Економічний розвиток європейських країн у період переродження у ринкове феодального господарства наприкінці XV — на початку XVI ст

XVI—XVII ст. в еволюції європейської цивілізації були періодом переходу від феодального до індустріального суспільства. Зміст цієї перехідної епохи полягав у розкладі феодальних відносин і формуванні передумов індустріалізації господарства, зародженні інститутів ринкової економіки.

Головною причиною переродження феодальних відносин у ринкові виступила неадекватність форм організації феодального господарства умовам його відтворення й подальшого розвитку суспільства. У надрах феодального суспільства як цілковито об'єктивне явище відбувалася еволюція господарського розвитку в напрямі поступового витіснення натуральної форми господарства товарною. Криза натуральної системи господарства була початком становлення господарства ринкового типу. Економічне вчення XVI—XVII ст. реагувало на зміну економічного та суспільного середовища. Із змінами господарської дійсності відбувався і розвиток економічної думки.

Розклад феодального господарства був пов'язаний з такими процесами, як розвиток товарного господарства, формування великих капіталів, перетворення феодальної земельної власності на об'єкт купівлі-продажу, використання найманої робочої сили, посилення майнової та соціальної диференціації тощо.

Генезу індустріального суспільства неможливо проаналізувати без розгляду певних передумов.

Передумови індустріалізації господарства та зародження інститутів ринкової економіки складалися в другий період європейського феодалізму в країнах Північно-Західної Європи (Англії, Нідерландах, Франції). Головними з них були: просте товарне виробництво, купецько-лихварський капітал, руйнація натуральних форм феодального господарства, ремісничих цехів, купецьких гільдій, грошова рента, становлення внутрішніх національних ринків. Створенню загальноєвропейського товарного та грошового ринку сприяла міжнародна торгівля.

У країнах Західної Європи початок переходу від феодального до капіталістичного господарства поклали зміни у сфері матеріального виробництва, стані та характері розвитку продуктивних сил, а також розширення внутрішнього і зовнішнього ринку, що сформувалися на межі XV і XVI століть.

На кінець XV ст. економіка феодального господарства в країнах Західної Європи набула певного розвитку. Чітко окреслилося феодальне та селянське господарство. Швидко зростає економічна роль феодальних міст, які стрімко розвиваються, а в них — ремісничого виробництва, що перетворюється на дрібнотоварне, поглиблюється суспільний поділ праці, розвивається внутрішня та зовнішня торгівля, зростає роль грошей. Зростання ринку, втягування сільського господарства в товарно-грошові відносини лягає в основу цих процесів.

Поділ праці набуває якісно нового значення і відбувається на різних господарських рівнях: міжнародному (спеціалізація країн на виготовленні окремих видів товарів), макроекономічному, національному (остаточне виділення ремесла в окрему галузь, поява нових галузей економіки), мікроекономічному (поопераційний поділ праці в цехах, мануфактурах).

У процесі розкладу феодальних господарств та переходу до індустріалізованих капіталістичних господарств вирішальна роль належить розвиткові науки, техніки, промисловості, сільськогосподарського виробництва, результатом чого було створено передумови для здійснення великих географічних відкриттів кінця XV —початку XVIII ст.

Для перехідного від феодального до індустріального господарства періоду характерні значні досягнення в галузі науки і техніки. Особливого значення набуло використання водяного колеса у самих різних галузях. Розвиток доменного виробництва став основою революції у військовій справі. Перехід до виготовлення стволів способом їх відливання відкрив можливість до переозброєння армії: заміни холодної зброї на вогнепальну. З початку XVI ст. вогнепальна зброя спричинила справжню революцію у військовій справі, що дозволило збільшити чисельність армії. Саме в цей період у країнах Західної Європи відбуваються важливі зміни, пов'язані зі створенням постійних армій, які потребували багато зброї, тканин для обмундирування.

