Концепція сталого розвитку туризму

По мірі актуалізації проблем зростала й кількість публікацій, конференцій та нарад, присвячених раціональному використанню природних і культурно-історичних туристських ресурсів. Тільки в 1999 р. за кордоном було опубліковано понад 400 праць на цю тему. Результатом напруженого пошуку стала розроблена у 1996 році ВТО, Всесвітньою Радою з подорожей та екскурсій (WTTC), організацією „Зелений світ” концепція сталого розвитку туризму в ХХІ столітті. Вона була адресована національним адміністраціям з туризму, туристським, торгівельним організаціям, а також споживачам туристських послуг.

Концепція базується на „Порядку денному 21 для індустрії туризму й подорожей” – всебічній програмі дій, прийнятій 182 урядами на Конференції ООН з навколишнього середовища й розвитку (14 червня 1992 р.).

Під сталим розвитком розуміється процес, що відбувається без нанесення шкоди туристським ресурсам. Це досягається таким управлінням ресурсами, при якому вони можуть відновлюватися з тією ж швидкістю, з якою використовуються, або переходом з повільно відновлюваних ресурсів на швидко відновлювані.

„Порядок денний 21” містить такі положення:

1) констатується, що індустрія подорожей та туризму зацікавлена у захисті природних і культурних ресурсів, які є ядром туристського бізнесу;

2) підкреслюється важливість координації спільних зусиль урядів, індустрії і неурядових організацій для створення стратегії довготривалого розвитку;

3) перечислюються регіони пріоритетних дій з певними цілями й кроки для їх досягнення;

4) вказується на важливість партнерства між урядом, промисловістю й неурядовими організаціями;

5) аналізується стратегічна й економічна важливість подорожей і туризму, демонструються величезні переваги від створення життєздатної туристської індустрії.

Документ закликає використовувати у розвитку туризму такі принципи:

1) подорожі й туризм повинні допомогти людям у досягненні гармонії з природою;

2) подорожі й туризм повинні внести свій внесок у збереження, захист і відновлення екосистем;

3) подорожі й туризм повинні базуватися на життєздатних моделях виробництва й споживання;

4) політика протекціонізму у торгівлі подорожами й туристичними послугами повинна бути частково або повністю змінена;

5) захист навколишнього середовища повинен становити невід’ємну частину процесу розвитку туризму;

6) проблеми розвитку туризму повинні вирішуватися з участю зацікавлених громадян (місцевих мешканців), з плануванням рішень, що приймаються на місцевому рівні;

7) держави повинні попереджати одна одну про природні стихійні лиха, які можуть вплинути на туристів чи туристську сферу;

8) подорожі й туризм повинні сприяти створенню робочих місць для жінок та місцевих мешканців;

9) розвиток туризму повинен забезпечувати й підтримувати культуру й інтереси місцевих народів;

10) індустрія туризму й подорожей повинна базуватися на міжнародному праві у сфері захисту навколишнього середовища.

Були сформульовані 9 пріоритетних напрямів роботи національних адміністрацій з туризму:

1. Оцінка місткості існуючої туристської інфраструктури в цілях забезпечення життєздатного туризму.

2. Оцінка економічних, соціальних, культурних і природних складових розвитку турорганізацій.

3. Навчання, освіта й суспільне розуміння процесів сталого розвитку.

4. Планування життєздатного розвитку туризму.

5. Обмін інформацією, досвідом і технологіями життєздатного туризму між розвиненими країнами й тими, що розвиваються.

6. Забезпечення участі в процесі розвитку всіх секторів суспільства.

7. Розробка турпродуктів з дотриманням принципів сталого розвитку в їх основі, як невід’ємної частини процесу розвитку туризму.

8. Збереження прогресу досягнення життєздатного розвитку на місцевому рівні.

9. Партнерство в ім’я життєздатного туризму.

В свою чергу для туристських компаній було сформульовано 10 завдань:

1) мінімізація, повторне використання і рециркуляція процесу використання природних туристських ресурсів;

2) збереження й управління використовуваною енергією;

3) управління ресурсами питної води;

4) управління стічними водами;

5) управління небезпечними речовинами;

6) управління транспортом та транспортуванням;

7) планування й управління використанням землі;

8) залучення працівників, клієнтів, місцевих мешканців у вирішення проблем навколишнього середовища;

9) розробка проектів сталого розвитку;

10) партнерство в ім’я життєздатного розвитку.

Документ, звернений до урядів, промисловості, неурядових організацій та засобів масової інформації, був широко поширений. Після прийняття зазначеного документу почалася розрахована на 5 років програма просування виконання його резолюцій у регіонах світу. Перші дві наради, проведені у Лондоні (лютий 1997) і Джакарті (листопад 1997 р.) дозволили зробити такі висновки:

1. Індустрія туризму має реальний потенціал, щоб внести внесок у життєздатний розвиток з ефективним управлінням та розумним регулюванням. „Порядок денний 21” повинен бути широко поширеним як основний документ розвитку галузі, і виконання всіма сторонами його положень повинне заохочуватися.

2. Необхідна близька співпраця між споживачами, громадськістю, приватними секторами й туристськими організаціями галузі.

3. Необхідно мати велику кількість систем вимірювання прогресу просування до цілей сталого розвитку.

4. Слід управляти процесом розширення туристської інфраструктури по відношенню до цілей сталого туризму.

5. Екологічні податки повинні бути справедливими і не дискримінаційними, а отримані засоби асигновані індустрії туризму для програм зі збереження навколишнього середовища.

