Карпатська Україна

Офіційно вважалося, що Закарпаття добровільно увійшло до складу Чехо-Словаччини, і йому формально забезпечу­вано внутрішню автономію. Офіційною назвою окремого ад­міністративного краю до 1928 р. була „Підкарпатська Русь”. На чолі краю стояв губернатор: Григорій Жаткович (1919— 1921), Антін Бескид (1923—1933); останній проводив русофільську політику. На Закарпатті йшла боротьба між народовецьким і русофільським таборами. Перший очолювали о. Августин Волошин, брати Михайло і Юлій Бращайки, які заснували „Просвіту”, кооперативи, часописи і вели боротьбу з русофілами, згуртованими в „Обществі Духновича”. Останніх підтримували чехи, які боролися за централізацію країни.

З 1928 р. Чехо-Словаччину поділено на адміністративні краї, і Закарпаття стає „Підкарпатським Краєм” на чолі з кра­йовим президентом, що мав всю повноту влади (губернатор тільки символізував „автономно”). При парламентських виборах, крім народовецько-української і русофільської груп, виступала також комуністична партія. Кожний табір мав своїх послів і сенаторів. У 1930-х рр. зміцнів український табір. Українська „Учительська Громада” перебрала керівництво шкільництвом, Михайло Бращайко почав з 1937 р. видавати тижневик „Українське Слово”. Чехи ж штучно підтримували русофільство. Але на виборах 1935 р. число голосів за українських кандидатів було значно більшим, ніж на попередніх виборах. Серед послів вибрано Юліана Ревая. Від середини 1930-х рр. під впливом націоналістичного руху закарпатці вимагали здійснення автономії. Однак чеський уряд, незва­жаючи па трудність міжнародної ситуації, зволікав з її реаліза­цією, вимагаючи, щоб українці об’єдналися з русофілами.

Після Мюнхенського договору чотирьох держав (21 трав­ня 1938 р.) під впливом міжнародних подій і внутрішнім тиском українців Прага дозволяє 8 жовтня 1938 р. створення автономного уряду на чолі з Андрієм Бродієм, а з 26 жовтня 1938 р. головою уряду стає Августин Волошин. Українці робили зусилля для побудови карпатсько-української держави у феде­ративному зв’язку з чехами і словаками. Празький парламент схвалив її конституційним законом 22 жовтня 1938 р., тоді коли русофіли підтримували угорські плани захоплення Закарпаття. Після Віденського арбітражу 2 листопада 1938 р. південну частину Закарпаття (Ужгород, Мукачеве і Берегове) приєднано до Угорщини, а столицю Карпатської України перенесено до Хусту. Попри цю втрату українці з великим ентузіазмом взялися за розбудову Закарпаття. В організації політичного і культурного життя закарпатцям допомагали втікачі з Галичини, Буковини; матеріальну допомогу подава­ла заокеанська еміграція. Великий внесок у розбудову Кар­патської України внесла ОУН. Вибори до сейму Карпатської України 18 лютого 1939 р. засвідчили значну перемогу Укра­їнського Національного Об’єднання, яке отримало 86,1 від­сотка голосів. Проти постання української держави на Закар­патті рішуче виступали Угорщина і Польща. Дійшло також до зіткнення військових частин Карпатської Січі з чеськими від­ділами генерала Льва Прхала. Коли в Хусті зібрався сейм Карпатської України, який 15 березня 1939 р. проголосив її самостійність, прийняв конституцію і обрав Августина Волошина президентом держави, угорські війська, з дозволу Адольфа Гітлера, почали окупацію Карпатської України. Незважаю­чи на запеклий опір Карпатської Січі, угорці окупували Закарпаття, а президент і частина уряду па чолі з прем’єром Юліаном Реваєм виїхали через Румунію на еміграцію.

Дата добавления: 2014-01-11