Тема: Епідеміологія особливо небезпечних інфекцій

Вимоги до застосування методів навчання.

Вибір до методів навчання не може бути вільним. Обираючи той чи інший метод навчання, викладачеві необхідно кожного разу враховувати безліч залежностей. У психолого-педагогічний літературі визначено причини, що впливають на вибір методів навчання. Так, І, Підласий розробив системи чинників. Що.

До основних чинників, що впливають на вибір методів навчання належать (за І.Підласим):

· мета навчання, рівень навчання, який необхідно досягти;

· рівень мотивації навчання;

· реалізація принципів навчання;

· обсяг вимог та змісту, який необхідно реалізувати;

· кількість та складність навчального матеріалу;

· рівень підготовленості учнів;

· активність, інтерес учнів;

· вік, працездатність учнів;

· сформованість навчальних навичок;

· час навчання;

· взаємовідносини між педагогами та учнями;

· кількість учнів у класі (групі);

· рівень підготовленості викладача.

Особливо небезпечні інфекції – це дуже тяжкі гострозаразні інфекції, які здатні масово поширюватись у вигляді епідемій і пандемій і дають високий % летальності. Особливо небезпечні інфекції: чума, холера, натуральна віспа(віспа мавп, жовта гарячка, КГВЧ (Ласа, Ебола, Марбурга). Їх називають ще “карантинними”(“карантин” походить від італійського слова “сорок” – стільки витримували в ізоляції людей) або “конвекційними”, так як профілактичні та протиепідемічні заходи щодо цих інфекцій регламентуються “Міжнародними санітарними правилами”(69р., 73р) міжнародними угодами – конвенціями. Ці правила направлені на попередження завозу ОНІ і охорону території держав від розповсюдження ОНІ. Вони виконуються кожною країною, яка входить до ВООЗ. Згідно МСП 1) кожна країна протягом 24 год повинна повідомити ВООЗ про випадки захворювання або виділення збудника ОНІ на її території 2) про кількість випадків, про кількість летальних випадків 3) про механізми і шляхи передачі 4) про розміри осередку 5) про ліквідацію осередка.

В свою чергу ВООЗ повідомляє всі інші країни про випадки ОНІ у світі, видає інформацію про спалахи, публікує звіти, результати наукових досліджень, надає допомогу в проведенні карантинних заходів.

Для виконання комплексу заходів, спрямованих на недопущення завозу чуми та інших карантинних інфекцій з інших країн створено протичумні станції, які підпорядковані безпосередньо МОЗ України. В обласних СЕС є відділи особливо небезпечних інфекцій. На державних кордонах (морські порти, міжнародні аеропорти, залізничні та шосейні станції) створені санітарно-карантинні пункти (СКП) та санітарно-карантинні відділи (СКВ). При останніх є ізолятори. У разі виявлення працівниками СКП або СКВ серед пасажирів, які перетинають кордон, хворого з підозрою на ОНІ його, а також контактних осіб, розміщують в ізоляторі. Карантинна служба має право догляду транспортних засобів і лише з її дозволу екіпаж та пасажири мають право зійти на берег. При необхідності транспортний засіб може бути підданий дезінфекції, дезінсекції, дератизації складається санітарна декларація корабля, літака. На основі МСП розробляються національні накази, правила із санітарної охорони території від завозу та поширення карантинних та інших особливо небезпечних інфекцій.

МОЗ України видало наказ за №133, від 19.VII.95р. “Перелік ОН, НБ інфекційних та паразитарних хвороб людини і носійства збудників цих хвороб”. До ОНІ згідно цього наказу відноситься 38 інфекцій: 1. Чума. 2. Холера. 3. Натуральна віспа. 4. Жовта гарячка. 5. СНІД. 6. Пастерельоз. 7. хвороба Марбурга. 8. Гарячка Ласа. 9. Гарячка Ебола. 10. Контагіозні віруси гарячки Денге, Чикунгунья, Долини Ріфт, Західного Нілу. 11. Енцефаломієліти: Західний і Східноамериканський, Венесуельський. 12. Енцефаліти: Каліфорнійський, Сент-Луїс, долини Мурр. 13. Бруцельоз. 14. Туляремія. 15. Сибірка. 16. Сот. 17. Ментоїдоз. 18. Орнітоз. 19. Лістеріоз. 20. Сказ. 21. Еризипелоїд. 22. Легіонельоз. 23. Епідемічний висипний тиф. 24. Хвороба Бриля. 25. Ку-гарячка. 26. Мишний тиф. 27. Марсельська лихоманка. 28. Кліщовий поворотній тиф. 29. Туберкульоз. 30. Псевдотуберкульоз. 31. Геморагічні гарячки. 32. Кримська гарячка. 33. Омська гарячка. 34. Геморагічна гарячка з нирковим синдромом. 35. Лптоентроз. 36. Ящур. 37. Кліщовий енцефаліт. 38. Хвороба Лайма.

