Категорії етичного вибору, вчинку, моральної діяльності (норма, кодекс, звичай, традиція, принципи, ідеали)

Етичний вибір, моральний вчинок, звичай, традиція постають певними різновидами моральної діяльності. Увага до цих понять зумовлена перш за все тим, що вони певною мірою поглиблюють наші уявлення про морально-етичні явища, тим, що, базуючись на категоріях добра і зла, вони дозволяють краще побачити, як реально діє означена морально-етична альтернатива в тих чи інших формах свої реалізації. Адже моральний вибір, наприклад, і постає дією, в який відбувається розрізняння добра і зла і надається перевага одній із цих фундаментальних людських життєвих орієнтацій. Моральний вибір – це і є вибір поміж добром і злом, а моральний вчинок засвідчує міру реалізації такого вибору. Моральний вибір є надзвичайно важливим явищем моралі, оскільки саме він засвідчує існування моральної альтернативи між добром і злом, а також постає формою реалізації людської моральної свободи волі. Тому явищу морального вибору приділялась пильна увага на протязі всієї історії етики.

При здійсненні морального вибору важливу роль грають моральні норми, принципи, звичаї та традиції.

Моральні норми постають формулюваннями чи положеннями, що подають форми поведінки, бажані у даному суспільстві або у певній його верстві. Норма – це завжди спрямування на належне, а тому моральні норми щось заохочують і водночас забороняють. Якщо, наприклад, вихователь повинен бути високоморальним, то це значить, що він не може дозволяти собі очевидно аморальні дії. Якщо нормальним у моральному плані є повага до людей старшого віку, то безумовно повинна засуджуватись грубість у відношенні до них. Моральні норми можуть бути опертими на певні теоретичні положення, вироблені в антропології, психології, культурології та ін. Проте такий характер підкріплення моральних норм можна здійснити далеко не завжди, оскільки досить часто вони зумовлюються звичаями та традиціями. Не виключено, що самі звичаї та традиції мають під собою якісь давні виправдані досвідом приписи, що повинні були допомагати людям виживати, зберігати мир та злагоду в своїх взаєминах, результативно виховувати наступні покоління, проте згодом їх початковий зміст випарував, люди забули про нього, але, лишаючись вірними історичній традиції, все одно вважають за необхідне суворо дотримуватись того способу дій, що прийшов із давнини. Наприклад, в деяких місцевостях слов’янського етносу ще у ХІХ ст. за умов неродючості ґрунтів чи тривалих суховіїв здійснювали такий обряд: в селищі знаходили заміжню жінку, що тривалий час не народжувала дітей, накидали їй на плечі рядно, виводили в поле, розрізали це рядно та закопували у землю. Етнографи встановили, що в давні часи розрізали живіт такої жінки, оскільки вважали, що саме вона заблокувала родючість землі, а коли внутрішні органи закопували в землю, то вважалося, що землі повернули те, чого їй бракувало. Такими «скалками» давніх обрядів постають такі сьогоднішні дії, як «тричі плюнути», постукати по дереву, навіть привітатись при зустрічі.

Людина може здійснювати свій моральний вибір у своїх намірах, тобто подумки, але справжнім виявленням такого вибору постає і може постати лише вчинок. В даному випадку нам зовсім не обов’язково казати «моральний вчинок» тому, що кожний вчинок постає моральним. Вчинок – це така людська дія (або серія дій), що приводить до розв’язання серію альтернатив людської життєвої ситуації, а тому ніби стягує в єдине ціле та в унікальний спосіб те, що, як інколи здається, зв’язати чомусь не можна. Наприклад, двічі Герой Радянського союзу, академік Андрій Сахаров раптом почав писати статті та робити виступи, в яких він спростовував брехливі дані радянської пропаганди щодо реального стану справ із економікою та правами людини в СРСР. На здоровий глузд такого не могло бути, адже ця людина була наділена всіма можливими рангами та пільгами; здавалося б, чого їй ще потрібно? У 1965 році Іван Дзюба перед переглядом кінофільму «Тіні забутих предків» виступив із полум’яною промовою щодо грубих порушень авторських прав та свободи слова в Радянській Україні; це відбулось у ті часи, коли на такий крок, як здавалося, не могла наважитись жодна розумна людина.

