Концентрування мікрокомпонентів

Концентрування мікродомішок неорганічних та органічних сполук доцільно проводити після попереднього фільтрування води або центрифугування, для того щоб позбутися нерозчинних сполук.

Для концентрування мікрокомпонентів використовують дві групи методів.

До першої з них належать випарювання та виморожування, які призводять до зменшення загального об'єму проби води і, як наслідок, до збільшення концентрації всіх інгредієнтів. Загальний недолік цих методів полягає в тому, що при значній концентрації головних іонів вони випадають в осад у вигляді солей, наприклад, СаСО₃, СаSО₄ тощо. При цьому на поверхні осаду здатні сорбуватись органічні та неорганічні мікродомішки, внаслідок чого хімічний склад і вміст розчинених компонентів змінюється.

При випарюванні проби води з неї можуть виділятись не тільки осади сольових компонентів, а також відганятись леткі органічні сполуки. Тобто випарювання природної води з метою концентрування мікродомішок може змінювати її хімічний склад, особливо концентрацію легких органічних речовин.

Метод виморожування з метою концентрування меншою мірою впливає на хімічний склад проби води. Виморожувати воду можна в холодильнику, але більш зручним і швидким є спосіб з використанням установки зображеною на рис. 16. При обертанні колби з пробою води з швидкістю 40-60 об/хв., яка занурена в охолодну суміш, на стінках колби утворюється лід, а концентрат розчинених речовин залишається всередині колби. За 30-40 хв. виморожування об’єм проби можна зменшити у 5-6 разів. Виморожувати пробу води із зменшенням її об’єму більш ніж у 8-10 разів не рекомендується.

До другої групи належать методи концентрування, які ґрунтуються на екстракції, сорбції, співосадженні або електрохімічному виділенні мікрокомпонентів без зміни загального об’єму проби води. Ці методи дозволяють не тільки концентрувати мікрокомпоненти, але також відокремлювати їх від матриці та речовин, що заважають аналізу, тому вони є більш ефективними в порівнянні з випарюванням або виморожуванням.

Екстракційне концентрування полягає в тому, що певний об’єм природної води (V_вод) енергійно збовтують у ділильній лійці з меншим об’ємом органічного розчинника (V_орг), який практично не змішується з водою до встановлення рівноваги. Звичайно для цього потрібно не більше 3-5хв. Мікрокомпоненти у вигляді органічних сполук або комплексів іонів металів, які у неводному розчиннику розчиняються краще ніж у воді, переходять в органічну фазу. Розподіл компонента А між двома фазами описується коефіцієнтом розподілу

, (5.4)

де [A]_орг і [A]_вод – рівноважні концентрації А в органічній та водній фазі відповідно.

Якщо мікрокомпонент міститься у водному розчині або в органічній фазі в різних молекулярних чи іонних формах, а у неводному – у вигляді димерів та мономерів, то [A]_орг та [A]_вод дорівнюють сумі всіх форм у кожній з фаз:

(5.5)

де С_А – загальна концентрація компонента А у водній фазі до екстракції.

Величини R та D пов’язані між собою рівняннями

. (5.6)

Співвідношення об’ємів водної та органічної фаз при практично повній екстракції дорівнює кратності концентрування.

З рівнянь (5.6) випливає, що ступінь екстракції залежить не тільки від значення коефіцієнта розподілу, але також від співвідношення об’ємів водної та органічної фаз.

У багатьох випадках для концентрування не вдається знайти екстракційних систем з високими значеннями D. У такому разі для практично повного вилучення речовини слід використовувати багаторазову екстракцію (наприклад, так роблять при екстракційному фосфорорганічних пестицидів). Розрахунок кількості екстракцій n, необхідних для практично повного вилучення, можна провести за формулою

(5.7)

де C_A – загальна концентрація речовини А у пробі води до екстракції;

[A]_вод – рівноважна концентрація у водній фазі після екстракції;

r = ν_орг/ν_вод.

Для 99%-ї екстракції ця формула набирає вигляду

(5.8)

Багаторазову екстракцію можна замінити методом екстракційної хроматографії, тобто екстракцією в динамічних умовах. Для цього органічний розчинник наносять на поверхню твердого сорбенту, яким заповнюють сорбційну колонку. При пропусканні проби через таку колонку відбувається багаторазовий перерозподіл речовин, які екстрагуються, між нерухомою фазою (органічним розчинником) та рухомою фазою (водою), що є адекватним багаторазовій екстракції. Внаслідок цього речовини, що екстрагуються, практично повністю переходять у колонці в органічну фазу. Після цього їх можна вилучити з колонки малим об'ємом групового реагенту. В разі потреби з використання цієї ж колонки можна провести хроматографічне розділення сорбованих речовин.

Екстракційне концентрування застосовують в основному для вилучення з природної води органічних сполук та іонів металів у вигляді їх комплексів з органічними лігандами. Ці інгредієнти можна потім визначити безпосередньо як в екстракті, так і після реекстракції у водному середовищі.

