Застосування арифметичних засобів як самостійна проблема прикладного вивчення міжнародних відносин

У останні роки вчені-міжнародники усе частіше звертаються до математичних методів при проведенні політичних досліджень, що дозволяє їм розширити традиційні методи якісного аналізу, підвищити точність прогнозних оцінок.

Проблема використання математики в прикладному вивченні міжнародних ситуацій і процесів є одним із ключових питань розвитку цього напрямку. Перші спроби використовувати математику в сфері вивчення міжнародних відносин пов'язані зі становленням "модернізму", і донині утримуючого монополію на застосування математики. Проте досягнутий у 60-х рр. рівень застосування математичних засобів у дослідженнях міжнародних відносин явився наслідком широко розрекламованого дуже швидкоплинного процесу, що викликав необгрунтовані ілюзії [Гантман (ред.), 1976, с. 49].

Водночас необхідно підкреслити й інший аспект проблеми інтеграції гуманітарного і математичного знання в сфері політичних досліджень: "Політика, що має справу з проблемами фантастичної складності, має потребу в єдиній мові... Існує потреба в послідовній і універсальній логіці і точних методах для оцінки впливу тієї або іншої політики на досягнення поставлених цілей. Потрібно навчитися ясно представляти складні структури, щоб приймати правильні рішення" [Саати, 1977, с. 12].

Арифметичні засоби, застосовувані сьогодні в дослідженнях міжнародних відносин, у переважній більшості випадків були запозичені із суміжних соціальних наук, що у свою чергу почерпнули їх із природничих наук, насамперед із фізики. Прийнято виділяти такі типи математичних засобів: 1) засоби математичної статистики, 2) апарат алгебраїчних і диференціальних рівнянь, 3) засоби, що мають "нефізичне" походження, - теорія ігор, моделювання на ЕОМ, інформаційно-логічні системи, "некількісні розділи" математики [Гантман (ред.), 1976, с. 50].

Дослідження міжнародних відносин, пов'язані з застосуванням математичних методів, одержали серйозну розробку в працях насамперед американських учених. Звертання до цих методів особливо широко апробувалося в сфері конфліктної проблематики. Проте останнім часом розробка даного напрямку стримується недостатнім рівнем розвитку теоретичних уявлень в області політології, тобто сугубо гуманітарного знання про стан і функціонування політичної системи в рамках окремої держави і системи міжнародних відносин у цілому.

У той же час і за нинішнього стану розвитку кількісних методів їхнє застосування виправдане в практиці дослідження міжнародних ситуацій і процесів, тому що вони, по-перше, дозволяють вичленити раніше не очевидні взаємозв'язки між суб'єктами міжнародних відносин, по-друге, винятково важливі при визначенні прихованих ресурсів і можливостей взаємодії на міжнародній арені і, по-третє, необхідні з метою уточнення альтернатив ймовірних сценаріїв розвитку обстановки і засобів дії.

Застосування кількісних методів у дослідженні міжнародних ситуацій ускладнено рядом обставин. Більшість існуючих політологічних концепцій і витікаючих з них засобів аналізу ситуації важко піддаються формалізації. Крім того, у такій області знань, як політологія, часто доводиться враховувати достатньо багато суб'єктивних моментів, об'єктів, що не піддаються розчленовуванню, велику ступінь непевності і високий рівень динамізму. Крім того, варто мати на увазі, що в ряді випадків дефіцит інформації може стати важко переборною перешкодою.

1. Квантифікація і формалізація змістовних моделей міжнародних ситуацій і процесів

При застосуванні на практиці кількісних методів передбачається врахування деяких обмежень. 1. Концептуальні моделі повинні дозволяти формалізувати наявний інформаційний масив до кількісно вимірюваних показників. 2. При побудові прогнозів на основі використання формалізованих методик повинно бути враховано, що вони спроможні прорахувати обмежену кількість варіантів у строго визначених сферах застосування.

Основними компонентами формалізації з метою наступного застосування квантифікації, як правило, є:

1. Розробка гіпотез і виробітка системи категорій. 2. Вибір засобів одержання висновків і логіка перетворень теоретичних знань у практичні наслідки. 3. Вибір математичного відображення, адекватно застосовуваної теорії.