Важливість вчинку, гострота та несподіваність його змістових проявів зумовлена також і тим:

- що тверезий аналіз ситуації ніколи не надає такому вчинку ні гарантій щодо його позитивних наслідків, ні впевненості в його безумовній виправданості. Якби можна було все вирахувати, то це був би вже не вчинок, а лише реалізований ретельно продуманий план дій;

- ще одна особливість вчинку полягає в тому, що він яскраво демонструє глибинну цінність та необхідність боротьби за ствердження високої моральності та морального ідеалу. В ході повсякденного життя люди досить часто уживаються із думкою про те, що всі все роблять посередньо, буденно, що не існує справжніх цілей, заради яких можна було би піднестись до високої чистоти в діях та намірах. Але раптом якась людина здійснює вчинок, і це може певною мірою перевернути чиєсь життя, вплинути на громадську думку, засвідчити той факт, що моральність є дійсним та дієвим явищем.

Коли в етиці намагаються осмислити та проаналізувати сутність морального вчинку, то як правило ведуть мову про умови, обставини, ситуацію, в яких він відбувається, також про мотиви вчинку, його передумови, мету, результати та ін. Все це, безумовно, має відношення до вчинку, проте основним тут постає все ж інше: якщо певні дії особистості набувають характеристик вчинку, то цими діями людина ставить себе у крайню ситуацію, можна сказати – на грань, на край, на які в мить здійснення вчинку виводиться все її життя. До певної міри можна стверджувати, що людина до вчинку та людина після здійснення вчинку – це дещо інша людина. Тому ми повинні зрозуміти, чому в характеристиці певної людини так багато важать слова: «здатна на вчинок»; дійсно, далеко не кожна людина навіть в екстремальних ситуаціях може бути здатною на вчинок. Тому важливо зрозуміти, що вчинки – це свого роду вузлові пункти людського життя, до них треба себе виховувати і готувати, при тому – розвивати інтелект, формувати волю, збагачувати почуття, тренувати самовладання та мужність і т. ін. Врешті на зміст та спрямованість людських вчинків суттєво впливає моральний ідеал людини.

Моральний ідеал, який досить часто постає орієнтиром для вчинку (але також сам може проявлятись та окреслитись через зміст якогось вчинку), є уявленням про певний еталонний стан моральності та моральних чеснот, наприклад, про повну узгодженість думок, слів та дій. Особливістю ідеалу є те, що це є образ (моральної якості, моральних чеснот людини, самої людини, що наділена певними моральними рисами, та ін.), в якому певні позитивні моральні характеристики доведені до гранично можливого стану (повнота добра, беззастережна відданість, криштальна чесність). Якщо певні характеристики морального ідеалу збирають разом і подають в якості сукупності найважливіших морально-етичних орієнтирів для людського життя, то таке зведення називається кодексом (честі або просто моральним кодексом; слово походить від лат. сodex – книжка).

Кодекс (поведінки або моральний кодекс) повинен зафіксувати та подати у формі приписів норми поведінки, які повинна виконувати переважна більшість людей і які складають історичний здобуток суспільства; до кодексу можуть входити і ті норми, які часто порушуються, однак вважаються обов’язковими. У Стародавньому Єгипті за тисячі років до нашої ери у саркофаг разом із мумією клали папірус із переписаними із «Книги мертвих» виправданнями померлого перед богами: «Я не чинив людям зла… Я не робив погане… Я не піднімав руку на немічних… Я не доводив до сліз… Я не вбивав… Я не наказував вбивати… Я не творив перелюбство… Я не лихословив…».

Одним із найдавніших моральних кодексів вважаються «закони Мойсеєви», які записані у Біблії і які діють і сьогодні: вони відомі всім як знамениті "десять заповідей" господніх. Досить часто складаються кодекси для певної особливої групи людей, наприклад, для учнів якихось спеціальних навчальних закладів, для військових груп спеціального призначення. Досить цікавими і по-сьогодні постають лицарські кодекси честі, так звані кодекси куртуазної моралі (поведінки придворної знаті).

