Соціальна норма і патологія (методологічні проблеми)

Лекція 9. Соціальні відхилення

Добові норми кормових продуктів племінного стада білих мишей, г

Групи тварин	Фураж	Хліб	Крупа	Молоко	М’ясо	Сіно	Трава	Коренеплоди	Соняшник	Сіль	М’ясне брошно	Кісткове борошно	Риб’ячий жир	Крейда кускова	Опромінені дріжджі
Дорослі					–				0,5	0,1	0,5	0,3	0,1	0,3	0,2
Ремонтні		1,5	1,5		–				0,5	0,1	0,4	0,1	0,1	0,3	0,2
Молодняк					–			0,5	0,3	0,1	0,4	0,1	0,1	1,1	0,1
Підсос		0,5	0,5		–	0,5	–	–	0,2	–	0,2	–	–	–	–

6. Розведення. Статева зрілість наступає у мишей в віці 30-35 діб. Для одержання міцного потомства мишей першу злучку злід допускати у віці 2-3 місяців. Зазвичай на 5-7 самиць виділяють одного самця. Самців утримують з самками впродовж 1-1,5 років після чого відділяють.

Вагітних самиць слід відсаджувати в окремі клітки. Їм забезпечують повноцінну, багату на вітаміни годівлю, достатню кількість молока чи прокипёяченої води.

Тривалість періоду злучки у мишей складає від 10 до 20 год. Парування найчастіше відбувається вночі, після парування у самиць утворюється пробка, що закриває піхву.

Вагітність у деяких мишей складає 19-21 день, у той же час якщо запліднення відбулось в період лактації та вирощування потомства, вагітність може затягнутись до 26-28 діб. Виявити вагітнсть можна за наявністю крові у мазках з піхви. Після 5-6 пологів число новонароджених зменшується і самку вилучають з репродукції.

Пологи проходять вночі. Один приплід складається з 5-9 дитинчат. За рік у мишей буває 4-9 приплодів. Маса новонароджених складає 1-2г. При народжені мишата не вкриті шерстю, сліпі, вуха у них закриті. Стать визначають так саме як і в пацюків. Вуха відкриваються на 3-5 день після народження. З 4-6 дня життя мишата вкриваються шерстю. Нижні різці прорізаються на 8-й, а верхні на 14-й день. Очі відкриваються на 13-17-й день. До кінця третього тижня мишата залишають гніздо і можуть самостійно живитись. Вагіна у самиць в середньому відкривається на 39-й день.

Через 20год після пологів у самиці наступає тічка. Інколи лактація та вагітність можуть перебігати одночасно. Тривалість лактаційного періода 25-28 діб. Приплід рекомендується відділяти від матері на 20-25 день після народження. При відділенні молодняка від матері самців відсаджують окремо від самиць. Маса дорослих мишей складає 18-35г.

Автор:

доктор соціологічних наук, проф. Рущенко І.П.

Рецензенти:

доктор соціологічних наук, проф. Соболєв В.О.

доктор соціологічних наук, доц. Саппа М.М.

Затверджено на засіданні кафедри

загальної соціології,

протокол №13 від 24.06.03

Харків – 2003

Лекція 9.

Соціальні відхилення

План

1. Соціальна норма і патологія (методологічні проблеми).

2. Девіантна поведінка.

3. Соціальний контроль і санкції.

Людина стає членом суспільства, якщо вона визнає норми, керується їх змістом. Зіткнення особистості з суспільством завжди відбувається на тлі норм, вимог і зовнішніх очікувань. Вибір людини обмежений: або бути конформістом (пристосуватися до вимог), або поводити себе всупереч нормам, роб­ити вчинки, що мають ознаки соціальних відхилень, і ставати об'єктом санкцій, невдоволення, покарання. Таким чином, зворотною стороною проблеми порядку й дезорганізації є довічний конфлікт особи й суспільства.

Соціальний порядок і соціальна дезорганізація завжди були предметами пильної уваги з боку соціологів. Засновник теоретичної соціології О.Конт ставив перед соціологами завдання дослідити основи соціального порядку. Соціальний порядок розглядався як стан гармонії в суспільстві, врівноваженості структурних елементів, узгодженості інтересів соціальних груп. Важливим показником соціального порядку вважалося відсутність значних конфліктів, які припиняють прогрес або руйнують суспільство. Такого стану теоретично можна досягти, якщо індивіди і соціальні групи дотримуються загальних вимог, певних стандартів, норм, якщо є загальні цілі, які поєднують людей, існує, нарешті, певний рівень солідарності. Але практика усіх суспільств, історичні факти доводять, що поряд з елементами порядку існують протилежні явища. Дезорганізація починається з того, що певні особи або групи поводять себе інакше чи всупереч панівній культурі, цінностям та нормам, які вважаються офіційними. Їх виклик не залишається не поміченим. Суспільство, оточення певним чином реагує на “неслухняність” або непотрібне “новаторство”, на цьому тлі виникають зіткнення, як правило, гостро конфліктного змісту.