Винайдені та сконструйовані телескоп, мікроскоп, термометр, барометр, нові типи кораблів — баржі, каравели. Стрімкого застосування набувають механічні молоти, годинникові механізми з маятником. Активно розвиваються доменне виробництво, друкарство. Упровадження різних механічних засобів супроводжується підвищенням продуктивності праці в 3—4 рази. Відбувається розвиток мануфактурного виробництва із застосуванням вільнонайманої праці.

З розвитком науки і техніки великі зміни відбуваються в розвитку продуктивних сил європейських країн. На кінець XV ст. в країнах Західної Європи було багато зроблено для розвитку промислового виробництва.

В усіх основних галузях промислового виробництва до початку XVI ст. відбулося значне вдосконалення знарядь праці та технології виробництва. В авангарді цього процесу йшли добувна та обробна галузі. Значного вдосконалення зазнала металургійна промисловість. Замість невеликих горнів почали будувати більші, до 3-х м заввишки, повітря в які подавалося великими міхами за допомогою вдосконаленого водяного колеса, яке використовувалося як двигун. Це дало можливість одержувати чавун, а в разі його наступної переробки — залізо і сталь. Удосконалення доменної печі дало можливість одержувати якісніший метал.

У металообробці почали застосовувати молоти для кування металу та прості види шліфувальних і токарних верстатів. Удосконалювалися молоти, які приводилися в рух силою води. З'явилися свердлильні верстати і верстати для виробництва листового заліза та металевого дроту. Як двигун широко використовували водяне колесо «верхнього бою», яке давало значно більше енергії і могло виконати більший обсяг роботи, ніж колесо «нижнього бою». Це істотно розширило географію промислового виробництва. Його перестали прив'язувати до великих річок, оскільки для роботи нового водяного колеса було досить відвідного каналу. Різноманітні механічні пристрої, примітивні машини, які приводились у дію м'язевою силою людини чи тварини, силою вітру чи води, з'явилися в інших галузях.

Зміни в техніці й технології спостерігалися також у текстильній промисловості, яка на той час була найбільш поширеною галуззю промисловості. Збільшення та утримання армії вимагало дедалі більше не лише металу, а й тканин, а це вело, в свою чергу, до вдосконалення самого ткацького верстата.

Великі зрушення відбулися в засобах переміщення, особливо в морському транспорті. Набуває суттєвого розвитку суднобудування. Наприкінці XV ст. було побудовано каравелу — морське судно нового типу. Такі судна мали велику кількість вітрил і могли рухатися проти вітру за допомогою лавірування. Будучи значно місткішими, вони могли брати на борт численну команду та значний запас провіанту, розрахований на тривалий час плавання в океані.

Почалося виробництво паперу й книгодрукування за допомогою літературного набору, виробництво окулярів і годинників. Велике значення для створення різних машин і механізмів мало виготовлення годинника з маятником, принципи якого стали прообразом багатьох машин.

У попередній темі пояснювалося, що розвиток ремесла і торгівлі у феодальній системі господарства, відокремлення ремесла від землеробства мали своїм результатом виникнення середньовічних міст, розвиток у яких торгівлі й промисловості відіграв, у свою чергу, особливу роль у зародженні ринкової економіки в Європі.

Насамперед міста відіграли важливу роль у становленні приватної власності, адже в них жили вільні люди, які не перебували в особистій залежності. Ремесло було економічною базою їхньої діяльності, за результатами якої відбувався товарний обмін. Військовий захист здійснювався городянами самостійно, вони не потребували в цьому послуг від феодалів завдяки наявності захисних міських стін та інших споруд.

Західноєвропейські міста були осередками ремесел і торгівлі. Поява міських ремісників привела до зростання продуктивності праці та якості товарів, а також до жвавого товарообміну між городянами та селянами. Тому ремісники дедалі частіше переходили в міста, де вони були самостійнішими й де існував більш високий попит на їхні вироби, що було також однією з форм спротиву феодалам. Місто забезпечувало всі необхідні умови для виробничої діяльності і збуту ремісничої продукції: безперешкодну зустріч замовників та покупців з виконавцем замовлень; охорону від воєнних нападів; водопостачання (недарма усі великі міста стоять на річках або озерах, а їх назва містить слово «міст» (Кембридж, Понтуаз, Брюгге) або «фортеця» (Манчестер, Ланка-стер, Страсбург, Петербург). Розвиток міських поселень підтримувався державою та церквою, оскільки вони розраховували на створення в містах своїх опорних пунктів, а також на грошові надходження від міського населення.

