Студопедия

КАТЕГОРИИ:


Архитектура-(3434)Астрономия-(809)Биология-(7483)Биотехнологии-(1457)Военное дело-(14632)Высокие технологии-(1363)География-(913)Геология-(1438)Государство-(451)Демография-(1065)Дом-(47672)Журналистика и СМИ-(912)Изобретательство-(14524)Иностранные языки-(4268)Информатика-(17799)Искусство-(1338)История-(13644)Компьютеры-(11121)Косметика-(55)Кулинария-(373)Культура-(8427)Лингвистика-(374)Литература-(1642)Маркетинг-(23702)Математика-(16968)Машиностроение-(1700)Медицина-(12668)Менеджмент-(24684)Механика-(15423)Науковедение-(506)Образование-(11852)Охрана труда-(3308)Педагогика-(5571)Полиграфия-(1312)Политика-(7869)Право-(5454)Приборостроение-(1369)Программирование-(2801)Производство-(97182)Промышленность-(8706)Психология-(18388)Религия-(3217)Связь-(10668)Сельское хозяйство-(299)Социология-(6455)Спорт-(42831)Строительство-(4793)Торговля-(5050)Транспорт-(2929)Туризм-(1568)Физика-(3942)Философия-(17015)Финансы-(26596)Химия-(22929)Экология-(12095)Экономика-(9961)Электроника-(8441)Электротехника-(4623)Энергетика-(12629)Юриспруденция-(1492)Ядерная техника-(1748)

Сутність і взаємний зв'язок функцій менеджменту




ФУНКЦІЇ, ПРИНЦИПИ І МЕТОДИ МЕНЕДЖМЕНТУ ТУРИЗМУ

Реалізацію діяльності підприємств і організацій у будь-якій сфері називають функціонуванням, тобто коли відбувається процес планування діяльності (на день, місяць, рік і т. ін.); організуються ресурси, необхідні для виконання планів. У виробничому процесі відбувається перетворення ресурсів і виконання певних завдань. У зв'язку з цим виникає необхідність оцінити ступінь досягнення поставлених цілей (сформульованих планів) завдяки вирішенню відповідних завдань, ефективність засобів (технологій) їх реалізації, внести певні корективи. Така повсякденна робота передбачає виконання низки конкретних управлінських дій, які на практиці циклічно повторюються — це функції управління.

Функції управління можна охарактеризувати як вид діяльності, необхідний для організації і керівництва тим чи іншим об'єктом управління в туризмі. Іншими словами, функції управління — це види управлінської праці, пов'язані з впливом на об'єкт управління, які здійснюються спеціальними прийомами і засобами, а також супутня організація роботи.

Функції менеджменту по-різному виявляються на різних стадіях управлінської діяльності та є діями, спрямованими на вирішення проблеми, яка виникає. При цьому на кожній стадії управління реалізуються всі функції, але провідною з них є однойменна зі стадією, а інші відіграють роль допоміжних. Функції становлять один з основних компонентів, що визначає зміст управління, а стадії — послідовність реалізації функцій у межах одиничного управлінського циклу. Таким чином, процес управління є послідовним ланцюгом циклічно повторюваних функцій — видів діяльності суб'єкта, які визначають зміст управління: планування, організацію, мотивацію, контроль.

Втім с підстави і для більшої деталізації та класифікації функцій менеджменту на основі суттєвих ознак подібності і відмінності:

— відносна відособленість управлінських дій від інших у процесі управління, певною мірою їх самостійність;

— однорідність управлінських дій за складом, їх взаємопов'язаність і спрямованість на досягнення однієї мети;

— стабільність дій, які включаються до функції управління, тобто вони мають бути не одноразовими, а такими, що періодично повторюються.

У такому разі фахівці пропонують альтернативно виокремлювати: інформаційно-аналітичну функцію, планування організації, функції координації, регулювання, контролю і керівництва.

Інформаційно-аналітична функція включає всі дії щодо оперування інформацією і передбачає збирання, обробку, аналіз і оцінку інформації з метою підвищення ефективності діяльності у певній сфері. Ця функція цілком відповідає зазначеним критеріям: управлінські дії, які її утворюють, відносно відособлені в процесі управління і не с суто технічними. Вони однозначно однорідні, оскільки збирання, обробка, аналіз і оцінювання пов'язані єдиним предметом (інформацією) і спрямовані на досягнення однієї мети — створення умов для реалізації інших функцій управління. Ці дії стабільні, оскільки є атрибутами кожної стадії будь-якого управлінського циклу.