Слід зазначити, що проблеми, що виникають при побудові системи гіпотез і категорій, є найбільш важко розв'язними. Гіпотеза повинна являти собою таку теоретичну конструкцію, яка, з одного боку, адекватно відображала б якісні сторони об'єкта дослідження, а з іншого боку - передбачала б розчленовування об'єкта на формалізовані і вимірювані одиниці або виокремлення системи індикаторів, що адекватно відображали б стан об'єкта і зміни, що у ньому відбуваються.

До категорій, застосовуваних у процесі формалізації, пред'являються також особливі вимоги. Вони повинні відповідати не тільки теоретичним підходам і системі гіпотез, але і критеріям математичної чіткості, тобто бути операціональними. Оптимальним варіантом представляється побудова категоріального апарата за принципом "піраміди", щоб зміст найбільш узагальнених категорій поступово розкривався категоріями, що охоплюють конкретні явища, і зводився б до категорій, що виходять на кількісно вимірювані показники.

Формалізація політологічних категорій і системи гіпотез, побудова на цій основі моделі ситуації припускають, що в рамках формального опису необхідно викласти можливо більше число представлень у можливо більш ємній формі. На даній стадії важливими моментами є узагальнення і спрощення міжнародних процесів і явищ. Найбільшу трудність являє собою переклад якісних категорій у кількісну (тобто таку, що вимірюється) форму, що по суті зводиться до оцінки значимості кожної категорії. Саму ж якісну категорію за звичай подають у вигляді простору логічних можливостей (розведення крайніх точок), що до деякої міри дозволяє перебороти проблему дискретності вимірів, і на базі сформованих перемінних будують ту або іншу конкретну модель ситуації.

Квантифіковані методики, засновані на застосуванні математичних засобів опрацювання й аналізу інформації представляються високоефективним засобом проведення прикладних досліджень міжнародних відносин. До найбільш поширених математичних засобів, застосовуваних у сфері прикладного аналізу міжнародних відносин, відносяться наступні.

1. Аналіз за допомогою простих і складних індикаторів. Даний метод покладений в основу створення більшості сучасних інформаційних банків, у котрі постійно вносяться відомості про події, що відбуваються у певній країні, регіоні або світі. Часто одному абстрактному поняттю відповідає декілька індикаторів, у такому випадку на базі декількох простих індикаторів формується складний індикатор або індекс.

2. Факторний аналіз. Застосовується в тих випадках, коли є причини для обмеження кількості індикаторів (перемінних). Основна ідея методу полягає в тому, що індикатори, тісно скорельовані один з одним, указують на ту саму причину. Серед наявних індикаторів за допомогою комп'ютера відшукуються такі їхні групи, які мають високий рівень (значення) кореляції, і на їхній базі створюються так звані комплексні перемінні, які об'єднані єдиним коефіцієнтом кореляції. Для виконання якогось різновиду факторного аналізу необхідна ЕОМ із спеціальною програмою, спроможною на базі індикаторів сформувати чинники.

3. Аналіз кореляцій. У ряді випадків виникає необхідність довести наявність або відсутність залежності між двома перемінними. При цьому початкове значення буде мати самий факт наявності стосунків залежності, а також її ступінь. Якщо дослідник має у своєму розпорядженні достатній обсяг інформації, то за допомогою ЕОМ він у стані з'ясувати наявність кореляції й обчислити її коефіцієнт, тобто ступінь взаємодії. На практиці задача за звичай буває ускладнена тим, що потрібно з'ясувати відношення між трьома, чотирма і більше незалежними перемінними або визначити вплив однієї перемінної або цілої групи на іншу групу перемінних, що значно ускладнює математичні розрахунки.

4. Аналіз регресії. Даний метод використовується в тих випадках, коли необхідно не тільки з'ясувати наявність залежності, але і показати її характер, тобто з'ясувати, що є причиною (незалежна перемінна), а що - наслідком (залежна перемінна). У таких випадках складається рівняння функціональної залежності, де Х залежний від У з відповідними коефіцієнтами регресії. Регресія може бути лінійною (чим більше X, тим більше У; графік виглядає прямою, що йде нагору). Таким чином, наприклад, розраховується рівень мілітаризації - витрати на оборону є функцією від ВНП. У ряді випадків залежність буває непрямою, і тоді ми маємо справу з аналізом нелінійних регресій (тобто функцією, що описує більш складні відношення залежності. Графік має форму параболи).

