Студопедия

КАТЕГОРИИ:


Архитектура-(3434)Астрономия-(809)Биология-(7483)Биотехнологии-(1457)Военное дело-(14632)Высокие технологии-(1363)География-(913)Геология-(1438)Государство-(451)Демография-(1065)Дом-(47672)Журналистика и СМИ-(912)Изобретательство-(14524)Иностранные языки-(4268)Информатика-(17799)Искусство-(1338)История-(13644)Компьютеры-(11121)Косметика-(55)Кулинария-(373)Культура-(8427)Лингвистика-(374)Литература-(1642)Маркетинг-(23702)Математика-(16968)Машиностроение-(1700)Медицина-(12668)Менеджмент-(24684)Механика-(15423)Науковедение-(506)Образование-(11852)Охрана труда-(3308)Педагогика-(5571)Полиграфия-(1312)Политика-(7869)Право-(5454)Приборостроение-(1369)Программирование-(2801)Производство-(97182)Промышленность-(8706)Психология-(18388)Религия-(3217)Связь-(10668)Сельское хозяйство-(299)Социология-(6455)Спорт-(42831)Строительство-(4793)Торговля-(5050)Транспорт-(2929)Туризм-(1568)Физика-(3942)Философия-(17015)Финансы-(26596)Химия-(22929)Экология-(12095)Экономика-(9961)Электроника-(8441)Электротехника-(4623)Энергетика-(12629)Юриспруденция-(1492)Ядерная техника-(1748)

Питання 3: Функції та компетенція Президента України

Читайте также:
  1. I. Лінійні функції, їх властивості і графік.
  2. I. Поняття функції.
  3. II. Способи завдання функції.
  4. III. Квадратичні функції, їх властивості.
  5. IV. Графік функції.
  6. Администрации Президента РФ
  7. Адміністративно-правовий статус Кабінету Міністрів України.
  8. АКАДЕМІЧНА КУЛЬТУРА: ПОНЯТТЯ І ФУНКЦІЇ.
  9. Актуальність питання пожежної безпеки у галузі АПК. Причини пожеж.
  10. Алгоритм дослідження функції та побудови графіка.
  11. Апеляційні адміністративні суди України.
  12. Аргументи і тип обчислень функції ПРОМЕЖУТОЧНЬІЕ.ИТОГИ.

У структурній організації Української держави Президенту на­лежить особливе місце, оскільки він уособлює державу, виступає від її імені і забезпечує узгоджене функціонування всього держав­ного механізму. У напівпрезидентській республіці, якою за формою правління є Україна, Президент структурно не належить до жодної з гілок влади, однак функціонально тяжіє до виконавчої, маючи значні важелі впливу на всі ланки державного апарату. Це усклад­нює чітке наукове визначення місця й ролі глави держави у держав­ному механізмі, який базується на принципі поділу влади, і потре­бує ґрунтовного дослідження функціонального призначення цього органу.

Функції Президента України — це основні напрями діяльності глави Української держави, які визначають його місце і загальне призначення у державному механізмі, а також роль у вирішенні су­спільних завдань, що стоять перед державою.

Конституція України не містить чіткого і вичерпного переліку функцій Президента України, перераховуючи їх сукупно з цілями і повноваженнями. Тому визначення науково обґрунтованої системи функцій глави Української держави можливе лише шляхом аналізу всього комплексу конституційних норм і узагальнення наявних у нього повноважень.

Всі функції, конституційно покладені на Президента України, становлять логічно завершену систему, визначальне місце в якій займають два прерогативні напрями його діяльності — забезпечення єдності державної влади та представництво держави.