Носійство збудників ОНі: холери, ВІЛ-інфекції.

Список НІ – 26 хвороб. Носіство збудників небезпечних інфекційних хвороб: 1- черевний тиф, 2- паратифи, 3- інші сальмонельози, 4- дизентерія, 5-токсигенні штами дифтерії.

Холера – антропонозна гостра кишкова інфекція, яка характеризується ураженням ферментних систем кишечника і проявляється діареєю, блювотою, розвитком дегідратації, демінералізації і ацидозу.

В історії холери розрізняють декілька періодів: І – коли холера була ендемічною інфекцією до 1817 року (басейн р. Ганг і Брахмапутра в Індії). ІІ період – розповсюдження холери на країни Америки, Африки, Європи – 6 пандемій, які унесли життя 20 млн. Людей, ІІІ- період 1926-1960рр. – холера знову стала ендемічною (Пакистан, Індія, Бангладеш), IV- з 1961 року – почалася 7 пандемія холери. Вона продовжується і сьогодні. В Південних районах України сформувалися місцеві ендемічні райони (Миколаївська обл., Одеська, Херсонська, Кримська). У 1994-95рр. були великі спалахи холери – 1370 хворих, 999 носіїв. Це проявляється виникненням захворювань без завозу із епідемічних районів і постійними висіваннями збудників із довкілля.

В ході 7 пандемії суттєво змінилися уявлення про механізми розвитку ендемічного процесу. Найбільш важливими є 3 фактори: 1)виявлено надзвичайну різноманітність холерних і холероподібних вібріонів в епідемічних осередках; 2) доведена здатність холерного вібріона до сапрофітичного способу життя; 3) доведена здатність холерного вібріона змінювати свої антигенні та біохімічні властивості в залежності від умов середовища перебування. Вважається, що 7 пандемія обумовлена новим збудником холери – холерним вібріоном Eltor. У послідуючих дослідженнях не підтвердили необхідності поділу (фенотипічна характеристика, гібридизація ДНК/ДНК, генетичні карти хромосом показали їх ідентичність). Їх поділ був заснований на здатності v.ch. Eltor гемолізувати еритроцити барана, але доказано, що ця властивість може змінюватись, так в ході 7 пандемії в 70 р до 90% штамів не викликали лізису еритроцитів баранів, вважається, що Eltor викликає більш легкі форми і вібріоносійство, але аналіз захворюваності показав, що в період циркуляції високо вірулентних штамів вібріонів Eltor вони з такою ж частотою як і збудники класичної холери зумовлюють важкий перебіг захворювання з високою летальністю, що й було підтверджено у країнах Африки і Південної Америки.

До класифікації Верги (1984 р) ввійшов типовий рід vibrio Pacini вид v.ch. Pacini, родина v. cholerae 01. по Україні користуються класифікацією 74 р., поділяється на три серовари – v.ch. Inaba, v.ch.Ogava, v.ch.Hikojima і біоваріанти (за гемолітичними антигенами, лізабельмонофагами – класичний і Eltor) – v.ch.ch., v.ch. Eltor. Сероваріанти, які не аглютинуються О₁ сироваткою, називають v.ch.non О₁: (О₂,...О₁₃₉). Збудниками холери є v.ch. серогрупи О₁ і О₁₃₉ серогруп, з наявністю гена Vct₊.

Токсигенність визначається наявністю гена холерного токсину Vct₊. Токсигенні штами, як правило, не лізують еритроцити барана, викликають холеру і схильні до епідемічного розповсюдження.

Про мінливість збудника свідчить висівання атипових культур, навіть від одного хворого в ході хвороби, або при дослідженні окремих колоній із первинного посіву матеріалу, висів атипових культур з довкілля. Спостерігаються зміни культуральних і морфологічних властивостей, гемолітичної активності, антигенної будови, чутливості до бактеріофагів і токсигенності, холерні вібріони можуть довго зберігатися у воді. Виявлені біоценотичні зв’язки холерного вібріона з різними водними організмами (зоопланктон, земноводними, рибами, гідробіонтами, біляводними птахами).

