Проголошення Чехословацької республіки. Формування політичної системи в 1918-1929 рр

Чеський та словацький народи в 1939-1945 рр.

Економічне і політичне становище Чехословаччини в 30-і роки.

Проголошення Чехословацької республіки. Формування політичної системи в 1918-1929 рр.

План

Восени 1918 р. у результаті поразки в Першій світовій війні та національно-визвольного руху слов'янських народів Австро-Угорська імперія розвалилася. На мітингу в Празі 28 жовтня 1918 р. Чеський національний комітет, що представляв чеські політичні партії, проголосив утворення незалежної Чехословацької держави. Було заявлено, що державний лад визначатимуть Національні збори, а в перехідний період верховна влада здійснюватиметься празьким Національним комітетом. 30 жовтня 1918 р. Словацька національна рада прийняла декларацію, що проголошувала словацьку націю частиною єдиної чехословацької нації в культурному та мовному відношеннях. Національний комітет у Празі опублікував тимчасову конституцію відповідно до якої верховним законодавчим органом Чехословаччини стали Національні збори. Вони були утворені шляхом не виборів, а розширення складу Національного комітету. На першому засіданні Національних зборів у листопаді 1918 р. було урочисто проголошено про повалення влади Габсбургів у чеських землях та встановлення демократичної республіки. Першим президентом одноголосно було проголошено професора філософії, видного політичного діяча Томаша Масарика, який на той час перебував в еміграції в Парижі.

Наприкінці літа 1919 р. успішний наступ військ Румунії та Чехословаччини змусив Червону армію залишити територію Словаччини. Поваливши Словацьку радянську республіку після трьох тижнів існування, Чехословаччина встановила свій контроль над Словаччиною і Підкарпатською Руссю.

Спроби німецького населення чеських земель, де воно переважало (Судети та ін.), відокремитися від Чехословаччини, були придушені. Чехословаччина та її кордони були визнані на Паризькій мирній конференції 1919 р. Чеським політикам на Паризькій конференції вдалося задовольнити більшість своїх територіальних домагань. Кордони республіки визначили Версальський (28 червня 1919 р.), Сен-Жерменський (10 вересня 1919 р.) та Тріанонський (4 червня 1920 р.) договори між державами переможницями з Німеччиною, Австрією та Угорщиною. Згід­но з Версальським договором чехословацько-німецький кор­дон установлювався по лінії колишнього австро-німецького кордону з незначним відхиленням на користь Чехословаччини. Крім того, Німеччина надавала Чехословаччині віль­ні зони в Гамбурзькому і Щецинському портах строком на 9 років.

За Сен-Жерменським і Тріанонським договорами Авст­рія та Угорщина визнавали незалежність Чехословаччини та входження до її складу районів із німецьким населенням, Словаччини й Підкарпатської Русі. Сен-Жерменський до­говір зобов'язував Чехословаччину «утворити на території русинів на південь від Карпат у визначених союзними державами кордонах автономну одиницю у складі чехословаць­кої держави та надати їй якнайбільший ступінь самовряду­вання». У Підкарпатській Русі передбачалося утворення особливого сейму із законодавчими правами в галузях мо­ви, шкільництва, релігії, місцевого самоврядування та в ін­ших питаннях; посадових осіб мало обирати місцеве насе­лення; гарантувалося справедливе представництво в За­конодавчих зборах Чехословаччини.

Кордони між державами, що постали на терені Австро-Угорщини, остаточно визначив у серпні 1920 р. в Севрі до­говір між великими державами, з одного боку, і Польщею, Румунією, Чехословаччиною та Югославією — з іншого. В результаті Чехословаччина включила Чехію, Моравію, частину Сілезії, Словаччину та Підкарпатську Русь. Від Ав­стрії до неї відійшли Виторазький і Вальчицький райони, від Німеччини — Глучинський.

Після підписання мирних договорів на території Чехо­словацької республіки проживали 6,8 млн. чехів, 2 млн. сло­ваків, 3,1 млн. німців, 745 тис. угорців, 461 тис. українців та 28,2 тис. представників інших національностей. Отже, створилася багатонаціональна держава, більш, ніж третину населення якої становили національні меншини.

