Банки класифікують за такими критеріями

План

Тема 1. Історія виникнення та розвиток банківських систем

1. Походження та розвиток банків.

2. Поняття, призначення та класифікація банків.

3. Особливості функціонування, становлення і розвиток банківської системи України.

1. Походження та розвиток банків

Словом bancheri в Генуї в XII ст. називали міняйла, а стіл, на якому він розкладав свої монети, називався banco. Старофранцузьке слово banque та італійське banca декілька сотень років тому означали одне й те саме - "лавка міняйли". Слова banquier та bankier у французькій та німецькій мовах позначають власника капіталу, що має можливість одноосібне визначати стратегію і тактику використаши фінансових ресурсів.

Виникнення банків і банківської справи історично пов'язане з потребою ринку у посередницькій діяльності з розміну та обміну цінностей, що виконували функцію грошей при обмінних та торговельних операціях. Потреба в розвитку банківських послуг посилювалась одночасно з розвитком і розширенням торгівлі. Поява грошей як універсального товару перетворила примітивний механізм бартерного обміну в обіг товару через операції купівлі-продажу. Між виробником товару та його споживачем почали виникати різні посередники. На окремих етапах розвитку та розширення ринку (в широкому значенні цього слова) посередниками виступали, з одного боку, перекупники, купці або система торговельних послуг, а з іншого міняйлий, банкіри та фінансово-кредитна система.

У стародавній Греції банкірів називали трапезитами.

У XVI-XVIІ століттях купецькі гільдії деяких міст (Венеції, Генуї, Мілана, Амстердама, Гамбурга, Нюрнберга) створили спеціальні жиробанки для здійснення безготівкових розрахунків між своїми клієнтами-купцями. Жиробанки вели розрахунки між клієнтами в спеціальних грошових одиницях, виражених у певних вагових кількостях благородних металів. Свої вільні грошові кошти жиробанки надавали в кредит державі, містам і привілейованим зовнішньоторговельним компаніям.

В Англії банківська система виникла в XVI столітті, причому перші банкіри вийшли із майстрів-золотарів чи купців.

На українських землях формування банківської системи пов'язують із появою мережі установ Державного банку Російської імперії. 1860 року його контори відкрили в Києві, Харкові, Одесі, а також відділення у Полтаві.

Сформована фінансово-кредитна система України ХІХ-початку XX ст. охоплювала: державні, іпотечні, акціонерні, приватні, сільські, міські, громадські банки, товариства взаємного кредитування, позичково-ощадні каси, ломбарди.

2. Поняття, призначення та класифікація банків

Сучасний банк – це універсальне фінансове підприємство, що здійснює професійне управління грошовими ресурсами суспільства й виконує відповідні специфічні функції в економіці на законній підставі та під юрисдикцією державних органів, що забезпечують регулювання та контроль банківської діяльності.

Банки – це кредитно-фінансові установи, які здійснюють операції по залученню та накопиченню тимчасово вільних грошових коштів (вкладень) підприємств, організацій І населення; посередництву у взаємних платежах та розрахунках клієнтів (пасивні операції), а також емісію грошей, ЦП; короткостроковому кредитуванню, надання різного роду кредитів на умовах повернення та терміновості.

У найбільш агрегованому вигляді, з точки зору забезпечення вирі­шення основних цілей і завдань, покладених на банки, можна виділити такі групи функцій:

платіжно-розрахункова;

ощадно-капіталотворча;

кредитно-інвестиційна.

1. За формою власності банки поділяються на унітарні і колективні.

2. Залежно від організаційної форми банки з колективною формою власності представлені на банківському ринку акціонерними товариствами відкритого і закритого типу, кооперативними банками.

3. За походженням капіталу розрізняють банки:

а) з вітчизняним капіталом;

б) за участю іноземного капіталу;

в) зі стовідсотковим іноземним капіталом.

4. Залежно від розміру активів банки поділяються на:

малі (менше 0,4 млрд. грн.);

середні (0,4 – 1,3 млрд. грн.);

великі (1,3 – 2,5 млрд. грн.);

найбільші (більше 2,5 млрд. грн.).