Зростання продуктивності праці у сільському господарстві, збільшення обсягів виробництва сільськогосподарської сировини і продовольства, які спостерігалися від XII століття, відокремлення ремесла від землеробства, що відбулося під впливом об'єктивного процесу суспільного розподілу праці — усе це спричинило економічне відродження європейських міст.

Завдяки ремісництву міста одержують вирішальну перевагу над феодальним селом. їх роль поступово змінювалася — міста перетворювали з адміністративних та релігійних центрів на центри економічного й культурного прогресу. На фоні цього відбуваються зрушення у соціальній структурі населення, його диференціація за рівнем та умовами життя. Паралельно зі зростанням кількості населення в містах, відповідно, зменшувалася кількість селянства. Почав формуватися середній прошарок.

Формування ринку забезпечувало місту економічне управління феодальним селом: він встановлював ціни, за якими відбувався товарообмін. Феодальний маєток був змушений пристосовуватися до міського ринку. Можна ще раз зазначити, що міста були явищем, стороннім для феодалізму, оскільки тут не було феодального землеволодіння й феодальної ренти. Якщо основою феодальних відносин було натуральне господарство, то міста були осередками товарного виробництва й торгівлі. Невипадково міста протистояли з самого свого заснування феодалам, адже буржуазія, що прийшла на зміну феодалам, зростала в містах.

У Західній Європі феодальні міста з'явилися передусім в Італії та Франції — Венеція, Генуя, Неаполь, Флоренція, Піза, Тулуза, Марсель та ін. Дещо пізніше почалася урбанізація Англії, Німеччини, Скандинавії, Фландрії.

Кожне місто мало свій центр, який включав ринкову площу, міський кафедральний собор і ратушу. У соборах здійснювалося пряме спілкування з Богом. У результаті релігія відтіснила утиски влади, а Реформація принесла в собі ідею рівності перед Богом багатих і бідних, людей з владою і без влади.

На фоні розпаду феодалізму виявляються зміни в міській соціальній структурі. З розвитком товарно-грошових відносин найзаможнішими мешканцями міст стають купці, власники ремісничих майстерень, домовласники, лихварі, представники духовенства. Населення міст поповнюється за рахунок великих феодалів із дружинниками, представників королівської адміністрації, а також лікарів, артистів, художників, викладачів і тих, які належать до сфери обслуговування.

У період розквіту феодалізму населення міст дедалі більше обтяжувалося своїм підлеглим становищем щодо сеньйора (феодала), який володів міською землею та регламентував життя населення. Феодали, переселяючись у міста, поступово стають феодальною аристократією. В обмін на вилучення тих функцій, що у них були до формування централізованого державного центру, феодали отримують певні привілеї.

Суперечності, що постали між громадянами та феодалами, з розвитком європейських міст ставали дедалі рельєфнішими. Це призводить у XII—XIII ст. до так званих комунальних революцій (відкритих антифеодальних збройних виступів, а також викупу жителями міст власних привілеїв та вольностей у сеньйорів за гроші). Суперечки між феодальною аристократією, що мала привілеї, і міськими громадянами згодом призвели до вибуху демократичних революцій, скасування привілеїв земельної аристократії та ліквідації нерівності.

У результаті комунальних революцій населення великої кількості міст завойовує самостійність управління. В Італії виникає низка міст-республік — Венеція, Генуя, Мілан, Флоренція; у Франції та Нідерландах — міста-комуни; в Німеччині — вільні міста (Бремен, Гамбург, Любек) та імперські (Нюрнберг, Аугсбург); в Англії більшість міст перейшла від старих власників під юрисдикцію короля.