Функція зумовлена тим, що всі операції, дії і заходи в будь-якій організації реалізуються на основі інформації, яка потрапляє із зовнішнього середовища й акумулюється в самій організації. Суб'єкт управління також потребує інформації, яка буде основою для подальших управлінських дій і на стадії прийняття рішення, і на стадії його реалізації. Саме тому інформаційно-аналітичну функцію становлять насамперед дії зі збирання інформації, яка потім підлягає аналізу. Аналіз інформації, в свою чергу, — це емпіричне дослідження, результатами якого є оціночні висновки про ситуацію, що склалася. Інструментами такого дослідження є загальні і спеціальні наукові методи, які дають змогу сформулювати репрезентативні і достовірні висновки, а у випадку, коли не вдається зібрати повну інформацію про ситуацію, — гіпотетичні.

Функція планування полягає у визначенні й обґрунтуванні системи в цілому та її окремих ланок напрямів діяльності, цілей і завдань, а також шляхів їх реалізації. Ця функція покликана забезпечити цілеспрямовану діяльність і передбачає формулювання мети і розробку програми її досягнення. Основою для планування стають результати реалізації інформаційно-аналітичної функції, на основі яких усі суб'єкти управління на всіх рівнях менеджменту визначають і обґрунтовують цілі та завдання, розробляють проекти планів, що розглядаються і затверджуються в подальшому. Отже, планування реалізується шляхом вибору оптимальних варіантів дій у необхідному напрямі.

Організаційна функція виражається у формуванні і пристосуванні суб'єкта та об'єкта менеджменту до виконання поставлених завдань. Для цього вживають заходів із залучення фінансових, технічних, кадрових та інших ресурсів, а також орієнтують їх на вирішення поставленого завдання. Завдання, які стоять перед організацією, можна успішно вирішити тільки тоді, коли ефективно і правильно використовувати усі ресурси.

Функція координації має забезпечувати узгодженість дій для успішного досягнення мети. В процесі координації насамперед встановлюється і підтримується пропорційність у діяльності різних елементів системи на всіх стадіях процесу управління. Реалізується вона шляхом уточнення функцій, узгодження цілей і завдань, планів і дій. Це один з основних засобів підвищення ефективності діяльності, оскільки дає змогу зосередити зусилля в необхідному напрямі, уникати паралелізму і дублювання.

Функція регулювання реалізується з метою підтримки динамічної рівноваги системи під час діяльності будь-якої організації у будь-якій сфері. Регулювання сприяє адаптації організації до постійних змін ситуації, забезпечує запобігання відхиленням від запланованих дій та їх усунення.

Досить часто функцію регулювання включають до організаційної. Втім слід пам'ятати про суттєву відмінність управлінських дій за кожною з функцій: організаційна функція забезпечує конструювання (створення) системи та підготовку для виконання поставлених завдань, встановлення необхідних для цього відношень між її структурними одиницями, а регулювання спрямоване на своєчасну корекцію дій виконавців. Значну роль при регулюванні відіграє зв'язок між суб'єктом і об'єктом управління, оскільки добре налагоджена система обміну інформацією дає змогу не тільки усувати відхилення в діяльності, а й запобігати їм. Регулювання здійснюється здебільшого шляхом розпорядницької діяльності суб'єкта у формі наказів, вказівок, розпоряджень.

Функція контролю — це система спостереження і перевірки для виявлення відхилень від плану досягнення певної мети в процесі будь-якої діяльності. Невід'ємним складником контролю є облік змін у процесі діяльності.

Підґрунтям для контролю є інформація про функціонування об'єкта управління — про конкретні ситуації, ускладнення, які виникають, про відхилення від заданих дій тощо. Контроль, який має забезпечувати єдність управлінського рішення і його реалізації, спрямовується на підвищення ефективності, оскільки в результаті виявляються не тільки недоліки, але й позитивний досвід, який у подальшому можна поширити в діяльності всієї організації.