Наявність інституту президентства в Україні зумовлена насампе­ред необхідністю забезпечення узгодженого функціонування дер­жавного механізму, організованого на засадах поділу влади. На ва­рті Конституції стоїть Конституційний Суд. Але можливе виник­нення таких політичних ситуацій, коли дії різних гілок влади (точніше, окремих органів, які ці влади представляють), формально не виходячи за межі Конституції і не порушуючи основних прав громадян, призводять до негативних наслідків для суспільства в ре­зультаті їх «різноспрямованості». Існування кількох влад породжує не тільки їх взаємні обмеження, але й протиріччя і навіть конфлік­ти, які треба вирішувати демократичним шляхом і на основі зако­ну, забезпечуючи цілісність державної влади і єдність державної по­літики. У державному механізмі нема жодного органу, який міг би це зробити, а надавати такі повноваження одному з вищих органів державної влади — парламенту чи уряду, було б порушенням «бала­нсу влад» і робило б його «суддею у власній справі». Тому й з'явля­ється інститут президентури як координаційний центр державної влади, який поєднує всі органи держави в цілісний організм. Пре­зиденту надаються ті повноваження, які дають змогу ефективно підтримувати єдність влади і нормальне функціонування всіх ланок державного механізму, за необхідності застосовуючи заходи впливу на тих посадових осіб і ті органи, які є причиною розладу.



Якщо причиною розладу в державному механізмі мо­же стати новий закон, прийнятий Верховною Радою, Президент має право накласти вето на схвалений законо­проект і таким чином нормалізувати ситуацію. Якщо Президент вважає, що уряд при прийнятті того чи іншого рішення чи постанови вийшов за межі своїх конституційних повноважень, він може скасувати чинність відповідного акту уряду з одночасним зверненням до Конституційного суду.

Саме забезпечення єдності державної влади складає серцевину діяльності Президента України, зумовлює необхідність даного ін­ституту. Жоден інший орган державної влади не виконує і не може виконувати цієї функції в механізмі держави, заснованому на прин­ципі розподілу влад, оскільки для їх виконання потрібні незалеж­ність і нейтральність, а цими властивостями володіє тільки глава держави. Функція забезпечення єдності державної влади, у свою чергу, поділяється на такі підфункції: 1) координація діяльності всіх гілок влади, 2) врівноважування гілок влади, створення балан­су сил, 3) припинення дій органів, які порушують єдність влади.

Координаційна підфункція Президента України: право Президента на звернення до парламенту, право вето і право під­писання законів, а також право подання кандидатур окремих членів уряду та право скасування уря­дових актів дає можливість главі дер­жави впливати на дії Верховної Ради України та Кабінету Міністрів України з метою налагодження їх конструктивної взаємодії між со­бою.

Підфункція врівноважування гілок влади полягає в забезпечен­ні того співвідношення політичних і юридичних можливостей дер­жавних органів, що належать до різних підсистем державного меха­нізму, яке закріплене Конституцією, у підтриманні їх належного функціонального стану. Зокрема, ця підфункція чітко виявляється У праві Президента на дострокове припинення повноважень Верхов­ної Ради України у випадку, коли її пленарні засідання не можуть розпочатися протягом 30 днів однієї чергової сесії, або протягом цього часу не сформована парламентська більшість, та праві призна­чати у цьому випадку позачергові вибори до парламенту. У цьому випадку роль Президента полягає у якомога ско­рішому врівноваженні гілок влади на вищому їх рівні шляхом за­безпечення умов для сформування демократичним шляхом дієздат­ного парламенту і водночас у здійсненні контролю за тим, щоб уряд, користуючись тимчасовою розбалансованістю державного механіз­му, не вийшов за межі своєї компетенції. Шляхом використання права вето Президент України здатен не допустити виходу Верховної Ради за межі своєї компетенції, можливого шляхом прийняття невідповідних законів, і таким чином зберігає кон­ституційний баланс сил на вищому щаблі державного механізму від парламентського диктату. У свою чергу, право скасовувати акти уряду може бути успішно використане для запобігання порушенню балансу влад з боку Кабінету Міністрів.