5. Аналіз тенденцій. Використовується в основному в прогностичних цілях для опису майбутніх відношень причини і слідства (взаємозв'язку двох перемінних, одна з яких є незалежною). Оскільки кількісні показники відношень для характеристики майбутнього невідомі, у рівнянні регресії, що описує їхні відношення в теперішньому, незалежна перемінна заміняється на час, числові значення якого в майбутньому відомі. Даний прийом має свої хиби, оскільки ігноруються майбутні значення показника причини і можливість зміни залежності між перемінними. Для аналізу тенденції збирають можливо більше число даних із можливо малими тимчасовими інтервалами й обчисляють швидкість еволюції системи, після чого будують графік, на основі якого складають рівняння регресії й оцінюють його параметри. Далі приступають безпосередньо до прогнозу, тобто обчисляють майбутні значення показника результату за допомогою рівняння регресії і продовжують графік, після чого здійснюють інтепретацію результатів.

6. Спектральний аналіз - методика показує фундаментальні коливання в складних структурах, що еволюціонують, і обчисляє частоту і тривалість фази. Основою методу слугує виділення структури коливального процесу (наприклад, популярність уряду) і побудова графіка синусоїдальних коливань. Для цього збираються хронологічні дані, обчислюється рівняння коливання і створюються цикли, на базі яких будуються графіки.

7. Екстраполяція. Методика являє собою екстраполяцію подій і явищ минулого на майбутній період, для чого здійснюється збір даних відповідно до обраних індикаторів за визначеними тимчасовими проміжками (тижнями, місяцями і т.д.), після чого проводиться підрахунок середнього значення індикатора, відповідно до якого будується хронологічний графік. Як правило, екстраполяція робиться тільки у відношенні невеличких тимчасових проміжків у майбутньому, оскільки при більш тривалому строці можливість помилки істотно зростає.

Арифметичні підходи в аналізі міжнародних відносин використовуються двояко - для вирішення тактичних (локальних) питань і для аналізу стратегічних (глобальних) проблем. Математика виступає і як корисний інструмент для побудови моделей міжнародних відносин різноманітного рівня складності. При цьому необхідно враховувати, що "застосування кількісних методів у соціальних науках базується на створенні таких моделей, які за своєю суттю залежать не стільки від абсолютних значень цифр, скільки від їхнього порядку.

Такі моделі призначені не для одержання чисельних результатів, а скоріше для відповідей на питання про те, має місце або немає деяка властивість, наприклад, усталеність" [Саати, 1977, с. 20].

Висловлене зауваження цілком можна застосувати і до такого напрямку сучасного моделювання, як побудова динамічних моделей.

2. Динамічні моделі як засіб опису поведінки міжнародних систем і суб'єктів відносин у часі.

Вперше метод побудови динамічних моделей для дослідження міжнародних відносин застосував у 40-х рр. Ричардсон, але популярність він завоював лише в 60-х рр. Більшість сучасних динамічних моделей діє на базі моделі Ричардсона, який розглядав суперництво європейських держав перед Першою світовою війною. У 60-і рр. був зроблений подальший крок у динамічному моделюванні [Форрестер, 1978] перспектив світового розвитку. Форрестер ввів у методику динамічного моделювання таке поняття, як урахування запізнювання, а також взаємного впливу параметрів один на одного (зворотні зв'язки). Модель Форрестера - це система 114 взаємозалежних рівнянь.

До переваг цього методичного засобу варто віднести те, що він дозволяє будувати прогнози не просто з урахуванням чинних тенденцій і чинників, а брати до уваги неоднозначність вагомості конкретних чинників на різноманітних стадіях політичного процесу.

При формулюванні динамічної моделі зовнішньополітичного процесу робляться такі припущення.

1. Процес описується кінцевим набором вимірних перемінних (передбачається при цьому, що для кожної перемінної вказується методика її виміру).

2. Швидкість зміни кожної (або деяких) із цих перемінних представляється у виді функцій від деяких (може бути, і всіх перемінних) як у дійсний, так і в попередні моменти часу. Вид цих функцій може бути знайдений, виходячи з загальних теоретичних міркувань, і уточнений на підставі аналізу фактичного матеріалу, що характеризує перемінні за деякий проміжок часу. Моделлю такого роду виступає модель гонки озброєнь.

