Сутність, функції та показники ринку праці

Мости

Міст являє собою інженерну споруду, яка складається із прогінних елементів і опор. Коли міст має тільки дві опори, його називають однопрогінним, у тому випадку, коли є проміжні опори -багатопрогінним. Крайні берегові опори називаються стоянами, проміжні - биками. Віддаль між центрами опорних точок прогінної споруди називають розрахунковими прогонами. Розбивка моста на прогони визначається умовами судноплавства і економічними вимогами. Орі'єнтировно найвигідніша за будівельними затратами розбивка балочного моста буває тоді, коли ціна проміжної опори дорівнює ціні однієї прогінної споруди без врахування проїзної частини.

За числом прогонів мости розділяються:

однопрогінні. двопромінні.

трипрогінні. багатопрогінні.

За розміщенням проїзних частин:

мости з їздою поверху:

з їздою посередині.

За матеріалом:

дерев'яні.

кам'яні.

металеві. -залізобетонні монолітні.

залізобетонні збірні.

За конструктивною схемою:

балочні нерозрізні.

балочні консольні.

рамні

арочні.

висячі.

За умовами судноплавства і експлуатації:

- мости звичайного типу (висоководні).

- мости низько водні (які затоплюються при повені).

- розвідні мости.

- мостові пороми (трансбордери).

За призначенням:

- мости над водними просторами.

- мости - плотини.

- шляхопроводи - мостові споруди на пересіченні автодоріг між собою, залізницею.

естакади - мостові конструкції для дороги, пуску руху над поверхнею землі або дороги.

віадуки — мостові споруди, які влаштовуються замість насипів при пересіченні дорогою глибоких лощин і рівчаків.

акведуки - спороди для пропуску каналів, трубопроводів і т.п.

3. Тунелі

Для проїзду транспорту і проходу пішоходів під шляхопроводами влаштовуються тунелі. Тунелі також можна влаштовуватись при прокладання автодороги чи залізниці в горах.

Тунелі розділяються на:

- пішоходні.

- транспортні.

4. Принципи проектування, будівництва і експлуатації.

Вимоги судноплавства визначаються для річок різних класів підмостовими габаритами, тобто граничними окресленнями простору під мостом, яке повинне залишитись вільним для безперешкодного пропуску плавзасобів.

В - ширина габариту, або величина пароплавного отвору повинна витримуватись в чистоті між гранями опор при самому низькому меженному (у літній час) пароплавнім горизонті (ГМВ)

Н - висота під мостового габариту в середній частині розраховується від розрахункового пароплавного рівня води.

h - висота підмостового габариту біля опор розраховується теж від розрахункового пароплавного рівня води.

Розрахунковий пароплавний рівень - найвищий горизонт річки в пароплавний період. Вільну ширину дзеркала води під мостом по горизонту високої води називають отвором моста.

Віддаль від поверхні проїзду по мосту до самих нижніх частин прогінної будови називають будівельною висотою моста п-і.

Розміри отворів малих мостів визначається залежно від розрахункової витрати води та схеми протікання води під мостом.

Протікання води під мостом може бути вільне і невільне.

Розміри отворів малих мостів розраховують здебільшого за схемою вільного протікання і тільки при дуже великій глибині потоку за мостом. Розрахунок ведуть за схемою невільного протікання.

Водопропускні труби проектують у такій послідовності:

- встановлюють вихідні дані для визначення витрати води.

- визначають витрати від зливи і сніготанення та розрахункові витрати.

- підбирають найбільше економічний отвір типової труби.

- визначають мінімальну висоту насипу біля труби і довжину труби при фактичній висоті насипу.

Допускається влаштування одно-, дво- або триточкових труб. Режим протікання води в трубах може бути:

- безнапірний, при Н^ 1,2 пір.

- напівнапірний, при 1,2 пір < Н 1.4 <п1р.

- напірний, при Н > 1,4 пір.

План

1. Загальна характеристика ринку праці

2. Класифікація ринку праці

3. Макроекономічні показники стану ринку праці

1. Загальна характеристика ринку праці

На ефективне функціонування національної економіки значно впливають процеси, які відбуваються на ринку праці. Будь-який ринок може функціонувати тільки за умови поєднання робочої сили та засобів виробництва. Попит і пропозиція робочої сили формуються саме на ринку праці, специфічною ознакою якого є те, що це ринок найманої праці, на якому працедавець і найманий працівник виступають як юридично рівноправні особи.