Важливий функціональний аспект у діяльності Президента — припинення дій, що порушують єдність влади, відображений у праві глави держави скасовувати акти Кабінету Міністрів України, Ради мініс­трів АРК та місцевих державних адміністрацій, звертатись до Кон­ституційного Суду з питань щодо конституційності законів України та правових актів Верховної Ради АРК. У даному випад­ку мова йде про заходи Президента щодо нейтралізації тих дій поса­дових осіб та органів державної влади, які вносять розлад у діяль­ність державного механізму, блокують його нормальне функціону­вання, йдуть у розріз із політичним курсом держави (незалежно від того, чи порушують ці дії національну безпеку або основні права громадян, чи ні).

У новітній державознавчій літературі функцію Президента щодо забезпечення єдності державної влади іноді називають арбітраж­ною. Даний термін досить образно характеризує зміст даної функ­ції, але потребує певних застережень. Конституційно-правовий ар­бітраж Президента України слід чітко відмежовувати від діяльності арбітражних судів щодо вирішення господарських спорів. В обох випадках арбітражна діяльність спрямована на гармонізацію відносин між певними субєктами правовідносин, але на відміну від судді-арбітра по господарських спорах, глава держави не може розгля­датись як такий, що стоїть над учасниками спору. Президент — лише один з вищих органів державної влади, на поведінку якого можна впливати шляхом використання конституційного механізму «стримувань і противаг», а тому він має стояти не над, а між конф­ліктуючими сторонами.

Другим з провідних напрямів діяльності Президента України є представництво. У ряді випадків вимагається виконання дій від імені держави в цілому як єдиної організації політичної влади. Ціл­ком природно, що такими повноваженнями найбільш доцільно на­ділити орган, котрий якраз і забезпечує таку єдність, до того ж ор­ган одноосібний, здатний уособлювати єдність нації та єдність дер­жавної влади як у внутрішньо-, так і у зовнішньополітичних відносинах. Виконанням саме цієї функції обумовлена наявність у Президента таких повноважень, як право на звернення до народу, а також звернення зі щорічними і позачерговими посланнями до Вер­ховної Ради України, право на ведення переговорів і укладення міжнародних договорів України, право прийняття рішення про ви­знання іноземних держав, на прийняття вірчих і відзивних грамот дипломатичних представників зарубіжних держав, право на наго­родження державними нагородами, право встановлювати президе­нтські відзнаки та нагороджувати ними. Залежно від сфери вияву дана функція розподіляється на дві підфункції: внутрішньополітич­не представництво і зовнішньополітичне представництво. Особли­вістю представницької функції Президента є те, що вона лише опо­середковано пов'язана з впорядкуванням суспільного життя і конк­ретизується у максимально формалізованих повноваженнях (причо­му, формалізованих як за зовнішніми проявами, так і за внут­рішнім змістом).

Вважаємо, що крім двох означених напрямів діяльності глави української держави, які є визначальними для його правового ста­тусу, він виконує ще ряд важливих функцій, пов'язаних з безпосе­реднім впливом на публічно-правові відносини. Аналіз статей 93— 94, 102, 106—107, 113—114, 118, 127—128, 136, 151, 154—156 Конституції дає можливість виділити такі функції Президента України:

1. За об'єктами діяльності: а) забезпечення державного сувере­нітету та національної безпеки України, б) забезпечення реалізації основних прав і свобод громадян, в) керівництво зовнішньополітич­ною діяльністю держави; г) формування персонального складу орга­нів державної влади (кадрова);

2. За формами (способами) діяльності: а) установча, б) нормотворча, в) правозастосовча, г) контрольна, д) інтерпретаційна.