Головна перемога мешканців міст (міщан) полягала в тому, що вони домоглися особистого звільнення від кріпаччини. Це також створювало сприятливі умови для ефективнішого розвитку ремесла та торгівлі. Городяни, які звільнилися від феодальної залежності, отримували більш високий, ніж у селян, соціальний статус. Але серед міського населення відбувалися процеси швидкого соціального розшарування. Із заможної верхівки виокремилося бюргерство як особисто вільні люди, що володіли певними коштами й сплачували міські та державні податки. З них формувався заможний міський стан, який пізніше став основою європейської буржуазії та склав так званий середній клас.

На кінець XV ст. місто переважно являє собою осередок вільних від кріпаччини людей, який якісно відрізняється від міст Стародавнього світу. Середньовічне місто — це самостійна організація з певною системою самоуправління.

У результаті комунальних революцій європейські міста домоглися високого рівня самостійності і влади над навколишніми землями. Міста-комуни цілком звільнилися від феодальних повинностей, отримали право на створення органів міського самоуправління, формування міського суду, фінансової та податкової систем тощо.

У процесі свого розвитку ремесло поступово почало переходити у стадію товарного виробництва — ремісники починають працювати на замовлення споживачів, а вироби продавати торгівцям. Формами організації такого виробництва стають реміснича майстерня, цех, мануфактура.

У містах Західної Європи зароджується промислове й торговельне підприємництво. Місцеві жителі організовуються в ремісничі цехи й купецькі гільдії, а під керівництвом своїх виборних органів ведуть боротьбу проти феодалів. Тут утворюється буржуазна економіка, яка й зруйнувала феодалізм. Із бюргерів виростала міська буржуазія.

В окремих випадках цехове ремесло переростало в капіталістичне виробництво. Наприклад, у Флоренції в XIV ст. членами цеху суконщиків були не ремісники, а купці, що закуповували й продавали бавовну. У майстерні, що належала такому купцеві-майстру, працювало кілька десятків найманих працівників — «чомпі», а інші учасники процесу виробництва сукна працювали по своїх домівках. До складу цеху ані «чомпі», ані інші працівники не входили. Так, у XIV ст. у Флоренції виникли перші капіталістичні мануфактури, які, до слова, «не зробили погоди».

Отже, основний внесок міст у руйнування феодальної системи господарства полягав у розвитку товарно-грошових відносин, центрами яких вони були.

Позбавившись особистої залежності від феодала, ремісник набував нової залежності — від корпоративності всієї цехової системи, яку, щоправда, ще не можна назвати економічною.

У розвитку цехового виробництва можна виокремити два основні етапи.

На першому етапі цехова організація відіграла позитивну роль у розвиткові матеріального виробництва. Виникнення ремісничих цехів було викликано боротьбою міщан із феодалами за свою незалежність. Головним завданням цехів на цьому етапі розвитку був захист ремісників од сваволі феодала. Перевагами цехової форми організації були захист від конкуренції, організація кооперації, взаємодопомога, передача технологій та майна, захист та охорона власності.

Але у XV столітті, тобто на другому етапі, цехова організація, спрямована на збереження дрібного виробництва, вже надто сильно сковувала техніко-економічну сферу й гальмувала розвиток ремесла. Вона не дозволяла укрупнювати майстерні та запроваджувати поопераційний поділ праці між працівниками, тобто перешкоджала зростанню її продуктивності. Жорстка цехова регламентація, недопущення соціально-економічної диференціації серед майстрів, спостереження за встановленням монопольних цін на однорідну продукцію були перепоною для нагромадження капіталів, заважали розвиткові ринкових відносин.

Виконавши завдання захисту інтересів ремісників, цехи почали серйозно гальмувати процес переростання ремісничого виробництва у дрібнотоварне. Це стало найочевиднішим на етапі розкладу феодалізму та становлення ринкових відносин.

Цехове ремесло стало одним із головних перешкод на шляху капіталістичної промисловості, тому воно повинно було поступитися менш регламентованому мануфактурному виробництву.