5. За функціями та характеру виконання операцій банки поділяють на:

емісні (центральні) – банки, які за розпорядженням уряду проводять емісію грошей, зберігають обов'язковий резерв інших банків і надають їм кредит у разі потреби;

комерційні банки (депозитні) – банки, які здійснюють функції кредитування промислових, торгових та інших підприємств, переважно за рахунок грошових коштів (у вигляді кладень (депозитів));

експортні банки – спеціалізуються на операціях, пов'язаних із зовнішньою діяльністю;

іпотечні банки – спеціалізуються на наданні довгострокових позик під заставу нерухомості;

ощадні банки – кредитні установи, як виконують функції ощадних кас;

інвестиційні банки – спеціалізуються на фінансуванні та довгостроковому кредитуванні в основному за посередництвом операцій з цінними паперами;

інноваційні банки – спеціалізуються на фінансуванні інноваційних проектів шляхом придбання відповідних акцій, а також шляхом розміщення облігаційної позики;

державний банк – фінансовий заклад, який входить до системи центрального банку країни і контролює грошовий обіг.

Крім того існують міжнародні кредитні організації - Європейський банк реконструкцій та розвитку, Група світового банку. Банк міжнародних Розрахунків (БМР) тощо.

3. Особливості функціонування, становлення і розвиток банківської системи України.

Банківська система має дворівневу побудову. Банківська система України складається з Національного банку України та інших банків, а також філій іноземних банків, що створені та діють на території України відповідно до положень законодавства про банківську діяльність.

Основні етапи становлення та розвитку банківської системи України

І етап: 1988 -1990 рр.	створення прототипу системи українських комерційні банків у складі банківської системи СРСР;
II етап: 1991 р. -І півріччя 1992 р	перереєстрація українських комерційних банків і початок формування банківської системи України як незалежної держави;
III етап: II півріччя 1992 р. - 1993 р.	розвиток банківської системи України в умова становлення економічного і політичного суверенітету;
IV етап: 1994 -1996 рр.	розвиток банківської системи на першому етапі реалізації курсу економічних реформ монетарними методами;
V етап: 1997 -1998 рр.	розвиток банківської системи в умовах поглиблення фінансово-економічної кризи, поступового переходу до поєднання монетарних методів управління економікою і заходами щодо її структурного реформування;
VI етап: 1999 р. -по теперішній час	розвиток банківської системи в умовах реструктуризаці економіки, падіння доходності банківських операцій укрупнення та консолідації капіталу банків.

Тема 2. Банки як суб'єкти господарювання

План

1. Створення та реєстрація банку.

2. Організаційна структура банку.

3. Ліцензування банків і банківської діяльності.

4. Реорганізація та ліквідація банку.

1. Створення та реєстрація банку

Згідно з банківським законодавством України банки можуть створюватися лише у формі акціонерних товариств та кооперативних банків.

Учасниками банку можуть бути юридичні й фізичні особи, резиденти та нерезиденти, а також держава в особі Кабінету Міністрів України або уповноважених ним органів. Учасниками банку не можуть бути юридичні особи, в яких банк має icтотну участь (володіє 10 або більше відсотками статутного капіталу), об'єднання громадян, релігійні та благодійні організації.

Державна реєстрація банку включає такі етапи. Банки, незалежно від місця їх розташування та територіального характеру діяльності, зобов'язані проходити реєстрацію у Реєстрі юридичних і фізичних осіб, а також у Національному банку України. Саме з моменту реєстрації банку Національним банком України в державному реєстрі банків він вважається створеним та набуває статусу юридичної особи.

Мінімальний розмір статутного капіталу банків з 01.01.2009 року повинен становити не менше 75 млн. грн.

Для формування статутного капіталу в територіальному управлінні НБУ за місцем знаходження банку відкривається тимчасовий рахунок, на який кожний засновник (учасник) вносить визначену установчими документами частку статутного капіталу.

Статутний капітал – початкова сума капіталу визначена його статутом.

Голова правління банку та головний бухгалтер повинні мати попе­редній досвід керівної роботи у банках.

На керівні посади банків не можуть бути призначені такі особи:

► які не виконали зобов'язань щодо оплати боргу стосовно будь-якого

банку або іншої юридичної чи фізичної особи;

► незаконні дії яких у минулому спричинили банкрутство банку або іншої

юридичної особи;

► які перебувають у родинних зв 'язках із членами Ради банку;

^ які притягувались до кримінальної відповідальності або були звільнені

за вимогою НБУ.

Рішення про державну реєстрацію банку або про відмову в реєстрації приймає Національний банк України не пізніше тримісячного строку з моменту подання повного пакета документів, зазначених вище. У разі перевищення Національним банком України строку, призначеного для реєстрації, він сплачує засновникам комерційного банку штраф у розмірі 0,01 % оголошеного статутного капіталу банку за кожний день затримки.