Об'єктні функції Президента України найбільш чітко внормова­ні у Розділі V Конституції. Зокрема, функція забезпечення держа­вного суверенітету та національної безпеки України прямо за­кріплена ч. 2 ст. 102 і п. 1 ст. 106 Основного Закону й деталізована у повноваженнях Президента, передбачених пунктами 17—21 Кон­ституції (право здійснювати керівництво у сферах національної без­пеки і оборони, право приймати рішення про мобілізацію, про вве­дення воєнного та надзвичайного стану та ін.). Конституція прого­лосила Президента Верховним Головнокомандувачем Збройних Сил України, перелік повноважень якого міститься в законах «Про обо­рону України", «Про Збройні Сили України», «Про загальний вій­ськовий обов'язок та військову службу», «Про мобілізаційну підго­товку та мобілізацію». Зокрема, згідно з Законом «Про оборону України» Президент як Верховний Головнокомандувач виконує та­кі повноваження: подає на затвердження Верховної Ради України проекти воєнної доктрини, концепції військового будівництва, дер­жавної програми розвитку озброєння та військової техніки, а також пропозиції щодо загальної структури та чисельного складу Зброй­них Сил України, обсягу бюджетних асигнувань на оборону; коор­динує діяльність державних органів у галузі оборони; веде перего­вори і підписує міжнародні та міждержавні договори з військових питань; затверджує план розвитку, стратегічні плани використання Збройних Сил України, плани їх дислокації, а також Положення про Генеральний штаб Збройних Сил України; приймає рішення про призов громадян України на строкову військову службу та звільнення в запас військовослужбовців строкової служби; встанов­лює військові свята. Згідно із Законом «Про державну таємницю» (в редакції від 21 вересня 1999 р. № 1079-ХІУ) Президент України, забезпечуючи національну безпеку, видає укази та розпорядження з питань охорони державної таємниці, покладає виконання функцій державного експерта з питань таємниць на конкретних посадових осіб в інших (крім парламенту) органах державної влади, може встановлювати більш тривалі строки дії рішень про віднесення ін­формації до державної таємниці, ніж строки, передбачені Законом.

Функція забезпечення реалізації основних прав і свобод гро­мадян також відображена у ч. 2 ст. 102 і більш широко розкрита у пунктах 25—27 ст. 106 Конституції (право нагородження держав­ними нагородами, право прийняття рішень з питань громадянства, про надання притулку в Україні та право помилування). Головною прикметою зазначених повноважень глави держави є їх чітко інди­відуальна спрямованість та конкретність. Реалізуючи ці повнова­ження, Президент, уособлюючи державу в цілому, вступає в безпо­середні правовідносини з конкретними фізичними особами. Крім того, на забезпечення основних прав і свобод громадян у підсумку спрямовані й інші повноваження глави держави, оскільки забезпе­чення внутрішньої та зовнішньої безпеки, конституційної законнос­ті та міжнародної співпраці має кінцевою метою саме благополуччя громадян, якомога повнішу реалізацію їх прав і свобод.

На керівництво зовнішньополітичною діяльністю держави націлюють главу держави пункти 3—5 Конституції України, що за­кріплюють його повноваження у міжнародно-правовій сфері. Крім того, Закон України «Про міжнародні договори України» від 22 груд­ня 1993 р. надає Президентові України право: вести переговори і підписувати міжнародні договори України без спеціальних повнова­жень; приймати рішення про проведення переговорів і про підпи­сання міжнародних договорів України, які укладаються від імені України; здійснювати затвердження міжнародних договорів Украї­ни, які не потребують ратифікації, але потребують затвердження; ухвалювати рішення про приєднання України до міжнародних до­говорів або і'х прийняття — щодо договорів, які не потребують рати­фікації та приєднання до яких або прийняття яких провадиться від імені України.

Функція Президента щодо формування персонального складу органів державної влади закріплена у пунктах 9—14 Основного Закону і стосується переважно виконавчої гілки влади. При цьому, одні посадові особи призначаються Президентом самостійно (третина складу Конститу­ційного Суду України, вище командування Збройних Сил України), другі — за поданням Прем'єр-міністра (міністри, голови місцевих державних адміністрацій) чи за погодженням з ним (глави дипломатичних представництв України), треті — за згодою Верховної Ради Украї­ни (Прем'єр-міністр, Генеральний прокурор, Голова Антимонополь-ного комітету України). Крім того, деякі призначення Верховна Ра­да України робить тільки за поданням Президента (Голова Націона­льного банку України, члени Центральної виборчої комісії).

