Клод Анрі де Рувруа, граф де Сен-Сімон

Характерною ознакою XVIII—XIX ст. стало також завершення періо­ду первісного нагромадження капіталу та промислова революція. Про­відною галуззю економіки цих країн поступово ставала промисловість, в першу чергу металургія і машинобудування.

XVIII ст. ввійшло в історію як епоха Просвітництва. Просвітництво — ідейна течія та широкий культурний рух у Європі та Північній Америці кінця XVII—XVIII ст., засновані на ідеї про вирішальну роль розуму та науки у пізнанні та перетворенні людського суспільства. Вважаючи неуцтво, неосвіченість, мракобісся та релігійний фанатизм основними причинами людського неща­стя, просвітителі виступали проти феодально-абсолютитського режиму, за громадянську рівність, політичну свободу та суспільний прогрес. Еволюцію господарського і політичного розвитку суспільства просвітники трактували як поступове звільнення людини від соціального та природного рабства на основі подолання забобонів та розвитку раціонального знання.

Відомий філософ XVIII ст. І. Кант визначав Просвітництво як "мужність користуватись своїм власним розумом". Він звертав увагу на те, що про­світники відводили людському розуму роль найвищого авторитету, наголо­шуючи на етичних обов'язках та відповідальності освічених громадян. У XIX— XX ст. ідеї просвітництва критикувались за надмірну ідеалізацію людської природи та оптимістичне трактування прогресу як невпинного розвитку су­спільства на основі вдосконалення розуму.

Відбувалися зміни у соціальній структурі суспільства. Зростала час­тка жителів міст, поглиблювалося майнове розшарування населення. З одного боку, формувалась нечисленна "верхівка" (земельні аристократи, великі домовласники і рантьє, стара і нова буржуазія), яка мала досить висо­кий рівень життя і підтримувала свою владу з допомогою репресивного апа­рату (поліції, суду, тюрем). На другому полюсі перебували збіднілі селяни та промисловий пролетаріат, частка якого становила 20—25 % загальної чи­сельності населення. Тривалість робочого дня цих верств досягала 14 годин, високим був травматизм на виробництві. Проживання в антисанітарних умо­вах бараків сприяло численним хворобам та високій дитячій смертності тощо.

Пізній утопічний соціалізм представлений працями відомих мислителів XVIII—XIX ст. К.А. Сен-Сімона, Ш. Фур'є та Р. Оуена. На думку французьких дослідників історії економічних учень, К.А. Сен-Сімон і його однодумці були "істинними попередниками колективізму", оскільки прагну­ли "...на місце громадської самодіяльності і вільної ініціативи людини поста­вити економічну діяльність, всебічно передбачену і узгоджену". Водночас Ш. Фур'є, Р. Оуен та їх послідовники були "соціалістами-асоціаністами", які прагнули до того, щоб "індивід не загубився у масі" і намагались "зберегти його з допомогою організації маленьких автономних груп".

Французький мислитель Сен-Сімон Клод Анрі де Рувруа (1760—1825) був яскравим представником пізнього утопічного соціалізму. Його економічні ідеї знайшли відображення у творах "Про промислову систему" (1821), "Катехі­зис промисловців" (1824), "Нове християнство" (1825) та ін.

(1760—1825) — відомий французький соціаліст-утопіст, соціолог, автор яскравих публіцистичних трактатів та грандіозних проектів перебудови люд­ського суспільства.

Народився у 1760 р. в Парижі, в сім'ї потомстве-них аристократів. Отримав блискучу домашню осві­ту, серед його учителів був знаменитий філософ-енциклопедист Д'Аламбер. Ще з дитинства К.А. Сен-Сімон виявив непересічну силу волі й честолюбства. Є розповідь про те, що у 15-річному віці він наказав своєму слузі щодня будити його із словами: "Вста­вайте, граф, Вас чекають великі справи!"

