Оцінка рівня соціально-економічного розвитку регіону

В умовах динамічної ринкової економіки одним із головних важелів впливу держави на розвиток матеріального виробництва є податкова система. А ефективність оподаткування та збільшення податкових надходжень до бюджетів усіх рівнів залежить у свою чергу від ефективності діяльності всіх галузей економіки країни. Адже з розширеним відтворенням виробництва пов’язане зростання обсягів валової доданої вартості, прибутку підприємств, доходів населення тощо, які формують податкову базу.

Під регіоном в спеціальній літературі розуміється цілісна, адміністративно визначена частина країни, якій властива певна спільність природних та соціально-економічних характеристик, що зумовлює доцільність її розвитку за єдиною регіонально–конкретизованою стратегією, яка повинна виходити із загальнодержавних цілей і враховувати інтереси, можливості та бар’єри розвитку даного регіону.

Важливість дослідження соціально-економічного розвитку в розрізі регіонів зумовлена тим, що саме в них запроваджуються нові ринкові відносини, нагромаджується фінансовий капітал держави; в регіонах формується база оподаткування юридичних і фізичних осіб (адже обсяги податкового прибутку також мають економічне “коріння” тобто залежать від економічної активності населення оплати праці та економічної ситуації в країні та регіонів). Від підвищення прибутковості виробництва в регіонах залежить фінансове забезпечення розширеного відтворення виробництва, а значить і успішне виконання соціальних і економічних програм в країні, вирішення важливих соціально-економічних проблем в регіонах. До них, зокрема, відноситься підвищення конкурентоспроможності за рахунок його структурно-технологічної перебудови, нагромадження фінансового капіталу, зміцнення податкового потенціалу, розвиток міжнародної економічної інтеграції, розширення системи робочих місць, якості життя населення та добробуту, раціональне використання природних ресурсів в контексті гармонізації регіональних та національних інтересів.

Саме тому в контексті вивчення соціально-економічного розвитку країни та визначення напрямів його розширення дуже важливе дослідження економічної ситуації в Україні в розрізі її регіонів. До них в країні відносять основні одиниці її адміністративно-територіального поділу – області та Автономну республіку Крим. Активність і масштаби формування в них соціально-економічного розвитку безпосередньо залежать як від макроекономічної ситуації (та політичної і соціальної стабільності) в державі, так і від соціально-економічної ситуації в регіоні, а саме: від структури і масштабів його природного, виробничого, інвестиційного, інноваційного потенціалу, кваліфікаційного рівня трудових ресурсів, розвину тості виробничої та ринкової інфраструктури тощо.

В найбільш узагальненому вигляді економічна ситуація регіонів відбувається в рівні його економічного розвитку, який визначається при співставленні найбільш репрезентативних показників такого розвитку із аналогічними показниками країни. Не дивлячись на досить довгу історію дослідження цієї проблеми, однозначної думки щодо методики визначення та оцінки рівня економічного розвитку не існує.

Адже, категорія “ економічний розвиток ” відбиває настільки складну динаміку широкомасштабних змін, які відбуваються в економічний системі світу (і окремо взятої країни), що існує дуже багато тлумачень цієї категорії.

Економічний розвиток регіону – це сукупність економічних процесів, що відбуваються в ході розвитку господарства та відбиваються в більш-менш кардинальних змінах економічної та соціальної системи і відповідно трансформації основних її елементів.

Економічний розвиток регіону - поняття, яке характеризує рівень розвитку основних секторів його економіки (промисловості, сільського господарства, торгівлі та платних послуг, а також результати їх діяльності (надходження у бюджет).

		Сільське господарство (СГ)

	Соціальна інфраструктура

Рис.1. Компонентна структура регіону.

10.1. Cтруктура регіону.

До найбільш репрезентативних показників, за допомогою яких доцільно оцінювати рівень економічного розвитку регіонів країни, відносять наступні:

1) продукція промисловості:

– ВДВ;

– виробництво промислової продукції на душу населення;

– темпи зміни обсягів виробництва промислової продукції;.

2) продукція сільського господарства:

– ВДВ;

– виробництво сільськогосподарської продукції на 1 га ріллі;

– темпи зміни обсягів виробництва сільськогосподарської продукції;

3) обсяг товарообігу та платних послуги:

– ВДВ;

– товарооборот на душу населення;

– темпи зміни обсягів товарообороту;

– платні послуги на душу населення;

– темпи зміни обсягів платних послуг;

4) інвестиції в основний капітал;

5) обсяг експорту: експорт у розрахунку на душу населення;

6) обсяг пасажирських та вантажних перевезень;

7) середньомісячна заробітна плата;

8) бюджет:

– доходи у бюджети всіх рівнів на душу населення;

– темпи зміни обсягів доходів у бюджети всіх рівнів.

9) податки:

– нараховані;

– реалізовані;

– частка податків у ВДВ.

У контексті до вищезгаданого можна провести оцінку рівнів соціально-економічного розвитку регіонів України.

При визначенні рівнів економічного розвитку регіонів, необхідним етапом є співставлення їх основних показників із загальними по Україні згідно статистики.

Таким чином, в Україні необхідна цілеспрямована політика щодо зменшення територіальних розбіжностей розподілу економічних і соціальних ресурсів між регіонами України. Основними напрямами такої політики мають стати наступні.

1. Удосконалення нормативно-правових положень, які регулюють економічний і соціальний розвиток регіонів України. Чітке закріплення на законодавчому рівні принципів, шляхів і механізмів регіонального розвитку відповідно до реалій сучасного соціально-економічного функціонування регіонів. Розробка й затвердження на правовому рівні системи заходів мінімізації впливу несприятливих процесів (зростання рівня міжрегіональної диференціації за окремими показниками) на соціальний та економічний розвиток регіонів.

2. Поступовий перехід від практики перерозподілу ресурсів між регіонами до стимулювання ефективного використання внутрішніх матеріальних, трудових і фінансових ресурсів.

3. Зменшення рівня міжрегіональної диференціації шляхом використання комплексу заходів, які б дозволили подолати значні варіації за окремими показниками й забезпечити пропорціональний розподіл ресурсів:

- стимулювання економічного зростання менш розвинених регіонів на основі активізації використання внутрішніх чинників конкурентоспроможності. Зокрема, для західних і південних регіонів такими ресурсами є туристично-рекреаційні, для прикордонних – розвиток транскордонного співробітництва, північних – деревообробна промисловість тощо;

- удосконалення існуючих механізмів перерозподілу податкових платежів та міжбюджетних трансфертів, що дозволить знизити регіональні розбіжності розподілу ресурсів;

- закріплення в регіональних програмах економічного та соціального розвитку менш розвинених регіонів завдань збільшення значень основних соціально-економічних показників мінімум до середніх показників країни.

4. Запровадити комплекс заходів, які б дали можливість зменшити залежність економік регіонів від зовнішньоекономічних чинників, що насамперед стосується надмірно експортоорієнтованих регіонів.

5. Застосування диференційованого підходу до визначення рівня державної підтримки регіонам України. Щодо економічно розвинених регіонів ступінь впливу держави повинен бути мінімальним, у той час, як стосовно найменш розвинених – застосовуватися спеціальні державні програми регіонального вирівнювання. Державна підтримка має передбачати систему трансфертів для менш розвинених регіонів, зростання видатків центрального й місцевого бюджетів на підтримку реалізації пріоритетних регіональних програм розвитку (як для галузей, так і для конкретних підприємств).

Дата добавления: 2014-01-11