Слід під­креслити, що хоча до складу Чехословаччини ввійшло 26 % населення і приблизно 21 % території Австро-Угорщини, в її кордонах опинилося від 60 до 70 % усієї промисловості колишньої монархії. Чехословаччина являла собою індуст­ріально-аграрну державу, окремі райони якої різко відріз­нялися як за характером, так і за рівнем економічного роз­витку. Більше ніж 40 % економічно активного населен­ня республіки було зайнято в промисловості, ремеслах, тор­гівлі, на транспорті, 37 % - у сільському господар­стві.

Наприкінці лютого 1920 р. тимчасові Національні збори затвердили підготовлений проект конституції, яка набрала чинності 6 березня. Конституція визначила республікансь­ку форму правління в Чехословаччині. Територія країни проголошувалась єдиним і неподільним цілим, а автономна Підкарпатська Русь — її невід'ємною частиною.

Державна влада в країні поділялася на законодавчу, яка належала двопалатним Національним зборам, вико­навчу, здійснювану президентом та урядом, і судову. Для виборів до Національних зборів установлювався принцип пропорційності та загального, рівного, прямого й таємного голосування. До палати депутатів (300 місць) могли обира­тися всі громадяни, які досягли 21 року, а до сенату (150 місць) — з 26 років. На спільному засіданні обох палат обирався президент строком на сім років.

До повноважень президента входили: призначення мі­ністрів, скликання, відкладення або розпуск Національних зборів, оголошення амністії, накладання «вето» на закони, оголошення війни. Президент мав право представляти дер­жаву у відносинах з іноземними державами, укладати та ратифікувати міжнародні договори, вводити воєнний стан, вносити мирні договори на затвердження до Національ­них зборів, призначати суддів і чиновників, виконувати обов'язки головнокомандуючого збройними силами.

У спеціальному розділі конституції проголошувалися рівність усіх громадян незалежно від походження, мови, ра­си або віросповідання, недоторканність особистості, житла та приватного листування, майнова свобода, свобода друку, спілок та зборів.

У відповідності з новою конституцією у другій половині квітня 1920 р. відбулися вибори до обох палат Національ­них зборів. За підсумками виборів парламентськими стали 8 чехословацьких, 7 німецьких і 4 мадярські партії.

Значну кількість депутатських мандатів здобула Німець­ка соціал-демократична партія. Крім того, в пар­ламент увійшли німецькі націонал-соціалістська, національ­на та інші партії, які розпочали боротьбу проти Чехосло­вацької республіки. Угорські партії серйозної ролі в зборах не відігравали.

Другий кабінет В. Тусара стикнувся із значно зміцні­лою опозицією, яку з одного боку, становили депутати «марксистської лівої» партії, що засуджували політику співробітництва керівництва соціал-демократії з буржуазі­єю, а з іншого — представники нацменшин, очолювані нім­цями, які відмовлялися визнати входження районів з ні­мецькою більшістю населення до складу республіки, а також націонал-демократи, які разом із правим крилом аг­рарної партії прагнули зайняти панівні позиції в держав­них структурах.

Однією з найгостріших проблем, що постали перед че­хословацьким урядом у той період, було визначення напря­мів зовнішньої політики, особливо у зв'язку з радянсько-польською війною. Цей процес відбувався під сильним тиском Франції, що прагнула підпорядкувати політику Чехословаччини своїм інтересам у Центральній Європі. Фран­цузький капітал у дедалі зростаючих обсягах проникав у чехословацьку промисловість, французький генштаб брав участь в організації та підготовці чехословацької армії.

Одним із результатів зростаючого французького впливу на Прагу було створення чехословацько-югославсько-румунського союзу, який дістав назву «Мала Антанта». Осно­вою цього союзу стали чехословацько-югославська (14 сер­пня 1920 р.) та чехословацько-румунська (23 квітня 1921 р.) угоди, які передбачали взаємні дії у випадку нападу Угорщини на одну із сторін. За активної участі Франції ці угоди були доповнені відповідними вій­ськовими, економічними та політичними конвенціями, які зробили відносини ще тіснішими. «Мала Антанта» перетво­рилася на військово-політичний союз.

15 вересня 1920 р. уряд В. Тусара пішов у відставку.

Головним зав­данням створеного «безпартійного» уряду на чолі з Я. Черни стала протидія наростаючій хвилі соціального протесту. Для координації дій основних політичних партій у жовтні 1920 р. був створений позаконституційний орган — так зва­на «П'ятірка», що складалася з керівників соціал-демократичної, аграрної, націонал-демократичної, національно-соціалістичної та народної партій. Вона фактично перетвори­лася на залаштунковий уряд, керівна роль у якому поступово переходила до аграріїв.