Проблема соціальних відхилень торкається фундаментальних властивостей організації соціального життя. Нею цікавилися як соціологи-теоретики, так і ті дослідники, хто вивчав емпіричні показники, займався соціальною статистикою. Один з засновників емпіричної соціології, математик і демограф Ламберг Адольф Жак Кетлє (1796–1874) перевірив свою ідею щодо використання методів математичної статистики при вивченні соціальних процесів саме на проблемі злочинності. У 1829 р. він наважився оприлюднити прогноз рівня злочинності за видами й категоріями злочинів на наступний рік. Його припущення були підтверджені: 1930 р. Франція була приголомшена точністю збігу прогнозу з реальною картиною злочинів. Кетлє довів: злочинність як соціальне явище не є випадковістю. Це – масове явище, що реалізується через довільну діяльність людей, проте воно підкоряється статистичним законам, і тому є закономірним процесом.

В XIX сторіччі в Європі вельми популярними були "моральна статистика" й "соціальна гігієна" – напрямки емпіричної соціології, які вивчали різні соціальні патології (хвороби) й відхилення (злочинність, проституція, життя "на дні" тощо). У XX сторіччі дослідження соціальних відхилень здійснювалися в межах соціології злочинності, кримінології, соціології девіантноі поведінки. "Тримати руку на пульсі" соціального життя – завжди було й буде нагальним завданням для соціологів, бо суспільство конче потребує оперативної й достовірної інформації про те, що суперечить соціальному порядку й становить загрозу для громадян. Але конкретні емпіричні дані й поверхові узагальнення не розкривають природу явищ й самі по собі потребують теоретичних розробок проблеми.

Класичними теоретичними працями в галузі соціальної норми й патології вважаються наукові розвідки Е. Дюркгейма. Його ідеї свого часу набули великого розголосу, хоча громадськість їх не зрозуміла й навіть засудила, Справа в тім, що французький соціолог визнав злочинність за нормальне явище. Він виходив з розробленої власної методології, згідно якої соціальний факт є нормальним в разі його розповсюдження у більшості суспільствах, близьких за рівнем соціально-економічного розвитку. Щодо злочинності, то вона існувала й існує у всіх без винятку суспільствах, отже, її можна вважати за "нормальний факт". Більш того, Дюркгейм робить висновок: сучасні мораль, право, релігія та відповідні їм інституційні структури безпосередньо пов'язані зі злочинністю, як північний полюс з південним, "+" з "–", тобто перше виникає за умов існування другого. Їх не можна відірвати одне від одного. "Перш за все, злочин нормальний, – пише Дюркгейм, – бо суспільство, що його позбавлене зовсім, неможливе. Щоправда, класик соціології спеціально підкреслював: нормальність злочину як суспільного явища не виправдовує конкретного злочинця і не є свідченням того, що він – нормально організована людина. Соціальна патологія (суспільна хвороба), за визначенням Дюркгейма, є різке відхилення від норм – звичних, пересічних показників злочинності або суїциду. Таке розуміння норми і патології не набуло поширення в науці. В соціології затвердився загальноприйнятний погляд на норму як межу, міру можливого, що встановлюються для збереження й розвитку соціокультурних систем. За нормою стоять або авторитет держави, владних структур, інтереси пануючої верстви, або сила традиції, віровчення. Порушення норми, натомість, завжди розглядається як соціальна патологія, негативне явище.

Значний вклад у розробку методології проблеми було зроблено засновником функціоналізму Р.Мертоном. Норма, як провідний чинник соціокультурної системи, повинна бути функціональною: підтримувати соціальну структуру, впорядковувати соціальні дії. Кожна дія, вчинок людини включають два моменти: по-перше, визначення цілей, по-друге, пошук засобів, за допомоги яких суб'єкт здатний досягти ціль. Мертон вважав, що саме норми і пов'язані з цими двома чинниками соціальної дії. Норма поділяє цілі й засоби на ті, що відповідають змісту культури, традиції (вони вітаються або не заперечуються загалом, суспільною думкою, офіційними інститутами), й цілі та засоби протилежного характеру. Кожний індивід по всяк час мусить брати до уваги цей розклад. За Мертоном, існує п'ять можливих варіантів пристосування індивідів у суспільстві. Вони визначаються тим, чи сприймає (відкидає) суб'єкт детерміновані культурою цілі та інституалізовані засоби (такі засоби, що не виходять за межі визнаних у суспільстві інститутів). Типізація форм індивідуального пристосування наведена у таблиці 1.

Табл. 1.