6. Міжнародні, національні та місцеві органи фінансування повинні включити життєздатний розвиток як частину критеріїв для відбору отримувачів економічної підтримки.

7. Сучасні дослідження сталого розвитку повинні негайно впроваджуватися в туроператорську діяльність.

8. Освіта у сфері охорони навколишнього середовища повинна бути посиленою, особливо в навчальних закладах, що готують персонал для туризму.

9. Реклама відіграє важливу роль для стимулювання споживачів і змушує індустрію працювати за новими принципами. Це необхідно реалізувати через показ відеофільмів у літаках і аеропортах, публікацію статей в журналах для читання в подорожах, оголошень, корисних порад на квитках, дорожніх аксесуарах і буклетах, що містять інформацію для відпочиваючих.

10. Подальші семінари повинні проводитися у різних регіонах світу, щоб досліджувати застосування принципів „Порядку денного 21” до певних умов, гарантувати при цьому їх виконання.

Принципи сталого розвитку туризму знайшли відображення і в Глобальному етичному кодексі туризму, праця над яким почалася експертами ВТО ще в 1997 р. (схвалений 1.10.1999р. на Генеральній Асамблеї в Сантьяго). В передмові до документу говориться, що „урочисто приймаючи його, представники світової туристської індустрії, делегати держав, територій, підприємств, установ та організацій – членів ВТО, мають за мету сприяння розвитку відповідального, сталого й загальнодоступного туризму в рамках реалізації права на відпочинок та подорожі при поважанні суспільного вибору всіх народів і виражають бажання сприяти встановленню справедливого, відповідального й сталого світового туристського порядку, який буде приносити вигоди всім секторам суспільства в умовах відкритої та конкурентноздатної світової ринкової економіки”.

Проблеми сталого розвитку є особливо актуальними для унікальних природних об’єктів або явищ, природних резерватів, залучених до туризму. Часто жителі суміжних з такими об’єктами територій існують тільки за рахунок надходжень від туристів. Особливо це характерно для гірських територій. Не випадково 2002 рік по рішенню Генеральної Асамблеї ООН був оголошений Міжнародним роком гір та Міжнародним роком екотуризму. Це відкриває великі можливості для кооперації та об’єднання усіх зусиль зацікавлених сторін у досягненні максимально можливих результатів при проведенні цих заходів.

У 2002 році ООН відзначила 10-ту річницю Конференції по навколишньому середовищу й розвитку Ріо, де був прийнятий „Порядок денний 21” з подальшим внесенням коректив для подальшого виконання програми.

Водночас концепція сталого розвитку була скептично сприйнята багатьма експертами з туризму. Цьому сприяло невдале словосполучення. Очевидно, слід вести мову про життєздатний розвиток.

Термін «екотуризм» був запропонований та введений у обіг маркетологами (Храбовченко, 2002), а не вченими (туризмознавцями), тоб­то екотуризм виник в результаті потреб самих туристів, що виявляється у попиті на спілкування з природним се­редовищем, появі нових групових і суспільних потреб у вивченні й охороні природи, культурної спадщини тощо. У такий спосіб екотуризм реалізується як реальний еко­номічний чинник, що спонукає туроператорів до його розвитку.

Таким чином наявність екотуристів (ринку попиту) та туристична індустрія (турбізнез, що реагує на попит та формує пропозицію), є основною рушійною силою розвитку екологічного туризму. Уявлення деяких вітчиз­няних експертів про те, що головним чинником розвитку екотуризму виступають туристські ресурси природоохо­ронних територій, не отримує жодного реального підтвердження. Ресурси в Україні є давно, а екологічний туризм розвивається переважно в теоретичній площині.

Тому стратегія розвитку екотуризму через національні й регіональні адміністрації, комітети та держуправління з туризму та систему відповідних органів управління природоохоронними територіями вимагає більш глибокого концептуального та практичного опрацюван­ня. Розвиток екотуризму в ринкових умовах можливий в першу чергу на основі економічних механізмів, а аж ніяк не адміністративних. З урахуванням вище наведеного цілком очевидно, що саме екотуристи і туристична індустрія (турбізнес) розвивають екотуризм, як напря­мок туристичної діяльності. Ґрунтуючись на даному положенні, легко пояснити географію і спрямованість основних міжнародних екотуристських потоків з індустріально розвинених країн (США, Німеччина, Японія, Великобританія) у країни, що розвиваються (Непал, Індія, Пакистан, Кенія, Тан­занія та ін.). Тому батьківщиною екотуризму варто вва­жати не екотуристські території, а місце появи, форму­вання першої групи свідомих екотуристів.

Звідси також зрозуміло, чому екотуризм слабко роз­винутий в Україні як напрямок внутрішнього туризму - у нас ще не сформувався попит на даний напрямок ту­ризму, дуже мало свідомих екотуристів, що готові вит­ратити кошти, час і сили на спілкування з природою та її захист. Наслідком цього є слабкий розвиток туристсь­кої пропозиції, у результаті чого нечисленні види внутрішнього екотуризму часто відносять до активного, паркового, пригодницького, екстремального та навіть соціального туризму, тобто такого, що необхідно підтри­мувати з державних засобів.

Підсумовуючи вище наведене екологічний туризм можна визначити як інтегруючий напрямок рекре­аційної діяльності, спрямований на гармонізацію відносин між туристами, туроператорами, природним середовищем та місцевими громадами, що реалізується через екологізацію всіх видів туристської діяльності, охорону природи, екологічну освіту та ви­ховання.

Дата добавления: 2014-01-11