Ринок праці функціонально пов’язаний з товарним ринком, ринками капіталу, інформації, освітніх послуг, житла тощо. Але суттєво впливає на стан ринку праці кон’юнктура товарного ринку, де формуються сукупний попит та сукупна пропозиція. За умов низької економічної активності суб’єктів товарного ринку погіршується і стан ринку праці — на ньому зростає безробіття. І навпаки. На ринку праці виникають не тільки економічні, а й соціальні проблеми — соціальна напруга в суспільстві, громадські рухи тощо, які ринкові механізми не в змозі самостійно розв’язати

Для вирішення таких проблем необхідним є створення відповідної системи державних механізмів впливу на ринок праці: розробка трудового законодавства, програм сприяння зайнятості, допомога безробітним.

Суб’єкти ринку праці — працедавці та наймані працівники — суттєво відрізняються за їх відношенням до засобів виробництва. Працедавці є власниками засобів виробництва, а наймані працівники володіють здібностями до праці. Тому на попит на робочу силу, який формують працедавці, та на пропозицію робочої сили, яку формують наймані працівники, впливають різні чинники. Так, попит на робочу силу залежить від рівня продуктивності праці, технічного оснащення виробництва, рівня економічної активності — фази циклу. Пропозиція визначається рівнем заробітної плати, освіти й кваліфікації, умовами праці, профспілковим захистом, релігією, податковою системою, міграцією населення. Співвідношення між попитом і пропозицією робочої сили на рин­ку праці визначає рівень зайнятості та проявляється у ринковій
ціні робочої сили — заробітній платі.

Оскільки робоча сила є специфічним товаром, то і її ціна — заробітна плата — має певні специфічні особливості. Заробітна плата — основне джерело грошових доходів домашніх господарств, а з урахуванням цін на споживчі товари й послуги в основ­ному визначає рівень життя населення. Для підтримки мотивації праці необхідно дотримуватись об’єктивної закономірності: темпи зростання заробітної плати не повинні перевищувати темпи зростання продуктивності праці.

Ринок праці вирізняють у широкому та вузькому значенні. У широкому значенні ринок праці є системою соціально-економічних відносин, які забезпечують ефективне використання робочої сили та її відтворення. У вузькому значенні ринок праці розглядають як систему відносин між суб’єктами цього ринку — працедавцями, які визначають пропоновану кількість, якість робочих місць, умови праці, та найманими працівниками, які претендують на робочі місця, приймають умови праці й впливають на них. Відносини на ринку праці регулює держава.

Специфіка робочої сили як товару полягає у тому, що об’єктом купівлі-продажу на ринку праці є здатність до праці (право на використання робочої сили), у результаті чого товар не відокремлюється від попереднього власника. Відносини між суб’єктами ринку реалізуються через державну або комерційну служби зайнятості, а також безпосередньо через кадрові служби підприємств шляхом укладання договору найму, трудового договору, контракту.

Ринок праці виконує специфічні функції:

· суспільного розподілу праці (розмежування найманого працівника та працедавця, розподіл найманих працівників за професіями та кваліфікацією, галузями виробництва, регіонами);

· інформаційну (інформація про умови найму, рівні заробітної плати, пропозицію робочих місць і робочої сили, якість робочої сили тощо);

· посередницьку (організація зустрічі працедавців та найманих працівників);

· стимулюючу (забезпечення конкурентного середовища на ринку праці);

· досягнення рівноваги між попитом і пропозицією робочої сили;

· вирішення питань зайнятості;

· підтримки безробітних.

Мета аналізу ринку праці полягає у необхідності:

¨ виявити зміни кількості робочої сили протягом року;

¨ визначити галузевий розподіл працюючих;

¨ оцінити структурні зрушення в економіці, які впливають на динаміку зайнятості та рівень кваліфікації;

¨ визначити рівень та тенденції незайнятого населення;

¨ дати оцінку прихованого безробіття;

¨ виявити фахову та регіональну мобільність трудових ресурсів;

¨ оцінити ефективність політики зайнятості;

¨ прогнозувати тенденції зайнятості.