У вересні 1921 р. відбулося утворення коаліційного уряду на чолі з Е. Бенешем. Програма нового кабінету пе­редбачала проведення ряду демократичних заходів у га­лузі економічної та національної політики. Здійсненню про­грами перешкоджав ряд обставин, у тому числі опір «П'я­тірки».

Восени уряд запровадив держмонополію на виробницт­во ряду промислових і сільськогосподарських товарів, ужив заходів щодо зміцнення курсу крони шляхом викупу та ви­лучення частини кредитних білетів. У січні 1922 р. Чехословаччина отримала від Англії позику. Водночас були під­вищені податки на сіль, цукор, сірники, тютюн, пиво. Всі­ма цими та іншими заходами урядові Е. Бенеша вдалося дещо зміцнити національну економіку.

У зовнішній політиці уряд Е, Бенеша взяв курс на спів­робітництво і встановлення нормальних відносин з радян­ською Росією. У червні 1922 р. уряд підписав Тимчасовий договір про встановлення відносин з РРФСР. Договір залишав відкри­тим питання про взаємне визнання де-юро, але передбачав відкриття в обох країнах представництв та припинення будь-якої взаємної ворожої діяльності. Аналогічна угода була підписана між Чехословаччиною і УРСР.

Уряд Е. Бенеша в грудні 1921 р. уклав політичну угоду з Австрією, згідно з якою обидві сторони взяли на себе зо­бов'язання виконувати умови Сен-Жерменського договору, взаємно гарантувати встановлення та існування кордонів, розвивати співробітництво та зберігати нейтралітет у ви­падку збройного зіткнення однієї із сторін з будь-якою третьою державою. Були підписані угоди про торгівлю ї співробітництво, про торгівлю і судноплавство з Італією, а також торговельні угоди з Німеччиною та Австрією.

Тим часом, вплив аграрної партії в Національних зборах і в уряді дедалі зміцнювався, що призвело 7 жовтня 1922 р. до створення нового кабінету міністрів на чолі з А. Швеглою. Із цього моменту бере початок період панування аг­рарної партії в державному житті Чехословаччини, що три­вав аж до самої гітлерівської окупації. Хоча уряд залишався коаліцією тих самих п'яти партій, ключові позиції (крім Е. Бенеша) займали аграрії та націонал-демократи.

6 березня 1923 р. Національні збори прийняли закон про охорону республіки, покликаний нейтралізувати екстреміст­ські та ліворадикальні сили.

Організаційна роздрібненість політичної структури за певної нестабільності економіки робила політичну систему Чехословаччини досить хиткою. Намагаючись подолати цю нестійкість, правлячі кола вдавалися до створення нових позаконституційних структур. Окрім «П'ятірки», значний вплив на формування урядової політики справляло угрупо­вання «Град» (від назви президентської резиденції в Празь­кому Кремлі), яке склалося навколо президента Т. Масарика. Численні та впливові прихильники «Града» обіймали посади в усіх основних політичних структурах країни. Особливе місце серед них посідала непе­ресічна особистість президента Т. Масарика, який дуже шанувався громадянами республіки як визнаний ідеолог і досвідчений політик з усталеним міжнародним авторитетом.

У верхівку «Града», крім безпосереднього оточення пре­зидента, входили провідні представники фінансового ка­піталу, вищої бюрократії, військової еліти, ряду впливових лідерів партій. У сфері практичної політики Т. Масарика гармонійно доповнював його найближчий однодумець і до­вірений співробітник, незмінний міністр закордонних справ Е. Бенеїн - великий майстер політичного маневрування.

В березні 1926 р. «загально­національна коаліція» п'яти чеських партій розпалася. Більше року тривала гостра політична криза. В цих умо­вах був досягнутий компроміс: до сформованого А. Швеглою в жовтні 1926 р. уряду «панської коаліції» ввійшли представники восьми буржуазних партій, цього разу не ті­льки чеських, а й словацьких, німецьких, угорських. Так, «П'ятірка» була замінена на «Вісімку», однак замкнений характер цього органу, як і методи йо­го діяльності, залишилися незмінними.