Подібні за структурою моделі застосовуються в даний час деякими дослідниками і для опису ходу дипломатичних переговорів [Митчел, 1991].

Іншого типу динамічна модель взаємодії між державами, що використовує нелінійні рівняння SIMPEST, була запропонована У. Люттербахером [1979]. У рамках цієї моделі кожна з держав описується якоюсь динамічною моделлю, що складається із системи пов'язаних між собою диференціальних рівнянь, а її кінцевим результатом виступає складна крива розвитку в часі об'єкта дослідження (ситуації), що складається з набору найбільш ймовірних форм протікання політичного процесу.

Динамічне моделювання при усій своїй перспективності приховує небезпеку захоплення дослідника "магією цифр", іншими словами, чим більш складною, а отже, і менш верифікованою буде виступати та або інша динамічна модель, тим більше небезпека її перетворення з інструмента пізнання в інструмент форсованої політичної інженерії.

Впровадження математики дозволяє істотно підвищити ефективність конкретних досліджень міжнародної проблематики, надає їм строгість і точність результатів. Водночас упровадження математичних методів у сучасні гуманітарні, у тому числі і зовнішньополітичні, дослідження пов'язано з певними труднощами не тільки методичного, але й організаційного характеру. Далеко не завжди система визначень, із якою працює дослідник-гуманітарій, володіє достатньої для її формалізації чіткістю і внутрішньою непротирічивістю. Тому без попередньої теоретичної проробки концептуальної схеми дослідження математичний аналіз його результатів може виявитися дуже сумнівним і навіть некоректним.

Для міждисциплінарних досліджень особливо справедлива думка, що не буває поганого або гарного методу - є адекватне або неадекватне його застосування. Проте не завжди гуманітарії можуть пояснити математику зміст досліджуваних проблем, поставити задачі математично коректно, а математики у свою чергу довести до гуманитаріїв зміст одержуваних результатів аналізу в їхньому математичному вираженні. Подібні випадки породжують помилкові висновки і рішення наукових і практичних проблем, тим самим дискредитується сама можливість конструктивної інтеграції гуманітарних і природничонаукових методів у сфері аналізу міжнародних відносин.

Водночас представляється, що шляхи вирішення проблеми адекватної взаємодії гуманітаріїв і математиків у рамках єдиного прикладного проекту лежать не тільки в області удосконалювання міжособистнісного спілкування. Так, обидві категорії спеціалістів повинні одержувати грунтовну міждисциплінарну підготовку в період фахового навчання. Крім того, ефективність їхньої діяльності буде підвищуватися й у процесі впровадження в дослідницький процес сучасних зразків обчислювальної техніки. Приклад тому - досвід закордонних прикладних досліджень із застосуванням ЕОМ.

3. Використання обчислювальної техніки при аналізі міжнародних ситуацій і процесів.

Застосування ЕОМ у дослідженнях міжнародних відносин почалося з другої половини 50-х рр. У цій сфері склалися три основних напрямки: розв'язання обчислювальних завдань, моделювання і вирішення інформаційно-логічних задач. Два останніх напрямки обумовили виникнення різноманітних інформаційно-пошукових систем (ІПС), а також (хоча і вкрай недосконалих) спроб побудови інформаційно-логічних систем (ІЛС).

Серед перших спроб моделювання міжнародних ситуацій на ЕОМ значне місце займає модель CRISISCOM (Crisis Computer) [1965]. CRISISCOM імітує процес переробки інформації особами, що приймають рішення, у період міжнародної кризи. Наприклад, розглядається група держав, у відношеннях між якими відбуваються деякі події. Події описуються кодованими повідомленнями, що відбивають характер акцій, якими обмінюються держави. Їхній масив фіксується для визначеного проміжку часу, обчислюваного днями, коли розвивається міжнародна кризова ситуація. Хронологічно упорядкований список таких повідомлень, іменований сценарієм, створюється дослідником і вводиться в ЕОМ. У ЕОМ моделюється сприйняття цих повідомлень особами, що приймають вищі політичні рішення в кожній з "задіяних" держав.