Зміни у промисловому виробництві сприяли інтенсифікації сільськогосподарського виробництва, хоча воно розвивалося повільнішими темпами, ніж промисловість. У XVI ст. розпочався перехід до багатопільної системи землеробства і травосіяння. Розширилося використання добрив, зросли кількість і якість сільськогосподарського реманенту, виробленого з металу, для обробки землі застосовується вдосконалений плуг на кінному тяглі. У тваринництві були виведені нові, продуктивніші породи худоби, зростає порайонна спеціалізація відповідно до природно-кліматичних умов окремих країн і їх частин. Усе це підвищило продуктивність праці у сільському господарстві.

Виникає територіальна спеціалізація сільського господарства. Зростає товарність сільського господарства, збільшується питома вага тієї продукції, що призначена не на власне споживання, а на продаж.

На початку XVI ст. в багатьох країнах Західної Європи було поновлено той духовно-культурний і технічний рівень розвитку (насамперед розвитку сільського господарства), якого вони досягли на початку XIV ст. У результаті тут знову почала спостерігатися диспропорція між темпами зростання чисельності населення та темпами освоєння нових земель. Там, де ще були резерви вільних земель (наприклад, у німецьких державах східніше Ельби), відбувалося їх подальше освоєння. Там, де резерви були вичерпані, зусилля селян були спрямовані на інтенсифікацію сільськогосподарського виробництва.

Далі від усіх країн у цьому просунулися Нідерланди (пізніше отримали назву Голландія). Тут вже давно було здійснено перехід до трипілля та поступово впроваджувалося багатопілля чи плодозмінна система.

Перехід до трипілля тривав східніше Ельби, причому це стосувалося не лише німецьких держав, а й Польщі, Великого князівства Литовського, Московської Русі. А на півдні Франції у провідну систему землеробства перетворилося двопілля. Воно панувало на Апеннінському та Піренейському півостровах.

Інтенсифікація землеробського виробництва мала своїм результатом підвищення врожайності. Найвищих показників досягли Нідерланди.

Але якщо в одних європейських країнах досягнутий рівень землеробського виробництва дозволяв задовольняти продовольчі потреби, то інші відчували продовольчі труднощі та змушені були збільшувати імпорт хліба. Передусім це стосувалося Іспанії та Нідерландів.

В Іспанії уряд змушений був запровадити регламентацію хлібних цін, а у XVI ст. пішов на введення продовольчого податку. Набула натурального характеру церковна десятина. Хлібом почали стягувати борги та орендну плату. Уряд неодноразово застосовував заходи примусової закупівлі хліба за твердими цінами.

Спочатку продовольча криза на Піренейському півострові була викликана відставанням темпів зростання сільськогосподарського виробництва від темпів зростання чисельності населення. Пізніше до цього долучився ще один чинник — скорочення площ посівів.

Нідерланди з їх найвищими врожаями у XVI ст., як і інші країни, де зростала кількість населення, також не забезпечували себе хлібом і задовольняли продовольчі потреби значною мірою за рахунок його імпорту (за деякими даними, у XVI ст. Нідерланди ввозили до 75 % необхідного їм зерна).

З метою захисту фермерів від конкуренції з іноземними товарами англійський уряд застосовував протекціоністські методи: у 1660 р. було введено високе мито на хліб, м'ясо, худобу; в 1689 р. було встановлено спеціальні премії за експорт хліба. Було прийнято закон про осілість, відповідно до якого селянам заборонялося залишати свої населені пункти.

Протекціоністська зовнішньоторговельна політика багатьох західноєвропейських держав у XVI—XVII ст. була по сутні наслідком її широкої пропаганди економістами меркантилістського напряму.

Отже, з розвитком товарного виробництва відбувалося руйнування натурального господарства. Воно супроводжувалося розвитком торгівлі, яка, у свою чергу, стимулювала розширення промислового виробництва. Це викликало збільшення у XVI—XVII ст. попиту на робочі руки. Між тим, аграрне перенаселення та руйнування селянського господарства, що розпочалося, не могли цілком задовольнити цей попит. Створюються умови, які стимулюють використання найпростіших машин.

Досягнення західноєвропейських країн у промисловості й сільському господарстві наприкінці XV — на початку XVI ст. обумовили значне збільшення обсягів виробництва товарів і товарообігу.