Сорбційне концентрування проводять на молекулярних та іонообмінних сорбентах у статичних або динамічних умовах. При концентруванні в статичних умовах до проби природної води додають певну кількість сорбенту і витримують протягом 20—30 хв. при інтенсивному перемішуванні.

Після практично повної сорбції мікрокомпонентів з великого об’єму сорбент відокремлюють фільтруванням і обробляють його малим об’ємом розчину відповідного реагенту для десорбції. Ступінь або кратність концентрування дорівнює відношенню об’єму проби води до об’єму розчину, яким проводилась десорбція.

При використанні катіонітів або аніонітів в Н⁺ та ОН^--формах коефіцієнти розподілу іонів залежать відповідно від рН води, тобто від концентрації протиіонів. На значення коефіцієнтів розподілу впливає також концентрація головних іонів, які складають матрицю природної води і які можуть бути конкурентами в реакціях іонного обміну при недостатньому надлишку іоніту. Окрім того, стан рівноваг (14), (15) залежить також від маси іонообмінного сорбенту, який містить певну «концентрацію» протиіонів. Через те коефіцієнт розподілу виражається формулою

(5.9)

де R —ступінь сорбції (вилучення), %;

ν —об'єм природної води, мл;

m — маса іонообмінного сорбенту, г.

При визначенні коефіцієнтів розподілу іонів треба вказувати концентрацію протиіону оскільки він впливає на значення K_d.

Коефіцієнт розподілу даного іону не залежить від присутності інших іонів (крім протиіонів) при умові, якщо ємність взятої маси іонообмінного сорбенту перевищує загальну кількість всіх катіонів чи аніонів, які знаходяться в природній воді. Ємність більшості синтетичних катіонів та аніонів складає приблизно 5-10 ммоль*екв/г. У прісних поверхневих водах максимальна сума катіонів або аніонів сольового складу дорівнює приблизно 10-15ммоль*екв/г. Таким чином, для забезпечення 2-3 кратної надлишкової ємності іонітів відносно вмісту головних іонів з метою запобігти їх конкуренції при сорбції мікрокомпонентів до 1 л природної води досить додати 10-15 г іонообмінного сорбенту. При концентруванні мікродомішок іонів з більш солонуватих вод кількість іонообмінного сорбенту слід відповідно збільшити.

При невеликих значеннях K_d концентрування доцільно проводити на сорбційних колонках, тобто в динамічних умовах, як при методі екстракційної хроматографії. Після сорбції іонів мікрокомпонентів з великого об’єму природної води їх легко десорбувати промиванням катіону концентрованої кислоти або аніону розчином лугів. В разі потреби на цій же колонці можна провести хроматографічне розділення сорбованих іонів.

При катіонообмінному концентруванні та розділенні слід враховувати, що в природних водах іони металів значною мірою зв’язані в електронейтральні та аніонні комплекси, які не сорбуються катіонітами. Тому для забезпечення повної сорбції ці комплексні сполуки треба попередньо зруйнувати з використанням методів, наведених у наступному розділі.

Співосадження застосовують в основному для концентрування мікрокількостей іонів металів Співосадження – це процес захоплення мікродомішок іонів певним осадом в умовах, коли ці іони самі не утворюють малорозчинних сполук. Механізм співосадження найчастіше полягає в адсорбції або оклюзії мікродомішок твердою фазою осаду, який називається колектором. При аналізі природних вод застосовують різні колектори – гідроксид заліза, двооксид мангану, гідроксид магнію, тощо. Зручним колектором є гідроксид магнію, який після відділення та розчинення практично не заважає подальшому визначенню співосадженних мікрокомпонентів фотометричними та іншими методами.

Інверсійна вольтамперометрія з нагромадженням є ефективнім методом концентрування та визначення мікрокількостей металів у природних водах. Концентрування іонів металів здійснюється попереднім електролізом на висячому ртутному краплинному електроді (стаціонарний ртутний електрод) або на твердих електродах (графітовий, ртутно-графітовий, скловуглецевий, платиновий, ртутно-срібний тощо). Електроліз проводять при інтенсивному перемішуванні розчину протягом 30-40 хвилин при потенціалі катоду значно більш від’ємному ніж потенціали полярографічних напівхвиль визначуваних іонів металів. При цьому досягається практично повне виділення та концентрування на катоді іонів визначуваних елементів у вигляді атомів нульового ступеня окислення, твердих розчинів, хімічних або інтермедійних сполук тощо. Після закінчення концентрування проводять електролітичне (анодне) розчинення концентрату виділених металів з поверхні електроду і реєстрацію аналітичного сигналу.

Таким чином, інверсійна вольтамперометрія є одночасно методом концентрування та якісного визначення переважно полярографічноактивних іонів металів і дозволяє проводити багатоелементний аналіз.

Дата добавления: 2014-01-11