У морській воді виявляють галофільні вібріони, які морфологічно не відрізняються від холерних вібріонів, але культивуються на пептонній воді з додаванням солі. Вони викликають діарейні захворювання у людей – галофільози, захворюваність на які зростає. В 1998 році в Києві було виявлено 42 випадки галофільозу, фактором передачі була копчена риба, у 2001 р. – в Запоріжжі, їли теж рибу (свіжо посолену тюльку).

Джерелом інфекції при холері є тільки людина – хвора і носій. Механізм передачі фекально - оральний. Виникнення більшості епідемій чітко пов’язане з водою, можливе розповсюдження хвороби в побутових умовах, аліментарним шляхом. Широкому розповсюдженню холери сприяє вкрай незадовільний санітарно-комунальний стан окремих територій, зокрема, недостатнє забезпечення населення доброякісною питною водою, аварійний стан каналізаційної мережі, суттєві наслідки в санітарній очистці населених пунктів, відсутність локальних очисних споруд в інфекційних стаціонарах.

Сприйнятливість до холери у людей висока, але індивідуальні характеристики людини також мають велике значення (відносна або абсолютна ахлоргідрія, гігієнічні навички).

Після перенесеної інфекції зберігається нетривалий імунітет (3-6 міс.).

Протиепідемічні заходи залежать від епідситуації, епіднагляд у передепідемічний період, коли немає хворих на холеру, але висівається невірулентний збудник з довкілля, передбачає систему заходів, направлених на своєчасне виявлення хворих на холеру. Для цього обстежуються:

1) хворі з тяжкими формами ГКІ

2) хворі з дисфункцією кишечника з інфекційного або соматичного стаціонару в сезонні періоди з 1. V по 1. XI місяць.

3) Особи з психіатричних лікарень, установ спеціального режиму з 1. V по

4) 1 XI місяць.

5) Громадяни, які приїхали з країн, де реєструється холера, – обсервація 5 днів, одноразове дослідження калу.

6) Контактні, які доглядають за хворими в інфекційному стаціонарі (матері за дітьми).

7) Об’єкти довкілля, вода відкритих водойм, стічні води з 1 VI по 1 XI 1 раз в тиждень.

8) Вода відкритих водойм в місця водозабору з 1 VI по 1 XI 1 раз в тиждень.

9) Вода на головних очисних спорудах, до очищення з V по X 1 раз в тиждень.

10) Стічні води інфекційних стаціонарів протягом року 1 раз на тиждень.

11) Трупний матеріал померлих від тяжких форм гострої кишкової інфекції – постійно.

Кратність і терміни дослідження залежать від типу території 1,2,3.

В разі виявлення випадків холери або вібріоносійства не залежно від вірулентності виділених культур, місто, район, селище оголошується осередком холери по рішенню місцевої НПК (надзвичайна протиепідемічна комісія). НПК розробляє та затверджує оперативний план локалізації та ліквідації осередку холери, контролює його виконання.

Організацією протихолерних заходів безпосередньо займається медичний штаб. В нього входять: керівник державної адміністрації міста або селища, або району, керівник місцевої організації охорони здоров’я та державної санітарно-епідемічної служби. Начальник штабу призначається рішенням НПК.

В разі виділення від хворих на холеру і вібріоносіїв вірулентних (токсигенних) штамів холерних вібріонів О₁ групи відбувається:

1) Госпіталізація хворих на холеру, підозрілих на холеру, вібріоносіїв в холерний шпиталь з 1-кратним обстеженням.

2) Виявлення, ізоляція на 5 днів, обстеження на ф.30, превентивне лікування контактних осіб.

3) Активне виявлення, госпіталізація в провізорний стаціонар і бак. обстеження на холеру хворих з ГКІ.

4) Обов’язковий розтин з бак. дослідженням на ф.30 померлих на ГКІ, а також померлих від холери.

5) Профілактична та заключна дезінфекція.

Виписка із стаціонару після клінічного одужання і 3-ох від’ємних бактеріальних обстежень калу (через 24-36 годин після закінчення приймання антибіотиків 3 дні підряд). Жовч (порції В і С), посів однократно. Декретовані – кал п’ятикратно, жовч однократно. Диспансеризація на перехворілими та вібріоносіями до 3 міс. Облік в СЕС-ях, КІЗах поліклініки за місцем проживання., до роботи допускають. В перший місяць бактеріологічне обстеження випорожнень 1 раз на 10 днів. Потім один раз в місяць. Перший забір випорожнень здійснюється після прийому проносного (MgSO₄). Зняття з диспансерного обліку здійснюється комісією у складі головного лікаря поліклініки, інфекціоніста і епідеміолога.