В коаліційний уряд Чехословаччини, очолюваний аграрія­ми, в жовтні 1926 р. вперше ввійшли представники німець­кої аграрної, християнсько-соціалістичної партій, а також словацької партії А. Глінки. Згідно з прийнятим у квітні 1927 р. законом ви­борчих прав були позбавлені військовослужбовці й жан­дарми. Укладена в січні 1928 р. угода з Ватиканом зміц­нила позиції католицької церкви в країні. Внаслідок про­веденої реформи, яка розділила Чехословаччину на землі та округи, одна третина депутатів у місцеві законодавчі ор­гани призначалася урядом.

У 20-х роках соціально-економічна політика урядів ЧСР була спрямована на зміцнення позицій чеської та словацької буржуазії. Завдяки енергійним урядовим заходам у митній, аграрній та фінансово-промисловій сферах вдалося серйозно відтіснити інонаціональних конкурентів. Проте остаточно підірва­ти їхню могутність так і не вдалося, тому «національний капітал» змушений був піти на компроміс.

Таким чином, розвал восени 1918 р. Австро-Угорської імперії відкрив шлях для утворення Чехословацької республіки. Кордони республіки визначили Версальський (28 червня 1919 р.), Сен-Жерменський (10 вересня 1919 р.), Тріанонський (4 червня 1920 р.), Севрський до­говір (серпень 1920 р.). В результаті Чехословаччина включила Чехію, Моравію, частину Сілезії, Словаччину та Підкарпатську Русь, Глучинський, Виторазький і Вальчицький райони.

Формування політичної системи розпочалося з прийняттям Конституції 1920 р. Державна влада в країні поділялася на законодавчу, яка належала двопалатним Національним зборам, вико­навчу, здійснювану президентом та урядом, і судову. У цілому ж організаційна подрібненість політичної структури за певної нестабільності економіки робила політичну систему ЧСР досить хиткою. Намагаючись подолати цю нестійкість, правлячі кола вдавалися до створення нових поза конституційних структур («Град», «П’ятірка»). З 1922 р. бере початок період панування аг­рарної партії в державному житті Чехословаччини, що три­вав аж до самої гітлерівської окупації.

2. Економічне та політичне становище Чехословаччини в 30-і роки.

В період 30 рр. ХХ ст. усі прем'єр-мі­ністри чехословацького уряду: Ф.Удржан (лютий 1929 - січень 1932 рр.), Я. Маліпєтр (лютий 1932 - листопад 1935 рр.), М. Годжа (листопад 1935 - вересень 1938 рр.) - належали до аграрної пар­тії. Економічна політика сформованих ними кабінетів проводилася в інтересах крупних аграріїв, гальму­вала розвиток промисловості й перетворювала сільське гос­подарство в прибуткову статтю аграріїв-монополістів.

Промисловість країни занепадала: видобування вугілля на початку 30-х рр. скоротилося на 70%, виплавка чавуну — на 50, виробництво металургійної промисловості — на 25, елек­троенергетики — на 75, текстильної — на 71, цементної — на 64, паперової — на 65, деревообробної — на 80 %. Така си­туація склалася насамперед унаслідок обмеження промис­лового виробництва в Словаччині, що було спричинено праг­ненням зберегти позиції чеської промисловості. Крім того, могутні металургійні картелі встановили штучно високі ці­ни на основні промислові вироби. Чехословаччина входила в Рейнсько-Версальсько-Бельгійський сталевий картель. У самій країні утворився пов'язаний з Німеччиною вугільний картель, який утримував високі ціни.

Досить міцні позиції в чехословацькій економіці займав французький капітал, що майже повністю захопив цілий ряд великих підприємств, в тому числі й відомі заводи «Шкода». Не відставав і англійський капітал, який діяв через Англобанк. Усі ці обставини значною мірою посилю­вали негативний вплив на чехословацьку економіку світової економічної кризи й викликали скорочення виробництва в усіх галузях промисловості країни.

Криза розпочалась у Чехословаччині дещо пізніше, але виявилась більш тривалою та руйнівною, ніж в інших кра­їнах. У 1930 р. вона охопила більшість галузей чехословаць­кої економіки. Навесні 1933 р. криза промислового та сіль­ськогосподарського виробництва, зовнішньої торгівлі та фінансової системи досягла найбільшої гостроти.