Отже, аналіз ринку праці дозволяє надати кожному суб’єкту економіки необхідну інформацію, на основі якої приймаються рішення щодо вибору виду діяльності, освіти тощо.

У процесі аналізу необхідно враховувати чинники, які впливають на стан сучасного ринку праці. Найбільш важливими
з них є:

ü циклічність економічного розвитку;

ü динаміка продуктивності праці;

ü цільове бюджетне фінансування пріоритетних напрямів економіки;

ü структурні зміни в економіці під впливом НТП;

ü диверсифікація виробництва;

ü реструктуризація окремих галузей економіки (ВПК; вугільна та переробна промисловість тощо);

ü впливовість профспілок;

ü характер трудового законодавства;

ü державна політика в галузі регулювання зайнятості та безробіття;

ü масштаби приватизації та створення робочих місць.

Кон’юнктура ринку праці визначається співвідношенням між попитом і пропозицією робочої сили. Залежно від цього співвідношення ринок праці може бути трьох типів:

1) працедефіцитним — коли на ринку праці відчувається нестача пропозиції робочої сили;

2) праценадлишковим — коли на ринку праці високе безробіття і має місце надлишок пропозиції робочої сили;

3) рівноважним — коли попит на робочу силу врівноважується її пропозицією.

Зазначимо, що сучасне економічне зростання у високорозвинутих країнах Західної Європи, США, Японії супроводжується збільшенням працеінтенсивності. Це означає, що впровадження новітніх науково-технічних розробок неможливе без створення нових робочих місць не тільки за якістю, а й за кількістю. Потреба у створенні таких робочих місць у 70-х рр. у країнах Західної Європи виникала за умови економічного зростання середньорічними темпами у 4—5 %.

Тепер нові робочі місця в західноєвропейських країнах створюються вже за 2 %-них темпів економічного зростання, а у США — навіть за 0,6 %-го темпу зростання.

Ринок праці перебуває у безперервному русі. За ним стежать функціональні підрозділи з питань зайнятості населення. В Укра­їні — це Міністерство праці та соціального розвитку, Державний комітет статистики. З метою міжнародного співробітництва у справі поліпшення умов праці та усунення соціальної несправедливості в 1919 р. було засновано Міжнародну організацію праці (МОП). Разом з урядовцями в її роботі беруть участь представники підприємств та організацій трудящих. З 1946 р. МОП стала першою спеціалізованою установою ООН. Україна є членом МОП з 1954 р. До МОП входять 176 країн-членів. Діяльність організації здійснюється за двома основними напрямами. Це розробка і прийняття документів, які встановлюють основні права у сфері праці, найму та професійної підготовки, умови праці, соціального забезпечення, техніки безпеки та охорони праці. А також надання консультацій експертам і технічної допомоги з питань політики праці та соціальної політики. З 1 червня 1996 р. в Києві відкрито представницький офіс МОП.

Процес формування ринку праці потребує розроблення й практичного застосування комплексу правових, економічних, соціальних заходів, які позитивно впливають на ринкове середовище, створюючи певні передумови його функціонування. Суттєвими передумовами є: забезпечення вільного переміщення громадян у єдиному економічному просторі; наявність ринку житла; відсутність обмежень на заробітну плату; створення та ефективне функціонування бірж праці, системи професійної орієнтації, підвищення кваліфікації робочої сили; наявність необхідних фінансових коштів для ефективної роботи територіальних органів працевлаштування.

2. Класифікація ринку праці

Ринок праці можна класифікувати виходячи з різних критеріїв. Так, за ознакою структури економіки вирізняють ринки праці окремих галузей, окремих видів діяльності, групи господарств із різними формами власності.

За ознакою рівня економічного розвитку розглядають ринки праці регіонів, згрупованих залежно від рівня ВВП, оплати праці, доходів населення.

За територіальною ознакою розрізняють ринки праці: місцевий, регіональний, національний, міжнародний (транснаціональний та світовий).

За змістом ринок праці поділяють на потенційний, циркулюючий, внутрішньофірмовий.

До потенційного ринку праці включаються: працездатні особи, зайняті в домашньому та особистому підсобному господарстві; студенти та учні старших класів, що навчаються з відривом від виробництва; військовослужбовці; фермери й підприємці та інше працездатне населення.

