Критерії і показники розвитку економіки та їх інтернаціональний характер

Економіка пов’язується з ідеєю розвитку, еволюції. Поняттярозвитку пов’язується з якісними змінами об’єктів, появою нових суспільних форм, інновацій та нововведень, а також з трансформацією внутрішніх та зовнішніх зв’язків цих об’єктів. Розвиток асоціюється з циклічністю чи спрямованістю (лінійною або нелінійною) процесуальних змін; з їх одно- чи багатовекторністю (факторністю в «теорії факторів»); з однозначною (природно-історичною) детермінованістю розвитку чи можливістю альтернатив, з еволюційним чи стрибкоподібним (революційним) характером політико-економічних та соціокультурних змін; з мірою їх «штучності» та «природності». Еволюцію трактують як процес, що закономірно здійснюється сам по собі і є, таким чином, синонімом саморозвитку.

Незважаючи на численні кількісні та якісні зміни, будь-яка органічна система (в тому числі і економічна) намагається віднайти власну ідентичність та зберегти цілісність у процесі розвитку.

Задля повнішого виявлення суті поняття розвиток варто розглянути його й у співвідношенні з такими категоріями, як прогрес та модернізація. Найбільш розповсюджене тлумачення прогресу полягає у визначенні його як типу чи напряму розвитку, для якого характерним є перехід до більш досконалого стану об’єкта. Це знаходить свій прояв у більш високому рівні організації об'єктів, розширенні їх адаптаційних можливостей до на­вколишнього середовища, зростанні еволюційних потенцій тощо. Таке найбільш загальне визначення стосується насамперед соціального та економічного прогресу.

Постає питання про об’єктивні критерії економічного і соціального прогресу. В одному випадку за критерій прогресу визнається становлення соціально-економічних форм, що забезпечують функціонування суспільства як цілісної системи. Тут проглядається примат загального. Людина переважно розглядається як складова виробничо-технологічних відносин. Ключовими, домінуючими компонентами прогресу виступають технології, матеріальні стандарти життєвого рівня. Водночас стає все більш очевидним, що суспільство, в якому зростає матеріальна складова, але занепадають моральні та етичні норми, політика чи довкілля, не може вважатись прогресивним.

Тим-то інша позиція акцентує увагу на становищі людини, рівні її свободи та добробуту, стані соціального самопочуття та власної безпеки, цілісності особистості та ступеня її індивідуалізації.

Виникає потреба в уточненні змісту прогресу у зв’язку з вичерпанням його характеристик, що були сформульовані в попередню епоху. По-перше, йдеться про перехід до цивілізаційного підходу при аналізі соціально-економічних процесів замість формаційного. По-друге - про поєднання прогресу соціальних систем за умови їх диференційованого руху з прогресом індивідуальності та створення механізмів узгодженості цих двох глобальних процесів.

В цілому ж прогрес є доволі суперечливим явищем ще й тому, що він має своєю зворотною стороною - регрес, відступ на нижчі шаблі соціально-економічного та культурно-історичного розвитку. Баланс, чи сальдо, між прогресом і регресом, висловлюючись економічною мовою, складається в кінцевому рахунку на користь першого, але все це відбувається в надзвичайно гострих зіткненнях матеріально-речових, інтелектуальних, духов­них компонентів. За позитивного балансу на користь прогресу проглядається намагання здійснити утилітарну колонізацію минулого, розглядати його як передумову теперішнього з однозначним визначенням останнього як вищого ступеня розвитку, що спрямований у краще майбутнє. Спрощеність даного підходу є очевидною, що вимагає від дослідника об’єктивної та неупередженої оцінки кожної епохи людської історії.

Досить вдале трактування економічного прогресу знаходимо в українського економіста В. Єременка. «Про економічний прогрес можна вести мову тоді, коли ми з відносно меншими ресурсами домагаємося відносно більшого результату, відносно більшої продуктивності». Даний підхід зосереджується на економічній доцільності, раціональності, ефективності. Називають також головні джерела економічного прогресу, серед яких приватна власність, свобода ринку, ринкова конкуренція, ефективний капіталотворчий механізм, грошово-фінансова стабільність, низький рівень податків, вільна торгівля.

Близькою за значенням до економічного розвитку є модернізація, як сукупність взаємопов’язаних процесів нагромадження капіталу (мобілізації ресурсів), розвитку виробництва та підвищення продуктивності праці тощо. Часто модернізація асоціюється із змінами, що відбуваються в економічній, техніко-технологічній, політичній, суспільно-культурній сферах суспільства. Пов’язують модернізацію з переходом від традиційного до сучасного суспільства.

