КАТЕГОРИИ: Архитектура-(3434)Астрономия-(809)Биология-(7483)Биотехнологии-(1457)Военное дело-(14632)Высокие технологии-(1363)География-(913)Геология-(1438)Государство-(451)Демография-(1065)Дом-(47672)Журналистика и СМИ-(912)Изобретательство-(14524)Иностранные языки-(4268)Информатика-(17799)Искусство-(1338)История-(13644)Компьютеры-(11121)Косметика-(55)Кулинария-(373)Культура-(8427)Лингвистика-(374)Литература-(1642)Маркетинг-(23702)Математика-(16968)Машиностроение-(1700)Медицина-(12668)Менеджмент-(24684)Механика-(15423)Науковедение-(506)Образование-(11852)Охрана труда-(3308)Педагогика-(5571)Полиграфия-(1312)Политика-(7869)Право-(5454)Приборостроение-(1369)Программирование-(2801)Производство-(97182)Промышленность-(8706)Психология-(18388)Религия-(3217)Связь-(10668)Сельское хозяйство-(299)Социология-(6455)Спорт-(42831)Строительство-(4793)Торговля-(5050)Транспорт-(2929)Туризм-(1568)Физика-(3942)Философия-(17015)Финансы-(26596)Химия-(22929)Экология-(12095)Экономика-(9961)Электроника-(8441)Электротехника-(4623)Энергетика-(12629)Юриспруденция-(1492)Ядерная техника-(1748) |
Діагностика педагога-організатора
ДІАГНОСТИКА ЯК ЧИННИК УСПІШНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ ПЕДАГОГА-ОРГАНІЗАТОРА В УМОВАХ ТАБІРНОГО ЛІТА ПЕДАГОГІЧНА ДІАГНОСТИКА План Модуль 1. Тема 4. АНАЛІТИКО-ІНФОРМАЦІЙНІ АСПЕКТИ ДІЯЛЬНОСТІ ПЕДАГОГІВ-ОРГАНІЗАТОРІВ ДИТЯЧОГО ОЗДОРОВЧОГО ЗАКЛАДУ 1.ДІАГНОСТИКА; а) Діагностика; б) Діагностика як чинник ефективної роботи педагога-організатора; а) Діагностика особистості школяра. б) Діагностика дитячого колективу; в) Діагностика виховного процессу; г) Алгоритм, логіка виховного процессу; д) Самодіагностика особистості і діяльності педагога; е) Діагностика педагога-організатора; 3. ДИДАКТИЧНІ ТА ЕТИЧНІ ВИМОГИ ДО АВТОМАТИЗОВАНОЇ ПЕДАГОГІЧНОЇ ДІАГНОСТИКИ (КОЛГАТІН О.) а) Дидактичні вимоги до педагогічної діагностики і особливості їх реалізації в умовах активного застосування ІКТ у навчальному процесі вищої школи; б) Дидактичні вимоги до педагогічної діагностики; в) Науково-технічний прогрес та нові інформаційні технології - основа для активізації педагогічної діагностики; г) Інформаційні технології педагогічної діагностики і нові етичні аспекти; а) Діагностика як чинник успішної діяльності педагога-організатора в умовах табірного літа; б) Принципи виховних технологій; в) Діагностика педагога-організатора в умовах табірного літа; г) Щоденник — скринька майстерності педагога-організатора; д) Форми залучення дітей до планування виховної роботи у таборі.
а) Діагностика. Найскладнішою функцією вчителя і вихователя є виховна. Бути вихователем – це означає вміти трансформувати цілі, що їх поставило суспільство перед школою, у конкретні педагогічні завдання – формування необхідних якостей особистості у кожного школяра.
