Місце розташування й масштаб проекту. Цілі технічного аналізу і його місце у підготовці інвестиційного проекту

Цілі технічного аналізу і його місце у підготовці інвестиційного проекту

ТЕХНІЧНИЙ АНАЛІЗ

Метою технічного аналізу є визначення технічного обґрунтування проекту. Різноманітність технологій, видів сировини й обладнання ускладнюють типізацію технічного аналізу інвестиційного проекту. Приведений перелік питань технічного аналізу базується на списку, що рекомендований Міжнародною фінансовою корпорацією (МФК):

- місце розташування й масштаб проекту;

- технологія, обладнання, організація його експлуатації й ремонту;

- організація підготовки й здійснення проекту;

- графік виконання проекту й схема підприємства;

- підготовка й освоєння виробництва;

- матеріально-технічне постачання;

- розрахунок витрат на виконання проекту й поточних витрат виробництва та збуту;

- забезпечення якості.

При виборі місця розташування слід ураховувати інвестиційний клімат даної держави, галузі, місцевості, оцінити їх інвестиційну привабливість.

Кожен інвестиційний проект має конкретну спрямованість і може бути реалізований саме в тих регіонах, де для цього створено найкращі умови. Тому важливу роль відіграє оцінка й прогнозування інвестиційної привабливості регіонів. Слід зазначити, що у світовій практиці подібні розробки набули значного поширення, дослідження економічного розвитку окремих регіонів ведуть у багатьох країнах світу. Починаючи з 1980 року Інститут менеджменту в Лозанні (Швейцарія) щорічно публікує відповідний рейтинг країн. У США розроблено рейтинг штатів на основі так званих статистичних карт. Його базують на таких основних видах оцінок:

- оцінка політичної інфраструктури;

- оцінка демографії;

- динаміка економічного руху.

У цій статистичній карті наводять дані щодо всіх штатів у вигляді чотирьох зведених індексів:

1 – економічної ефективності;

2 – ділової спроможності;

3 – потенціалу економічного розвитку території;

4 – умов податкової політики.

В Україні відсутня аналогічна загальновизнана методика визначення інвестиційної привабливості регіонів, окрім розробленої І.О.Бланком. Згідно даної методики оцінку проводять у формі ранжування регіонів за такими синтетичними показниками:

1) рівень загальноекономічного розвитку регіонів;

2) рівень розвитку інвестиційної інфраструктури;

3) оцінка демографічної характеристики регіону;

4) рівень розвитку ринкових відносин;

5) рівень екологічних й криміногенних ризиків;

Кожний узагальнений показник формують сукупністю аналітичних показників, кількісну оцінку яких проводять на основі визначення середнього рейтингу регіону за формулою середньоарифметичної.

Для оцінкирівня загальноекономічного розвиткурегіонів вивчають потенційну потребу в обсягах інвестування, можливість формування інвестиційних ресурсів за рахунок власних джерел, сукупну ємність регіонального ринку. Порівняльний аналіз статистичних даних роблять на основі середніх величин. Це дає змогу отримати оптимальну оцінку ступеня насиченості й потреби областей України в тих або інших видах ресурсів у розрахунку на душу населення.

Отже для цього дослідження були використані такі аналітичні показники: обсяг промислової продукції (на душу населення);валова продукція сільського господарства (на душу населення); середній рівень заробітної платні; обсяг капітальних вкладень (на душу населення); обсяг науково-технічних робіт (на душу населення).

Як показують проведені розрахунки, найвищий рейтинг мають Дніпропетровська, Запорізька й Київська області. Саме ці області на думку багатьох фахівців мають найпотужнішу промисловість.

Вивчення рівня розвитку інвестиційної інфраструктури потрібно для аналізу можливостей швидкої реалізації інвестиційних проектів і просування товарів на ринки. З цією метою розглядають такі показники:

- кількість підрядних будівельних підприємств;

- виробництво енергетичних ресурсів (на душу населення);

- щільність автошляхів і залізниць (на 1000 км території).

Короткий огляд розміщених даних дає підстави стверджувати, що кращі умови для розвитку ринкових відносин (зокрема, для швидшого проникнення товарів на ринки збуту й для реалізації інвестиційних проектів) мають Донецька, Львівська й Харківська області.

