Принципи побудови процесу навчання фізичного виховання

У педагогіці принципи називають дидактичними, підкреслюючи цим їх відношення до навчання. Фізичне виховання включає і навчання фізичних вправ, і озброєння дітей знаннями та навчання їх самостійно займатись, і виховання фізичних якостей, а тому принципи правомірно називати не дидактичними, а методичними, підкреслюючи цим широкий діапазон їх застосування.

1. Принцип свідомості й активності.

Будь-який навчальний процес є ефективним лише тоді, коли викликає і організує психічну і фізичну активність дітей. Ніщо не може бути введено у свідомість або у відчуття учня при його пасивному або негативному ставленні до процесу навчання.

Правильно організований навчальний процес - це сукупність дій учителя і учня. Проте до недавнього часу заняття фізичними вправами розглядались і проводились тільки з позиції діяльності вчителя, ігноруючи або недостатньо враховуючи психофізичний стан дітей.

При такому підході в основу взаємодії вчителя і дітей були покладені, переважно, авторитарні, а не стимулюючі методи навчання, які не тільки не викликають активності дітей, а пригнічують її, роблячи дітей байдужими.

Отже, ігнорувалось всезагальне педагогічне положення, відповідно до якого все зовнішнє може бути засвоєне людиною лише з допомогою її власної діяльності.

Викладене добре ілюструє приклад, наведений в одній із праць В.Ф.Новосельського про дві групи дітей, які вивчали одну складну вправу. Одна з груп одержала ґрунтовну попередню інструкцію і пояснення завдань, призначення структури і техніки та очікуваних результатів від вправи, яку належало вивчати. Інша група вивчала ту ж вправу лише на основі її показу. Першій групі для засвоєння вправи знадобилось 40 повторень, другій - більше 400. Така ж суттєва різниця була виявлена і в здатності дітей використовувати вивчену вправу в мінливих умовах.

Отже, те, що віками повторювали видатні педагоги-гуманісти, те, про що мріяв П.Ф.Лесгафт, повинно стати реальністю: дітям необхідно дати такі стимули до вдосконалення, які закладені в сам процес фізичного виховання. Вчитель повинен виходити з того, що результат навчання дорівнює добутку здібностей на старанність. Якщо старанність дорівнює нулю, тоді і результат одержимо нульовий, тому цю старанність необхідно викликати. Досвід показує: якщо учень розуміє суть поставленого завдання і зацікавлений у його вирішенні - то це прискорює хід навчання. Ця закономірність і лежить в основі принципу свідомості й активності.

У методичній літературі можна зустріти вирізнення принципів свідомості й активності як самостійних. У практиці процеси осмислення і активності взаємообумовлені. Осмислення неможливе без активної участі в ньому особистості, що займається. У свою чергу, активність можлива лише після осмислення мети діяльності. Правда, активність можна стимулювати вимогливістю, оцінкою, похвалою, але вона не така ефективна, як та, що базується на свідомості.

2. Принцип наочності.

Наочність здійснюється не тільки за допомогою бачення, але й шляхом мобілізації інших аналізаторів. Виділяють три форми поєднання слова і наочності при навчанні фізичних вправ:

1) коли основа - демонстрація, слово вчителя спрямовує дітей на пошук шляхів вирішення рухового завдання;

2) коли основа - слово, вчитель описує спосіб вирішення рухового завдання, а демонстрація ілюструє сказане;

3) основа - демонстрація, слово вчителя описує показане і інструктує дітей про способи вирішення завдання.

3. Принцип доступності й індивідуалізації.

Однією з центральних проблем фізичного виховання і потужних резервів підвищення його ефективності є проблема індивідуалізації, яка обумовлена об’єктивним, органічно властивим класно-урочній системі, протиріччям між колективною формою навчання і особистісним способом засвоєння навчального матеріалу. Внаслідок різної підготовленості і зацікавленості, різних здібностей, інтелектуальних і фізичних можливостей дітей, темпи засвоєння ними навчального матеріалу не можуть бути однаковими. Заняття фізичними вправами будуть ефективними в тому випадку, коли при їх проведенні дотримуються оптимальних для кожного учня темпів.

4. Принцип систематичності.

Що повинен враховувати спортивний педагог, реалізуючи принцип систематичності? В основі принципу систематичності лежить декілька положень.

1. В першу чергу, слід систематизувати навчальний матеріал, який підлягає засвоєнню. Систематизація торкається таких питань: яким чином розмістити навчальний матеріал, щоб не порушити логіку предмета; з чого починати навчання, і в якій послідовності будувати його; як встановити зв’язок між новим і вже вивченим матеріалом; яких часових параметрів слід дотримуватись?

2. Організовуючи навчальний процес, необхідно забезпечити регулярність занять.

3. Методичне забезпечення занять повинно передбачити раціональне чергування навантажень і відпочинку.

5. Принцип міцності і прогресування.

Для міцного засвоєння фізичних вправ необхідно забезпечити достатню кількість повторень. При цьому треба пам’ятати, що велика кількість повторень в однакових умовах може привести до утворення стереотипу, який не піддається перебудові при зміні ситуації. У зв’язку з цим педагог повинен забезпечити варіативність виконання вправ. Реалізація названого принципу передбачає також постійне підвищення вимог до дітей. Підвищення вимог здійснюється шляхом поставлення щораз все нових і нових завдань. Це особливо стосується добре встигаючих дітей, для яких теж обов’язкова велика кількість повторень. Інакше не можна розраховувати на міцне засвоєння матеріалу.

Дата добавления: 2014-01-11