Структурна економічна політика України

Можливості зростання економіки та її ефективності відображаються в зміні структури, що має важливе значення в економічній структурі держави. Найбільш важливі три співвідношення: між підрозділами суспільного відтворення, між споживанням і нагромадженням, між елементами основних фондів. Співвідношення між споживанням і нагромадженням – важлива умова розширеного відтворення. Чим вище частка нагромадження, тим вище темпи зростання економіки.

Структура зовнішньої торгівлі є своєрідним віддзеркаленням структури народного господарства. Для промислово розвинутих країн характерна висока питома вага експорту промислової продукції, особливо кінцевої, технологічної і наукомісткої. В експорті більшості країн, що розвиваються, переважають сировина й матеріали. В імпорті розвинутих країн переважають сировинні товари, енергоносії, продукти екологічно шкідливих виробництв. У той же час ці країни активно закуповують устаткування, машини, транспортні засоби, широко використовуючи міжнародний поділ праці. Так, наприкінці 80-х рр. частка цієї продукції в імпорті США становила близько 40, Великобританії – 32%. Структура зовнішньої торгівлі є своєрідним індикатором раціональності структури народного господарства.

Для промислово розвинутих країн характерна висока питома вага експорту промислової продукції. Відомо, що в сьогодні експортоорієнтовані галузі тримають усю економіку України: на експорт товарів припадає близько 60% українського ВВП. Для порівняння: економіка Німеччини залежить від поставок за кордон на 24%, Франції й Великобританії — на 20, США — на 10%. Частка українського експорту в створенні національного доходу становить близько 35%, у Чехії – 47, у Польщі – 20, Німеччині – 40, Словенії – 55, Ірландії –76%. Для України цього недостатньо [2].

Структура українського експорту не досконала. Україна давно й міцно зайняла нішу експорту продукції з низьким ступенем переробки. На початку 90-х років, відчуваючи гостру нестачу валюти, українська влада почала всіляко стимулювати виробництва, що мають хоч якийсь експортний потенціал. Природно з усіх українських експортерів найбільш конкурентоспроможними на зовнішніх ринках виявилися металурги й хіміки, що пропонували закордонним споживачам порівняно якісну й дешеву продукцію. У результаті, з 1996 по 2010 рр. частка сировинного експорту в загальній структурі зовнішніх поставок зросла до 80%.

В обсязі валового внутрішнього продукту України експорт становить більше60%, що свідчить про високу експортну орієнтацію держави. Головними статтями експорту є експорт металу, вугілля, електроенергії, соди, цементу, скла, зерна, олії, цукру.

Динаміка експорту товарів з України в країни СНД і ЄС у 1996 – 2010 рр. свідчить про те, що потік експорту в країни СНД скоротився на 1356,9 млн. дол., а в країни ЄС зріс на 2964,8 млн. дол. Це свідчить про те, що Україна усіма можливостями намагається вийти на світовий рівень.

Структурні зміни, викликані часом, можуть здійснюватися кількома шляхами зміни структур.

Перший шлях, обраний при цих змінах, може, насамперед, превалювати у розвитку ринкових відносин. У цьому випадку змінюється економічна структура в результаті змін норми прибутку. Капітал, робоча сила, підприємницька енергія спрямовуються туди, де в даних ринкових умовах це вигідно. Опорою цього шляху є переважно стихія ринку при пасивному втручанні держави. Це шлях, що супроводжується повільним темпом зростання ефективності виробництва.

Другий шлях – широке використання державних важелів для прискорення прогресивних структурних змін. При цьому застосовуються необхідні прогнозні оцінки, які допомагають заздалегідь визначити, які елементи структури мають бути скорочені, а яким елементам доцільно посприяти. На наш погляд, це шлях з опорою на централізовані важелі регулювання, державне планування й прискорений міжгалузевий перелив ресурсів. Це шлях найбільш швидкий, з меншими соціальними витратами й значними темпами зростання продуктивності. Соціальна структура потребує змін у системі власності (приватизації, демонополізації, розвитку малих підприємств).

Одним з напрямків структурних перетворень у країнах з перехідною економікою має бути комплексне реформування основної маси підприємств, що передбачає їх технічну модернізацію й радикальну зміну систем управління, тобто реструктуризацію підприємств, яку можна розглядати як зміну організаційної й виробничої структури підприємства стосовно техніки, технології, форм організації виробництва, системи управління, нового юридичного статусу.