Функцію керівництва, яка пронизує всю систему менеджменту, справедливо можна назвати власне функцією управління. Вона відображає відношення між суб'єктом і об'єктом управління як індивідами. В керівництві виявляється людський фактор, що характеризує соціально-психологічний бік менеджменту. Від ефективності виконання цієї функції керівництва залежить рівень реалізації інших функцій менеджменту. Керівне начало підпорядковує увесь процес розробки й прийняття управлінського рішення, супроводжує всі стани менеджменту.

Усі функції однаково важливі для будь-якої організації. Кожна з них має специфічний характер, особливий зміст, і всі вони взаємозумовлені й взаємозалежні. Одна функція впливає на інші і навпаки.

На практиці ми досить часто бачимо підтвердження такої єдності і цілісності. Для того, щоб забезпечити майбутнє підприємства (організації) менеджер повинен спланувати діяльність. Сплановану роботу необхідно організувати, підготувати робітників для її виконання. Якість праці значною мірою залежить від спонукальних мотивів, які запропонує менеджер. Нарешті, щоб визначити точність виконання планів, треба проконтролювати процес праці. Таким чином, реалізується взаємозумовленість і взаємозв'язок й усі управлінські функції стають єдиним, цілісним процесом.

Кожна функція менеджменту є життєво важливою для організації. Ллє функція планування, фактично, закладає основи для реалізації інших функцій і вважається головною, оскільки функції організації, мотивації і контролю орієнтовані на виконання тактичних і стратегічних планів підприємства. Менеджери вищого рівня більшу частину свого робочого часу витрачають на здійснення функцій планування і контролю; менеджери низького рівня (лінійні) зайняті підбором кадрів та організацією їх роботи. Але на всіх рівнях управління виконуються усі чотири функції, адже будь-якого менеджера оцінюють за двома основними критеріями: результативністю (можливістю досягти бажаного результату) й ефективністю (можливістю досягти цього результату за найменших витрат).

Крім того, функції менеджменту універсальні для всіх типів організацій не залежно від сфери їх діяльності, тому вони обов'язково присутні в менеджменті туризму. їх вираження в процесі управління в цій сфері має свою специфіку, яка визначається специфікою менеджменту туризму та його відмінністю від класичного менеджменту.

