Колективи (групи) працівників в організації

Кожна організація складається з формальних і неформальних груп (колективів), які внаслідок дії різноманітних чинників взаємодіють у різних конфігураціях, що впливає на загальну якість і ефективність діяльності.

Колектив (група) – дві або більше осіб, які взаємодіють між собою таким чином, що кожна особа впливає на конкретних людей (працівників) і одночасно перебуває під впливом інших осіб.

Формальні групи працівників. Група і колектив є ідентичними за своєю суттю термінами (перший поширеніший на Заході, другий – у пострадянських країнах). Групи, які створені волею керівників організації, називають формальними. Здебільшого вони виникають при поділі праці:

· горизонтальному (формування підрозділів);

· вертикальному (виникнення рівнів управління).

Первинною функцією формальних груп є виконання певних завдань і досягнення конкретних цілей.

У кожній організації існує три типи формальних груп:

· групи керівників (командні групи)

· цільові виробничі (господарські) групи

· комітети.

До груп керівників можуть належати: президент компанії та віце-президент; директор магазину і завідувачі відділами; командир авіалайнера, другий пілот і бортінженер; директор заводу та його заступник; начальник цеху та його заступники.

Цільові виробничі (господарські) групи формують особи, які виконують одне завдання. Вони мають певну самостійність, самі планують свою роботу, є вузькоспеціалізованими, щодо них застосовують окремі елементи цільового стимулювання тощо. Так, групу технологів і конструкторів, створену для проектування нової моделі автобуса, можна додатково стимулювати нарахуванням премії в розмірі до 50% посадових окладів. В організації можуть існувати групи конструкторів, технологів, фінансистів, постачальників, рекламознавців, економістів, маркетологів, дизайнерів.

Комітет – це група, якій організація делегує повноваження для виконання конкретного завдання. До комітетів належать ради, комісії, збори, команди, товариства тощо. За функціональним призначенням виділяють два основні типи комітетів:

· спеціальний (тимчасовий) – створюється для виявлення проблем, розв’язання локальних, глобальних чи делікатних питань, вироблення альтернативних рішень тощо;

· постійний – діє перманентно і має конкретну, найчастіше довготривалу мету (рада директорів, науково-технічна рада організації, ревізійна комісія, товариство покупців у процесі приватизації, група планування, комісія з розгляду скарг працівників, комісія з перегляду заробітної плати та ін.).

На нижчих рівнях управління комітети можуть створювати з метою сприяння підвищенню продуктивності праці, зниженню собівартості продукції, удосконаленню технології, розв’язанню соціальних проблем, погашенню конфліктів у колективі працівників.

Створювати комітети доцільно:

· під час розв’язанню проблеми в новій галузі знань, новій сфері діяльності;

· за необхідності прийняття непопулярних рішень (скорочення чисельності працівників, зменшення заробітної плати, ліквідація підрозділів, зниження на посаді);

· з метою координації діяльності підрозділів, служб, окремих працівників і колективів;

· для підняття морального духу працівників організації;

· з метою децентралізації управління, делегування певних повноважень „вниз”, поділу сфер впливу між рівнями управління;

· для ефективної реалізації загальних функцій менеджменту;

· при виборі та коригуванні менеджером конкретного стилю керівництва.

Можливе виникнення і неформальних комітетів (наприклад, страйкового комітету).Тоді менеджер повинен застосовувати „правила гри”, характерні для неформальних груп. Ефективною альтернативою може бути формалізація таких комітетів.

Формальні групи повинні працювати як єдиний налагоджений колектив. Чим краще керівник володіє механізмами управління групами і факторами впливу на них, тим сильніше він впливатиме і на окремих осіб, і на результати діяльності організації. За словами Лі Якокка, у бізнесі колективи працівників слід формувати як спортивні команди, починаючи з найелементарніших речей. Далі потрібно встановити дисципліну та навчити її дотримуватися, запровадивши певні стимули та санкції. Команда повинна бути дружною та націленою на досягнення певної глобальної мети, відчувати свою безпосередню причетність до бізнесових результатів.

Неформальні групи працівників. Менеджер повинен звертати на них особливу увагу, оскільки вони можуть стати домінуючими в організації, проникати в інші неформальні й формальні групи і відчутно впливати на управління. Не завжди пересічний працівник чи навіть керівник усвідомлює те, що він уже опинився в складі неформальної групи.

Основні особливості неформальних груп:

· застосування соціального контролю, який здійснюється через встановлення і закріплення групових еталонів допустимої поведінки, жорстоких санкцій, відчуження тощо;

· опір змінам, який виникає у зв’язку із загрозою існуванню неформальних груп;

· наявність неформальних лідерів, які посідають таке ж становище, що й лідери формальних груп Відмінність між ними лише в тому, що лідер формальної групи отримує свої повноваження офіційно (в конкретній сфері), а лідер неформальної – через визнання його групою. Тому сфера впливу неформального лідера може виходити за адміністративні межі формальної організації, але все-таки його основні функції стосуються допомоги групі в досягненні цілей та закріпленні її існування.

Неформальні та формальні групи мають певні спільні характеристики:

· ними управляють лідери з метою розв’язання певних завдань на основі конкретної ієрархії;

· мають певну структуру управління і взаємодії;

· використовують у своїй діяльності неписані правила (норми);

· застосовують певну систему винагород, заохочень і санкцій.

Не менш суттєвими є і відмінності між ними:

· формальні групи створюються продумано, за планом, а неформальні спонтанно;

· структура формальних груп формується свідомо, неформальних - унаслідок соціальної взаємодії;

· до формальної групи вступають з метою реалізації її цілей, отримання доходу, досягнення престижу тощо, до неформальної – для задоволення потреб у причетності, взаємодопомозі, взаємо захисті, тісному спілкуванні;

· формальна група створюється, як правило, за рішенням керівників, неформальна – внаслідок зацікавленості, симпатії тощо.

До характеристик, які виділяють лідера неформальної групи, належать: вік, освіта, посада, професійна компетентність, досвід, знання, інтелект, стать, характер, розміщення робочого місця, свобода пересування. Інколи у групі можуть існувати два лідери: один – для досягнення цілей групи, другий – для соціальної взаємодії.

Неформальні групи та організації можуть перешкоджати досягненню формальних цілей, негативно впливати на дисципліну праці, поширювати неправдиві чутки, сприяти висуненню некомпетентних керівників, стримувати модернізацію виробничо – господарської діяльності.

Оскільки неформальні групи (організації) є явищем об’єктивним, то менеджер повинен навчитись ефективно управляти ними. Для цього доцільно:

· визначити існування неформальної групи, а також те, що її ліквідація може спричинити розпад формальної організації;

· вміти вислуховувати думки, міркування та пропозиції членів і лідерів неформальної групи;

· впливати на діяльність неформальної групи шляхом застосування загальних методів менеджменту;

· оцінювати кожне рішення з позиції забезпечення якості взаємодії управлінців з неформальною групою;

· залучати лідерів і членів неформальних груп до участі у виробленні управлінських рішень;

· здійснювати оперативне забезпечення працівників точною інформацією з метою запобігання неправдивим чуткам, які може поширювати неформальна група (організація).

Управління організацією варто розглядати як реально діючу систему, через яку воно здобуває конкретний зміст і конкретний прояв і конкретну реалізацію загальних функцій менеджменту.

Дата добавления: 2014-01-11