Для контактних в осередку проводиться екстренна хіміопрофілактика.

Тетрациклін 0,5-0,3 2-3 рази 4 дні

Доксициклін 0,1 1-2 рази 4 дні

Леваміцетин 0,5 4 рази 4 дні

Еритроміцин 0,5 4 рази 4 дні

Ципрофлоксацин 0,5 2 рази 4 дні

Фуразолідон 0,1 4 рази 4 дні

Для специфічної профілактики застосовують холерну вакцину і холерний анатоксин. Вакцинацію проводять за епід показаннями. Ревакцинація через 3 місяці. Міжнародне свідоцтво про вакцинацію проти холери дійсне протягом 6 міс після вакцинації або ревакцинації.

У вогнищі проводить поточна і заключна дезінфекція.

Чума – гостра ОН природно-осередкова інфекційна хвороба, характеризується важкою інтоксикацією, лихоманкою, ураженням шкіри, лімфатичних вузлів, легенів, може давати септичні форми.

Збудник чуми – Iersinia pestis на лежить до роду Iersinia. Розрізняють 2 варіанти збудника чуми: штами, які розкладають гліцерин, називають континентальними, їх виділяють у природних осередках країн Середньої Азії. Штами, які не розкладають гліцерин, називають океанічними, їх виділяють в портових містах і природних осередках США. Описаний патоморфізм збудників чуми – з появою видовжених, зернистих, нитковидних і фільтруючих форм. Iersiniі pestis утворює ендо- і екзотоксин, містить соматичний О-антиген, капсульний та інші (20 антигенів). Розрізняють Iersinia pestis бабаків, ховрахів, піщух, полівок і щурів. Із бубонів і крові хворих людей, від бліх і щурів виділяють бактеріофаг, який лізує типові штами Iersinia pestis.

Чума – трансмісивний зооноз. Виділяють первинні осередки “дикої чуми” і “антропургічні” вторинні осередки чуми. Природні осередки пов’язані з природними резервуарами; дикими гризунами і їх ектопаразитами блохами і існують незалежно від діяльності людини в Азії, Америці, Африці і Європі в зоні степів, напівпустель, пустель. Джерело інфекції – дикі гризуни (> 300 видів), ховрахи, бабаки, полівки, піщухи, тарбагани, чорний абіссінський і багатососковий щурі, дикі морські свинки, земляні білки. В антропургічних осередках чуми основними резервуарами є: сірий щур або пацюк, чорний щур, рудий щур, а також верблюд. Специфічними переносниками є блохи (120 видів і підвидів, щурина блоха, людська блоха і блоха бабаків). Інтенсивне зараження блох відбувається в період вираженої бактеріемії перед загибеллю гризунів. Чумні бактерії розмножуються у блохи в її передшлунку, де мікроорганізми утворюють драглисту масу, яка заповнює просвіт передшлунку, утворюється так званий “чумний блок”. Коли блоха знову кусає і хоче смоктати кров, чумний блок їй заважає і вона його відригує у ранку в місці укусу. Таким шляхом відбувається зараження інших тварин або людини.

Людина заражується трансмісивно, контактно-побутовим шляхом (при знятті шкурок з гризунів або розділі туші верблюда), аліментарно (при вживанні заражених продуктів), повітряно-крапельним (при контакті з хворими на легеневу форму чуми).

Епідемії чуми за звичай виникають після епізоотій серед гризунів (сплячка гризунів, весною розмножуються, молодняк відселяється, падіж серед гризунів, вільні блохи переселяються на синантропних гризунів. В осіні, зимою – миші, щурі переселяються в житло людей, блохи кусають людей, люди хворіють бубонними формами, викликає вторинна легенева, вторинна септична, первинна септична форми, епідемія різко поширюється серед людей, так джерелом інфекції вже стає людина). Сприяє цьому скупченість людей в приміщеннях, низький рівень санітарно-гігієнічної культури.

Вроджений імунітет відсутній. Індекс контагіозності наближається до одиниці. Частіше хворіють чабани, мисливці, геологи. В даний час чума реєструється в ряді країн Азії (В’єтнам, Монголія, Казахстан, Бірма, Китай), Африки (Ангола, Уганда, Заїр, Мозамбік, Зімбабве, Мадагаскар), Америки (Болівія, Бразилія, Перу).