Циркулюючий (фіксований) ринок праці (сфера купівлі-продажу робочої сили) — це сфера, де продавець своєї робочої сили переміщується між підприємствами у пошуках роботи, перебуваючи при цьому фактично безробітним. До цієї категорії відносять: осіб, які перебувають у фрикційному, структурному і циклічному безробітті; звільнених військовослужбовців; пенсіонерів, які шукають роботу; осіб, що перебувають на перепідготов­ці, підвищенні кваліфікації та громадських роботах.

Внутрішньофірмовий ринок праці охоплює процеси та відносини між найманим працівником та працедавцем з моменту найму його на роботу і до звільнення. На внутрішньофірмовому ринку праці з’являються вакансії за рахунок звільнених з різних причин, розширення, модернізації та технічного переоснащення виробництва, нового будівництва, зростання коефіцієнта зміннос­ті роботи підприємства, переміщень на робочих місцях.

За демографічними ознаками існують:

· ринок праці молоді — відрізняється високою мобільністю, різним рівнем кваліфікації, високим рівнем безробіття;

· ринок праці осіб передпенсійного віку та пенсіонерів — характеризується невисокою продуктивністю праці, низькою економічною активністю, відсутністю або обмеженістю можливостей для перенавчання;

· ринок праці жінок — його особливістю є можливі довгі перерви в роботі, пов’язані з народженням та вихованням дітей, зниження з цієї причини професійних здібностей.

Професійні ринки праці — це сегменти національного ринку праці, в яких працівники об’єднані професійними інтересами (ринок праці вчителів, лікарів, шахтарів тощо).

Залежно від соціального підходу вирізняють ринки:

¨ робочих кадрів — працівників переважно фізичної праці;

¨ спеціалістів, менеджерів — працівників переважно розумової праці.

Залежно від умов конкуренції вирізняють ринки праці:

ü необмеженої конкуренції (досконалої конкуренції — вільний ринок);

ü обмеженої конкуренції (неповної конкуренції).

На практиці існує значно більше ознак, за якими можна класифікувати ринки праці.

Так, на національному рівні пропонується розглядати три основні сектори ринку праці[1]:

· зайняті в офіційній економіці: висококваліфіковані спеціалісти, підприємці, менеджери, зайняті у виробничій та невиробничій сферах;

· зайняті одночасно в офіційній та неофіційній (вторинна зай­нятість) економіці: ті, хто з причини низької оплати праці за місцем офіційної зайнятості вимушені працювати ще й неофіційно;

· нелегальна зайнятість.

Основні відмінності наведених трьох секторів ринку праці полягають у способі включення робочої сили у трудовий процес, оцінці праці.

3. Макроекономічні показники стану ринку праці

Основними макроекономічними індикаторами стану ринку праці є зайнятість та безробіття. Для визначення цих показників треба звернутися до класифікації МОП. Відповідно до міжнародних стандартів, розроблених МОП, усе населення поділяється на три категорії:

1) зайняті;

2) безробітні;

3) особи поза робочою силою.

Зайняті — це особи віком від 15 до 70 років (у визначенні МОП), які виконують оплачувану роботу за наймом на умовах повного або неповного робочого часу; мають роботу, але тимчасово не працюють через хворобу чи відпустку; працюють індивідуально (самостійно) або в окремих громадян, на сімейному підприємстві; зайняті в особистому підсобному сільському госпо­дарстві.

Вікові межі та соціально-демографічний склад зайнятого населення визначається системою законодавчих актів країни.

Особливу категорію являють військовослужбовці. До зайнятих належать військовослужбовці дійсної військової служби, але при визначенні робочої сили в суспільному секторі ця категорія не враховується.

Зайнятість буває:

· продуктивною;

· соціально корисною;

· повною.

Продуктивна зайнятість — це зайнятість населення у
суспільному виробництві (характеризує економічно активне
населення і відповідає поняттю зайнятості за методологією
МОП).

Соціально корисна зайнятість — враховує кількість людей: зайнятих у суспільному виробництві; на військовій службі; на навчанні з відривом від виробництва (у працездатному віці);
в домашньому господарстві тощо (це поняття за змістом близьке поняттю, даному в Законі України «Про зайнятість насе-
лення»).

