Лікар повинен мати можливість спиратися на підтримку штату медсестер, що володіють визнаною медичною кваліфікацією

Лікар завжди повинен нести остаточну відповідальність за прийняття рішень з клінічних питань у конкретних випадках.

Слід вивчити можливість забезпечення того, щоб тюремні лікарі приймалися на роботу не тюремною владою, а місцевими органами охорони здоров'я.

Практичні рекомендації.

Всі ув'язнені повинні мати регулярний доступ до лікаря у випадку погіршення стану здоров'я. Такий доступ завжди повинен забезпечуватися з дотриманням вимог медичної конфіденційності.

Європейський комітет з питань запобігання катуванням та нелюдському або такому, що принижує гідність, поводженню чи покаранню підкреслив, що «вільна згода і дотримання конфіденційності є одними з основних прав особистості. Вони також мають найважливіше значення для підтримки атмосфери довіри, яка є необхідним елементом відносин між лікарем і пацієнтом, особливо в тюрмах, де ув'язнений не має можливості вільно вибрати лікаря».

Медичні працівники ніколи не повинні брати участь в будь-якому примусовому лікуванні ув'язнених. Ця заборона поширюється на лікування ув'язнених, які оголосили голодування.

Час від часу завдання лікаря може складатися у встановленні причин смерті, яка настала в умовах тримання під вартою. У таких випадках лікар повинен керуватися лише клінічними критеріями і не повинен піддаватися впливу будь-яких зовнішніх факторів, наприклад, міркуванням адміністрації в'язниці.

Європейський комітет з питань запобігання катуванням та нелюдському або такому, що принижує гідність, поводженню чи покаранню рекомендував, щоб «пацієнтам надавалася вся відповідна інформація (при необхідності - у формі медичного висновку) щодо стану їх здоров'я, ходу їх лікування та призначених ним медикаментів. Бажано, щоб пацієнти мали право знайомитися із вмістом своїх тюремних медичних карт, якщо тільки це не є небажаним з терапевтичної точки зору».

Європейський комітет також підкреслив професійну незалежність медичного персоналу. Він сформулював таку рекомендацію: «Медичний персонал у будь-якій в'язниці - це працівники, які зазнають потенційного ризику. Їх обов'язок піклуватися про пацієнтів (хворих в'язнів) нерідко може вступати у колізію з міркуваннями адміністрації в'язниці і служб безпеки. Це може приводити до виникнення складних етичних питань і дилем. Для того щоб гарантувати їх незалежність у питаннях охорони здоров'я, [Комітет] вважає важливим, щоб такий персонал як можна більш тісно погоджував свої зусилля з основною діяльністю місцевих органів охорони здоров'я».

Висновки:

В рамках Організації Об'єднаних Націй створена складна мережа механізмів для прийняття стандартів у галузі прав людини, а також для їх здійснення та спостереження за цим процесом.

Стандарти в області прав людини, що мають відношення до відправлення правосуддя, приймаються низкою органів Організації Об'єднаних Націй, включаючи Генеральну Асамблею, Економічну і Соціальну Рада, Комісію з прав людини і Конгреси Організації Об'єднаних Націй з попередження злочинності та поводження з правопорушниками(з 18 грудня 1991 року конгреси Організації Об'єднаних Націй з попередження злочинності та кримінального правосуддя), які скликаються раз на 5 років. У нормотворчому процесі, зокрема, повною мірою беруть участь всі держави-члени, які представляють все різноманіття культурних, правових, релігійних і філософських традицій. Своїми консультативними послугами безсумнівну користь також приносять неурядові організації (НУО), професійні асоціації та відповідні експерти.

4. Завдання та методичні вказівки щодо самостійної роботи курсантів під час підготовки до семінарського заняття

4.1. За конспектом лекцій повторити навчальний матеріал теми, що вивчається. При необхідності доповнити конспект лекції навчальним матеріалом згідно контрольних питань.

4.2. Самостійно опрацювати зміст наступних питань, використовуючи матеріали письмової консультації та офіційного сайту ООН http://www.un.org/ru/:

1. Вимоги Організації Об’єднаних Націй щодо поведінки посадових осіб, задіяних у дотриманні правопорядку.
2. Обов'язки і функції медичних працівників за вимогами Організації Об’єднаних Націй.
3. Зміст порушення медичної етики працівниками охорони здоров'я, особливо лікарями, за Принципами медичної етики.
4. Зміст вимоги щодо медичної конфіденційності за Принципами медичної етики.
5. Зміст вимоги про професійну незалежність медичного персоналу за Принципами медичної етики.

4.3. Підготувати індивідуальні навчально-дослідні завдання та реферативні доповіді за їх змістом:

1. Декларація про права і обов'язки окремих осіб, груп та органів суспільства заохочувати і захищати загальновизнані права людини та основні свободи 1998 р.
2. Кодекс поведінки посадових осіб з підтримання правопорядку 1979 р.
3. Принципи медичної етики, що відносяться до ролі працівників охорони здоров'я, особливо лікарів, у захисті ув'язнених або затриманих осіб від катувань та інших жорстоких, нелюдських або таких, що принижують гідність, видів поводження та покарання 1982 р.
4. Резолюція Генеральної Асамблеї ООН «Керівні принципи для ефективного здійснення кодексу поведінки посадових осіб з підтримання правопорядку» 1989 р.
5. Основні принципи застосування сили і вогнепальної зброї посадовими особами з підтримання правопорядку 1990 р.
6. Керівні принципи, що стосуються ролі осіб, які здійснюють судове переслідування 1990 р.
7. Основні принципи, що стосуються ролі юристів 1990 р.
8. Резолюція Генеральної Асамблеї ООН «Загальна Рекомендація XIII щодо підготовки посадових осіб правоохоронних органів з питань прав людини» 1993 р.

4.4. Підготуватись до контрольної перевірки знань та розгляду питань, що винесені на семінарське заняття.

Завідувач циклу кримінально-правових дисциплін,

кандидат юридичних наук І.В. Іваньков.

Дата добавления: 2014-01-11