В 1997 році зареєстровано в світі за даними ВООЗ – 779 випадків чуми. В 1994 році в Індії був спалах чуми – 90 випадків бубонної форми і біля 500 випадків – легеневої форми, 41 померлий. Взагалі в історії людства відомі 3 пандемії чуми: Юстініанова, чума у VI ст., розпочалась у Єгипті – померло 100млн людей, тільки у Європі XIV ст. – “велика або чорна смерть” – 50 млн. людей – почалась в Китаї, 3 пандемія у 1884 році – в Кантоніі, Гонконзі – “портова” чума. Не зустрічається в районах, де розвинуте сільське господарство. Осіннє орання руйнує нори гризунів, взимку вони гинуть від морозу.

Протиепідемічні заходи – як при всі особливо небезпечних карантинних інфекціях – при виявленні хворих на чуму створюється НПК, яка накладає карантин на територію і складає комплексний план ліквідації осередку. Хворих на чуму негайно госпіталізують в чумний госпіталь, підозрілих хворих (з гарячкою, з пневмонією, лімфаденітами) госпіталізують в провізорний госпіталь, контактних розміщують в ізоляторі. За ізольованими ведеться медичне спостереження протягом 6 днів. Їм проводять курс антибіотико профілактики (стрептоміцин 0,5x2р., тетрациклін 0,5х3р. 6 днів). Через 2 дні після закінчення курсу а/б-профілактики проводиться вакцинація або ревакцинація. Виписка через 4-6 тижнів нормальної температури і 3-ох від’ємних посівів із носоглотки, харкотиння, пункції бубона. Диспансеризація 3 місяці з бак. дослідженням мазків з носоглотки, харкотиння. В осередках чуми за епід. показаннями проводиться вакцинація в першу чергу контингенту високого ризику зараження (чабани, геологи, мисливці, медичні працівники, працівники п/ч закладів), застосовується жива вакцина EV н/ш і в/ш, ревакцинація через 1 рік.

В осередку, де було виявлено хворого проводять заключну дезінфекцію, дератизацію і дезінсекцію (використовують 3% лізол, 2% хлорамін, виділення від хворих обробляються 10%-ним розчином лізолу, карболової кислоти, хлораміна. Посуд і інструменти – кип’ятіння, білизна і одяг – в параформалінову камеру.). Проводяться подвірні обходи і термометрія усіх в осередку.

Всі медичні працівники в чумному госпіталі знаходяться на казарменному становищі, вакциновані, працюють в захисному одязі. Їм теж проводиться екстренна профілактика, термометрія 2 рази на день. Захоронення трупів згідно інструкцій.

У природних осередках проводять заходи, спрямовані на зменшення епізоотичної активності і повної ліквідації інфекції. Освоєння території під сільськогосподарське виробництво завжди сприятиме оздоровленню осередку. Протичумні станції повинні вести постійний нагляд за видовим складом та чисельністю гризунів, паразитуючих на них бліх, систематично бактеріологічно обстежувати їх.

Епіднагляд – головна мета недопущення ураження людей. До таких заходів відносяться: 1) повсякденна готовність всіх медичних установ проводити роботу на випадок виникнення ОНІ;

2) складання прогнозів щодо епізоотичної ситуації на території;

3) стеження за епідемічною ситуацією в світі та потенційною можливістю завозу чуми в державу;

4) суворий нагляд на СКП за своєчасним виявленням серед пасажирів підозрілих хворих на чуму, які прибувають на територію країни;

5) ізоляція на 6 днів осіб, щодо яких виникає підозра на зараженість чумою;

6) накопичення запасів діагностичних, лікувальних, профілактичних препаратів;

7) знання принципів та схем проведення екстреної антибіотикопрофілактики та специфічної профілактики;

8) проведення санітарно-епідемічної пропаганди.

Натуральна віспа (variola vera, orthopoxvirus variola) – ОНІ високо контагіозна, що спричиняється вірусом, характеризується повітряно-краплинним (пилевим) шляхом передачі, різкою інтоксикацією, етапними висипаннями на шкірі і слизових оболонках рясного везікуло-пустульозного висипу, після чого залишаються рубці.

Віспа була відома з давніх - давен за 3000 р. до н.е. в Китаї, Єгипті. В VI ст. від віспи загинуло ¹/₁₀ населення земної кулі. У деяких зонах від віспи гинуло 10-12 млн людей щорічно. Боротьба з цією інфекцією була довгою і неустанною до епохального відкриття англійського лікаря Дженера (перехресний імунітет від перенесеної коров’ячої віспи) – шлях до вакцинації. В 1919 році в СРСР перший закон про обов’язкове щеплення проти віспи, що привело до повної ліквідації віспи.