Повна зайнятість — це такий стан суспільства, коли всі бажаючі мати оплачувану роботу її мають, відсутнє циклічне безробіття, але при цьому зберігається його природний рівень.

Важливим показником зайнятості є ефективна зайнятість, під якою розуміють використання робочої сили без втрат. Одним із показників ефективної зайнятості може бути відношення фонду робочого часу зайнятих за мінусом втрат робочого часу до загального фонду робочого часу зайнятих. Ефективною може вважатися зайнятість населення, яка забезпечує найбільший мате­ріальний результат на основі підвищення суспільної продуктивності праці.

Вирізняють також види зайнятості за певними ознаками:

¨ за характером діяльності: робота на підприємствах, в організаціях та установах; індивідуальна трудова діяльність; зайнятість у домашньому господарстві;

¨ за соціальною належністю: робітники, службовці, управлін­ці, підприємці, фермери;

¨ зайнятість по галузях економіки;

¨ зайнятість по регіонах;

¨ зайняті в місті та сільській місцевості;

¨ зайнятість за статево-віковою ознакою;

¨ зайняті на підприємствах з різними формами власності.

До безробітних належать особи віком від 15 років і старше, які не мають роботи, але активно шукають її, для чого реєструються в державних або комерційних установах служби зайнятості, готові відразу ж стати до роботи. За визначенням МОП безробітний — це людина, яка може і хоче працювати, але не має робочого місця. Безробіття — це соціально-економічне явище, коли пропозиція робочої сили перевищує попит на неї.

Сума зайнятих (Е) і безробітних (U) визначає економічну категорію «робоча сила» (L) і характеризує економічно активне населення . За методикою МОП до такого населення належать особи віком від 15 до 70 років. Тобто це частина населення, яка забезпечує пропозицію робочої сили на ринку праці, характеризує бажання людини працювати. Слід зазначити, що до робочої сили включаються тільки зайняті у суспільному виробництві, що відповідає продуктивній і повній зайнятості, і лише частково — соціально корисній.

Особи поза робочою силою (економічно неактивне населення) — це частина населення, яка не входить до складу робочої сили:

До нього належать: особи у віці до 15 років; ті, які навчаються з відривом від виробництва; домашні господарки; пенсіонери та особи, які одержують пенсії на пільгових умовах або через інвалідність; особи, які не знайшли роботу за тривалого її пошуку; інші особи, які не шукають роботу зовсім.

Загальна кількість безробітних формується такими пото-
ками:

· особи, які втратили роботу внаслідок структурної перебудови або скорочення виробництва під час економічної кризи;

· ті, хто залишив роботу добровільно;

· ті, хто вперше з’являється на ринку праці;

· ті, хто вже працювали і з’явилися на ринку праці вдруге.

Економічна наука вирізняє три види безробіття:

1) фрикційне;

2) структурне;

3) циклічне.

Фрикційне (добровільне) безробіття є легкою і короткотривалою формою безробіття. Цей вид безробіття завжди існує в економіці. До фрикційних безробітних належать особи, які шукають і очікують роботу найближчим часом, але їм для пошуку робочого місця необхідний певний строк. Фрикційними безробітними є випускники навчальних закладів, працівники, які змінюють місце роботи з певних причин (зміна місця проживання, перехід на більш високооплачувану та перспективну роботу тощо). Фрикційне безробіття сприяє раціональному розподілу робочої сили і збільшенню реального ВВП. Характерні ознаки фрикційного безробіття:

· безробітні володіють необхідним рівнем кваліфікації й не потребують перенавчання;

· кількість вільних робочих місць більша, ніж кількість фрикційних безробітних.

Отже, під час фрикційного безробіття добровільно і тимчасово змінюється пропозиція робочої сили L^S відносно незмінного попиту на неї L^D. На рис. 9.1 відображено скорочення пропозиції робочої сили (L ₂ ^S < L ₁ ^S) і відповідне скорочення зайнятості
(L ₂ < L ₁). Стрілками показано повернення пропозиції робочої сили у попередній стан. За умови незмінного попиту на робочу силу такі зміщення пропозиції впливають на її ціну.

