Марксистська економічна теорія

У 40-х роках ХІХ ст. коли завершувався перший етап науково-технічної революції, була створена в умовах промислового перевороту матеріально-технічна база капіталізму, світ пережив перші три економічні кризи (1825, 1836 та 1847 років), створювалися англійські чартистські організації, активізовувалися політичні виступи робітників – виник марксизм. Центральне місце в методології досліджень Карла Маркса (1818–1883 рр.) посідає концепція про базис і надбудову (1859 р. – “ До критики політичної економії” ). У суспільному виробництві люди вступають у певні, необхідні, незалежні від їхньої волі виробничі відносини, що відповідають певному ступеню розвитку їхніх матеріальних продуктивних сил. Сукупність цих виробничих відносин становить економічну структуру суспільства, реальний базис, на якому підноситься юридична й політична надбудова, якому відповідають певні форми суспільної свідомості. Спосіб виробництва матеріального життя зумовлює соціальний, політичний і духовний процеси життя взагалі. Не свідомість людей визначає їх буття, а навпаки, їхнє суспільне буття визначає їхню свідомість.

К. Маркс (1867 р. – “Капітал”) запропонував кілька визначень категорії “капітал”. З одного боку – приєднуючи до товарів мертвої предметності живу робочу силу, капіталіст перетворює вартість – минулу, здійснену, мертву працю в капітал, в самозрос­таючу вартість, у живе чудовисько, яке починає “працювати”, з іншого – тільки той робітник продуктивний, який виробляє для капіталіста додаткову вартість або сприяє самозростанню капіталу.

На відміну від А. Сміта (основний та оборотний капітал), К. Маркс поділяє капітал на постійний та змінний. На основі цього поділу формулюється сутність обороту капіталу – постійний капітал переносить свою цінність на створений продукт частинами, а змінний цілком, тобто підлягає відшкодуванню після кожного виробничого циклу. Постійний капітал, на відміну від змінного, може перетворюватися або в машини і обладнання, або в необхідну для виробництва сировину і додаткової вартості не створює (Г – Т – Г + г). К. Маркс визначає, що капітал – це не річ, а характеристика певних виробничих відносин у межах буржуазного суспільства.

К. Маркс також розробив трудову теорію вартості, теорію додаткової вартості та доктрину економічної кризи.

У першому розділі першого тому “Капіталу” Маркс сформулював тезу про принципи обміну товарів відповідно до вартості та пропорційно кількості праці, яка потрібна для їхнього виробництва. Праця поділяється на дві частини. Конкретна праця – це корисна, доцільна форма праці, незалежна від будь-яких суспільних форм умова існування людей, вічна природна потреба (характеризується метою, характером операцій, предметом, засобами та результатами). Абстрактна праця – це “праця взагалі”, безвідносно до корисної, доцільної форми, затрата праці у фізіологічному розумінні слова, як витрата людської робочої сили (виступає одночасно реальним та історичним явищем товарного виробництва). Апелюючи до законів ринкової економіки, К. Маркс вважав, що обмін без дотримання закону вартості не існує в будь-якому суспільстві.

Джерелом додаткової вартості, за К. Марксом, є тільки “неоплачена праця” продуктивних робітників, які продають свою робочу силу. Капіталіст, наймаючи робочу силу, оплачує її здатність до праці і набуває права примусити робітника працювати понад час, що необхідний робітникові для забезпечення деякого мінімуму життєвих засобів. У результаті створюється різниця між вартістю, створеною працею виробника товару, і вартістю робочої сили – заробітною платою, яку оплачує капіталіст як “ціну” товару “робоча сила”. Ця різниця і являє собою додаткову вартість – частину матеріалізованої у товарі праці робітника, що безплатно присвоюється власником підприємства.

За К. Марксом, циклічний процес в економіці починається з підйому, який спричиняє зростання сукупного попиту для нагромадження заради максимізації прибутку, до якої прагнуть капіталісти, – це причина; закінчується цикл спадом, оскільки зростаючий у період підйому попит на працю перевищує його реальну пропозицію і приводить до підвищення заробітної плати та усунення безробіття, що обертається потім зниженням норми прибутку та уповільненням нагромадження, – це наслідок. Потім знову починається новий економічний цикл, упродовж якого відбувається нова переструктуризація економіки, яка супроводжується інвестиціями та створенням нових робочих місць, доки у процесі нагромадження не почнуть переважати тенденції норми прибутку до зниження і старіння капітальних цінностей, зростання резервної армії та падіння заробітної плати і настане кризова ситуація. Отже, остаточною причиною всіх дійсних криз завжди залишається бідність і обмеженість споживання мас, що протидіють прагненню капіталістичного виробництва розвивати про­дуктивні сили таким чином, ніби межею їхнього розвитку могла бути лише абсолютна споживча здатність суспільства.

На жаль, на економічних дослідженнях Маркса надто негативно позначилися його радикальні революційні погляди. Саме із-за цього в майбутньому радянська економічна наука визнала мар­ксистську теорію єдино правильною і всеосяжною, перетворю­ючи на догму навіть його помилки. Марксизм є одним із численних напрямів суспільно-економічної думки ХІХ ст.

Дата добавления: 2014-01-20