Промислове виробництво становило 60 % рівня 1929 р. Закрилися майже 15 % підприємств, а інші використовува­ли лише частину своїх потужностей. Оптові ціни на сіль­госппродукцію знизилися вдвоє, чистий прибуток з 1 га угідь зменшився в Чеських землях утроє, ще більше — в Словаччині та Підкарпатській Русі, де для дрібних та се­редніх господарств виробництво стало збитковим. У 1934 р. була введена хлібна монополія та встановлені високі внут­рішні ціни.

В 1933 р. в країні налічувалося понад 1 млн. безробіт­них, із яких допомогу отримували лише 40 %. Решта зму­шена була задовольнятися мізерним продовольчим пайком. Довготривала економічна криза відбилася на всіх сторо­нах суспільного життя. Вона загострила класові супереч­ності, а також боротьбу різних політичних угруповань.

У зв'язку з розширенням коаліційного уряду колишні структури влади, такі як «П'ятірка» або «Вісімка», тепер були замінені Політичним комітетом мі­ністрів. Однак диктат у ньому аграріїв унеможливлював прийняття будь-яких компромісних рішень.

Тим часом банкіри та підприємці вимагали від уряду підтримки експорту, а також рішучих адміністративних за­ходів щодо подолання кризи. В 1931 р. був прийнятий закон про державну підтримку зовнішньої торгівлі. За ра­хунок зниження податків, скасування боргів та прямих до­тацій банки й промислові корпорації отримали з держбю­джету необхідні кошти.

Соціальне напруження в суспільстві досягло вищої ме­жі в березні - квітні 1932 р., коли під час загального страй­ку в Північно-Чеському вугільному басейні 25 тис. шахта­рів, об’єднавшись під гаслом «Єдність, страйк, перемога!», непохитно обстоювали свої права. До складу страйкому ввійшли представники різних партій та профспілок, що й примусило уряд і підприємців піти на поступки. Компартія (КПЧ) організувала спільні акції працюючих та безробіт­них, у результаті яких удалося домогтися збільшення гро­шової та продовольчої допомоги.

Перші ознаки виходу з кризи стали проявлятися вже у 1934 р., однак досить важко визначити, чи цей процес був обумов­лений закономірностями подолання кризового циклу чи став наслідком радикальних змін становища країни в системі міжна­родних відносин після приходу до влади А. Гітлера в Німеччині.

Виникнення зовнішньої загрози для незалежності ЧСР змуси­ло владу збільшити асигнування на оборону. У 1937 р. військові витрати зросли у 3,5 рази (у порівнянні з докризовим рівнем) і досягли 38 % держбюджету. Збільшилися й закордонні війсь­кові замовлення. Все це спричинило піднесення виробництва в оборонній та важкій промисловості. Вже в 1937 р. вона переви­щила докризовий рівень. У 1936 р. Національні збори прийняли закон «Про захист республіки», згідно з яким оборонній промис­ловості надавалися додаткові пільги. Подолання кризи, зміцнен­ня економіки та обороноздатності сприяли поліпшенню рівня життя населення та знижувало соціальну напругу в суспільстві.

Характерною рисою суспільного життя Чехословаччини в роки кризи стала подальша поляризація політичних сил. Зростали лави партій лівої та правої орієнтації. Так, із 1930 по 1932 рр. чисельність КПЧ збільшилася втроє. З'явилися правонаціоналістичні й відверто фашистські партії. Націо­нальна фашистська община, керована амбіційним генералом Р. Гайдою, тяжіла до правого крила аграріїв, а Національ­на ліга - до націонал-демократів. Однак, чеський фашизм не дістав масової підтримки.

Прийнятий улітку 1933 р. закон «Про надзвичайні роз­порядливі повноваження» надав урядові право зі згоди пре­зидента та оминаючи парламент приймати рішення й ви­давати постанови з широкого кола соціально-економічних питань. Після цього були зменшені державні асигнування на допомогу по безробіттю, на охорону здоров'я, освіту, со­ціальне забезпечення, знижена зарплата державних і му­ніципальних службовців.

Нові норми, введені в закони «Про захист республіки», «Про надзвичайні заходи», «Про контроль за друком», на­давали урядові право забороняти й розпускати політичні партії. Під приводом «захисту демократії від загрози спра­ва і зліва» урядом була зупинена або заборонена діяльність різних ліворадикальних (КПЧ – 1933-1934 рр.), радика­льно-націоналістичних, фашистських організацій, а також розповсюдження їхніх друкованих видань. Щоправда, ці каральні заходи нерідко суто фор­мальний характер.