Виховна робота у школі, ЛОТ, здійснюється повсюдно, якщо вчитель може у кожній маленькій справі побачити велику мету, якщо він живе життям дітей.[10, с. 13]. Тобто виховна функція полягає в організації діяльності з переведення загальнолюдських цінностей у свідомість і досвід поведінки учнів крізь вияв власного ставлення вчителя, організацію життєдіяльності дітей. Зрештою метою виховання є самовиховання учнів, тобто спонукання його до самопізнання, до керування своїм розвитком. Для того, щоб вирішити це завдання, сучасному вчителю необхідно засвоїти інструментарій педагогічної діагностики, яка виконує дві ролі: з допомогою діагностики прослідковується результативність роботи учнів і учителя; діагностика з інструменту пізнання перетворюється в інструмент формування. Як бачимо, педагог стає майстром тоді, коли він може налагодити взаємодію з учнями на засадах рефлективного керування: вміє організувати доцільну діяльність дітей і бачить не лише наслідки предметного плану, а й зміни в розвитку вихованців. Педагогічна діагностика (в перекладі з грецької означає “ здатність розпізнавати ”) – це процес постановки “діагнозу”, тобто встановлення рівня розвитку суб’єкта діагностики. Зміст педагогічної діагностики полягає у спостережувані якісних змін, які відбуваються в суб’єкті діагностики, крім того важливий аналіз зібраної інформації з метою визначення успіху і неуспіху в розвитку, становленні професійної позиції вчителя, в розкритті якості змін, які спостерігаються в його діяльності, в розвитку школярів. Педагогічна діагностика – це педагогічна діяльність, спрямована на вивчення і пізнання стану об’єктів (суб’єктів) виховання з метою співробітництва з ними і управління процесом виховання. При діагностичному підході до формування загальної мети виховання, яка є складовою частиною навчально-виховної системи школи, має використовуватись особистісний підхід до формування дитини, який передбачає такі основні компоненти: а) соціальні риси;
б) власний життєвий досвід; в) інтелектуальні риси; г) генетичні риси. Такі риси (якості) зазначаються в багатьох психолого-педагогічних дослідженнях, що стосуються проблем структури особистості (у працях Г.С. Костюка, А.Н. Леонтьєва, К.К. Платонова, А.П. Петровського та ін.). Педагогічна діагностика як самостійна галузь педагогічної діяльності вчителя-вихователя: • дозволяє об’єктивно оцінити характер і особливості виховного процесу, як процесу взаємодії і взаємозмінювання вихователя і вихованця; • з допомогою педагогічної діагностики ми визначаємо зону найближчого розвитку особистості учня; • діагностика пов’язана з визначенням шляхів досягнення виховної мети; • діагностика розгорнута в часі і прослідковує виховний процес, як перехід з однієї виховної ситуації в іншу, виділяючи при цьому цикли реалізації виховних мети і завдань; • діагностика в виховних технологіях виступає, як індикатор і як метод виховання. Якщо діагностика проводиться цілеспрямовано, вона перетворюється в засіб керівництва організованим самопізнанням, підвищуючи ефективність індивідуального підходу, дає необхідну інформацію педагогам і батькам, поєднує педагогічну науку і практику через виховні технології. В основі діагностичного підходу, як важливої умови професійної позиції вихователя лежить теза про те, що розвиток дитини повинен реалізовуватися в процесі виконання таких завдань, як: а) розвиток матеріально-технічної бази школи з урахуванням найважливіших досягнень науки і техніки на основі комп’ютеризації та вдосконалення інформаційної технології виховання; б) створення в школі психологічної атмосфери, здатної сприяти співтворчості за схемою вчитель – учень – мікро-макросередовище рівню вихованості учнів, розвитку виховуючого колективу; в) використання у школі виховних технологій, як суспільного руху вихователів і вихованців по шляху самовдосконалення на основі певних принципів. Принцип – першооснова, провідна ідея, основне правило поведінки (філософський словник).