В 50 роках склалася ситуація, що в більшості країн віспа була ліквідована, але в ендемічних районах вона зберігалася і людство втрачало кожен рік 1млрд доларів на противіспенні заходи, так як була загроза завозу НІ із ендемічних осередків. В 1958 році на 1 сесії ВООЗ – ак. Жданов сформулював необхідність постановки задачі глобальної ліквідації натуральної віспи у світі. Через 7 років на 18 сесії ВООЗ була прийнята 10-річна програма 1965-1975 рр., згідно якої проводились 3 етапи:1) підготовчий (збір інформації); 2) атаки (імунізації 95%); 3) консолідації (2 роки посиленого епід режиму після останнього випадку віспи). Вартість тої програми 180млн $, обійшлася в 350 млн. $. Останнім епідемічним районом був штат Бехар, в Індії, до 75% випадків НВ реєструвалось тут. В 1974 році активно виявлялись хворі, проводились подвірні обходи і імунізація методом кільцевого (радіального) імунного бар’єра (1 хворий і в радіусі 10 км все населення вакцинується, якщо є хоч 1 ознака за НВ). Діагноз ставився в Делі, Женеві, хворі не госпіталізувалися, виставлявся пост, приходили родичі, яких також вакцинували. Метісазон був неефективний, давали Ig, гроші на харчування контактним. У 1978 році зареєстрований останній випадок НВ в Сомалі. В 1980 році було верифіковано ліквідацію НВ в світі, відмінено планові щеплення проти НВ, вакцинний штам віруса зберігається у лабораторіях Москви, США, Південної Африканської Республіки.

Віспа мавп. В 1970 році на території Заїра вперше в історії медицини був зареєстрований випадок захворювання людини, викликаний вірусом віспи мавп, який за антигенною будовою, морфологією і властивостями близький до віруса натуральної віспи. Вірус відноситься до родини Orthopoxvirus. З 1981 р. по 1986 рік в Африці було зареєстровано вже 37 випадків цього захворювання. Таким чином, було кінцево встановлено, що вірус може передаватись від людини до людини і викликати симптомокомплекс, схожий з натуральною віспою (пустульозні висипання, лихоманка, респіраторний синдром, іноді летальні наслідки). За даними ВООЗ з лютого 1996 по жовтень 1997 р. в Заїрі було 419 випадків захворювання. Були вивчені клінічні та епідеміологічні особливості спалаху: 1). інфекція здатна передаватися від людини до людини і викликати захворювання у значної маси населення. Контагіозність 15-70-100%. 2). в І епідемію хворіли в основному діти, серед дорослих не розповсюджувалась. Зростання в 2 рази % захворівших серед людей > 15 років, які не мають імунізації проти віруса натуральної віспи, може свідчити про перехресний імунітет і даний спалах є наслідком припинення вакцинації проти натуральної віспи в кінці 70р.. 3). відмічено різке збільшення передачі інфекції від людини до людини, що вказує на можливість глобального розповсюдження захворювання.

Проводиться подальше спостереження за хворими і вивчення цієї інфекції з метою визначення необхідності додаткових профілактичних заходів, можливо профілактичної вакцинації.

17 днів карантин. Лікування – як при натуральній віспі, а/б, коагулянти.

Жовта гарячка – ОНІ, яка характеризується високою температурою, інтоксикацією, жовтяницею, геморагічним синдромом, ІТШ, ГНН. Природно-осередкова зоонозна вірусна інфекція.

Захворювання відоме з 17 ст. Раніше спостерігалися важкі епідемії з високою летальністю. В даний час реєструються спорадичні випадки та групові спалахи в зоні тропічних лісів в Африці (Заїр, Конго, Судан та Сомалі), Південна та Центральна Америка (США, Болівія, Венесуела, Колумбія).

1996 р. 173 випадки (103 летальні), 97р. – 37 випадків (16 летальних).

Збудник – Flavivirus febriscis, відноситься до роду Flavivirus, сімейства Togaviridae. Виділяють 2 епідемічних типи осередків ЖГ: природні (джунглеві) і антропургічні (міські). Резервуаром вірусів при джунглевій формі ЖГ є мавпи мармозети, а також гризуни, сумчасті, їжаки. Переносниками віруса в природних зонах Африки – комарі Aedes simpsoni, A. africanus, Нeamаgogus sperrazzini. Людина заражається при укусі інфікованого комара, який здатний заражати через 9-12 днів піля інфікування. Якщо така заражена людина приїжджає з джерела в місто вона стає джерелом інфекції, міські вогнища ЖГ, переносниками є комарі роду Aedes aegypti.

