Принципи побудови екотурів та екологічних програм

Психологія комерційної таємниці.

Одним з економіко значущих об’єктів інтелектуальної власності фірми є інформація, що становить комерційну діяльність.

Два види інформації, що становить цілісність для конкурента:
Комерційна(ділова, особиста)	Це відомості про кредити, банківські операції, прибутки, договори, плани інвестицій, обсяги закупівель і продажу, бухгалтерська і фінансова звітність.
Промислова(науково – технічна)	Включає відомості про нові ідеї, винаходи, патенти, формули, рекомендації,, дані про записи корисних копалин.

Комерційна таємниця підприємства – це відомості, не є державними секретами, але пов’язані з виробництвом, технологією, фінансами та іншою діяльністю підприємства, розголошування яких може завдати шкоди його інтересам.

Список інформації, що становить комерційну таємницю:

Більша частина договорів підприємства,

Перспективи розвитку фірми, плани виробництва,

Відомості про клієнтів, постачальників,

Банківська інформація,

Інформація про виробництво,

Фінансова інформація (дані про борги, банківські і валютні операції,

Інформація про маркетингові дослідження(методи дослідження, комерційні задуми),

Телефони і адреси керівників і співробітників.

Втрата інформації може відбутися через співробітників, виступи на конференціях, звіти.

Шляхи втрати інформації

- Нечесний службовець,

- Нечесний торговий партнер,

- Балаканина службовця,

- Загублені записи та документи,

- Зовнішнє спостереження.

Заходи захисту комерційної таємниці:

1.Підписання із персоналом договорів про нерозголошення конфіденційної інформації.

2.Складання списку інформації, що належить до комерційної таємниці фірми.

3.Створення сприятливого психологічного клімату для співробітників, щоб вони були зацікавлені в довгостроковій співпраці з фірмою.

Екологічний туризм повинен бути:

зверненим до природи (як незайманої, так і окультуреної) та основаним на використанні переважно природних ресурсів;

таким, що не завдає збитків чи мінімізуючим збитки середовищу нашого існування, тобто екологічно сталим;

неодмінно націленим на екологічну освіту і просвітництво, на формування відносин рівноправного партнерства з природою;

таким, що піклується про збереження місцевого соціокультурного середовища;

економічно ефективним та таким, що забезпечує сталий розвиток тих районів, де він здійснюється.

Згідно з цими принципами навіть плавання на невеликому лайнері по Амазонці можна вважати екологічним туром, при умовах, що з позицій екотехнології цей лайнер буде досконалим, що туристи будуть залишати судно для човнових, піших чи кінних маршрутів, що вони ознайомляться з місцевою природою, аборигенною культурою, екологічними пробемами регіону та внесуть вклад у їх вирішення, нехай навіть найпростішим способом – пожертвами на місцеві природоохоронні проекти.

Взагалі практика екотуризму показує, що доцільно розрізняти два його трактування – вузьке (класичне) та широке. Приклад з плаванням по Амазонці відноситься до другого. Цікаво, що вузьке трактування екотуризму переважає в країнах, що володіють значними територіями (КАнада, США, Австралія). Це трактування підтримують та розвивають „зелені”. Широкого трактування притримуються експерти з туризму та його дослідники з країн Західної Європи, що володіє обмеженими ресурсами „дикої” природи. Перша модель названа австралійською, друга – західноєвропейською.

Крім основних принципів екотуризму корисно назвати додаткові, що є похідними від основних.

Тур чи програму можна назвати екологічними, якщо:

екологічний транспорт, яким користуються туристи;

їжа туристів екологічно чиста й корисна, при цьому в раціоні присутні місцеві продукти;

маршрути туристів та кваліфіковані гіди ведуть їх у цікаві та екологічно сприятливі природні та культурні ландшафти;

до програми тура включається відвідування навчальних екологічних стежин, природознавчих, краєзнавчих музеїв, екотехнологічних господарств та неодмінно ознайомлення з місцевими екологічними проблемами;

сміття не викидається на загальне сміттєзвалище, а збирається спеціальним чином і поступає потім на екотехнологічну переробку;

привали, бівуаки, особливо вогнища влаштовуються тільки в спеціально обладнаних місцях;

гриби, ягоди, квіти, лікарські рослини, будь-які природні сувеніри збираються тільки тоді й там, де це дозволено;

готелі, кемпінги, притулки, хатини, в яких зупиняються туристи, розташовані так, що не порушують нормального, екологічно сталого розвитку довколишнього ландшафту, не спотворюють його вигляд;

готелі та кемпінги побудовані з екологічно нешкідливих матеріалів, їх мешканці не використовують надмірно енергію та воду, при цьому стоки та відходи очищуються, інші утилізуються;

місцеві мешканці залучаються до туристичного бізнесу і отримують можливість розвивати свої традиційні форми господарства;

туристи з повагою ставляться до місцевих культурних традицій, прагнуть вивчити та зрозуміти їх;

туристи доступними їм способами беруть участь у вирішенні місцевих екологічних проблем;

прибутки від туру не вилучаються цілком з місцевого бюджету, але сприяють його наповненню.

Отже, екотуризм являє собою прогресуючий напрям в індустрії туризму, він не завжди однаково розумієтьсяв розвинених країнах, його форми динамічні, він проникає у раніше віддалені від екологічної орієнтації сфери туристської діяльності.

Екологізація суспільної свідомості та поведінки та екологічний туризм зокрема виявляють значний вплив на жорсткі форми туризму. Тепер багато туристів під час відпустки, по-перше, охоче поєднують двох-трьохтижневі пляжні програми з короткими екологічними екскурсіями. По-друге, вони хоча й надають перевагу комфортабельному відпочинку, але в екологічно сприятливих умовах, примушуючи власників готелів та владу курортів піклуватися про збереження довкілля, запроваджувати в індустрію туризму екологічні технології.

Дата добавления: 2014-01-11