Для подібного моделювання внутрішній стан кожного лідера описується за допомогою двох масивів даних. Перший - "матриця афектів", що вимірюється кількісними показниками від "-1" (максимальна ворожість) до "+1" (максимальна дружність). Інший масив - упорядкована сукупність отриманих лідером повідомлень. Вони розташовуються по ступені важливості в чотирьох зонах: "простір уваги", "простір невідкладних проблем", "простір відкладуваних проблем" і "загальна пам'ять".

Модель CRISISCOM є відкритою: реакції країн на події, що відбуваються, не генеруются моделлю, а задаються екзогенно, у сценарії, що при сучасному розвитку прикладного моделювання навряд чи може бути віднесене до сильної сторони моделі. У цілому ж при експертному порівнянні результатів машинного опрацювання інформації й архівних документів, як вказують автори моделі, результати моделювання виявилися задовільними.

Цікавим прикладом створення ІПС є інформаційно-пошукова система з локальних конфліктів GASCON [1969]. Система GASCON складається з двох основних елементів: інформаційного банку і комплексу обслуговуючих програм. Інформаційний банк системи являє собою каталог, що містить опис 27 локальних міжнародних конфліктів. Всі конфлікти записуються однотипно. Кожний конфлікт описується за трьома основними фазами (передвоєнна, військова, повоєнна) за допомогою так званих чинників. Для першої фази є 119, для другої - 110 і для третьої - 178 чинників. Всі чинники зводяться в 11 категорій. Для конкретного конфлікту вказується наявність або відсутність кожного чинника і ступінь його впливу на посилення або ослаблення взаємної ворожості (сильний, певний або слабкий вплив).

Другий головний компонент системи GASCON - комплекс програм двох типів: для організації інформаційно-довідкової роботи і для визначення можливого напрямку розвитку деякого нового конфлікту, що вводиться в систему дослідником, який працює з нею у діалоговому режимі.

Ряд операцій, передбачених у системі GASCON, не тільки дозволяють їй претендувати на спроможність відігравати роль банку інформації про міжнародні конфлікти, але і вважатися прогностичною моделлю. Прогностична функція в системі здійснюється шляхом порівняння конфліктів. Ступінь подоби конфліктів визначається в системі шляхом підрахунку спільних чинників для цих двох конфліктів на різноманітних фазах їхнього розвитку і спільного числа чинників для кожної даної фази. Іншими словами, у рамках моделі GASCON був зроблений перший крок у переході до створення ІЛС, що, проте, не стали поки головним інструментом моделювання міжнародних відносин на базі ЕОМ.

Спроби переходу від інформаційно-пошукових до інформаційно-логічних (а в першому наближенні - до інформаційно-аналітичних) машинних систем були започатковані й у рамках прогнозуючої людино-машинної системи WORLD EVENT/INTERACTION SURVEY (WEIS) [1971]. Процес опрацювання інформації в системі WEIS полягає у введенні в ЕОМ постійного потоку інформації з зовнішньополітичної тематики, що потім перетвориться у форму, зручну для використання і збереження в пам'яті ЕОМ. На такому етапі проводиться первинне опрацювання перетвореної інформації шляхом поділу її на систематичну і випадкову, а потім за допомогою спеціально розроблених логіко-математичних процедур проводиться подальший аналіз інформації, спрямований на виявлення тенденцій і закономірностей. Такий аналіз дозволяє в машинному режимі вибудувати взаємні політичні дії держав у серії "елементарних політичних акцій", згрупувати їх за типами взаємодії на міжнародній арені і в остаточному підсумку провести підготування короткострокового прогнозу розвитку ситуації.

До більш високого рівня дослідницьких задач відносяться приклади моделювання систем міжнародних відносин на ЕОМ. У цій сфері склалося два основних напрямки. До першого з них належать прикладні проекти, засновані на описі системи міжнародних відносин за допомогою рівнянь. Ці рівняння можуть бути запрограмовані на ЕОМ, а самий процес моделювання реалізується покроковим рішенням цих рівнянь. Машинні моделі, засновані на цьому принципі, є машинними реалізаціями аналітичних моделей.

Другий тип машинних моделей може бути реалізований у випадках, коли система міжнародних відносин описується за допомогою деякої формалізованої гри, у якій ЕОМ може бути використана для автоматизації посередницьких функцій (контролю слушності ходів, регулювання інформаційних потоків, обчислення результатів дій і взаємодій). На ЕОМ покладається ще і функція учасника гри з правом прийняття рішень. Ці функції носять алгоритмічний характер, що дозволяє в ряді випадків вийти на автоматизоване моделювання гіпотетичних ситуацій у сфері міжнародних відносин.