Міська форма ЖГ приймає характер епідемії. Летальність від ЖГ – до 60%. Інкубаційний період 10 днів. Фвзв гіперемії жовтяниці, період венозних стазів; жовтяниця + геморагічна висипка, блювота кров’ю, кровотечі, ІТШ, ГПН, ГНН, енцефаліт. Діагноз підтверджується виділенням із крові хворого віруса ЖГ або виявленням антитіл до нього (РЗК, РТНГА). Для специфічної профілактики в осередках інфекції використовують живу аттенуйовану вакцину 17Д, рідше вакцину “Дакар”. Вакцина 17Д вводиться п/ш в розведенні 1:10 по 0,5 мл. Імунітет розвивається через 7-10 днів і зберігається протягом 6-10 років. Видається міжнародний сертифікат. Нещеплені особи із ендемічних районів піддаються карантину на 9 днів, транспортні засоби – обробці інсектицидами. Обов’язкова вацинація для людей, які виїжджають в ендемічні райони Африки або Південної Америки.

Хворих ізолюють в стаціонари, захищені від проникнення комарів. У боротьбі з комарами проводять дезінсекцію. Проводять ретельну поточну і заключну дезінфекцію.

Гарячка Ласса – природно-осередкова інфекція, яка викликає важке захворювання з явищами геморагічного діатеза і ураженням нирок. Збудник Lassa virus реєструється в Нігерії та інших країнах Західної Африки (С’єрра-Леоне, Ліберія).

Джерелом є гризуни місцевої фауни – багатососковий щур і чорний щур, у яких спостерігається безсимптомна інфекція, а вірус виділяється з сечею. Серед гризунів характерний аліментарний спосіб зараження, можливий також повітряно - пилевий. Людина заражається від об’єктів зовнішнього середовища, контамінованих сечею гризунів. Допускається зараженя контактним і повітряно-пилевим шляхами, а також через пошкоджену шкіру.

Заражаються в країнах Західної Африки приїжджаючі люди, які перебувають якийсь час в сільській місцевості. Цей факт свідчить про проепідемічування місцевого населення. Летальність досягає 70%. Але в ендемічних осередках багато легких і без симптомних форм. 1) Збудник Lassa virus, родини Arenoviridae.

У хворої людини збудник є у крові, слині, в сечі. Зараження передається повітряно-краплинним, контактно-побутовим, парентеральним, при хірургічних маніпуляціях. Вперше це захворювання було описане (1969р.) як внутрішньолікарняна інфекція. Спалах в селі Ласса в Нігерії.

Діагностика – серологічна (РЗК, РНІФ, РН), 1:64. Вірус викликає некробіотичні процеси в міокардіоцитах.

Клініка. Інкубаційний період 3-17 днів. Біль в грудях, кашель, болі в животі, діарея, мелена, гіперемія кон’юктиви, температура, нудота, блювота, в ротоглотці виразки, сильно збільшені лімфатичні вузли, геморагічний синдром, глухота, ІТШ, ГНН.

Хворий ізолюється в бокси. Медичний персонал працює в захисному одязі з респіраторами. Лабораторії, які досліджують матеріал від хворого, повинні працювати в режимі карантинних інфекцій. Хворі знаходяться в стаціонарі не менше 1 місяця, виписка при умові негативного результату вірусологічного дослідження сечі.

Заходи щодо гризунів – дератизація в приміщеннях, захист приміщень від проникнення гризунів, правила зберігання продуктів. Карантин для людей, які прибули з ендемічних районів – 17 днів. Після перенесеної інфекції – напружений імунітет. Є специфічний імуноглобулін, раннє введення якого значно полегшує клінічний перебіг хвороби. Сольові розчини, плазми реконвалесцентів, ронбоверин. Діагностування – вірус з крові, сечі, а/т РЗК.

Гарячка Ебола – гостра ОНІ, яка проявляється гарячковою реакцією, геморагічним синдромом, ураженням дихальних шляхів і травного каналу.

Збудник – Ebola virus, відноситься до роду Marburg-virus, родини Filoviridae. Патогенний для мишей, морських свинок, мавп.