У 1777 р. К.А. Сен-Сімон розпочав військову служ­бу у піхотному полку. У 1783 р. він брав участь у війні за незалежність США, де добре себе зарекомендував. Повернувшись з війни К.А. Сен-Сімон отримав звання полковника. Але військова кар'єра не приваб­лювала його і він вийшов у відставку. Мислитель з ентузіазмом зустрів Велику Французьку революцію 1789 р. і навіть відмовився від свого графського титулу. З часом К.А. Сен-Сімон почав займатись операціями з торгівлі нерухомістю, фінансовими спекуляціями, за рахунок яких швидко розбагатів. Зароблені гроші він витратив на подорож по Європі та утримання розкішного дому, в якому часто гостювали видатні люди того часу. Багатий життєвий досвід, труднощі епохи, крах революційних ідеалів привели мислителя до думки про необхідність створення нової науки, яка мала б вивести людство із глухого кута і вказати шлях до досконалого суспільного устрою. Свій перший твір "Листи женевсько­го мешканця до сучасників" К.А. Сен-Сімон написав у 1803 р.

У 1805 р. вчений опинився на межі бідності. Перебиваючись випадковими заробітками, без засобів до існування, К.А. Сен-Сімон продовжував активно розробляти свої ідеї. У 1808 р. він видав "Вступ до наукових праць XIX сто­ліття", у 1821 р. — "Про промислову систему". Для пропаганди своїх ідей мислитель власноруч переписував свої твори і пересилав їх вченим, держав­ним діячам, в т.ч. Наполеону і навіть королю.

За зухвалу притчу, у якій автор доводив, що Франція нічого не втратить, залишившись без короля і його оточення, священиків і чиновників, проте за­знає невиправних втрат, якщо щезнуть художники, вчені, майстри-ремісники, К.А. Сен-Сімон був притягнутий до суду. Однак суд присяжних його виправ­дав. Розчарування і депресія привели французького дослідника до невдалої спроби самогубства.

Після одужання він знову напружено працював. У період 1823—1825 рр. вий­шли у світ такі його твори, як "Катехізис промисловців" (катехізис — усне по­вчання, настанова, твір, написаний у формі запитань та відповідей), "Нове христи­янство" та ін. Поступово навколо К.А. Сен-СІмона утворюється коло його учнів та однодумців. Серед секретарів вченого були майбутній відомий історик 0. Тьєррі та майбутній засновник позитивізму О. Конт. Після смерті К.А. Сен-Сімона у 1825 р. його учні Б.П. Анфантен, С.А. Базар, О. Родрігес та інші активно пропа­гували численний та багатий літературний спадок французького мислителя.

Обґрунтовуючи еволюційно-історичний підхід до вивчення людського су­спільства, вчений, на відміну від представників класичної школи, не визнавав капіталістичний устрій вічним та природним. Він звертав увагу на те, що "майбутнє складається із останніх членів відомого ряду, перші члени якого становлять минуле. Добре вивчивши перші члени, легко встановити наступні; таким чином із минулого, яке добре спостерігається, легко можна вивести майбутнє".

Відтак К.А. Сен - Сімон розробив оригінальну схему історичного прогресу. Він стверджував, що у процесі еволюції людство послідовно проходить рабовласницьку, феодальну і промислову епохи. Процес зміни одного суспіль­ного устрою іншим відбувався у результаті складного процесу переплетення розвитку знань і продуктивної діяльності. Ключовими факторами поступаль­ного розвитку суспільства, на думку вченого, є наука та індустрія.

Зазначаючи, що кожна епоха характеризується двома періодами розвит­ку: органічним (рівноважним) і критичним (революційним), французький дослідник наголошував на тому, що на органічному етапі при владі перебу­ває клас, який має найбільше господарське значення. Критичний період роз­витку вчений пов'язував з приходом до влади нового класу, здатного забез­печити подальший прогрес суспільства. Відтак зміну суспільних устроїв К.А. Сен-Сімон пов'язував із політичною боротьбою класів.

Обґрунтовуючи неминучість переходу до справедливого суспільного уст­рою — індустріалізму, французький утопіст трактував сучасний йому період як перехідний, критичний, пов'язуючи його з протистоянням та боротьбою двох класів: бездіяльних власників, які отримують паразитичні доходи (ве­ликих землевласників, капіталістів-рантьє, військової та судійської бюро­кратії) та індустріалів, зайнятих суспільнокорисною діяльністю, які отримують трудові доходи. До останніх вчений відносив усіх, хто "становить три ве­ликі класи, які називаються землевласниками, фабрикантами і торговцями".