1.1. Планування в туризмі Планування — це безперервний процес визначення засобів з досягнення строків і послідовності дій, розподілу управлінських ресурсів. Його завданнями є: — забезпечення цілеспрямованого розвитку організації; — координація діяльності структурних підрозділів і працівників; — створення бази ефективного контролю й оцінювання; — мотивація трудової діяльності; — інформаційне забезпечення членів трудових колективів. Розрізняють перспективне (стратегічне), тактичне (середньо-строкове) і оперативне (поточне) планування. Планування управління туристичною діяльністю починається з процесу стратегічного планування — з розробки стратегічних планів, програм. Для конкретного туристичного регіону насамперед визначається його конкурентна спроможність і формулюється туристичний образ. Туристичний образ регіону оцінюється за такими критеріями, як гостинність, якість послуг, що надаються, імідж, наявність можливостей для активного відпочинку, розвиненість транспортної інфраструктури, відповідність якості послуг ціні та ін. Кожен критерій оцінюється для конкретного регіону, і йому присвоюється певний кількісний вираз. У результаті можна наочно оцінити переваги й недоліки туристичного регіону та запропонувати шляхи і методи його вдосконалення. 3 огляду на це функція планування охоплює такі види робіт: — участь у розробці цілей розвитку регіону, які визначають органи управління розвитком туризму певної території; — поточний аналіз конкурентоспроможності місця (ринок, прямі і непрямі конкуренти, попит, постачальники, галузь); — розробка стратегії досягнення/підтримання конкурентоспроможності регіону, його особливої позиції; — втілення в життя стратегії конкурентоспроможності регіону; — надання консультацій. Управління територіальними туристичними системами різного рівня (глобальними, регіональними, локальними) повинно базуватися на розумінні стратегічного, орієнтованого на майбутнє бачення розвитку і передбачення. При цьому зміст поетапного плану розвитку туризму визначається десятьма основними складниками: 1. Визначення туристичного продукту вимагає чітко й однозначно виявити основні особливості та/або пам'ятки регіону, які з найбільшою ймовірністю можуть зацікавити і привабити туристів. 2. Інвентаризація ресурсів дає змогу визначити, які саме можливості розміщення, харчування, транспортного обслуговування, розваг, освіти, інформаційних та інших послуг можна надати туристам, які відвідуватимуть регіон. 3. Аналіз ринку передбачає виявлення типів відвідувачів та/або ринків, які з найбільшою ймовірністю реагують на туристичний продукт регіону, а також оцінення масштабу конкуренції з іншими регіонами в межах і поза межами країни. 4. Налагодження міжнародних контактів вимагає з'ясування зовнішніх цільових ринків та сфер, з яких "середній" турист почне підготовку до першого відвідування "нових" місцевостей, і якнайкращого подання їм необхідної та корисної інформації. 5. Організація роботи вимагає створення ефективного адміністративного механізму для координації прямих і опосередкованих зусиль щодо приваблення туристів до регіону. 6. Вдосконалення внутрішніх ресурсів має на меті здійснення модернізацій інфраструктури, котрі сприяли б тому, що відвідувачі, які вперше прибули одразу ж відчули гостинність. Це сприятиме тому, що відвідувачі після повернення будуть заохочувати друзів, родичів і колег на відпочинок у цій місцевості. 7. Обробка інформаційних джерел забезпечує оперативність реакції на маркетингові зусилля, що дасть змогу пристосовувати майбутні програми відпочинку до змінних стереотипів подорожей, завдань і умов ринку. 8. Розробка рекламних матеріалів вимагає створення широкого різноманіття друкованих та електронних джерел, які були б корисні як спеціалістам, що займаються плануванням туризму, так і туристам, котрі обирають маршрути для подорожей. 9. Залучення спеціалістів передбачає налагодження контактів із фірмами, які мають досвід діяльності у регіонах і країнах, де здійснюються маркетингові операції, з метою підвищення ефективності просування турпродукту. 10. Вихід на ринок ґрунтується на ретельному відборі і застосуванні методів, які дозволяють максимізувати фінансові ресурси, спрямовані на просування турпродукту регіону. На наступному етапі планування розробляються тактичні й оперативні плани, які визначають проміжні цілі на шляху вирішення стратегічних завдань і реалізуються на середньому і нижньому рівнях управління, що також передбачає участь персоналу. Перспективне бачення є основою розробки політики туристичної фірми. Така політика повинна включати визначення загальних цілей та норм відносин, які забезпечують існування та розвиток турфірми. Планування діяльності туристичного підприємства — це систематичний процес якісного, кількісного й часового визначення майбутніх цілей, засобів і методів формування, управління та розвитку підприємства. Для менеджера важливо уявляти перспективи розвитку бізнесу, відповідно до яких формується політика туристичної фірми. Цим питанням, як правило, займається вище керівництво. Однак це не означає, що про плани турфірми повинні знати тільки представники вищої ланки керівництва. Чітко сформульована політика, яку має усвідомлювати весь персонал турфірми, надає оптимізму кожному працівнику, визначаючи перспективи розвитку й успіху туристичного підприємства. Положення туристичної політики набувають вигляду туристичного образу, який включає довгострокові цілі, філософію, політику (принципи стосунків з різними зацікавленими групами), внутрішньофірмову (корпоративну) культуру і відповідні законодавчі права. По суті, в процесі планування приймається рішення про те, якими мають бути цілі організації і що мають зробити її співробітники для їх досягнення. План — це складна соціально-економічна модель майбутнього стану підприємства. Важливе місце в цій моделі займають стадії процесу планування, які мають універсальний характер: • постановка завдань планування; • розробка плану; • реалізація планового завдання. Процес планування здійснюється відповідно до рівнів. Так, стратегічне планування (вищий рівень) — це спроба визначити основні складники організації у довгостроковій перспективі; оцінити, які тенденції спостерігаються в її оточенні; з'ясувати, якою буде найімовірніша поведінка конкурентів. Головне завдання планування на цьому рівні полягає в тому, щоб визначити поведінку організації в межах свого сегмента ринку. Стратегічний план туристичної компанії (на 5 років і більше) є орієнтиром для прийняття рішень на нижчих рівнях. Процес стратегічного планування охоплює вісім етапів: • визначення місії; • аналіз зовнішнього середовища; • аналіз внутрішнього середовища (переваг і недоліків); • формулювання цілей і завдань; • вибір стратегії (способів, шляхів досягнення мети); • розробка планів (програм); • реалізація планів (програм); • контроль і оцінювання результатів. Спільні цілі фірми, визначені у стратегічному плані, конкретизуються в тактичних і оперативних планах. Тактичне планування реалізується на середньому рівні управління і визначає проміжні цілі на шляху досягнення стратегічних цілей та завдань. Планування на цьому рівні подібне до стратегічного. Різниця полягає в тому, що такі плани повинні визначати шляхи координації горизонтального поділу праці в межах одного управлінського рівня з метою втілення ідей, визначених стратегічним плануванням. Планування здійснюється і на нижчому рівні. Його називають оперативним. У такому плані стандарти діяльності, опис робіт і т. ін. стає частиною такої системи, за якої кожен спрямовує свої зусилля на досягнення загальних і головних цілей організації. Середні і дрібні туристичні фірми, які не мають високого економічного потенціалу, як правило, обмежуються розробкою тактичних (1—5 років) і оперативних (до 1 року) планів, часто націлених лише на утримання власних позицій на ринку (табл. 1). План є списком конкретних заходів, які містять відповіді на такі запитання: — що робити? (зміст заходів); — коли робити? (дата, період); — хто робить? (конкретний виконавець); — які засоби використовуються? (ресурси і технології). Таблиця 1. Зразок плану фірми
№ з/п Захід Строк виконання (дата, період) Виконавець Обсяг витрат, тис. грн
         