Принципи виховних технологій: 1) демонстрація виховного процесу - це мета і засіб перебудови виховної діяльності, варіативність змісту виховання школи, розвиток педагогіки співробітництва та творчої діяльності, перебудова взаємовідносин вчителів, учнів, адміністрації. 2) системність виховної роботи передбачає діяльність усіх структурних виховних підрозділів школи в їх єдності та взаємодії, які забезпечують оптимальний розвиток та формування творчої діяльності учня. 3) гуманізація виховання забезпечує організацію загальноосвітньої школи на повноцінність сучасного якісного виховання із вивченням і пізнанням національної культури, пропагування ідеї людяності, добра, справедливості, честі у виховній діяльності. 4) індивідуалізація виховного процесу в школі передбачає всебічне стимулювання здібностей кожного школяра, розвиток кожної особистості з урахуванням її інтересів, мотивів, відмінностей в інтелектуальній, емоційно-вольовій, дієво-практичній сферах. 5) оптимізація виховної роботи в школі передбачає досягнення кожним учнем найвищого рівня вихованості, вироблення умінь і навичок, опанування різними способами творчої діяльності. Згідно з основними принципами діагностичний підхід створює наступні організаційно-педагогічні умови, що забезпечують ефективність педагогічного впливу вихователя: а) надання виховному процесу особливостей, які максимально моделюють реалії життєдіяльності; б) залучення учнів до різноманітних форм і видів виховної діяльності, що активізує самостійність, ініціативу, винахідливість дитини, тобто створює базу для розвитку її творчих здібностей; в) цілеспрямований вияв і розвиток творчої індивідуальності кожної дитини. Таким чином, діагностичний підхід у діяльності сучасного вчителя-вихователя, будується на певних принципах і дотриманні відповідних організаційно-педагогічних умов і передбачає три типи діагностики (за вченим А.І. Кочетовим): початкову, коректуючу, узагальнюючу. Початкова діагностика пов’язана з плануванням і управлінням виховною роботою.
На даному етапі вчитель-вихователь вивчає рівень вихованості учнів, рівень розвитку учнівського колективу. Коректуюча діагностика проводиться під час самого процесу організації діяльності учнівських колективів, орієнтує педагога-вихователя на зміни, що відбуваються в розвитку учнів і учнівських колективів. Коректуюча діагностика дозволяє педагогу швидко, точно і з мінімумом помилок коректувати свою роботу і вдосконалювати стиль взаємин з дітьми, результативність виховної роботи. Узагальнююча діагностика дає головні дані для корекції педагогічного впливу протягом наступного навчального року. Вона проводиться в кінці кожного навчального року. Діагностика необхідна для підвищення ефективності виховної роботи вчителя і передбачає наступну структуру її об’єктів. ** б). Діагностика як чинник ефективної роботи педагога-організатора Виховна робота здійснюється повсюдно, якщо вчитель може у кожній маленькій справі побачити велику мету, якщо він живе життям дітей.[10; С. 13]. Тобто виховна функція полягає в організації діяльності з переведення загальнолюдських цінностей у свідомість і досвід поведінки учнів крізь вияв власного ставлення вчителя, організацію життєдіяльності дітей. Зрештою метою виховання є самовиховання учнів, тобто спонукання його до самопізнання, до керування своїм розвитком. Для того, щоб вирішити це завдання, сучасному вчителю необхідно засвоїти інструментарій педагогічної діагностики, яка виконує дві ролі: з допомогою діагностики прослідковується результативність роботи учнів і учителя; діагностика з інструменту тільки пізнання перетворюється в інструмент формування. Педагогічна діагностика (в перекладі з грецької “здатність розпізнавати”) – це процес постановки “діагнозу”, тобто встановлення рівня розвитку суб’єкта діагностики. Зміст педагогічної діагностики полягає у спостережувані якісних змін, які відбуваються в суб’єкті діагностики, крім того важливий аналіз зібраної інформації з метою визначення успіху і неуспіху в розвитку, становленні професійної позиції вчителя, в розкритті якості змін, які спостерігаються в його діяльності, в розвитку школярів. Педагогічна діагностика – це педагогічна діяльність, спрямована на вивчення і пізнання стану об’єктів (суб’єктів) виховання з метою співробітництва з ними і управління процесом виховання. При діагностичному підході до формування загальної мети виховання, яка є складовою частиною навчально-виховної системи школи, має використовуватись особистісний підхід до формування дитини, який передбачає такі основні компоненти: а) соціальні риси; б) власний життєвий досвід; в) інтелектуальні риси; г) генетичні риси. Такі риси (якості) зазначаються в багатьох психолого-педагогічних дослідженнях, що стосуються проблем структури особистості (у працях Г.