Рішення НБУ про реєстрацію банку доводиться до відома Спостережної ради банку і територіального управління Національного банку України за місцем розташування банку у вигляді листа за підписом заступника Голови Правління НБУ, до якого додається статут зареєстрованого банку, титульний аркуш якого завірено печаткою НБУ і підписом заступника Голови Правління НБУ.

Державний банк засновується за рішенням Кабінету Міністрів України після отримання позитивного висновку Національного банку України про намір заснування державного банку. Статут державного банку затверджується відповідною постановою Кабінету Міністрів України і має відповідати насамперед вимогам Закону України "Про банки і банківську діяльність'' та спеціальних нормативно-правових актів Національного банку України. Банк має право додавати до свого найменування слово "державний", використовувати зображення Державного Герба України, Державного Прапора України.

Місцевий кооперативний банк створюється юридичними і фізичними особами відповідно до вимог Закону України "Про банки і банківську діяльність'' та чинного законодавства України про кооперацію. Мінімальна кількість учасників місцевого кооперативного банку має бути не менше ніж 50 осіб, кожна з яких незалежно від розміру своєї участі в капіталі банку (паю) має право одного голосу.

Учасниками банку можуть бути юридичні і фізичні особи, резидента та нерезиденти, а також держава в особі Кабінету Міністрів України або уповноважених ним органів. Водночас учасниками банку не можуть бути:

> юридичні особи, в яких банк має істотну участь, об'єднання громадян, релігійні та благодійні організації;

> юридичні особи, щодо яких неможливо встановити їх влас­ників і джерела коштів, за рахунок яких такі юридичні особи здійснюють внески до статутного капіталу або купують акції банків.

Банки можуть створювати відокремлені структурні підрозділи – філії, представництва, реєстрація яких здійснюється шляхом унесення відповідної інформації до Державного реєстру банків.

Філія банку – це банківська установа, яка не є юридичною особою, діє від імені головного банку на підставі окремого положення, має свій кореспондентський рахунок і МФО або працює на єдиному кореспондентському рахунку з головним банком та здійснює банківські операції, передбачені положенням про філію, за умови наявності і в межах дозволу, наданого банком-юридичною особою.

Рахунок кореспондентський – рахунок, призначений для розрахунків, здійснюваних однією кредитною установою на доручення і за кошти іншої кредитної установи на підставі укладеного кореспондентського договору.

Філія є зареєстрованою після внесення відповідного запису до Єдиного державного реєстру юридичних і фізичних осіб-підприємців, який присвоює ідентифікаційний код і видає свідоцтво про реєстрацію. Операції філії банку мають відображатися на окремому балансі.

Представництво банку – це установа банку, яка не є юридичною особою, діє на підставі окремого положення, виступає від імені головного банку. Представництво банку не має права здійснювати банківські операції.

Представництво вважається зареєстрованим після внесення відповідного запису до Державного реєстру банків (протягом 10 робочих днів із дня отримання територіальним управлінням НБУ за місцезнаходженням всіх потрібних документів).

З метою поліпшення обслуговування клієнтів та виконання певних функцій, банк може відкривати такі структурні одиниці:

> відділення;

> власні обмінні пункти.

У разі їх відкриття банк зобов'язаний присвоїти кожному відділенню та власному обмінному пункту внутрішньобанківські реєстраційні коди згідно з внутрішньобанківською системою реєстраційної кодифікації.

Відділення має право виконувати операції після погодження його відкриття територіальним управлінням Національного банку України за місцезнаходженням відділення. Відкриття та функціонування власних обмінних пунктів банку здійснюється згідно з нормативно-правовими актами Національного банку України.

2.2. Організаційна структура банку визначається:

- структурою органів управління банком;

- структурою функціонування підрозділів і служб банку.

Основними органами управління банком є збори акціонерів банку. Цей орган збирається як правило 1 раз на рік і здійснює загальне керівництво.

Збори акціонерів обирають голову та Раду банку, а також назначають голову правління банком. Рада і голова обираються на 5 років у представ­ників, засновників та акціонерів банку і здійснюють загальне керівництво дальністю банку в період між зборами акціонерів. Засідання Ради банку збирається 1 раз на квартал.

Правління банку є виконавчим органом банку, здійснює керівництво і управління поточною діяльністю банку. Воно збирається не більше 2 разів на місяць. Голова правління банку керує всією діяльністю банку, представляє банк в інших організаціях, підписує договори, несе відповідальність за його роботу.

Ревізійна комісія банку є його контролюючим органом, формується із представників акціонерів і затверджується рішенням зборів акціонерів.

Функціональними підрозділами, що безпосередньо здійснюють банківські операції та обслуговують клієнтів, є управління, департаменти та відповідні служби банку.