Дуже важливу роль у моральній діяльності, діях, вчинках людини грають моральні принципи (з лат. – перше, початкове). Коли кажуть, що людина є принциповою, то це значить, що в певних питаннях вона ніколи не піде на поступки, не вчинить всупереч змісту своїх принципів. Як правило, принципи стосуються якихось найважливіших, наріжних питань моральної поведінки, зачіпаючи поняття честі, гідності, самоповаги та ін. Безпринципна людина з моральної точки зору є людиною непевною, ненадійною. На таку людину не можна покладатись. Тому моральні принципи досить часто стосуються саме зв’язку між людськими словами, думками та діями: вважається, що принципова людина не бреше, не зраджує даним обіцянкам, не припускає дій, прямо протилежних своїм намірам. Якщо ж ми в масовому порядку стикаємося із прямо протилежними явищами, то таку ситуацію вважають симптомами моральної хвороби даного суспільства. До якої міри поняття принциповості може набути спотвореного та перекрученого характеру, можна побачити на прикладі маючого ходіння в нашому сучасному суспільстві вислову, який відносять до хабарників; кажуть так: «Він же людина чесна, якщо взяв, то зробить». Моральні принципи ставлять перед етикою дуже гостре питання про те, чи можливі відходи від них і якщо можливі, то за яких умов їх можна визнати такими, що вони не порушують моральності. На це питання існують дві протилежні відповіді:

- одна стверджує, що лише мертва людина не змінює своїх принципів;

- інша ж, що зрікаючись принципів, людина зрікається себе самої, втрачає себе.

Насправді ж у відповіді на це питання ми повинні спробувати уникнути як релятивізму, так і ригоризму, оскільки в реальному житті можуть складатися такі обставини, які неможливо передбачити ніякими наперед продуманими варіантами. Значною мірою той крок життя, що може бути пов’язаним із відмовою від принципу або його порушенням, набуває правильної оцінки лише в контексті подальших дій людини. В той же час напевне брутальний аморалізм не може бути виправданий нічим; тобто, як інколи кажуть, існують принципи і принципи: деякі принципи можуть бути якоюсь мірою порушені в залежності від обставин життя, а деякі повинні лишатись непорушними з огляду на те, що їх порушення може привести до виходу людини за межі моральності взагалі.

В чому полягають відмінності між моральною мотивацією та звичаєм?:

- по-перше, у логіці виправдання та обґрунтування моральних вимог. Логіка обґрунтування звичаю може бути передана так: «Так прийнято діяти завжди, по-іншому діяти неможливо: отже, роби так, як повинні робити всі». Логіка обґрунтування моралі є іншою: «Діяти слід не так, як діють всі, і не тому, що так діють всі, а виходячи із належного. Отже, роби як належить». Людина виривається за межі усталеної ситуації, стає у критичне відношення до встановленого у суспільному житті, перебирає на себе саму мотивацію моральних дій. Значно пізніше з цього критичного ставлення до сущого виростає здатність людини мріяти про краще майбутнє, формується унікальна спроможність моральної свідомості творити моральний ідеал, «дар» історичної прозорливості;

- по-друге, відмінність між звичаєм та моральною мотивацією пояснюється сферами їх розповсюдження. Для звичаю характерним є те, що та чи інша соціальна спільнота має свої уявлення про правильне і потрібне, дотримується певних стереотипів поведінки, які постійно відтворюються за певних обставин, а до правил життя інших спільнот відноситься байдуже. Моральна мотивація, навпаки, прагне вийти за вузькі межі родового мислення і поширити свої положення не лише на «своїх», але й на «чужих», і в ідеалі – на весь людський рід;

- по-третє, самим фактом наявності обґрунтування відмінності між наявним, усталеним, і належним, між тим, що є, і тим, що має бути. У звичайній поведінці сумнів в оцінці діючих уявлень просто не виникає. Для моралі обґрунтування – «роби так, як повинно; роби, як належить» – набуває першорядного значення.

Говорячи про моральні звичаї давнини, не можна оминути питання про характер ставлення до них сучасною людиною, яка досить часто оцінює їх як жорстокість, дикість, абсурдність, невмотивованість і т.д. Певною мірою це є справді так, проте загальна однозначна оцінка тут скоріше за все буде невиправданою. Звичаї, вкорінені у давньому синкретичному мисленні, забезпечували згуртованість людських спільнот, стабілізацію людських стосунків, поставали засобом залучення та передачі накопиченого соціального та культурного досвіду. Акумульований у звичках досвід, мудрість багатьох поколінь, зумовили довготривалість їхнього існування, тому сьогодні давні моральні звичаї потребують обережного, обачливого ставлення до них. Це, однак, не означає відсутність у звичаях негативних моментів; до них можна віднести консерватизм, певну історичну відсталість, відсутність в них зрозумілих моральних мотивацій, тощо. Тому в наш час переважно саме мораль виступає ціннісним орієнтиром, критерієм поведінки людини, хоча, як вже було зазначено, до давніх звичаїв слід ставитись обережно і вдумливо.

Дата добавления: 2014-01-11