Процес перегрупування політичних сил, що відбувався в середині 30-х років, спричинювався прагненням обох про­відних партій - аграрної та націонал-демократичної - до авторитаризму. Країна стояла перед альтернативою: або демократичним силам вдасться зберегти мир і відвернути небезпеку втрати республікою цілісності, або праворадикальні сили мобілізуються, й існування республіки опини­ться під загрозою.

Підсумки парламентських виборів у травні 1935 р. свідчили, що аграрна партія залишалася найсильнішою серед чеських та словацьких партій. Національне об'єднан­ня отримало 5,6% голосів виборців (17 мандатів), Націо­нальна фашистська община — 2 % (6 мандатів). Судетсь­ко-німецька партія здобула 44 місця в парламенті, КПЧ — 30.

18 грудня 1935 р. більшістю голосів уже в першому турі президентом було обрано Е. Бенеша (1884—1948).

1934 р. між Чехословаччиною і СРСР були встановлені дипломатичні відносини, а 1935 р. Чехословаччина підписала договір про взаємодопомогу з СРСР.

Після приєднання Австрії до Німеччини гітлерівська Німеччина стала на шлях анексії Чехословаччини. Щоб запобігти цьому, керівництво Чехословаччини було готове на компроміс з Судетсько-німецькою партією. Англія та Франція наполягали на максимальних поступках Генлейну "заради миру в Європі". Під тиском західних країн уряд Чехословаччини прийняв майже всі вимоги генлейнівців. Але вони припинили переговори і у вересні розпочали збройний путч, проте його швидко було придушено, а Судетсько-німецьку партію заборонено.

У вересні 1938 р. у Мюнхені відбулася міжнародна конференція за участю Адольфа Гітлера, Едуарда Даладьє, Беніто Муссоліні, Невілла Чемберлена. Відповідно до угоди Чехословаччина мала до 10 жовтня передати Німеччині Судети, але гарантії нових кордонів надавалися їй лише після задоволення територіальних претензій Польщі та Угорщини.

Післямюнхенський період існування чехословацької держа­ви увійшов в історію під назвою «друга республіка» і став пау­зою перед її зникненням через півроку. Президент Е. Бенеш 5 жовтня 1938 р. пішов у відставку і згодом емігрував до США. У країні швидко встанов­лювався тоталітарний режим. Усі політичні партії «саморозпустилися», а замість них було створено дві дозволені — Партія національної єдності й Національна партія праці. Президен­том Чехословаччини з листопада 1938 р. став колишній голова Вищого адміністративного суду Е. Гаха (1872-1945).

6 жовтня 1938 р. у Братиславі лідери Словацької народної партії, скориставшись моментом, проголосили автономію Словаччини. На чолі словацького уряду став Й. Тісо.

Восени 1938 р. Німеччина окупувала прикордонні райони Чехословаччини, водночас польські війська зайняли Тешинську область, а Угорщина — південні та південно-західні райони Словаччини, а також південну частину Підкарпатської Русі. Чехословаччина втратила близько третини населення, понад 40% промисловості.

Проте наслідки Мюнхенської змови були значно глибшими для долі ЧСР, аніж втрата територій. Через крах демократичної системи країна опинилася в стані глибокої морально-політич­ної кризи, результатом якої стало її внутрішнє переродження. Вразливою стала вся економічна система. Не могло бути й мови про самостійну зовнішню політику. Обман великих держав поро­див суспільну апатію. Громадяни були дезорієнтовані, армія - деморалізована, а дискредитована капітуляцією правляча коаліція політичних партій розпалася. Частина збанкрутілих політичних лідерів залишила країну.

Таким чином, протягом 30-х рр. ХХ ст. економічні та політичні процеси в Чехословаччині відбувалися за панівної посади в уряді аграрної партії, що діяла в інтересах крупних аграріїв-монополістів. У 1930-1934 рр. країну вразила економічна криза. У вересні 1938 р. у Мюнхені відбулася так звана Мюнхенська змова А. Гітлера, Е. Даладьє, Б. Муссоліні, Н. Чемберлена, яка призвела до втрати Чехословаччиною територій, зав­дала руйнівного удару по правопорядку та чехословацькій державності.

Дата добавления: 2014-01-11