Позиції феодалізму в сільському господарстві були міцніші, тож процес його розкладу тут ішов повільніше. Об'єктом купівлі-продажу феодальна земельна власність стає поступово, з розвитком процесу розорення дрібного й середнього дворянства в дедалі більших масштабах.

У результаті селянське володіння еволюціонувало у дрібну селянську власність, феодальна грошова рента й оренда — у капіталістичну ренту й оренду, застосовувалася наймана робоча сила, зростало міське населення.

Період, що припадав на кінець XV ст., характеризувався такими особливостями у формах феодального землеволодіння: аллод — приватна форма землеволодіння; умовне й тимчасове володіння — бенефіцій, який надавався не у власність, а в користування за умови несення військової служби; феод— спадкова феодальна власність, на яку з часом перетворився бенефіцій.

У цей період феодальна власність на землю була основою феодальних відносин і надавала право на отримання фіксованої феодальної ренти. Феодальні відносини передбачали двох суб'єктів власності на землю — феодала, що мав право на отримання ренти, й селянина, в якого було право розпоряджатися землею. Відібрати землю в селянина феодал права не мав.

Отже, економічною основою феодального господарства була феодальна власність на землю. Наявність власності на землю давала право феодалові отримувати фіксовану феодальну ренту з цієї землі, яку сплачували люди феоду, що жили на ній і мали право розпорядження нею.

Власниками феодальної землі фактично були феодал (який мав право на отримання ренти, але не міг відібрати землю в селянина) і залежний від феодала селянин (який мав право розпоряджатися землею, передаючи її у спадок або продаючи її комусь іншому, але, разом з переходом зобов'язань, сплачувати ренту). Тому феодальні відносини виникали між двома суб'єктами власності на землю й на відміну від умов натурального господарства в умовах товарного виробництва надавали більшу можливість для економічного розвитку.

Втягуючись у торгівлю, феодальне господарство поступово починає втрачати свою замкненість і натуральність та набуває рис товарного характеру. Воно стає дедалі менше феодальним. Замість відробіткової та продуктової ренти, характерної для попередніх часів феодалізму, поступово починає переважати грошова рента (відбувається процес комутації ренти як перехід від відробіткової та продуктової видів ренти до грошової). Форми особистої залежності селян змінюються.

У Західній Європі розвиток феодалізму та процесу комутації в різних країнах відбувався з певними особливостями. Так, у Франції було ліквідовано панщину (примусову працю селян у господарстві феодала, яка мала низьку продуктивність) і замінено на грошові платежі (XIV ст.). Скасування панщини означало ліквідацію власного, доменіального господарства феодала. Після цього стає непотрібною кріпаччина, що змушувала селян працювати на полі феодала. З кінця XV ст. натуральний оброк замінюється на грошовий.

Комутація зумовила зв'язок селян із ринком і поступовий розвиток товарно-грошових відносин. Необхідність сплачувати феодальну ренту, церковну десятину, дедалі більші державні податки у грошовій формі призвела до появи лихварів, у яких селяни брали позики.

Зміни, що відбувалися в процесі скорочення феодального и розширення селянського господарства, мали своїми наслідками зміни у співвідношенні між промисловістю та сільським господарством, між містом і селом. Найпомітніше підвищення ролі міст відбувалося в Англії, Іспанії та Франції. Але лідерами в цьому відношенні були Нідерланди. Тут у XVI ст. в містах було сконцентровано вже більше половини всього населення. Це свідчило про те, що Західна Європа на той час переживала процес перетворення промисловості на провідну галузь економіки.

Відбувається подальший розвиток обміну, виникають зміни у фінансовій сфері. Разом з містами зростає торгівля. Виробництво й обмін товарами дедалі більше активізуються. Міські базари, що збиралися щотижня, стають щоденними. Продавати стає обов'язком селян, купців і ремісників, оскільки в умовах базару легше здійснювався контроль. Але у проміжку між ринковими днями ремісники починають торгувати прямо в лавці. Потім лавки починають спеціалізуватися на продовольчих, непродовольчих, колоніальних товарах, на вині, товарах довготривалого зберігання. Поступово лавочники стають замовниками товарів і кредиторами ремісників.