Дуже авторитетними зразками машинного моделювання системи міжнародних відносин вважаються такі аналітичні моделі, як, наприклад, "Дипломатична гра" [Krend, 1970], "Баланс сил" [Reinken, 1968] і одна із самих складних моделей такого роду - модель TEMPER [1969]. Опис більш сучасних прикладів машинного моделювання, що відносяться в основному до ігрового напрямку, можна знайти серед публікацій у Journal of Peace Research (1994), Journal of Conflict Resolution(1995, 1996).

Водночас найбільш апробованими і найменш спірними за результатами свого застосування методичними засобами використання ЕОМ у рамках прикладних проектів з зовнішньополітичної проблематики є різноманітні види ІПС. У силу комплексного характеру чинників, що формують міжнародні ситуації і процеси, і обмежених можливостей формалізації вихідних даних виникнення ІПС і тим більше ІЛС по суті створило нову якісну грань між змістовними і кількісними поділами моделювання, застосовуваними в сфері міжнародних відносин, що за логікою речей повинно вивести міждисциплінарні дослідження на більш високий рівень розвитку.

Особливі складності в цьому плані виникають при побудові такої підсистеми математичного забезпечення ІПС, що практично недоступна веріфікації для спеціалістів із традиційною гуманітарною підготовкою. У той же час фактична монополія на це забезпечення, що переходить до спеціалістів-математиків, спричиняє за собою невиправдану "жорсткість" багатьох важливих підходів і схем.

Підсистема математичного забезпечення ІПС (ІЛС) складається з великого числа програм, за допомогою яких вирішуються як службові, так і функціональні задачі. Окремі програми відрізняються одна від одної насамперед змістом розв'язуваних задач (перетворення шкал, аналіз документів, обчислення коефіцієнтів зв'язку, коефіцієнтів парної і приватної кореляції, автоматична класифікація різноманітних ознак об'єктів спостереження й ін.).

Підсистема інформаційного забезпечення ІПС (ІЛС) функціонує відносно самостійно і є інваріантною щодо конкретних розв'язуваних задач. Її побудова починається з введенням у пам'ять ЕОМ певним чином організованої первинної інформації, що складає банк даних. Важливою умовою експлуатації банка даних є створення гнучкого математичного забезпечення, що дозволяє на базі інформаційних моделей будувати математичні моделі. У якості такого забезпечення використовуються теорія множин, математична логіка, теорія ймовірностей, математична статистика, лінійне і динамічне програмування й інші математичні засоби.

Створення автоматизованих ІПС пов'язано з вирішенням і розробкою багатьох сотень алгоритмів і програм. Необхідний мінімум математичного забезпечення автоматизованої ІПС складають такі алгоритми: розрахунок розподілів і їхніх параметрів, вимір зв'язку між соціальними об'єктами і їхніми параметрами, класифікація міжнародних проблем, що виділяються, формування і перетворення ознакового простору, побудова імітаційної моделі об'єкта, побудова динамічних моделей об'єкта, орієнтованих на прогноз, оцінка якості і надійності роботи математичних моделей при описі міжнародних ситуацій і процесів.

Рівень вирішення поставленої перед ІПС (ІЛС) змістовної проблеми залежить насамперед від ступеня формалізації міжнародної інформації, що накладає певні обмеження на вибір методів її аналізу. Крім того, вирішальне значення має застосування формально-логічних методів у єдиному комплексі із сучасними методами автоматичного опрацювання інформації. В даний час спеціалісти прагнуть здійснювати розв'язання цих задач таким чином, щоб уможливити роботу дослідників-міжнародників з ЕОМ у діалоговому режимі.

Водночас головною методичною слабкістю, що обмежує можливості сучасного машинного моделювання, є відсутність у більшості реалізованих проектів достатньо серйозної концептуально-теоретичної основи. Крім того, у ряді випадків представляється невиправданим і вибір деяких математичних засобів. Наприклад, теорія ігор, як показали спроби її застосування в якості такого засобу, що проводилися майже півстоліття, виявилася малопридатною, причому становище погіршують і труднощі веріфікації ігрових моделей.