Гостро критикуючи тогочасне суспільство, вчений стверджував, що воно "...є істинно картиною світу, перевернутого догори ногами, оскільки нація як основний принцип сприйняла положення, що бідні повинні бути великодуш­ними до багатих, внаслідок чого малозабезпечені щоденно позбавляють себе частини необхідних їм засобів для того, щоб збільшити надлишок великих власників; оскільки страшні злочинці, злодії вищого порядку, які крадуть у всієї сукупності громадян триста або чотириста мільйонів у рік, мають владу карати дрібні провини проти суспільства; оскільки неосвіченість, забобони, лінь і пристрасть до спустошливих задоволень становлять талан ватажків суспільства, а здібні, заощадливі і працелюбні люди підпорядковані їм і використовуються лише як знаряддя; оскільки у всіх родах занять бездарі управ­ляють здібними, аморальні покликані давати настанови громадянам щодо доб­рочинності, найбільші злочинці карають дрібні провини".

Головними недоліками капіталізму вчений вважав роздробленість і анар­хію виробництва як неминучий наслідок економічної свободи, заснованої на індивідуалізмі та егоїзмі приватних власників. Критичний пафос творів фран­цузького мислителя був спрямований проти дворянства, духовенства, фео­далів, наполеонівської знаті, які уособлювали паразитизм, бездіяльність, пе­решкоду до прогресу. Водночас К.А. Сен-Сімон стверджував, що "індустріали" у союзі з "ученими" і "художниками" становлять ²⁴/₂₅ нації, зосереджу­ють у собі всі таланти і здібності, створюють істинне багатство. Основну су­перечність французького суспільства вчений трактував як невідповідність між "індустріалізмом" і феодальною владою.

Обґрунтовуючи думку про те, що історичний розвиток суспільства неминуче приведе до утвердження "нової промислової системи", яка дозволить "перенести земний рай із минулого в майбутнє", К.А. Сен-Сімон виступив проти тих вчених-просвітників XVIII ст., які вважали, що найкращий період розвитку людства залишився позаду і закликали повернутися до старих часів. "Золоте століття людства, —- стверджував К.А. Сен-Сімон, — не позаду нас, а попереду". На думку вченого, Франція повинна була прокласти Європі і всьому світові шлях до щасливого майбутнього.

Характерні риси утопічної моделі ідеального суспільного устрою К.А. Сен-Сімона:

• Панування великого машинного виробництва, прихід до влади інду­стріальної еліти. Уважаючи індустрію "єдиним джерелом всіх багатств та добробуту", К.А. Сен-Сімон зазначав, що в майбутньому справедливому суспільстві "Промисловці стануть першим класом у суспільстві; найвидатніші промисловці візьмуть на себе безоплатне управління державними фінанса­ми, вони будуть визначати становище, яке повинні займати інші класи сто­совно один одного".

• Управління з єдиного центру, планомірний розвиток виробництва та розподілу в масштабах країни. На думку французького утопіста, це спри­ятиме поліпшенню добробуту держави "...з тією швидкістю, яка лише мож­лива". При цьому "суспільство буде володіти усім тим індивідуальним і су­спільним щастям, на яке тільки може претендувати людська природа".

· Прихід на зміну конкуренції асоціації, заснованої на принципах абсолютної рівності та обов'язкової праці для всіх. На думку французького
мислителя, у майбутньому справедливому суспільстві "усі люди будуть працювати...на кожного буде покладений обов'язок постійно спрямовувати свої зусилля на користь людству", що сприятиме поступовому зникненню класів та соціальних відмінностей, крім тих, які засновані на праці та здібностях.

· Збереження приватної власності як інституту, що "слугує основою суспільної будівлі". К.А. Сен-Сімон стверджував, що за умов індустріалізму власність буде знаходитися під контролем суспільства і даватиме власнику право на централізовано виділену із суспільного продукту винагороду на капітал. "Індустріальна рівність, — писав учений, — буде заснована на тому, що кожен буде здобувати із суспільства користь, прямо пропорційну суспільному становищу, тобто своїй позитивній здатності — застосуванню, яке він буде робити своїми засобами, у які слід включити... і його капітали".

Обґрунтовуючи необхідність законодавчого регулювання відносин влас­ності, вчений зазначав, що "закон, який встановлює владу і форму управлін­ня, не має такого значення і такого впливу на добробут нації, як закон, який встановлює власність і регулює користування нею". Гостро критикуючи "усі права, засновані на народженні і всякого роду привілеях", вчений був пере­конаний, що багатство повинна успадковувати не сім'я, а держава, оскільки це сприятиме прогресивному розвитку людства "до стану асоціації, яка не­впинною зростає".

