Студопедия

КАТЕГОРИИ:


Архитектура-(3434)Астрономия-(809)Биология-(7483)Биотехнологии-(1457)Военное дело-(14632)Высокие технологии-(1363)География-(913)Геология-(1438)Государство-(451)Демография-(1065)Дом-(47672)Журналистика и СМИ-(912)Изобретательство-(14524)Иностранные языки-(4268)Информатика-(17799)Искусство-(1338)История-(13644)Компьютеры-(11121)Косметика-(55)Кулинария-(373)Культура-(8427)Лингвистика-(374)Литература-(1642)Маркетинг-(23702)Математика-(16968)Машиностроение-(1700)Медицина-(12668)Менеджмент-(24684)Механика-(15423)Науковедение-(506)Образование-(11852)Охрана труда-(3308)Педагогика-(5571)Полиграфия-(1312)Политика-(7869)Право-(5454)Приборостроение-(1369)Программирование-(2801)Производство-(97182)Промышленность-(8706)Психология-(18388)Религия-(3217)Связь-(10668)Сельское хозяйство-(299)Социология-(6455)Спорт-(42831)Строительство-(4793)Торговля-(5050)Транспорт-(2929)Туризм-(1568)Физика-(3942)Философия-(17015)Финансы-(26596)Химия-(22929)Экология-(12095)Экономика-(9961)Электроника-(8441)Электротехника-(4623)Энергетика-(12629)Юриспруденция-(1492)Ядерная техника-(1748)

Спадкування за заповітом

Види спадкування.

Вже Закони ХІІ таблиць визначають два види спадкування: 1) за заповітом (ex testamento); 2) за законом (ab intestate). Ці два види спадкування протиставлялися один одному навіть термінологічно, тому що буквально це перекладається як спадкування «за заповітом» і «від того, хто не залишив заповіту». Головна різниця цих видів спадкування полягала в тому, що у заповіті спадкодавець призначав спадкоємців за власною волею, а у разі відсутності заповіту спадкоємців визначав закон.

У римському праві існувало правило щодо неможливості одночасно спадкування й за законом, й за заповітом після смерті однієї особи.

З найдавніших часів римське право визнавало за суб’єктом можливість визначати долю його майна на випадок смерті за допомогою спеціального акта – заповіту (testamentum). За своєю юридичною сутністю заповіт завжди був одностороннім правочином. Це означає, що на момент складання заповіту юридичне значення мала лише воля спадкодавця, а воля спадкоємців не враховувалася.

Заповіт (testamentum) – це одностороннє, формальне цивільно-правове розпорядження особи на випадок своєї смерті.

Зміст заповіту. У заповіті спадкодавець призначав спадкоємців, а також встановлював інші розпорядження: легати (заповідальні відкази), манумісії (звільнення рабів і визначення їх як спадкоємців), призначення опікунів (для вдови чи дітей), фідеїкоміси тощо. Обов’язковим для дійсності заповіту було призначення в ньому спадкоємця (спадкоємців). Призначення в заповіті спадкоємців здійснювалося шляхом назви їх імені.

Заповіт могла скласти лише особа, яка мала активну заповідальну правоздатність (testamenti factio activa), тобто здатність складати заповіт. Активну заповідальну правоздатність мали особи з повною цивільною правоздатністю. Спадкоємцем за заповітом могла бути особа з пасивною заповідальної правоздатністю (testamenti factio passiva), тобто особа здатна бути призначеною спадкоємцем.

Форма заповіту. У найдавніші часі існувало дві форми заповіту, які мали спільні риси, а саме – здійснювалися урочисто та прилюдно. У першому випадку заповіт проголошувався урочисто шляхом звернення до народних зборів (перед куріатними комісіями), які збиралися для цього двічі на рік. Другий випадок – це урочисте призначення спадкоємців перед військом. У зв’язку з тим, що заповіт укладався публічно його зміст не був таємницею.

У передкласичну та класичну епоху з’явилася нова форма заповіту, яка дозволяла укласти його терміново, не чекаючи народних зборів або зборів війська. Суть цієї форми полягала в тому, що спадкодавець здійснював манціпацію майна своїй довіреній особі, яка повинна була у майбутньому (після смерті спадкодавця) передати його спадкоємцям. Манціпація здійснювалася у присутності п’яти свідків та вагаря. Фактично при цій формі заповіту визначався замісник спадкодавця, якій мав здійснити волю спадкодавця. Згодом ця форма заповіту стала включати дві стадії: 1) визначення замісника та 2) передання заміснику табличок з текстом заповіту.

У післякласичний період спрощується порядок укладення заповіту. Поряд з усною з’являється письмова форма заповіту.

В юстиніанівський період здійснено систематизацію заповідальних форм. По-перше, заповіти поділяються на приватні та публічні. Публічні заповіти складалися за участю органу державної влади шляхом 1) занесення розпорядження заповідача в протокол суду чи муніципального магістрату або 2) передачі в імператорську канцелярію на зберігання письмового заповіту. Приватні заповіти здійснювалися в усній та письмовій формі. Усна форма вчинялась шляхом заяви спадкодавця у присутності семі свідків. Серед письмових форм виділяють холограф – заповіт, якій повністю написаний рукою заповідача та підписаний ним, та аллограф – заповіт, що продиктований заповідачем і тільки підписаний ним. Письмова форма заповіту також здійснювалася у присутності семі свідків.

<== предыдущая лекция | следующая лекция ==>
Сингулярне (одиничне) правонаступництво (successio singularis) | Поняття обов’язкової частки у спадщині
Поделиться с друзьями:


Дата добавления: 2014-01-11; Просмотров: 413; Нарушение авторских прав?; Мы поможем в написании вашей работы!


Нам важно ваше мнение! Был ли полезен опубликованный материал? Да | Нет



studopedia.su - Студопедия (2013 - 2024) год. Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав! Последнее добавление




Генерация страницы за: 0.013 сек.