Рис. 9.1. Графічне зображення фрикційного безробіття

Рис. 9.2. Графічне зображення структурного безробіття

Структурне безробіття виникає, коли під впливом науково-технічного прогресу відбуваються структурні зрушення в економіці. Технологічні зміни у виробництві викликають невідповідність між пропозицією праці й попитом на робочу силу: змінюється структура попиту на ринку праці. Попит на деякі професії зменшується або зовсім зникає, виникає попит на нові. Робоча сила повільно реагує на ці зміни і її структура починає не відповідати новій структурі робочих місць, внаслідок чого виникає безробіття. На рис. 9.2 зображено виникнення структурного безробіття, коли попит L^D зміщується вліво, відповідно скорочується зайнятість (L ₂ < L ₁).

На відміну від фрикційних безробітних, структурні безробітні не мають необхідного рівня кваліфікації і потребують перенавчання. Але кількість вільних робочих місць залишається більшою, ніж кількість структурних безробітних.

Отже, фрикційне і структурне безробіття є неминучим, завжди існує в економіці. Їх сума — це так зване природне безробіття, за якого в економіці має місце повна зайнятість.

Суттєвою ознакою і фрикційного, і структурного безробіття є те, що кількість вільних робочих місць перевищує кількість таких безробітних, тобто роботу знайти можна.

Для боротьби зі структурним безробіттям ефективні такі заходи: гнучка система освіти, яка здатна реагувати на зміни в попиті на робочу силу; територіальна мобільність робочої сили; доступність інформації про стан ринку праці; бюджетно-податкова політика, спрямована на створення нових робочих місць; широка мережа закладів, де здійснюється перекваліфікація працівників відповідно до вимог попиту.

Циклічне безробіття спричиняється спадом виробництва, тобто фазою економічного циклу, яка характеризується недостатністю сукупних витрат та скороченням попиту на робочу силу. Це найбільш важка і тривала форма безробіття. Циклічне безробіття перевищує природний рівень. В умовах циклічного безробіття кіль­кість вільних робочих місць в економіці менша кількості безробітних. Під час тривалого циклічного безробіття втрачаються кваліфікаційні навички, і безробітний може погоджуватися на менш оплачувану роботу.

Безробіття диференціюється також за ознакою реєстрації, що характерно для перехідної економіки. В цьому контексті безробіття існує як зареєстроване, незареєстроване та приховане. Статистичні дані щодо зареєстрованого безробіття наводяться у статистичній звітності Державного центру зайнятості. Кількість незареєстрованих безробітних визначається шляхом зіставлення кількості безробітних, визначених за методологією МОП, і кількості зареєстрованих безробітних.

До прихованих безробітних належать особи, які працюють в умовах неповної зайнятості з ініціативи адміністрації, та працюючі, які не отримують заробітної плати [15, с. 64—65].

Рівень безробіття визначається за формулою

(9.1)

де P_U — рівень безробіття, %; U — кількість безробітних, млн чол.; L — кількість робочої сили, млн чол.

або

(9.2)

де Е — кількість зайнятих.

Може відбуватися перехід працівників зі стану зайнятості у стан безробіття, і навпаки. Тому для аналітичних розрахунків використовуються коефіцієнти працевлаштування (k _пр) і звільнення (k _зв):

	(9.3)
	(9.4)

де U _пр — кількість працевлаштованих безробітних, млн чол.;

Е _зв — кількість звільнених працівників, млн чол.

Кількість звільнених і працевлаштованих впливають на рівень безробіття. Якщо рівень безробіття незмінний, тобто ринок праці перебуває у стабільному стані, то кількість працевлаштованих повинна дорівнювати кількості звільнених, (U _пр = Е _зв).

На початку року кількість робочої сили становила 30 млн чол., кількість безробітних — 3 млн чол. Протягом року за умови незмінної кількості робочої сили працевлаштуються 2 млн чол., а втратять роботу 1,5 млн чол.

Розрахувати:

1) коефіцієнт звільнення;

2) коефіцієнт працевлаштування;

3) рівень безробіття на початок та на кінець року;

4) зміну рівня безробіття за рахунок безробітних, які знайдуть роботу протягом року;

5) зміну рівня безробіття за рахунок зайнятих, які втратять роботу протягом року.