На відміну від обєктних, функції Президента України за форма­ми (способами) діяльності не отримали належного відображення безпосередньо у тексті Конституції. Однак передбачені пунктах 15, 23, 28 ст. 106 Конституції повноваження глави держави (право створювати суди, допоміжні органи і служби) дають підстави виділити установчу функцію.

Закріплені у Конституції право законодавчої ініціативи Президе­нта, (у тому числі право визначати законопроекти невідкладними), а також його право вето і право підписувати закони (ст. 93, пунк­ти 29, ЗО ст.106) визначають нормотворчу функцію глави Україн­ської держави.

Згідно з Рішенням Конституційного Суду України від 28 березня 2001 р. № 2-рп/2001 (у справі про позачерговий розгляд законопро­ектів) позачерговість розгляду на пленарних засіданнях Верховної Ради України законопроектів, визначених Президентом України як невідкладні, означає, що відповідні законопроекти мають бути тер­міново включені до порядку денного її сесії. Водночас реалізація конституційної вимоги щодо позачергового розгляду Верховною Ра­дою України законопроектів, визначених Президентом України як невідкладні, потребує позачергового їх проходження через усі стадії законодавчого процесу в парламенті.

У мотивувальній частині Рішення від 11 березня 2003 р. № 6-рп/2003 (у справі щодо права вето на закон про внесення змін до конституції України) Конституційний Суд зазначив, що підпи­сання або повернення закону на повторний розгляд Верховної Ради України — виключне конституційне право Президента України. Конституція України не встановлює підстав та мотивів, за яких Президент України може повернути закон на повторний розгляд Верховної Ради України, а також вимог щодо змісту пропозицій глави держави до закону. Положення статті 94, пунктів 29, ЗО час­тини першої статті 106 Конституції України, що регламентують по­рядок підписання та офіційного оприлюднення законів, здійснення Президентом України права вето із наступним поверненням їх на повторний розгляд Верховної Ради України зі своїми вмотивовани­ми і сформульованими пропозиціями, а також процедуру повторно­го розгляду таких законів, поширюються і на закони, які прийма­ються Верховною Радою України відповідно до розділу XIII Консти­туції України (про внесення змін до Основного Закону).

Згідно зі ст. 106 Конституції Президент України призначає все­український референдум і позачергові вибори до Верховної Ради України, скасовує акти Кабінету Міністрів України та акти Ради міністрів АРК, здійснює керівництво у сферах національної безпеки та оборони держави, вносить до парламенту подання про оголошен­ня стану війни, введення в Україні або окремих її місцевостях над­звичайного стану, нагороджує державними нагородами, приймає рішення з питань громадянства України, здійснює помилування то­що. Реалізація зазначених повноважень передбачає необхідність видання індивідуальних актів, а тому обумовлює лравозастосовчу функцію глави держави.

Контрольна функція Президента України зумовлена, з одного боку, необхідністю контролю за втіленням в життя рішень і актів самого глави держави, а з іншого — повноваженнями Президента відносно підзвітних і відповідальних перед ним органів.

 

<== предыдущая лекция | следующая лекция ==>
| Питання 3: Функції та компетенція Президента України

Дата добавления: 2014-01-11; Просмотров: 121; Нарушение авторских прав?;


Нам важно ваше мнение! Был ли полезен опубликованный материал? Да | Нет



ПОИСК ПО САЙТУ:


Читайте также:



studopedia.su - Студопедия (2013 - 2017) год. Не является автором материалов, а предоставляет студентам возможность бесплатного обучения и использования! Последнее добавление ip: 54.144.57.183
Генерация страницы за: 0.008 сек.