Оскільки продавати на ринках стає обов'язком, торговельна діяльність багатьох пов'язується як із внутрішнім, так і з зовнішнім ринковим обміном. Ці обставини привели згодом до швидкого формування буржуазії.

Розорення дрібних працівників у містах і селах та розширення торгівлі викликали розвиток кредитно-позикових операцій, особливо у сфері транзиту й оптових операцій. Перевезення значної кількості грошей створювало незручності й було просто небезпечним. Тому там, де пролягали торгові шляхи, можна було отримати гроші від агентів міняйла за розпискою (векселем), завіреною нотаріусом.

Кредит, що виникає таким чином, швидкими темпами набуває розвитку, прискорюється грошовий обіг. Бурхливо розвиваються ярмарки. Вони стають головною формою середньовічної торгівлі, оскільки купці, які займалися доставкою товарів до місць споживання, не мали можливості для закупівлі товарів об'їжджати всі міста Європи. На ярмарках збирався повний асортимент товарів з величезних територій. Найбільшими ярмарками в Європі стають ярмарки французької провінції Шампань, оскільки ця провінція була розташована на перетині торгових шляхів. З часом сформувалися особливі правила торгівлі — ярмаркове право, відповідно з яким регулювалися відносини між торгівцями різних країн і міст.

Розвиток обміну, кредитно-позикових операцій і фінансових інструментів у «морі» феодальних відносин привносив елементи нової господарської системи, зародками якої вони виступали. Характерно, що виділення фінансової діяльності в особливу галузь відбувалося знову ж таки на італійському ґрунті, оскільки італійці одними з перших опановували такими фінансовими інструментами, як векселі, кредити, позики, торговельні угоди на період тощо. За ініціативою францисканських монахів з 1462 р. в італійській провінції Ломбардія, а потім і в інших містах Італії, створюються заклади, що видавали позики під заставу, які отримали назву ломбарди.

Складні операції європейського купецтва, розширення торгових оборотів і безперервність торговельних угод покликали до життя нові установи — біржі, де купці чи їхні прикажчики могли щоденно зустрічатися й укладати комерційні та грошові угоди. Грошовий ринок, що в XV ст. виник у місті Безансон, став своєрідною міжнародною фондовою біржею та був попередником майбутніх бірж у Лондоні й Антверпені. Тут установлювався курс грошей, здійснювалися грошові перекази, підписувалися фінансові угоди. Біржа стає постійним місцем зустрічі банкірів та їх агентів торговців, маклерів, комісіонерів, негоціантів. Пізніше почали утворюватися банківські контори та банки.

Грошові операції тієї епохи були перейняті духом сміливої заповзятливості і ризикованих рішень. У середовищі нового класу — буржуазії — утворюється своя аристократія, яка формується шляхом нагромадження великих готівкових капіталів у найспритніших ділків, здебільшого в результаті різних кредитних операцій.

Збільшення масштабів торгових операцій приводить до появи перших закритих товариств з обмеженою відповідальністю — командитних, а потім й акціонерних, які поступово починають витісняти сімейні фірми. Так виникають позасімейні господарства. Усе це свідчило про пожвавлення економічного життя внаслідок розвитку нових господарських форм.

З XIV—XV століть торговий і лихварський капітал (як один з його найстаріших вільних форм) починають проникати у виробництво. Товарно-грошові відносини набувають ширшого розвитку, виникають елементи нової, капіталістичної господарської системи.

На етапі розкладу феодалізму та становлення ринкових відносин розвиток товарних відносин був можливий за умови розвитку дрібнотоварного виробництва, яке, у свою чергу, могло розвиватися за умови переростання в нього ремісничого виробництва. Професійні корпорації, в які об'єднувалися ремісники з метою захисту своїх інтересів, були характерною організаційною формою для етапу розпаду феодалізму та становлення ринкових відносин. Торгівля також поступово почала набувати корпоративного характеру. За прикладом ремісників у свої професійні корпорації — гільдії — починають об'єднуватися багаті торговці, які займалися транзитною торгівлею й оптовим продажем, — купці. Гільдії забезпечували своїм членам монопольні умови торгівлі, правовий захист.