Особливості сучасного етапу модернізації полягають у необхідності, по-перше, здійснити розвиток не самих по собі виробничих потужностей, а започаткувати технологічні перетворення сучасного рівня і масштабів. По-друге, органічно включати країну в світогосподарські, глобальні процеси з метою повнішого використання науково-технічного досвіду зарубіжних партнерів. По-третє, модернізація вимагає тепер не стільки зростання випуску окремих товарів, скільки формування внутрішніх передумов і можливостей для впровадження гнучких технологій на основі сучасної інформації та комп’ютерної техніки.

Класична, або традиційна, економічна наука виділяє такі головні фактори виробництва, як земля, праця, капітал. Останнім часом до них додають менеджмент, технології та ін. Вищенаведені чинники є, очевидно, визначальними, провідними. Вони порівняно легко піддаються кількісному аналізу. Водночас суттєвий вплив на економічний розвиток справляють політичні та економічні інституції, форми і типи власності і суспільних відносин, релігійні та культурно-ментальні особливості різних націй і народів. Неабияке значення має рівень суспільного поділу і кооперації праці та виробництва, а також відповідних економічних форм, в яких реалізуються виробничо-господарські процеси. Для аналізу економічних явищ у короткотерміновому періоді визначальне значення має перша група чинників. Динаміка економічного розвитку у всій її багатоманітності передбачає врахування факторів, що сприяють чи не сприяють їх більш ефективному використанню.

Ці фактори (інституції, релігія, культура тощо) створюють загальні передумови, своєрідне середовище для реалізації основних факторів економічного розвитку на зростання валового національного продукту країни можна виразити такою формулою:

Y = f(L, К, Т, X, N),

де Y - валовий національний продукт

f - функція

L - кількість населення

К - капітальні ресурси

Т - техніка, технологія

X - суспільні інституції

N – довкілля.

Таким чином, сукупність факторів економічного розвитку охоплює основоположні природні чинники, що є його засадами, та низку засобів і форм, створених людством у процесі його еволюції, їх оптимальна взаємодія дає змогу країнам і регіонам домагатись вражаючих результатів економічного розвитку. І навпаки, розладнаність механізмів, що поєднують природні й набуті фактори господарського розвитку, спричиняє серйозні економічні ускладнення і кризові процеси, які періодично спалахують у тих чи інших секторах світової економіки.

Головними показниками раціональної економіки є якість та ефективність використання ресурсів, факторів виробництва, його техніко-технологічний і організаційний рівень, добробут населення, індекс людського розвитку тощо. В кінцевому рахунку раціональна економіка неможлива без адекватної ментальності, яка повинна пронизувати усі господарські рішення. Така економіка виключає позаекономічні дії і будується на суворому розрахунку поточних і довгострокових стратегій на рівні домашнього господарства, підприємства (фірми), галузі, цілого господарського комплексу країни.

Сучасне включення України в цивілізаційні процеси і структури в умовах глобалізації однозначно і безальтернативно спонукає до формування глибоких раціональних основ як в економіці, так і в інших важливих сферах суспільного життя. Є всі підстави вважати, що саме утвердження раціоналізму в економіці, політиці, в суспільній та індивідуальній свідомості стане тією перепусткою, яка дасть можливість нам органічно вписатись у світовий багатовимірний простір,

Основні висновки

1.Філософія формулює деякі загальні принципи, які економічні дослідники у явному або неявному вигляді використовують у процесі свого дослідження, до яких відносяться: принцип пізнаваності світу; принцип розвитку; принцип практичної здійснимості; принцип детермінізму; принцип простоти (принцип «економії мислення»).

2.Категорія – наукове узагальнююче поняття, що відображує нагромаджені знання щодо загальних суттєвих властивостей того чи іншого явища.

3.Закон — стійкий, повторюваний взаємозв’язок будь-яких явищ об’єктивної реальності, що відображена в категоріях.

4.Є два способи пізнання економічних законів: через виявлення нових законів і через поглиблене дослідження сутності, механізму дії та взаємодії відомих законів. Процес пізнання економічного закону полягає у розкритті сутності цього закону, виявленні механізму його дії.

5.Механізм використання економічних законів передбачає реалізацію комплексу заходів, спрямованих на подолання економічних суперечностей, розвиток форм, принципів і методів застосування цих законів для ефективного ведення господарства.

6. Слово «метод» означає способи пізнання, інструменти, сукупність прийомів дослідження явищ природи й громадського життя. Метод науки покликаний забезпечити усе більш глибоке розуміння предмета, він сам народжується й удосконалюється в ході одержання нових знань, певною мірою предмет сам формує метод і, навпаки, використовуваний метод дослідження уможливлює усе більш чітко визначати межі й зміст самого предмета.

7.Критерієм розвитку економіки є становище людини, рівень її свободи та добробуту, стан соціального самопочуття та власної безпеки, цілісність особистості та ступінь її індивідуалізації.

8.Головними показниками раціональної економіки є якість та ефективність використання ресурсів, факторів виробництва, його техніко-технологічний і організаційний рівень, добробут населення, індекс людського розвитку тощо.

Дата добавления: 2014-01-11