Захворювання виявлене в 1976 році в Судані і Заїрі під час епідемічних спалахів з частими випадками внутрішньолікарняного ураження з летальністю до 87%, мали місце завіз інфекції за межі африканського континенту. Теплокровний хазяїн вірусу в природі не виявлений. Не виключається зараження людини у природі при контакті з мавпами. За даними американських дослідників (1990р.) їм вдалося серологічними методами виявити зараженість мавп, привезених в США із Філіпін. Хвора людина створює надзвичайну небезпеку для оточуючих. Механізм передачі – крапельний, контактно-побутовий (при контамінації рук кров’ю або виділеннями хворих, при проведенні лікування та діагностичних маніпуляцій; при роботі з досліджуваним матеріалом. Період інкубації 3-5 днів, 7-14 днів через шпріци).

Клініка. Температура, артралгії, головний біль, міалгії, температура 39-40°, біль в груді, сухий кашель, сухість в роті, виразки в ротоглотці, болі в животі, діарея, мелена, зневоднення, кореподібна висипка, геморагічний синдром, шок, зневоднення, кровотечі.

Серологічні дослідження свідчать про наявність в осередках інфекції легких та інапарантних форм інфекції.

Хворий негайно госпіталізується в герметизовану палату чи бокс. Для перевезення хворого використовують спеціальний герметизований автотранспорт. Обслуговуючий персонал (чисельність мінімальна) перебуває поряд теж в герметизованому боксі, на казарменному становищі. Усіх, хто спілкувався з хворими, ізолюють і спостерігають протягом 3 тижнів, термометрія. Медичні працівники спостерігаються 30 днів, дворазове вимірювання температури. Діагностування на вірус і антитіла. ПЧК 1 типу гермошлеми, респіратори. Поточна і заключна дезінфекція. Систематичний контроль за контингентами, які прибувають в нашу країну з Африканського континенту.

Карантин для прибулих з місцевості, де реєструється ГЕ – 17 діб.

Гарячка Марбурга – збудник той самий, що і Ебола, відрізняється дещо за антигенною структурою. Вперше зареєстровано в 1967 році в м. Марбурзі серед працівників біофабрики, де готували культури клітин з нирок мавп, а також серед медичних працівників госпіталя, де лікували хворих з біофабрики. Спалахи в Заїрі і Судані та інших країнах Африки. У хворої людини збудник міститься у крові, передається так само як і Ебола, протиепідемічні заходи такі ж самі.

Принципи організації первинних протиепідемічних заходів при виявленні хворого або підозрілого щодо захворювання на чуму, холеру, КВГГ (однакові при всіх ОНІ):

1 Виявлення хворого

2 Інформація про хворого (повідомлення вище стоячих органів)

3 Уточнення діагнозу (взяття матеріалу на дослідження)

4 Лікування (невідкладна допомога)

5 Ізоляція і госпіталізація

6 Обсерваційні, карантинні заходи

7 Виявлення померлих від невідомих причин, розтин трупа, взяття матеріалу

8 Виявлення, ізоляція, проведення екстреної профілактики контактним особам

9 Провізорна госпіталізація хворих, підозрілих на ОНІ

10 Дезінфекція, дезінсекція, дератизація

11 Екстрена профілактика населення

12 Медичне спостереження за населенням

13 Санітарна освіта

14 Санітарний контроль за зовнішнім середовищем

При виявленні хворого з ОНІ в амбулаторно-поліклінічному закладі прийом усіх хворих припиняють. Хворого залишають на місці виявлення до госпіталізації в спеціальний інфекційний стаціонар. При необхідності надають невідкладну допомогу. Не виходячи з приміщення, де є хворий, лікар по телефону замовляє необхідні медикаменти, укладка захисного одягу і для взяття матеріалу, для лабораторного обстеження, засоби особистої профілактики і терміново сповіщає головних лікарів лікарняного закладу, станцію швидкої допомоги і санепідстанцію.

Забороняється вхід у медичний заклад і вихід з нього. Закривають всі вхідні двері, виставляються пости біля кабінету, забороняється виносити речі, передавати амбулаторні карти до проведення заключної дезінфекції. При підозрі на чуму, КВГГ – закривають вікна, двері, заклеюють лейкопластирем вентиляційні отвори. Лікар залишається з хворим до прибуття евакобригади. Він одягає захисний одяг і працює з хворим (огляд, збір анамнезу хвороби, епіданамнезу, контакти).

Складаються списки осіб, що були в контакті з хворим у даному лікарняному закладі, за місцем проживання, медичного обслуговуючого персоналу. Біля хворого проводиться поточна дезінфекція (3% розчин лізолу, хлораміну, 3% освітлений і неосвітлений розчин хлорного вапна). Після госпіталізації хворого лікар підлягає обсервації і екстренній а/б-терапії.

Дата добавления: 2014-01-11