Оцінюючи методичний досвід використання обчислювальної техніки при аналізі міжнародних ситуацій і процесів, варто підкреслити, що вибір математичних засобів, їхнього практичного використання є допоміжним, хоча і необхідним етапом у вирішенні конкретних задач моделювання і прогнозування зовнішньополітичного розвитку. Тому моделювання необхідно розглядати насамперед у зв'язку з конкретною соціально-політичною реальністю, науковий аналіз якої формує сутнісно-змістовне (якісне) визначення моделі прогнозованого процесу або ситуації.

Завершуючи розгляд найбільш важливих проблем прикладного аналізу міжнародних відносин, слід зазначити і деякі особливості стану цього питання у вітчизняних дослідженнях. На жаль, досвід, накопичений у цій сфері, до сьогочасного моменту усе ще недостатньо великий і різноманітний і в цілому поступається закордонному. Протягом тривалого часу вітчизняні дослідження такого роду стримувалися, з одного боку, ідеологічними стереотипами, що утрудняли науковий пошук, а з іншого боку - високим ступенем "закритості" радянської зовнішньополітичної практики, що перешкоджала впровадженню наукових досягнень у діяльність зовнішньополітичних відомств. Хоча цей процес почав розвиватися в 80-і рр. він проходив в основному в руслі раціонального використання не аналітичних, а скоріше чисто інформаційних поділів прикладних методик.

Проте кількість публікацій, орієнтованих на застосування прикладних методичних процедур аналізу міжнародних відносин, поступово зростала. З урахуванням публікацій 70--90-х рр. можна зробити висновок, що в рамках вітчизняного досвіду в цій області склалося два відносно самостійних напрямки.

До першого з них варто віднести публікації переважно академічного характеру, наприклад, такі, як монографії "Современные буржуазные теории международных отношений", "Международный конфликт", і деякі інші [Гантман (ред.), 1976; Доронина, 1981]. Вони відіграли значну роль у розвитку нових для тодішньої радянської гуманітарної науки аналітичних підходів і стали одним із чинників, що прискорив її прилучення до нетрадиційних засобів вирішення практичних задач.

До другого можна віднести дослідження, орієнтовані на перетворення точних дисциплін і математичних засобів у вирішальний або навіть узагалі єдиний інструмент наукового аналізу міжнародних відносин [див.: Дружинін, Конторов, Конторов, 1988]. Іншими словами, пропонований колись (і нині також) у дослідженнях такого роду підхід реально вів не до раціоналізації процесу прийняття рішень за рахунок виявлення додаткових варіантів і засобів дій, а до його підпорядкування жорстким технократичним схемам, що з погляду суспільних інтересів ще більш неефективно, чим ідеологічна обумовленість.

Менше помітним, хоча і дуже примітним явищем стала, на погляд Боришполець, поява декількох десятків міждисциплінарних досліджень (що проводилися в МГИМО і деяких інших російських вузах), що не тільки відхиляли технократичний екстремізм, але і поривалися представити міждисциплінарні методики і результати їхнього застосування в найбільш прийнятній для практичних спеціалістів формі, доступною фаховій веріфікації й оперативному впровадженню [див Аналитические методы в исследовании международных отношений, 1988; Системный подход: анализ и прогнозирование международных отношений, 1991 і ін.].

Тенденції формування світового політико-правового простору підвищують значимість прикладного аналізу міжнародних відносин. У той же час, незважаючи на різноманіття методичних підходів і методик, практичні результати, що досягаються на основі їхнього використання, не повною мірою відповідають сучасним потребам.

Теперішнє зниження ентузіазму щодо застосування прикладних методик аналізу міжнародних відносин викликано рядом об'єктивних і суб'єктивних чинників. При цьому багато які з "вузьких місць" досліджень можуть бути переборені за рахунок підвищення рівня нормативності методичного забезпечення прикладних проектів, посилення зв'язку прикладного і фундаментального знання про суспільні і політичні процеси.

Незважаючи на істотну недосконалість сучасних методичних засобів прикладного аналізу міжнародних відносин, коректне застосування апробованих у науково-практичному плані дослідницьких прийомів і процедур багаторазово підвищує ефективність результатів конкретних проектів.

Дата добавления: 2014-01-11