С. Костюка, А.Н. Леонтьєва, К.К. Платонова, А.П. Петровського та ін.). Педагогічна діагностика як самостійна галузь педагогічної діяльності вчителя-вихователя: • дозволяє об’єктивно оцінити характер і особливості виховного процесу, як процесу взаємодії і взаємозмінювання вихователя і вихованця; • з допомогою педагогічної діагностики ми визначаємо зону найближчого розвитку особистості учня; • діагностика пов’язана з визначенням шляхів досягнення виховної мети; • діагностика розгорнута в часі і прослідковує виховний процес, як перехід з однієї виховної ситуації в іншу, виділяючи при цьому цикли реалізації виховних мети і завдань; • діагностика в виховних технологіях виступає, як індикатор і як метод виховання. Якщо діагностика проводиться цілеспрямовано, вона перетворюється в засіб керівництва організованим самопізнанням. Підвищує ефективність індивідуального підходу, дає необхідну інформацію педагогам і батькам, поєднує педагогічну науку і практику через виховні технології. В основі діагностичного підходу, як важливої умови професійної позиції вихователя лежить теза про те, що розвиток дитини повинен реалізовуватися в процесі виконання таких завдань, як: а) розвиток матеріально-технічної бази школи з урахуванням найважливіших досягнень науки і техніки на основі комп’ютеризації та вдосконалення інформаційної технології виховання; б) створення в школі психологічної атмосфери, здатної сприяти співтворчості за схемою вчитель – учень – мікро - макросередовище рівню вихованості учнів, розвитку виховуючого колективу; в) використання у школі виховних технологій, як суспільного руху вихователів і вихованців по шляху самовдосконалення на основі певних принципів. Таким чином, діагностичний підхід у діяльності сучасного вчителя-вихователя, будується на певних принципах і дотриманні відповідних організаційно-педагогічних умов і передбачає три типи діагностики (за вченим А.І. Кочетовим): початкову, коректуючу, узагальнюючу. Початкова діагностика пов’язана з плануванням і управлінням виховною роботою. На даному етапі вчитель-вихователь вивчає рівень вихованості учнів, рівень розвитку учнівського колективу. Коректуюча діагностика проводиться під час самого процесу організації діяльності учнівських колективів, орієнтує педагога-вихователя на зміни, що відбуваються в розвитку учнів і учнівських колективів. Коректуюча діагностика дозволяє педагогу швидко, точно і з мінімумом помилок коректувати свою роботу і вдосконалювати стиль взаємин з дітьми, результативність виховної роботи. Узагальнююча діагностика дає головні дані для корекції педагогічного впливу протягом наступного навчального року. Вона проводиться в кінці кожного навчального року. Діагностика необхідна для підвищення ефективності виховної роботи вчителя і передбачає і структуру її об’єктів. Отже, педагогічна діагностика, як один з найважливіших етапів впровадження виховних технологій, дозволяє об’єктивно оцінити результати виховної роботи, побачити сильні і слабкі сторони впливу на дитину, дитячий колектив, сприяє переходу процесу діяння дітей в саморух. Література 1. Белкин А.С. Ситуация успеха. Как ее создать. – М., 1991. – 230 с. 2. Вишневський О.І. Гуманізація шкільного життя // Рад. школа. – 1990. – №1. – 120-132. 4. Волинець А.Г. Сучасні педагогічні інновації і школа майбутнього // Рідна школа. – 1993. – №8. – 15-18 с. 5. Голубев Н.К., Битинас Б.П. Введение в диагностику воспитания. – М., 1989. – 165 с. 6. Карпенчук С.Г. Теорія і методика виховання: навч. посібник. – К., 1997. – 240 с. 7. Кан-Калик В.А. Учителю о педагогическом общении. – М., 1987. – 320 с. 8. Турбовский Я.С. Средства и методы педагогического воздействия. – М., 1980. – 220 с.
Дата добавления: 2014-01-15; Просмотров: 824; Нарушение авторских прав?; Мы поможем в написании вашей работы! Нам важно ваше мнение! Был ли полезен опубликованный материал? Да | Нет |