Соціальні наслідки відхилення

Більшість людей вважають, що відхилятися від соціальних норм та стандартів “погано”, тому що це створює для суспільства додаткові проблеми. Ця точка зору не є дивною. Вона концентрується на негативних або руйнівних наслідках відхилення, що соціологи називають дисфункціями.

Але девіація має для соціального життя також і позитивні наслідки.

Розглянемо спочатку основні дисфункції відхилення.

Дисфункції відхилення. Більшість суспільств можуть поглинути добру частину відхилень без серйозних наслідків. Але стійкі та поширені відхили можуть погіршувати або навіть підривати організацію суспільного життя. Річ в тому, що соціальні організації виникають з організованих дій значної кількості людей. Якщо деяка частина людей не зможе діяти у відповідний час відповідно до прийнятих очікувань, інституціональне життя буде поставлено під загрозу. Наприклад, коли батько або мати кидають сім’ю, найчастіше це ускладнює вирощування та виховання дітей. Або коли посередині бою група солдат перестає слухатись команди та біжить геть, то ціла армія може бути переможена.

Відхили підривають також готовність людей виконувати свої ролі та підтримувати більш широку соціальну справу. Якщо деякі люди отримують винагороди при тому, що вони не дотримуються загальних правил - наприклад, як шахраї, пройдисвіти або ледарі - інші люди відчувають обурення та гіркоту. При цьому терпить наша мораль, самодисципліна та лояльність.

Уявіть собі реакцію студентів, які дізналися, що значна кількість студентів отримала за особливо важливий курс вищі бали шляхом шахрайства на іспитах. Мотивація до опанування матеріалу, до того, щоб більше з ним працювати, у таких випадках помітно знижується.

Більш того, соціальне життя потребує, щоб ми довіряли один одному. Нам необхідно бути впевненими, що інші люди у наших спільних з ними справах будуть грати за правилами. Підпорядковуючи себе деякій спільній справі, ми виділяємо для цього деякі ресурси, відмовляємося від деяких альтернатив й робимо деякі інвестиції у майбутнє. Ми робимо так, тому що сподіваємось, що інші люди будуть діяти так само. Але якщо інші не справджують наших сподівань - зраджують їх - ми відчуваємо, що дещо у наших зусиллях є безглуздим або марним. Так люди стають менш готовими грати за правилами.

Функції відхилення. Девіація може не тільки підривати соціальну організацію, вона може також й полегшувати у деяких аспектах соціальне функціонування.

По-перше, відхилення може підтримувати соціальний конформізм. З цього приводу Едвард Сегерін зауважує: “Один з найефективніших способів утримання більшості людей у певних лавах - це вигнати декількох людей з цих лав. Це надає іншим не тільки готовності до кращого рівняння, але й певного страху бути виключеним”. Реагуючи вороже на тих, хто поводиться недобре й невідповідно, більшість угрупування або його керівники можуть посилювати ідеї того, що є добре та відповідне, й таким чином продовжувати існування цього угрупування через те, що його члени стають більш слухняними, більш покірними та більш лояльними до ідеології угрупування та правил поведінки його членів.

По-друге, багато соціальних норм не зафіксовано у вигляді твердих правил або офіційних кодексів. Як помітив ще Еміль Дюркгейм, кожен раз, коли люди засуджують деяку дію, вони висвітлюють та точніше окреслюють контури відповідної норми. Їх негативна реакція точніше з’ясовує, яку поведінку “колективна свідомість” буде дозволяти, а яку - ні.

Інколи суспільство, так би мовити, “фабрикує” девіацію - наприклад, як культурну революцію у Китаї, щоб впевнитись, що його моральні кордони та норми підтверджуються.

По-третє, звертаючи увагу на відхилення, соціальна група може посилюватись. Спільний ворог посилює відчуття спільності та групової солідарності.

Як ми відмічали раніше, зіткнення та тертя між групами належності та зовнішніми групами роблять чіткішими групові межі та групове членство. Кампанії проти відьом, зрадників, ренегатів та злочинців підсилюють соціальну згуртованість, так би мовити, “хороших людей”.

З такої точки зору, головним об’єктом кримінальних судових процесів є не правопорушник, а решта суспільства. Судовий процес - це соціальний ритуал, що підтверджує віру у закони та створює узи, які єднають людей.

По-четверте, відхилення є каталізатором соціальних змін. Кожен раз, коли люди порушують закони, вони мов би оспорюють їх. Ці виклики є застереженням про те, що соціальна система не функціонує належним чином. Наприклад, високий рівень пограбування, безумовно, не означає, що грабіж має бути легалізованим, або що багатство суспільства має бути перерозподілене. Але це показує, що у суспільстві є досить багато невдоволених людей, що інститути соціалізації молоді діють неефективно, що владні відносини поставлені під сумнів, або що моральні структури суспільства потребують перегляду. Тобто девіація може спонукати суспільство поставити до порядку денного необхідність соціальних змін.

Крім того, відхильна (як кажуть соціологи - девіантна) практика пропонує альтернативу існуючий практиці. Хрестоматійний приклад такої практики з американських підручників соціології - це дії Мартіна Лютера Кінга та його послідовників, які привернули увагу американської нації до антидемократичної природи сегрегаційних законів у південних штатах шляхом масових актів непокори цим законам.

Таким чином, відхилення або девіація може мати для функціонування та виживання соціальних груп і суспільств як негативні, так й позитивні наслідки. Але виникає питання - а чому саме люди порушують соціальні правила? Чому деякі дії визначаються як відхильні, девіантні, а інші так не визначаються? І чому форми відхилення різняться у різних групах та різних суспільствах? Питання такого типу вже давно цікавлять соціологів.

Інші дисципліни, особливо біологія та психологія, також вивчають процеси відхилення. Але вони вивчають дещо інші аспекти цього явища. Соціологи зосереджуються на вивченні соціальних факторів, що породжують девіацію, а біологи та психологи вивчають тих людей, чия поведінка визначається як відхильна, девіантна, та шукають відповіді на питання чим відрізняються біологічні або, відповідно, психологічні властивості цих людей.

Тобто біологи та психологи шукають пояснень відхилення через особливі характеристики самих індивідів. Соціологи ж виходять з того, що з’ясування тільки біологічних та психологічних факторів, що спонукають до девіації, недостатньо. Необхідно брати до уваги також й соціальні фактори.

Це досить переконливо показує такий приклад. Чоловік, що жив у місті Озарк штату Арканзас, на початку 1950-х років мав видіння, у якому з ним розмовляв Бог. Він почав проповідувати своїм родичам та сусідам й через деякий час ціла громада дійшла до стану релігійного захоплення. Люди казали, що він має “покликання” від Бога. Його репутація проповідника та цілителя поширювалась, він привертав до себе великі аудиторії у сільських місцевостях Арканзасу та Міссурі. Однак, коли він приїхав до Сент-Луїсу та спробував провести молитовне зібрання на головній вулиці ділової частини міста у годину пік, він був заарештований. А коли він став говорити поліцейським про свої розмови з Богом, вони відвезли його до психіатричної лікарні. Психіатри поставили діагноз “шизофренія” та госпіталізували його для лікування.

Цей приклад нагадує нам, що девіація не є властивістю, яка притаманна самій поведінці, а визначається соціально - тобто є властивістю відношення між конкретною поведінкою та нормами суспільства.

У сучасній соціології є чотири основні підходи до відхилення:

- теорія аномії;

- теорія культуральної трансмісії;

- теорія конфлікту;

- та теорія “ярликування” (labelіng).

Розглянемо їх коротко.

Дата добавления: 2014-01-11