         

Складником оперативного планування туристичних підприємств є бізнес-план, фінансовий план, план з маркетингу, виробничий план. Звичайною практикою є розробка програм і проектів, пов'язаних зі створенням і просуванням на ринок нових турпродуктів або послуг.

Крім зазначених видів планових документів в організації можуть складатися робочі плани підготовки і проведення заходів (виставок, ярмарків, прес-конференцій, ювілейних заходів тощо), які дозволяють систематизувати роботу з їх організації ефективніше.

Усі три типи планів формують загальну систему, яку називають генеральним, або загальним, планом функціонування організації.

Ефективність планування як функції управління залежить від того, якими критеріями (керівними правилами) користуються під час його реалізації:

— повнота планування характеризує повноту врахування всіх подій і ситуацій, які можуть вплинути на діяльність турфірми;

— точність планування передбачає використання сучасних методів і засобів, які забезпечують точність прогнозів;

— ясність (зрозумілість) планування характеризує простоту і чіткість у формулюванні цілей і способів планування;

— безперервність планування визначається постійним характером цілепокладання, в т. ч. шляхом уточнення, перегляду, корегування визначених орієнтирів розвитку турфірми;

— економічність планування передбачає зіставність витрат на планування з вигодами, які від нього передбачено отримати.

Сучасний менеджмент передбачає декілька ефективних методів планування, які дають можливість вирішувати як кількісні, так і якісні питання планування:

— бюджетний метод використовується практично в усіх туристичних фірмах. Його основу становлять опис і характеристика притоку і відтоку готівки, капіталу та інших ресурсів, аналіз структури надходжень і витрат коштів на обслуговування туристів. Як правило, бухгалтерський баланс будь-якої туристичної організації містить таку інформацію;

— аналіз окупності дає змогу провести оцінку і співвіднесення витрат, доходів і амортизації виробничих потужностей, розрахувати строк окупності витрат й інвестицій, вкладених у бізнес, і спрогнозувати прибуток. Аналіз окупності здійснюється на основі бізнес-плану, складання якого передує реалізації будь-якого туристичного проекту (створення нової організації, модернізація туристичної території, проведення рекламної кампанії тощо);

— метод оперативного дослідження дозволяє оцінити власну діяльність за допомогою сучасних моделей розробки і прийняття управлінських рішень (теорія черг, ігор, імітаційне моделювання). Наприклад, використання SWOT-аналізу діяльності туристичної організації дасть змогу не тільки визначити недоліки її функціонування і розвитку, а й розробити адекватну наявним умовам кон'юнктури, стратегію розвитку.




Поделиться с друзьями:


Дата добавления: 2014-01-11; Просмотров: 811; Нарушение авторских прав?; Мы поможем в написании вашей работы!


Нам важно ваше мнение! Был ли полезен опубликованный материал? Да | Нет



studopedia.su - Студопедия (2013 - 2024) год. Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав! Последнее добавление




Генерация страницы за: 0.009 сек.