· Зміна функцій держави у напрямку керівництва речами замість керівництва людьми. Наголошуючи на тому, що "метою суспільної організації повинно бути найкраще застосування для задоволення потреб людини знань, здобутих науками, мистецтвами і ремеслом, поширення цих знань, їх розви­ток і якнайбільше нагромадження", вчений вбачав роль уряду у тому, щоб "захистити працюючих від непродуктивних дій бездіяльних людей і забезпе­чити їм охорону і свободу у їх виробничій діяльності". Він був переконаний, що "основні закони повинні бути спрямовані на те, щоб ясно встановити і шляхетно комбінувати справи, які необхідно буде виконувати суспільству з метою фізичного і морального вдосконалення існування усіх його членів".

· Рушійною силою економічного розвитку вчений вважав освічених лю­дей. Він заперечував революційні методи переходу до нового суспільства і наголошував на можливості мирного і швидкого переходу до омріяного ідеа­лу. Першочерговим завданням, на думку вченого, мало стати створення партії промисловців, яка разом з королівською владою, шляхом часткових реформ, покликана була сприяти усуненню спадкової знаті, викупу земель у земле­власників та поліпшенню становища селян. Водночас К.А. Сен-Сімон писав, що запропоновані ним зміни "зовсім не ворожі королівській владі, законності і навіть божественному праву; навпаки, вони безпосередньо спрямовані на те, щоб дати королю більше спокою і, відповідно, більше щастя". Відтак вчений надавав величезного значення пропаганді ідей справедливого суспільства — "нового християнства", здатного об'єднати на шляху до життя "в щасливі­ших умовах".

Оригінальну модель справедливого суспільного устрою запропонував відо­мий представник пізнього утопічного соціалізму Шарль Фур'є (1772—1837). Поставивши за мету створити соціальну науку, засновану на гармонії та спра­ведливості, він, як і К.А. Сен-Сімон, поклав в основу свого учення ідею істо­ричної закономірності еволюції людського суспільства. Вчений запропонував власну схему прогресивного розвитку людства, засновану на пере­конанні, що історичний цикл людства охоплює 80 тис. років.

Відомий французький соціаліст-утопіст Фран-суа Марі Шарль Фур'є (1772—1837) народився у заможній купецькій сім'ї в Безансоні. Батько помер, коли хлопцю було 9 років. Закінчивши Безансон-ський ієзуїтський коледж Ш. Фур'є здійснив невда­лу спробу вступити до військово-інженерної школи. З часом під тиском сім'ї він вимушений був зайня­тися торговельною справою: був бухгалтером і ка­сиром, експедитором і комівояжером, біржовим мак­лером тощо.

Рано вступивши в конфлікт із сім'єю та середо­вищем, Ш. Фур'є через усе своє життя проніс не­нависть до обману та спекуляції в торгівлі. Він праг­нув довести, що необхідно і можливо "вивести людський рід із соціального хаосу та викорінити на всій землі злидні та зло­чини". Виявляючи великі здібності до навчання, французький мислитель, ак­тивно займався самоосвітою, вивчав праці давньогрецьких філософіє (Пла-тона, Аристотеля), філософів Нового часу (Руссо, Лейбніца) та ін. Виявляючи оригінальність та нетрадиційність мислення, французький дослідник висту­пив проти концепції "природного права", згідно з якою принципи свободи і рівності закладені у природі людини і не залежать від соціальних умов.

Втративши під час Французької революції успадковане володіння, Ш. Фур'є вступив у революційну армію і півтора роки служив республіці. Звільнившись з армії за станом здоров'я, він якийсь час був дрібним торговельним макле­ром у Ліоні, а згодом перейшов на державну службу. У грудні 1803 р. Ш. Фур'є опублікував у місцевій газеті статтю "Всесвітня гармонія", у якій повідомив про власне відкриття "законів соціального руху". У 1808 р. він анонімно видав книгу "Теорія чотирьох рухів і всесвітніх доль", яка залишилась майже непо­міченою. Напружено працюючи над розвитком своїх ідей, вчений у 1822 р. написав працю "Теорія всесвітньої єдності", а у 1828 р, — книгу "Новий гос­подарський і соцієтарний світ, або відкриття способів привабливої і приро-довідповідної праці, розподіленої в серіях за пристрастю".

Дата добавления: 2014-01-11