Для з’ясування демографічної ситуації в регіоні вивчають потенційний попит населення на споживчі товари й послуги, а також можливості залучення робочої сили до підприємств, що інвестуються. Предметом аналізу є такі показники:

- частка населення регіону в загальній чисельності населення країни;

- частка міського населення в регіоні;

- питома вага зайнятих;

- частка працездатного населення працездатного віку в загальній чисельності населення.

За цим блоком аналітичних показників найвищий рейтинг мають м. Київ та Київська область, Харківська, Донецька, Дніпропетровська області.

Для оцінки рівня одного з найважливіших синтетичних показників – розвитку ринкових відносин і комерційної інфраструктури – вивчають ставлення органів місцевого самоврядування до розвитку ринкових реформ і процес створення сприятливого підприємницького клімату.

Отже аналізують такі показники:

- питома частка акціонерних товариств серед промислових підприємств колективної форми власності;

- частка підприємств недержавної форми власності в загальному їх обсязі;

- кількість діючих комерційних банків;

- кількість страхових компаній;

- кількість товарних бірж.

На основі середніх рейтингів для областей України й Автономної Республіки Крим можна стверджувати, що належні передумови для функціонування ринкових відносин створено в Запорізькій області, м. Києві та Київській області, Чернігівській, Полтавській, Донецькій і Львівській областях.

Визначення рівнів криміногенних й екологічних ризиків базується на вивченні ступеня безпеки інвестиційної діяльності в регіоні. Для цього розглядають такі показники:

- викиди шкідливих речовин;

- частка джерел екологічного забруднення;

- кількість екологічних злочинів.

На основі інтегрального показника інвестиційної привабливості, що об’єднує всі зазначені вище синтетичні показники І.О Бланк поділяє регіони України на чотири умовні групи.

До першої групи областей – інвестиційно-найпривабливіших – входять м. Київ та Київська область, Донецька, Дніпропетровська, Харківська, Запорізька, Полтавська області. Цій групі належить найбільша частка загальноекономічного потенціалу (переважно у формі промислового виробництва) їй притаманні високий рівень розвитку інвестиційної й комерційної інфраструктури, значна урбанізація, достатня ємність споживчого ринку й ринку засобів виробництва. Від зазначених передумов великою мірою залежить прийняття рішення щодо вкладення коштів. Приоритетними напрямами інвестування є промислове виробництво, транспортна інфраструктура, зв’язок, виробництво будівельних матеріалів, торгівля, галузі громадського харчування, банківський і страховий бізнес.

До другої групи увійшли регіони досить високої інвестиційної привабливості: Львівська, Одеська, Луганська, Миколаївська, Сумська, Чернігівська області. Рівень економічного розвитку цих регіонів високий. Позитивний підприємницький клімат і необхідна для розвитку ринкових відносин комерційна інфраструктура спонукає до інвестування тих підприємств, які були пріоритетними для першої групи регіонів (але з меншим рівнем ефективності). У деяких областях передусім у Полтавській, доцільно вкладати кошти в модернізацію сільського господарства.

Третю групу формують Хмельницька, Херсонська, Тернопільська, Черкаська області, Автономна Республіка Крим – регіони середньої інвестиційної привабливості. Тут недостатньо розвинені інвестиційна й комерційна інфраструктури. Проте і в цих регіонах перспективно вкладати кошти у розвиток сільського господарства. Автономна Республіка Крим має великі можливості щодо залучення інвестицій у туристичний і санаторно-курортний бізнес. Зважаючи на це можна припустити, що нинішнє перебування АР Крим у цій групі регіонів – явище тимчасове.

І, нарешті, група регіонів із низькою інвестиційною привабливістю Закарпатська, Чернівецька, Кіровоградська, Волинська, Рівненська, Вінницька, Житомирська, Івано-Франківська області.

Обравши географічне місце здійснення проекту, треба обґрунтувати вибір конкретного майданчика (земельної ділянки). Тут є свої специфічні труднощі, спричинені юридичною немож­ливістю придбання земельних ділянок для здійснення більшості інвестиційних проектів.

Дата добавления: 2014-01-15