Реструктуризація – це й перетворення у сфері розмірів і пропорції продукції, методів виробництва, відносин власності й управління. Звичайно вона включає такий широкий комплекс заходів, таких як розробка нової стратегії діяльності, приватизацію, модернізацію, пошук інвесторів, дослідження ринку, налагоджування відносин із кредиторами, освоєння нової продукції, зміну внутрішньої організації підприємства тощо.

Можна виділити такі основні напрямки структурних перетворень в економіці України за групами галузей:

─ експортоорієнтовані галузі добувної й сировинної промисловості, насамперед газова, нафтова, лісова, металургійна. Структурна політика щодо цих галузей орієнтована на залучення іноземних і вітчизняних інвесторів, а також на їх самостійний розвиток на засадах самофінансування, збільшення питомої ваги виробництв більш глибокої переробки сировини;

─ галузі, що мають більший науково-технічний потенціал, здатні у відносно короткий термін створити конкурентоспроможну продукцію для світового й внутрішнього ринків, але потребують державної підтримки (енергетичне машинобудування й електротехніка, виробництво космічної техніки й космічна: діяльність, атомна промисловість, виробництво видів озброєння, верстатобудування, квантова електроніка тощо);

─ галузі, що характеризуються значним технічним відставанням, не здатні закороткий термін вийти на зовнішні ринки, але такі, що забезпечують соціально значущі потреби (автомобільна промисловість, сільське господарство, шляхи, транспортне машинобудування, легка й харчова промисловість тощо). Оскільки для цих галузей необхідно зберегти значну частку внутрішнього ринку, основні методи структурної політики для них – захисні імпортні тарифи від іноземних аналогів продукції, створення сприятливих умов для іноземних інвестицій, особливо пов’язаних з новими технологіями й досвідом управління, стимулювання виробництва імпортозамісної продукції.

Основні напрямки структурних змін економіки в Україні повинні забезпечувати подолання існуючих в економіці диспропорцій: скорочення розриву між сферою виробництва й сферою послуг; зменшення частки військового виробництва; подолання значної нерівномірності в технічній і технологічній оснащеності підприємств різних галузей і секторів економіки. Критеріями оптимальної структури економіки є загальна ефективність, конкурентоспроможність, стабільність до циклічних коливань.

Метою структурної політики є забезпечення економічного зростання. Це не тільки кількісне збільшення обсягів виробництва, а й структурне поліпшення складу ВВП, тобто підвищення частки товарів тривалого користування, високоякісної продукції, сучасних послуг, у тому числі фінансових та інформаційних. При реалізації структурної політики необхідно добиватися забезпечення економічної незалежності країни, технологічної перебудови промисловості, розвитку імпортозаміщення, випуску нової машинобудівної продукції. На початковому етапі зусилля повинні бути спрямовані на заміщення імпорту машинобудівних виробів імпортом технології й устаткування для їхнього виробництва. У результаті інвестиційні галузі і, в першу чергу, машинобудування зможуть задовольняти зростання внутрішнього попиту на машини, верстати й устаткування.

Одним з найважливіших завдань структурної політики є підвищення віддачі інвестицій, мінімізація незавершених капіталовкладень, тобто підвищення ефективності виробничого й невиробничого нагромадження. Важливо не тільки нарощувати виробничі потужності, але й замінювати застаріле обладнання новим, реалізуючи прогрес техніки й технології.

Особливе місце в структурній політиці займають супутні цілі: згортання структурно-депресивних виробництв і звільнення підприємств від техніки, строк експлуатації якої давно минув; скорочення, а надалі й припинення випуску застарілої машинобудівної продукції; перегрупування основних фондів підприємств. Останній напрямок доцільно здійснювати в рамках злиття і поглинання виробництв. Для стимулювання цих процесів важливо спростити процедуру банкрутства проблемних підприємств і зміни їхнього власника.

Ці завдання можуть бути вирішені за умов концентрації фінансових ресурсів і фондових активів на найефективніших напрямах промислового розвитку, які забезпечують або швидку окупність вкладених коштів, або можливість входження у світові ринки. І першочерговим кроком має бути здійснення комплексу заходів зі стимулювання попиту внутрішнього і зовнішнього потенційного інвестора, а також посилення ефективності управління державним майном.

Дата добавления: 2014-01-11