Купецькі гільдії за функціями були аналогічними цехам — забезпечували захист і охорону власності, обмежували внутрішню конкуренцію, створювали монопольні умови у зовнішній торгівлі, упорядковували міри й ваги, забезпечували внутрішній і зовнішній політичний вплив, вели боротьбу проти феодалів і ремісників. Гільдія будувала в містах окремі подвір'я — факторії для забезпечення безпечності тих купців, що приїхали до міста.

Іншими формами об'єднання за торговельними інтересами були конвої (морські каравани, що охоронялися), пайові купецькі товариства, асоціації купців кількох міст. Великою популярністю користувався торгово-політичний союз купецтва північноєвропейських міст — Ганза (об'єднання, спілка), який монополізував торгівлю Північної Європи. Ганза мала досить розгалужену структуру, в неї входило кілька сотень міст, вона мала кілька філій. Ганзейський союз охороняв майно своїх членів, здійснював правовий захист їхніх інтересів.

Отже, розвиток продуктивних сил у країнах Західної Європи, що відбувався під впливом вищерозглянутих процесів, свідчить, що в XVI ст. дрібне господарство ремісників та селян як основних суспільних виробників вичерпало свої можливості й стало неспроможним до подальшого самостійного розвитку. Дрібне товарне виробництво починає поступатися місцем продуктивнішим формам організації виробництва, посилюється його підлеглість капіталу.

В економіці провідних західноєвропейських країн натурально-феодальна господарська система поступово витісняється торговельно-підприємницькими економічними відносинами.

Незважаючи на швидкий розвиток капіталістичного виробництва у Західній Європі, його подальший розвиток у XVI— XVII ст. стримувався панівними феодальними порядками. Монархи західноєвропейських країн за допомогою податків грабували і трудящих, і буржуазію, феодальна власність на землю та цехові організації обмежували поле діяльності підприємців. Тому гасла ліквідації феодальних порядків, встановлення вільного підприємництва та вільної конкуренції стали одними з основних вимог буржуазних революцій.

Подальша генеза ринкового господарства в країнах Європи пов'язана з мануфактурною, в якій виробництво спиралося на широкий розподіл праці.

Основними ж потужними чинниками змін у господарському житті європейських країн, які зумовили особливості функціонування їх економік і визначили місце в світі, були Великі географічні відкриття та процес первісного нагромадження капіталу.

Розклад феодального устрою та становлення капіталізму супроводжувалися відокремленням безпосередніх виробників від засобів виробництва, зосередженням значного багатства у руках небагатьох шляхом торговельних воєн, пограбування колоній, ожебрачення дрібних товаровиробників, революції цін, державних боргів та позик тощо. У цих умовах меркантилізм орієнтувався на мануфактурний капіталізм і вперше зробив його предметом дослідження.

Економічні ідеї меркантилізму відобразили історичні реалії епохи розвитку та занепаду середньовічного феодалізму в Європі XV—XVI ст., первісного нагромадження капіталу, формування передумов переходу від простого товарного виробництва до приватнопідприємницького ринкового господарства, утвердження та зміцнення західноєвропейських держав. Меркантилістське вчення заглибилося в таємницю грошового обігу, з'ясувало механізм нагромадження, забезпечення грошового і торгового балансу.

Меркантилізм відкрив дорогу економічним дослідженням, виявленню закономірностей товарного ринку та грошового обігу. «Меркантилізм узаконив емпіричний аналіз, підвівши під нього статистичну базу; завдяки йому з'явилась економічна література світського характеру. Пізній меркантилізм сприяв розвиткові торгівлі, суднобудівництва, експортної промисловості, міжнародному поділу праці. Святиням і титулам середньовіччя був протиставлений капітал у його грошово-золотій оболонці».

Дата добавления: 2014-01-11