відбувається повільно і три паї; до 40 років і більше. Тільки група клітин, що регулюють координацію смоктальних м'язів, добре розвинена в новонародженої дитини. Диференці­ювання клітин кори великих півкуль відбувається в ос­новному до 7—8 років.

У молодшому шкільному віці та в період статевого дозрівання у дітей триває подальший розвиток центральної нервової системи. Відзначається посилений ріст лобових частин великих півкуль, у зв'язку із чим зростає точність та координація рухів.

Автономна (вегетативна) нервова система

Уся нервова система функціонально поділяється на соматичну і вегетативну, або автономну.

Автономною нервовою системою іннервуються: гладенька мускулатура внутрішніх органів, кровоносних судин і шкіри, серцевий м'яз, залози. Вегетативні волокна доходять і до скелетних м'язів. Але вони не викликають скорочення м'язів, а активізують у них обмін речовин. Такий вплив називається трофічним. Автономна нервова система справляє трофічний вплив на центральну нервову систему, вона регулює діяльність внутрішніх органів, су­дин, секрецію залоз, роботу серця, регулює процеси об­міну речовин.

Центри автономної нервової системи розташовані в стовбурі головного і спинного мозку. Периферична частина складається з нервових вузлів і нервових волокон. Відростки клітин вегетативних центрів виходять із спин­ного мозку в складі передніх корінців спинномозкових нервів, а з головного мозку — у складі черепних нервів. Ці відростки вкриті мієліновою оболонкою, тіла їх розта­шовані в центральній нервовій системі. Після виходу з мозку відросток закінчується в нервовому вузлі. Відрос­тки клітин, що знаходяться в периферичних нервових - вузлах, ідуть до внутрішніх органів.

Шлях від центру до органа, що іннервується в автономній нервовій системі, складається з двох нейронів. Це типова ознака автономної нервової системи, оскільки соматична нервова система, яка іннервує скелетні м'язи, зв'язки, сухожилля, відрізняється від автономної нервової системи тим, що волокна від центральної нервової системи доходять, не перериваючись, до органа, який вони іннервують.

Волокна вегетативної нервової системи мають низьку збудливість і невелику швидкість поширення нервових імпульсів — 1—30 м/с.

Автономна нервова система поділяється на симпатич­ну і парасимпатичну.

Центри симпатичної частини автономної нервової системи розташовані в грудних і поперекових сегментах спинного мозку (від І грудного до І—IV поперекового). У бокових рогах сірої речовини спинного мозку лежать тіла нейронів, аксони яких виходять зі спинного мозку в складі передніх корінців і у вигляді окремої гілки спрямовуються до симпатичного стовбура. Кожний сим­патичний стовбур становить ланцюг нервових вузлів, з'єднаних один з одним.

Симпатичні нерви іннервують всі органи і тканини організму.

Тіла центральних парасимпатичних нейронів містяться в спинному, довгастому і середньому мозку. У спинному мозку парасимпатичні нервові клітини розташовуються від 2 до 4 крижових сегментів.

З довгастого мозку виходять парасимпатичні волок­на 7—9-го, 10-го, 12-го черепних нервів. Головна маса парасимпатичних волокон, які йдуть із довгастого моз­ку, покидає його в складі блукаючого нерва. Його во­локна іннервують органи шиї, грудей, живота.

Ганглії парасимпатичної частини автономної нерво­вої системи розташовані в стінках внутрішніх органік. Внутрішньоорганні ганглії розташовані в м'язових стінках серця, бронхів, стравоходу, шлунка, кишок, жовчного міхура, сечового міхура, а також у залозах зовнішньої і внутрішньої секреції.

більшість внутрішніх органів мають подвійну іннер­вацію: до кожного з н»•••> підходять 2 нерви — симпатич­ний і парасимпатичним Автономна нервова система ре­гулює роботу внутрішніх органів, обмін речовин.

Симпатична частина автономної нервової системи сприяє інтенсивній діяльності організму, особливо в екстремальних умовах, коли потрібне напруження сил. Парасимпатична частина автономної нервової системи сприяє відновленню втрачених організмом ресурсів.

Рефлекторні реакції підтримання артеріального тиску на відносно постійному рівні, теплорегуляція, прискорення і посилення серцевих скорочень при м'язовій роботі пов'язані з діяльністю автономної нер­вової системи.