Крім управлінь до організаційної структури відносять такі служби банку:

Відділ кадрів зазвичай:

- планує чисельність і використання персоналу банку;

- здійснює набір персоналу та його розстановку;

- керує оплатою праці, організовує навчання і підвищення кваліфікації кадрів.

Бухгалтерія веде облік здійснених банком операцій на підставі первинної документації і відображення їх на рахунках бухгалтерського балансу.

Адміністративно-господарський відділ займається придбанням, підтримкою і продажем банківських будинків, споруд та обладнання. Спільно з відділом ЕОМ здійснює розробку та впровадження ЕОМ, осна­щення банківських установ ЕОМ та організаційною технікою, веде архів.

Юридичний відділ розробляє нормативні документи і контролює правильність укладання банківських угод, складає договори, різного роду акти та інші ділові папери, позовні заяви, протести, веде справи банку в судових та адміністративних установах.

Ревізійний відділ. Служба внутрішнього банківського аудиту здійснює перевірку роботи банку і його філій у відповідності з діючими нормативами обліку, інструкціями і іншими нормативними документами.

Відділ впровадження і експлуатації ЕОМ організовує комп'ютерні системи банку, здійснює виконання електронних розрахунків і платежів, займається розробкою програмного забезпечення для відділів та управлінь банку, розробляє програми перспективного і поточного оснащення банку електронно-обчислювальною і оргтехнікою, спільно з адміністративним відділом реалізує ці програми.

Управління прогнозування діяльності реалізує і функцію щодо забезпечення основних принципів його діяльності: ліквідності, рентабель­ності і надійності.

Управління маркетингу і зв’язків з клієнтурою в умовах ринкової економіки займає важливе місце. Воно відповідає за залучення нової клієнтури до банку, розробляє і сприяє впровадженню нових операцій та банківських послуг, вивчає кон'юнктуру ринку, надає організаційну і консультаційну допомогу клієнтам. У ньому можуть бути створені відділи: зв'язків з клієнтурою, послуг і реклами, ринкової кон'юнктури.

Кредитне управління є найважливішим і найбільшим підрозділом банку, оскільки основною функцією і основним джерелом його прибутку є надання різного роду позик.

Валютне управління здійснює організацію і проведення валютних операцій, які дозволені ліцензією НБУ (ведення валютних рахунків клієнтів, неторговельні операції з іноземною валютою, операції із залученням і розміщенням валютних вкладів). Валютне управління називається банком всередині банку, тому до його складу можуть входити такі відділи: аналітичний, ведення валютних рахунків, неторговельних операцій, строкових угод.

Управління депозитних операцій займається розробкою заходів щодо залучення коштів в банк, здійснює облік та аналіз залучених коштів і власного капіталу банку.

Управління розрахунково-касового обслуговування веде перего­вори та укладає угоди про відкриття і ведення різних рахунків клієнтів банку, проводить розрахункові, інкасові операції, а також операції з готівкою.

Управління посередницькими операціями здійснює і координує всю роботу щодо надання різноманітних послуг клієнтам.

Управління філіями банку створюються в комерційних банках, які мають філії в різних районах країни. Головна мета-координація діяльності філій. Дане управління здійснює контроль за правильністю проведення депозитної та кредитної політики, банківських операцій, допомагає впровадженню нових форм і методів робота в філіях банку. У його складі можуть створюватися такі відділи: відділ організації операцій філій; відділ контролю і нагляду за діяльністю філій.

Управління аналізу і статистики нагромаджує та аналізує статистичну інформацію про діяльність банку, надає інформаційно-довідкові послуги клієнтам, проводить дослідження.

2.3. На відміну від звичайних господарських товариств, більшість з яких можуть починати фінансово-господарську діяльність одразу після державної реєстрації, банки, навіть зареєстровані в Державному реєстрі банків, не мають права на здійснення банківських операцій без отримання відповідної ліцензії.

Банківська ліцензія - це документ, на підставі якого банки мають право здійснювати в комплексі базові банківські операції. Ліцензія на виконання окремих операцій - це документ, який видається юридичним особам, що не мають банківської ліцензії, і дає їм право на виконання окремої операції з відкриття та ведення поточних рахунків клієнтів чи операцій з розміщення зазначених коштів від свого імені, на власних умовах та па власний ризик.