;

Висновки. Протягом року рівень безробіття знизився з 10 % до 8,3 %, тобто на 1,7 % (пункта). У тому числі за рахунок безробітних, які працевлаштувалися, рівень безробіття зменшився з 10 % до 3,3 %, тобто на 6,7 % (пункта), а за рахунок зайнятих, які втратили роботу, рівень безробіття збільшився з 10 % до 15 %, тобто на 5 % (пунктів). У результаті маємо зменшення загалом рівня безробіття на 1,7 % (пункта), що й підтверджує початковий висновок.

Рівні безробіття істотно відрізняються в різних демографічних групах. Зокрема, рівень безробіття серед молоді значно вищий, ніж серед старших груп. Це зумовлюється здебільшого різницею в коефіцієнтах їх звільнення, а не в коефіцієнтах працевлаштування.

Безробіття впливає на доходи населення у бік їх зменшення. Зіставлення доходів в умовах безробіття і повної зайнятості харак­теризується коефіцієнтом «заміни» (k _з):

(9.5)

де D_U — дохід в умовах безробіття; D_E — дохід в умовах повної зайнятості.

Оскільки доходи в умовах безробіття дуже низькі і в основному складаються з допомоги по безробіттю, то коефіцієнт «заміни», як правило, менше за одиницю. Коливання зазначеного коефіцієнта залежить від різних чинників: великої чи незначної суми допомоги по безробіттю; рівня безробіття; рівня оплати праці, яка є основою доходу зайнятих, тощо. Суттєва допомога по безробіттю не стимулює пошуки безробітними нової роботи. Чим вищий коефіцієнт «заміни», тим менша потреба шукати роботу. Але коли безробітні втрачають право одержувати допомогу, вони прискорюють пошук нового робочого місця.

Однією з причин безробіття є нееластичність заробітної плати від змін у попиті чи пропозиції на ринку праці. Заробітна плата може утримуватись на рівні, вищому за рівноважній, що веде до нестачі робочих місць в умовах зростання пропозиції. В результаті виникає так зване очікуване безробіття.

Усі показники ринку праці поділяються на абсолютні та відносні. До абсолютних належать: загальна кількість зайнятих і безробітних, їх кількість по галузях і регіонах, кількість зайнятих і безробітних за окремими видами професій, тривалість безробіття, кількість економічно активного населення. До відносних показників ринку праці належать: рівень зайнятості та безробіття, рівень безробіття за статево-віковою ознакою, за фахом тощо. Саме відносні показники дозволяють робити зіставлення у динаміці зайнятості та безробіття загалом по країні, по окремих регіонах.

Головна ціна безробіття — недовиробництво ВВП. Коли кількість робочих місць менша кількості бажаючих працювати, втрачаються потенційні можливості економіки. Чим вищий рівень безробіття, тим значнішим є відставання ВВП від свого потенційного рівня, що характеризується законом Оукена.

Прогресивною ознакою ефективності ринку праці є його висока гнучкість, яка виявляється у територіальній, галузевій мобіль­ності робочої сили. Це дозволяє здійснити перерозподіл робочої сили відповідно до структурних зрушень в економіці. Для підтримки високої гнучкості, мобільності ринку праці необхідно розвивати систему підвищення кваліфікації, професійної підготовки робочої сили.

Необхідним для аналізу ринку праці є показник трудової міграції. Міграція — це переміщення населення між регіонами та країнами. У трудовій міграції вирізняють еміграцію та імміграцію. Еміграція означає виїзд громадян однієї країни в іншу. Імміграція — це в’їзд громадян інших країн в певну країну.

Існують такі види міграції:

· добровільна, легальна;

· вимушена (біженці);

· нелегальна.

Тільки легальні мігранти користуються правами, які надаються їм законами країни.

Для аналізу трудової міграції застосовуються абсолютні та відносні показники. До абсолютних належать: кількість в’їжджа­ючих і виїжджаючих у цілому і по професіях. До відносних показників належать: темпи міграції; співвідношення мігрантів та кількість зайнятих у країні.

Трудова міграція має позитивні та негативні наслідки. До позитивних належать: зменшення безробіття для країни, з якої емігрує робоча сила; придбання емігрантами досвіду і знань в інших країнах. Негативним наслідком є втрата інтелектуального потенціалу країною—експортером робочої сили, зростання безробіття в країнах, куди іммігрує робоча сила.

[1] Петрова І. Процес сегментації ринку праці України // Економіка України. — 1995. — № 9. — С. 59.

Дата добавления: 2014-01-11