Типологія форм індивідуального пристосування у (за Мертоном)

Форми пристосування	Цілі, що визначені культурою	Інституалізовані засоби
Конформність	+	+
Інновація	+	-
Ритуалізм	-	+
Ретризм	-	-
Бунт	+ -	+ -
"+" – сприйняття; "-" – відкидання; "+ -" – відкидання й заміна

Конформність, згідно з класифікації Мертона, – поведінка, що повністю відповідає вимогам суспільства, забезпечує певну стабільність, бо вона заперечує аномію, робить можливим існування норми, Інші чотири форми – це різні типи соціальних відхилень.

Інновація полягає у тому, що людина для досягнення власних цілей здатна використовувати заборонені, неінституціональні засоби. Це притаманно багатьом видам кримінальної злочинності, корупції, злочинності "у білих комірцях". Мертон вважав, що інновація як масове явище більш характерна для нижчого класу. З одного боку, представники низів орієнтуються на багатство, комфорт, престиж; з іншого – досягти цього законними засобами, без стартового капіталу, освіти, зв'язків досить важко. Виникає зрозумілий конфлікт індивіда й суспільства, що і є змістом інноваційної форми пристосування.

Ритуалізм полягає у свідомому приниженні, спрощенні цілей там, де більш висока стеля може бути досягнута за бажанням. Одночасно, індивід прискіпливо дотримується "правильних" засобів. Це – поведінка "махрового бюрократа", або робітника, що свідомо "гальмує" працю з тих чи інших міркувань. Філософія людей, які вдаються до подібної форми пристосування, містяться у нескладних афоризмах: "Я усім задоволений", "Я граю обережно", "Я намагаюсь не висовуватися".

Ретризм є поверненням до нецивілізованого життя – тип поведінки, яким можна охарактеризувати дії волоцюг, бомжей, клошарів тощо. Людина не намагається жити "як усі" (або не здатна на це) –мати сім'ю, житло, роботу, принадний одяг; індивід не володіє прийнятими у суспільстві засобами задовольняти свої потреби – він вдається до жебракування або дрібних крадіжок, спить на вулиці, переховується у метро або тепломережі.

Нарешті, бунт – тип соціального відхилення, коли люди кидають "виклик" суспільству: вони відкидають панівну культуру й стиль життя і намагаються утвердити власну ідеологію, світогляд, засади життя. Така схема поведінки відповідає діям революціонерів, релігійних проповідників та різноманітних пророків, дисидентів, які загрожують існуючим порядкам.

Американський соціолог Алберт К.Коен, поглиблюючи методоло­гію Мертона, спеціально наголошує на здатності індустріального суспільства бути "ареною безперервної революції зростаючих експектацій" та "ескалації цілей". Динамічна економіка, масове виробництво, величезна за обсягом сфера послуг "провокують" індивіда споживати, мати ще більше, розширювати коло своїх домагань. Тиск суспільства масового споживання викликає певну неврівноваженість людини супроти дисципліни та обмежень. Особливо важко досягти чогось суттєвого мігрантам, кольоровому населенню, що в американських містах утворюють окремі райони. Саме там, у нетрищах великих міст, найвища в Америці кримінальна злочинність, бо мешканці периферії, не маючи засобів піднятися по суспільній драбині, часто-густо порушують закон.

Українські соціологи Є.Головаха і Н.Паніна" розробили власну структурну схему патологій у суспільстві. Вона містить три чільні типи соціальних відхилень: 1) психопатологія; 2) девіантна поведінка; 3) соціопатія. Перший тип – пов'язаний з порушеннями психічних механізмів адаптації до соціальних норм. Люди несповни розуму, тяжко хворі, з психічними та невротичними розладами або не здатні засвоїти (інтерналізувати) норми як належить, або вони неадекватно реагують на їх зміст. Психопатології можуть бути як індивідуальні; так і масові: паніка, істерія, агресія. Масові форми виникають у натовпі під час вій­ни, катастроф: паніка охоплює фізично здорових людей, які втрачають здоровий глузд і "забувають" про норми. Девіантна поведінка є вибірковим і усвідомленим порушенням соціальних норм. Українські дослідники особливу увагу приділяють; так званим соціопатіям. Вони виникають в умовах аномії, тобто ціннісно-нормативного хаосу, коли відсутність норми і соціальні відхилення самі по собі стають правилом буття. Соціопатія є станом масової дезорганізації. Люди втрачають звичайні орієнтири, вони перестають ясно усвідомлювати: що є добре, а що зле. Яскравий приклад соціопатії – голосування значних мас виборців за відвертих демагогів, політичних клоунів (феномен Жириновського в Россії першої половини 90-х рр.) лівих і правих радикалів, що згодом призводять країну до трагедії. Саме так сталося 1933 року в Німеччині, коли на, виборах переміг Гітлер, а вже через 12 років уся країна перетворилася на суцільну руїну. Велика небезпека соціопатій (соціального божевілля) полягає у тому, що люди в складних кризових умовах втрачають здібності діяти раціонально, відшукують легкі (й підступні) виходи, які не покращують, а погіршують становище.

Дата добавления: 2014-01-11