Банківська ліцензія видається Національним банком України на підставі клопотання банку у разі дотримання ним таких обов'язкових умов:

- на час звернення банку з клопотанням про видачу банківської ліцензії зареєстрований підписаний капітал банку повинен бути повністю сплачений;

- банк має бути забезпечений належним банківським обладнанням, комп’ютерною технікою, програмним забезпеченням та комунікаційними засобами, потрібними для здійснення банківських операцій, ведення бухгалтерського обліку;

- наявність у банку приміщення, яке відповідає вимогам, передбаченим нормативно-правовими актами Національного банку;

- наявність як мінімум трьох осіб, призначених членами правління (ради директорів) банку, які мають відповідну освіту та досвід, необхідний для управління банком.

Національний банк України може відмовити в наданні ліцензії, якщо зазначені вище умови не виконані банком протягом одного року з дати державної реєстрації банку. Державна реєстрація банку в такому разі теж скасовується, а банк ліквідується.

Рішення про надання банківської ліцензії чи про відмову в її наданні Національний банк України приймає протягом одного місяця з дня отримання повного пакета документів. Банківська ліцензія не може передаватися третім особам.

Таким чином, встановлений Законом України "Про банки і банківську діяльність" механізм ліцензування банківської діяльності, крім класичних банківських операцій, дозволяє банкам здійснювати широкий спектр різноманітних операцій та послуг, що є необхідною умовою комплексного обслуговування клієнтів та розвитку конкуренції на фінансових ринках.

2.4. Одним з найважливіших заходів впливу на етапі вдосконалення та реформування банківської системи є реорганізація та реструктуризація банків. У цілому реорганізація обходиться значно дешевше, ніж створення нових банків чи відкриття філій, а тому і керівництво банків, і акціонери віддають перевагу саме їй.

За своїм змістом форми реорганізації можуть бути:

об'єднувальні;

розподільчі;

реорганізація шляхом перетворення.

До об'єднувальних форм належать злиття та приєднання. Відповідно до Закону України "Про банки і банківську діяльність":

злиття - це припинення діяльності двох (або кількох) банків як юридичних осіб і передачу всіх майнових прав і зобов'язань цих банків новоствореному банку;

приєднання передбачає припинення діяльності одного банку як юридичної особи та передачу усіх його майнових прав і зобов'язань іншому банку на правах філії чи без відкриття філії.

До розподільчих форм реорганізації відносяться поділ та виділення.

Події передбачає припинення діяльності одного банку як юри­дичної особи і передачу за розподільчим актом у визначених части­нах усіх його майнових прав і зобов'язань кільком новоствореним банкам.

Виділення передбачає створення банку (або кількох банків), якому (яким) за розподільчим актом у відповідних частинах перехо­дять майнові права і зобов'язання банку, котрий реорганізовується.

Для підвищення ефективності роботи великих банків, а також в умовах кризової ситуації може виникнути потреба розділити капітал великих банків, реорганізувати банки через їх поділ, а також виділення (за умови достатності капіталу кожного з банків). Крім того, реорганізація банку може відбуватися шляхом перетво­рення, яке передбачає зміну юридичного статусу товариства, у вигляді якого було створено банк. При перетворенні банку з одного виду на інший до новоствореного банку переходять усі майнові права і зобов'язання банку, що реорганізовується.

За ініціативою проведення розрізняють реорганізацію:

- примусову (обов'язкову);

- за власною ініціативою (за рішенням загальних зборів акціонерів банку).

Щодо банків, які перебувають у стані фінансової скрути, передбачається проведення примусової реорганізації за ініціативи Національного банку України (або Верховної Ради України, якщо реорганізовуються держанні банки). У такому разі, Національний банк надсилає їм лист-попередження з вимогою провести реорганізацію. Якщо банк не виконає цієї вимоги протягом визначеного періоду, НБУ може прийняти рішення його ліквідацію.

Процедура ліквідації банків є дуже суворо регламентованою. Ліквідація банку може проводитись як з ініціативи власників банку, так і з ініціативи Національного банку України (у тому числі за заявою кредиторів).

Ліквідація банку з ініціативи власників здійснюється в порядку, передбаченому законодавством України про господарські товариства, з урахуванням особливостей, передбачених Законом України "Про банки і банківську діяльність" за згодою Національного банку України, якщо достатньо ліквідаційної маси для задоволення вимог усіх кредиторів, а кандидатура голови ліквідаційної комісії та її членів відповідає вимогам, визначеним в ст. 90 Закону України "Про банки і банківську діяльність.

Ліквідація банку з ініціативи Національного банку України здійснюється відповідно до Закону України "Про банки і банківську» та нормативно-правових актів Національного банку України.

Дата добавления: 2014-01-11