Усі відділи автономної нервової системи підпорядко­вані вищим вегетативним центрам, розташованим у проміжному мозкові. До центрів автономної нервової системи надходять імпульси від ретикулярної формації стовбура мозку, мозочка, підзгір'я, підкіркових ядер і кори великих півкуль.

Функціонально вже на першому році життя дитини формується вегетативна нервова система. Проте її розвиток та вдосконалення триває довгий час і відбувається одночасно з розвитком центральної нервової системи.

Для дітей дошкільного і молодшого шкільного віку характерним є не цілковита врівноваженість симпатич­ного і парасимпатичного відділів щодо впливу їх на іннервовані органи. До 7 років переважає вплив пара­симпатичної нервової системи. Тому часто спостерігається порушення ритму дихання і серцевої діяльності, звуження зіниці, підвищена пітливість, особливо у фізично ослаб­лених дітей та хворих.

Проте є діти, у яких переважає вплив симпатичної нервової системи, тому спостерігається підвищена збудливість нервів, що регулюють діяльність серця і кровоносних судин. У них помітна блідість і сухість шкіри та сливових оболонок, мерзлякуватість тощо.

4. Вища нервова діяльність дитини.

Виникненню науки про фізіологію нервової діяль­ності передували блискучі ідеї, здогадки та експеримен­тальні дослідження, започатковані в античну епоху.

Люди не завжди пов'язували психічну активність з діяльністю мозку. Деякі дослідники на підставі досягнень у вивченні рефлекторних механізмів діяльності спинного та нижчих відділів головного мозку висловлювали при­пущення щодо рефлекторного принципу роботи також вищих його відділів.

Проте лише І.М.Сєченов, засновник російської фізіологічної школи, у своїй класичній праці «Рефлекси головного мозку» (1866) відкрив нову еру в історії вивчення функцій мозку. Він обгрунтував рефлекторну природу свідомої та несвідомої діяльності, показав, що в основі психічних явищ лежать фізіологічні процеси, які можуть бути вивчені об'єктивними методами. Сєченов відкрив явища центрального гальмування, сумації в нер­вовій системі, встановив наявність ритмічних біоелект­ричних процесів у центральній нервовій системі, обгрунтував значення процесів обміну речовин у здійсненні збудження.

І.М.Сєченов навів численні докази на користь положення, що пізнання зовнішнього світу можливе лише за допомогою органів чуттів. Він підтвердив, що матері­альні процеси мозкової діяльності є первинними, а психічні — вторинними, наша свідомість є відображенням реальної дійсності навколишнього світу, а про­грес психіки зумовлений удосконаленням нервової орган­ізації мозку, його історичним та індивідуальним розвит­ком. Учений установив, що всі акти свідомого та не­свідомого життя за своїм походженням є рефлексами.

Ідеї І.М.Сєченова були підтверджені експериментально І.П.Павловим. Останній розвинув рефлекторну теорію, створив учення про вишу нервову діяльність, відкрив нервовий механізм, який забезпечує складні форми реа­гування людини і вищих тварин на вплив зовнішнього середовища. Цим механізмом є умовний рефлекс. І.П.Павлов вивчав фізіологічні процеси, які відбувають­ся в окремих органах або системах органів, у їх нерозривному зв'язку з цілим органом.

За методом умовних рефлексів І.П.Павлов вивчив функцію кори великого мозку і найближчих до неї підкіркових утворень, явища іррадіації і концентрації в корі великого мозку, аналітико-синтетичну діяльність мозку. Метод умовних рефлексів дав змогу І.П.Павлову створити вчення про вищу нервову діяльність. М.І.Красноярський під час вивчення вищої нервової діяльності в дітей виробляв у них умовні рефлекси на звучання дзвоника. Звук дзвоника був умовним под­разником.

Крім цього методу, для вивчення вищої нервової діяльності дитини вчені використовували реєстрацією рухового компонента травної реакції. Для цього на рівні щитоподібного хряща закріплявся гумовий балон, на­повнений повітрям. При травному підкріпленні умов­ного подразника жувальні рухи дитини спричиняли зміну тиску повітря в балоні, що реєструвалося на спеціально­му апараті.

Нині під час вивчення діяльності великого мозку метод умовних рефлексів поєднується з дослідженням електричних явищ, які відбуваються у корі та підкіркових структурах мозку. Це метод електроенцефалографії.

Таким чином, сукупність складних форм діяльності кори великого мозку і найближчих до них підкіркових утворень, які забезпечують взаємодію цілісного організму із зовнішнім середовищем, називають вищою нервовою діяльністю.

Дата добавления: 2014-01-07